2020-07-12
147
Інституційне забезпечення удосконалення тарифної політики займає ключове місце в реалізації заходів по реформуванню житлово-комунальної сфери. Важливість поліпшення формування економічно обґрунтованих цін на послуги житлово-комунальних підприємств неодноразово декларувалося в Законах України, Указах Президента, постановах Верховної Ради і Кабінету Міністрів.
Нині головними нормативними актами, що визначають основні принципи державного регулювання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, є прийняті Закон України № 1869-IV «Про загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки» і Закон України № 1870-IV «Про житлово-комунальні послуги».
Цими законами передбачається, що державне регулювання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги базується на таких принципах:
1) доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів і рівності правових гарантій;
2) нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам по цінам (тарифам), затвердженими у встановленому законом порядку;
3) відповідності рівня цін (тарифів) розмірам економічно обґрунтованим витратам на їх виробництво;
4) відкритості, доступності й прозорості структури цін (тарифів) для споживачів і суспільства;
5) відповідності оплати житлово-комунальних послуг їхній наявності, кількості і якості;
6) гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги й випередження зростання доходів населення над ростом цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги.
Постановами Кабінету Міністрів України встановлено порядок формування тарифів на кожен вид послуг.
Залежно від порядку затвердження ціна (тариф) на житлово-комунальні послуги діляться на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціна (тарифи) на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціна (тарифи) на які затверджують місцеві органи самоврядування;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи), які визначаються винятково за договором (домовленості сторін).
Ціни (тарифи) на комунальні послуги й послуги на утримання будинків, споруд і прибудинкових територій формуються й затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно їхнім повноваженням та певним законам.
Першим етапом розробки тарифів для підприємств виробників послуг є визначення економічно обґрунтованих витрат собівартості. Ці розрахунки представляються на затвердження органам місцевого самоврядування. Останні затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їхнє виробництво й реалізацію.
У випадку затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги меншими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затверджував, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виробникам різницю між затвердженим розміром цін (тарифів) і економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Витрати на відшкодування втрат, які обумовлені затвердженням нових цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, повинні передбачати у своєму місцевому бюджеті відповідні сільські, селищні та міські ради. Затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги меншими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається й може бути оскаржено у суді.
Важливо відзначити, що відповідно до діючого законодавства центральні й місцеві органи виконавчої влади однаковою мірою відповідають за наслідки встановлення або регулювання цін (тарифів), які змінюються ними відповідно їхнім повноваженням. У випадку зміни цін (тарифів) на послуги (товари) центральними органами виконавчої влади, які призвели до непередбачених витрат виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, обумовлені такими змінами протягом поточного фінансового року.
Суперечки щодо формування й затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги а також відшкодування втрат підприємств, які пов'язані із затвердженням цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги меншими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їхнє виробництво, вирішуються в судовому порядку.
Очевидно, що викладені в розглянутих законах України інституційні засади установлення цін (тарифів) на послуги житлово-комунального господарства в цілому відповідають принципам ринкових відносин. Однак, відсутність цілого ряду економіко-організаційних механізмів і методології реалізації цих принципів є серйозним бар'єром, що істотно гальмує розвиток реформи в підгалузях житлово-комунального господарства.
До таких найбільш важливих економічних й організаційних механізмів, які необхідні для керівництва на рівні місцевих органів влади, варто віднести:
- незбалансованість на рівні окремих населених пунктів розрахунків фінансового забезпечення господарської діяльності виробників комунальних послуг із платіжними можливостями споживачів цих послуг, зокрема із платіжними можливостями різних соціальних груп населення й ресурсами місцевих бюджетів;
- відсутність комплексного прогнозного моніторингу показників взаємозв'язку темпів інфляції, динаміки підвищення доходів населення й очікуваного росту тарифів на послуги житлово-комунального господарства.
- несформованість бази техніко-економічних норм і нормативів для функціонально-вартісного аналізу й оцінки ефективності виробничих витрат житлово-комунальних підприємств, проведенню аудиту й організації незалежної експертизи обґрунтування тарифів;
- матеріали що розглядаються в органах місцевого самоврядування по коригуванню цін і тарифів на оплату житла й комунальних послуг, як правило, мають недостатню розробку конкретних заходів по соціальному захисту незаможних категорій громадян, а також обґрунтування впровадження інвестиційних проектів і заходів, спрямованих на ресурсозбереження, зниження непродуктивних витрат і підвищення якості обслуговування населення.
