З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба,
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…
«З журбою радість обнялась» – зразок неоромантичної лірики. Емоційна насиченість вірша, місткість образів, риторичні запитання в поєднанні з ритмомелодійними особливостями: мінорною інтонацією, уповільненим ритмом – навіюють особливий настрій, сприяють
філософським роздумам. Неоромантичним є і протиставлення реального життя мріям і сподіванням.
Прочитайте поезію Олександра Олеся «Чари ночі».
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
|
|
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі...»
.......................
.......................
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!»
1904
До символістської поетики належить шедевр інтимної лірики «Чари ночі» (збірка: «З журбою радість обнялась»).
«Чари ночі» – це симфонія звуків і барв, породжена красою природи й людських почуттів; це гімн юності, ода коханню. Краса весняної ночі та найпотаємніших почуттів людини злиті воєдино, вони гармонійно чисті:
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде...»
У цих рядках відбиті епікурейські погляди поета на життя. Утіленню провідної думки твору підпорядковані й виражальні засоби: динамічна ритміка, окличні речення імперативність висловлювання, асонанси,
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна (любовна).
|
|
Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб з пірихієм.
Тема: жаль щодо швидкоплинності людського життя, закоханість у красу буття й людини, збентеженість від краси світу й любові, уславлення філософії життя ліричного героя, його життєлюбства.
Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям (вітаїстичні мотиви) перед обличчям тлінності; гімн природі й красі.
Композиція: кільцева, яка є важливим складником авторськоїконцентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету.
Поезія складається з дванадцяти куплетів-чотиривіршів.
У вірші наявне обрамлення. Перша строфа повторюється в кінці вірша, обрамлюючи його, утворюючи смислову багатозначність художнього світу. Лірична оповідь у творі ведеться трьома суб’єктами: власне автором, ліричним героєм і адресантом (уявним співбесідником).
Поезія побудована на паралелізмах.
Образи: людей: ліричний герой – закоханий; Фауст – людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи:солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди.
Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань).
Художні засоби: «Сміються, плачуть солов’ї» – антоніми, метафори, анафора, епітети.
Метафори: («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»); персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч
нам», «весна бенкет справляє»).
Численні персоніфікації ( наприклад, у п’ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Контраст («Гори! – життя
єдина мить, для смерті ж – вічність ціла. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.
Виконайте запропоновані завдання.
1 Прочитайте уривок з вірша «Contra spem spero!» Лесі Українки:
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Віршовий розмір твору…
б) хорей;
в) дактиль;
г) амфібрахій;
д) анапест.
2 Провідним мотивом вірша «Contra spem spero!» є…
а) сумніви щодо можливості одужання хворої молодої людини;
б) заперечення права молодої людини на справжнє шастя;
в) любов до рідного краю, його історії, традицій, культури;
г) місце митця в суспільному житті;
д)заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості.
3 Вірш «Contra spem spero!» побудований на
а) порівняннях;
б) паралелізмі;
в) риторичних запитаннях;
г) оксюморонах;
д) антитезах.
4 Романсом є твір…
а) «Чари ночі»;
б) «Блакитна Панна»;
в) «З журбою радість обнялась»;
г) «Уста говорять: «Він навіки згинув!»;
д) «Стояла я і слухала весну».