Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

До таких глобальних змін належать: прискорення темпів економічного і технічного прогресу не тільки в розвинутих країнах, а й країнах, що розвиваються, та небувале посилення взаємозв'язків і взаємозалежності континентів і країн, перетворення світу на цілісну систему.

Найважливішою глобальною проблемою є 1) відвернення ядерної війни (припинення гонки озброєнь, роззброєння, забезпечення застосування мирних засобів розв'язання міжнац., міждерж., рег.х та інших конфліктів, побудова ненасильницького світу на основі утвердження довіри між народами, зміцнення системи загальної безпеки). 2) екологічна проблема. 3)Небезпечним є колосальний розрив у рівні економічного та соціально-культурного буття між розвинутими і відсталими країнами. Вимагає вирішення і продовольча проблема. Серед проблем глобального масштабу — боротьба зі СНІДом, міжнародний тероризм, наркоманія.

Тенденції

-          перехід від методів примусу до методів врегулювання і погодження при розв'язанні конфліктів і непорозумінь між державами.

-          поглиблення демократизації, гуманізації міжн. відносин. Позитивний вплив на міжн. відносини справило усунення поділу світу на два ворогуючі табори.

-          процес демілітаризації, передбачає не тільки роззброєння, а й ліквідацію воєнно-пол.х блоків, конверсію науки і невоєнної промисловості, що виконує воєнні замовлення, перебудову свідомості людей (особливо пол. лідерів, працівників пол. і упр. структур) на засадах гуманності й миролюбності.

-          формування якісно нових принципів міжн. відносин (суверенна рівність держав, незастосування сили або погрози силою, непорушність кордонів, територ. цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у вн. справи, повага прав людини і основних свобод, співробітництво між державами, сумлінне виконання обов'язків з міжн. права).

-          збільшення ролі міжнародн. урядових й неурядових орг-цій

Однак тенденція до демократизації та гуманізації міжн.х відносин, стабілізації міжн. життя наштовхується на серйозні перешкоди. У світі ще існують намагання силового, навіть збройного, розв'язання проблем між державами, про що свідчать локальні війни в різних регіонах. Світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами.

М. Вебер вимогами до пол. лідера називав пристрасність (тобто політик повинен жити тим, чим займається), відповідальність та вміння політика виходити з «ролі» (окомір).

ХХ століття ставило вимогами до лідера: велику працездатність, аналітичність, компетентність, твердість принципів разом із пошуком альтернатив, вміння переконувати й вести за собою людей; комунікабельність і ораторські здібності.

Сьогодні перед лідером стоїть насамперед завдання формування образу, іміджу. Решта вимог охоплює здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно репрезентувати інтереси широких верств населення; інноваційність (пропонування нових ідей); конструктивність мислення (вміння рельєфно окреслювати мету, розробляти сильно мотиваційні програми); інформованість; лексика (яка сьогодні забарвлена сучасними термінами, без глибокого їх розуміння громадськістю); відчуття пол. часу. 

Сутність і основні концепції зовнішньої політики.

Науковою думкою було запропоновано значну кількість відповідних аналітичних підходів і теоретичних моделей, зокрема: теорія політичного реалізму Г. Моргснтау. теорія миру і війни Р. Арона, теорія факторів К. Ранта, теорія міжнародного еквілібріуму (рівноваги) Дж. Ліскі. теорія світових систем И Галтунга. Найвідомішою і найвплнвовішою серед них стала концепція, або школа, політичного реалізму, що виникла в США у другій половині 40-х років як реакція на реалії «холодної війни». На тривалий період ця концепція стала домінуючою за впливом на зовнішньополітичні структури індустріальне розвинених країн Заходу, Серед її прихильників були не лише вчені, а й провідні політики, у тому числі 3, Бжс-зінськнй і Г, Кіссінджер. Загальновизнаним засновником школи політичного реалізму вважається Г. Моргентау. Вихідною в концепції політичного реалізму Є теза про те, що недосконалість становища у світі – це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом: не протистояти цим силам, а враховувати їх у політиці. Згідно з концепцією політичного реалізму найважливішим орієнтиром, який допомагає знайти раціональний шлях у сфері міжнародної політики, є інтерес. Причому якщо у сфері внутрішньої політики залежно від характеру і співвідношення політичних сил за гальки іі інтерес може бути різним, то в міжнародній політиці він виступає передусім і головним чином як національний інтерес. Будь-яка зовнішня політика має будуватися, спираючись на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. У світі, розділеному конкуренцією і боротьбою за владу різних суверенних націй, зовнішня політика будь-якої нації має забезпечувати задоволення її першочергової потреби, яка полягає в тому, щоб вижити. Всі нації відповідно до наявних у них можливостей прагнуть до одного – захисту своєї фізичної, політичної і культурної ідентичності перед загрозою зовнішнього нападу. Згідно з концепцією політичного реалізму суттю міжнародних відносин є боротьба за владу між суверенними державами, що прагнуть до глобального чи регіонального домінування.