Типологія політичного лідерства

М. Вебер:

1) Традиційне лідерство грунтується на авторитеті звичаїв. 2) Харизматичне лідерство грунтується воно на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. 3) Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й рац. встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу.

Залежно від змістовного смислу стилю політичної діяльності лідерів:

1) Цезаристський тип політичного лідерства характеризується зосередженням усієї повноти влади в руках лідера. 

2) Плутократичний тип (багатство)

3) Популістський тип (ставка на прості пол. рішення, які грунтуються на низькій загальній культурі учасників політичного процесу; наголошення на значущості малих, але конкретних пол. справ)

4) Професійний тип (компетентність та повага)

5) Харизматичний

за стилем:Автор. лідерство -одноособовий спрямовуючий вплив, загроза застосування примусу.Демокр. стиль - гнучкість мислення лідера, схильністю до отримання якнайповнішої інформації, увагою до протилежних аргументів.

М. Дж. Херманн залежно від характеру лідера, властивостей його конституентів, зв'язку між лідером і його конституентами та ситуації, в якій здійснюється лідерство, виокремлює чотири збірних образи лідерства:

1) Лідерів-«прапороносців» вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити пол. сис-му.

2) Образ «служителя» Виразник інтересів прихильників. Саме їхнє бажання виражає лідер і діє від їхнього імені.

3) Для лідера-«торговця» важливою є здатність переконати.

4) Лідери-«пожежники» «гасять пожежу», тобто реагують на ті проблеми, які навколишнє середовище пред'являє їх конституентам.На практиці більшість лідерів використовують усі 4 образи лідерства в різному порядку й поєднанні.

Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків лідерів можна поділити на консерваторів, реформаторів і революціонерів. За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи, організації, соціальної спільності, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, регіону, країни в цілому. Воно може бути індивідуальним і колективним (коли лідером виступає група чи організація, наприклад партія).

Вимоги до сучасного політичного лідера

М. Вебер вимогами до пол. лідера називав пристрасність (тобто політик повинен жити тим, чим займається), відповідальність та вміння політика виходити з «ролі» (окомір).

ХХ століття ставило вимогами до лідера: велику працездатність, аналітичність, компетентність, твердість принципів разом із пошуком альтернатив, вміння переконувати й вести за собою людей; комунікабельність і ораторські здібності.

Сьогодні перед лідером стоїть насамперед завдання формування образу, іміджу. Решта вимог охоплює здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно репрезентувати інтереси широких верств населення; інноваційність (пропонування нових ідей); конструктивність мислення (вміння рельєфно окреслювати мету, розробляти сильно мотиваційні програми); інформованість; лексика (яка сьогодні забарвлена сучасними термінами, без глибокого їх розуміння громадськістю); відчуття пол. часу.