double arrow

Розв'язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно є вічним.


Драма закінчується ремаркою-епілогом: спалах весняної переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію: коли сніговиця минає, то стає видно нерухомого Лукаша, у якого на устах застигла усмішка.

Ремарки сприймаються як поезія у прозі. Дослідники драми називають ремарки «Лісової пісні» кращими в українській літературі пейзажами. Новаторство Лесі Українки в змалюванні природи виявляється в синтезі різних мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів, часу (Л. Вашків).

У «Лісовій пісні» зображено два світи – світ природи та її істот і світ реальний, із постатями звичайних людей. Між світом природи і людьми існують певні суперечності.

Природа в драмі-феєрії відбиває багатство кольорів різних пір року, вона «забарвлена» і «озвучена»: кують зозулі, витьохкують солов’ї, «поривчасто зітхає» вітер, «очерет перешіптується з осокою». Персоніфікація природи сягає у творі всіх образів. Ніде Леся Українка не забарвлює природу в якийсь нереальний, не властивий їй колір. Перелесник символізує вогонь, тому він у червонному одязі, з буйно розвіяним волоссям. Непосидющий «Той, що греблі рве» буває у водах різних широт, тому одяг на ньому міниться всіма можливими барвами води: «від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами». Навесні Мавка в ясно-зеленій, кольору молодого листя, сукні, а Лісовик – у вбранні барви кори. На свято осені вдягаються вони в золото і пурпур.




Пригадайте!

Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу.

У драмі природа живе в символічних образах, які є дійовими особами п’єси. Та й тло, на якому відбуваються події, – ліс, озеро, кожне дерево – живе своїм життям, говорить, дихає, має свій характер і звичай. Водяник, Русалки, Мавка, Лісовик мають людський вигляд, мову, звички, характер.

Фантастичні персонажі п’єси мало чим відрізняються від людей, вони можуть бути навіть привабливими і добрими.

«Той, що греблі рве» – символ весняної бурхливої води, а «весняна вода, як воля молода». Він служить Океану, а не Водянику – «господарю тихої води, драговини й застою, який дружить з осіннім дощиком». У їхньому царстві панують свої закони, які відрізняються від законів людського суспільства. Автор показує, що перш ніж втручатися в життя природи,

Людині варто вивчити їх. Це можна спостерігати з першої дії, у ході якої починається протистояння людини з природою. Водяні духи неприхильні, зрадливі до людських істот,

і «вода не держить сліду». Ліс – вірний друг людства, тому Лісовик і Мавка допомагають людям.



Образ дядька Лева – гармонійна ланка єднання мудрої людини з прекрасною і мудрою природою. Діями цього персонажа автор доводить, що природу необхідно зберігати й поважати її закони. «Німого в лісі в нас нема нічого», – говорить Мавка. Краса і гармонія в природі досягаються тоді, коли вона споріднена з людиною, яка, у свою чергу, має бути щирою і доброю до довкілля. Мавкав «Лісовій пісні» виступає як невмируща сила природи, як безсмертна краса, що у своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення.

Мавка

У міфології Ма́вка, також на́вка, нявка – казкова лісова істота в образі гарної оголеної

дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа. Згідно з народними повір'ями, на мавок

перетворюються душі утоплениць та дівчинок, померлих без хрещення. Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. Мавка у драмі – центральний персонаж, символ високої людської мрії, символ торжества правди над кривдою, уособлення духовності й краси. У ній

гармонійно злилися духовне багатство і зовнішня краса. Великі очі, що грають різними кольорами, розкривають її швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного. Лукаша  здивувала та зачарувала дівчина своїм тонким станом, довгими чорними косами, мінливими очима. Вони з першого ж погляду покохали



одне одного, хоча мудрий Лісовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на людських хлопців, бо важко ходити людськими стежками: «Обминай їх, доню. Раз тільки ступиш – і пропала воля!» Мавка – це символ кохання й вічно молодої весни. Все прекрасне в неї

асоціюється з чудовою музикою, яку почула від Лукаша. ЇЇ не може захопити Перелесник, який втілює молодість, вроду і пристрасну любов. Вона прагне не лише цього, а й духовної спорідненості, вічних почуттів. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша – найкращий цвіт її душі.Мавка перша запитує: «Чи гарна я тобі?» Заради коханого Мавка залишає ліс і йде між люди. Тут їй прийшлося вчитися поратися по господарству, слухати настанови свекрухи, яка не любила невістку й називала «відьмою із лісу». Мавка є уособленням світлого начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби,волелюбності. Для

неї воля – це такий самий природний стан, як життя, дихання,і…кохання. «Ну, як таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде?» Трагедія Мавки породжена розходженням між мрією і дійсністю.Високі мрії про вільне і щедре, як сама природа, життя не могли здійснитисяв умовах суспільства, заснованого на принципах класової нерівності і

власнцьких інстинктів. Мавка – це маленька часточка природи, яка вимагає до себе дбайливого ставлення. Леся Українка наділила Мавку співучою, подібною до дзюрчання струмка, мовою, дала ій прекрасну вроду. Вона розуміє, про що говорять дерева й квіти. Вона сама, як ніжний пролісок, шо радіє першому сонячному промінчику. Устами лісової дівчини поетеса розповідає про символічні образи дикої рожі, ясена, берези, вільхи, осики,

дуба, терена, клена, глоду: На жаль, Мавка зів’яла… Згоріла від кохання і від горя! Але треба

зазначити, що вона не нарікає на свого любого Лукаша. Він занапастив її і разом з тим дав життя: «Ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос…». Кохання допомогло їй знайти «теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». Її самовідданість не знає меж. Чиста, світла душаостанньої миті заспокоює коханого, який через свою зраду втратив долю.Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед нихкраси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусьмить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона, наснаженасвітлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя.Мавка не знає фальші, її почуття, щирі й безкорисливі, не вмирають.Вона впевнена, що кохання не сумісне з жодним розрахунком, воноприроднє. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власноїгідності, не стоїть йому на дорозі. Лісовик же вважає, що Мавка карається зазраду, бо «зрадила саму себе».Вражає сила духу лісової дівчини, коли вона категорично відповідає«Тому, що в скалі сидить»: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».

В останньому монолозі Мавки образом вогню утверджується безсмертя

О, не журися за тіло!







Сейчас читают про: