Запишіть до літературознавчого словничка

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Антитеза (від грец. «протиставлення») – особливо підкреслене протиставленні протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Твір сповнений алегоричних образів: осінні хмари, золота весна, барвисті квіти, посіяні на морозі, міцна льодова кора, крута крем’яна гора, важкий камінь, темна нічка, зірка провідна.

Віршовий розмір: тристопний анапест.

Тип римування: перехресне.

Стояла я і слухала весну…

«Стояла я і слухала весну» – це восьмивірш із циклу «Мелодії»,написаний 1895року.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

Порівняно з іншими поезіями циклу, ця сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, утому від життєвих змагань. Уміння ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі – усе те, про що колись мріялось.

Жанр: пейзажна лірика

Ідея: віра в перемогу світла над темрявою, життя – над смертю.

Тема: любов до навколишнього світу.

Художні прийоми: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.

Прочитайте поезію «Уста говорять: «Він навіки згинув!..»

Уста говорять: «Він навіки згинув!..»

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»

Вірш «Уста говорять: «Він навіки згинув!» був написаний у 1901

Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.

Ідея: попри смерть, любов все таки залишається жити в серці.

Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».

Жанр: інтимна лірика.

Художні засоби: епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії

метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії. порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча. риторичні запитання: «Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?», епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»,символи: квіти – уособлення кохання.