Розрахунок чисельності перспективного населення міста та визначення територіальних потреб

 

Все населення міста може бути поділено за критерієм зайнятості на три групи: містоутворюючу, обслуговуючу, несамодіяльну.

Рис.4. Структура населення за критерієм зайнятості.

 

Містоутворююча група населення – це населення, що працює на підприємствах, економічна діяльність яких направлена як за межі міста так і на його територію.

Обслуговуюча група населення – це та частина населення, яка виробляє такі товари та послуги, які споживаються всередині міста.

Несамодіяльна група населення – це населення, не зайняте у виробництві послуг і товарів (студенти денної форми навчання, діти, пенсіонери, домогосподарки, інваліди).

Розвиток міста знаходиться в прямій залежності від темпів і масштабів розвитку підприємств і закладів містоутворюючої групи. Це дозволяє визначити перспективну чисельність населення за методом трудового балансу з урахуванням чисельності містоутворюючої групи та її питомої ваги в загальній кількості населення міста:

 

де − загальна чисельність населення міста, мешканців.;

 − чисельність містоутворюючої групи, мешканців.;

− питома вага обслуговуючої групи, %;

 − питома вага несамодіяльного населення, %.

Кількість обслуговуючої групи населення не впливає на розвиток міст та є функцією від нього. Її питома вага залежить від величини міста та демографічного складу його населення. Для міст із населенням 100...250 тис. мешканців вона знаходиться в межах 18−23% на перспективу (етапи розробки генерального плану міста: І етап - 3-7 років; ІІ етап - перспектива - 15-20 років). Питома вага групи несамодіяльного населення залежить від демографічного складу населення, стадії розвитку міста, природних умов його розташування та ін., і знаходиться в межах від 32−45%.

Відповідно до чисельності населення визначають територіальні потреби окремих зон, для чого розробляється попередній баланс території міста (додаток 1).

За призначенням і характером використання території міста виділяють основні функціональні зони: сельбищну, виробничу, ландшафтно-рекреаційну [1, п.2.1]  (рис.4). Функціональна структура цих основних територіальних зон міста відображена у додатку  

Рис.4. Функціональна структура міських територій 

 

 СЕЛЬБИЩНА ЗОНА

Сельбищна зона включає території житлової забудови із об`єктами сфери обслуговування, громадської забудови (див дод.), зелених насаджень загального користування (див дод.), комунальних та промислових об’єктів, які не мають шкідливого впливу на довкілля, а також вулично-дорожньої мережі.  

Соціально-планувальна організація сельбищної зони має ієрархічну побудову. Структура сфери громадського обслуговування відповідає ієрархії та визначається частотою реалізації потреб населення, які можна поділити на:

· повсякденні потреби, - це потреби що виникають і можуть бути реалізовані щоденно;

· періодичні потреби, що задовольняються 2-3 рази на тиждень;

· епізодичні, що не мають визначеної частоти реалізації.

На основі ієрархії у межах сельбищної зони формуються основні структурні соціально-планувальні елементи території міста (рис.5): 

· мікрорайон − первинний соціально-планувальний структурний елемент сельбищної зони, що обмежений магістральними та житловими вулицями, природними та штучними об`єктами, площею 20 - 50 га, забезпечений повним комплексом установ і підприємств повсякденного обслуговування в межах радіусу пішохідної доступності (R=500м, тобто на відстані, яку середня людина може подолати пішки за 5-10 хв.) *[1];

· житловий район − структурний елемент сельбищної зони, що обмежений загальноміськими та районними магістралями, природними та штучними об`єктами, площею 80-400 га, у межах якого формуються мікрорайони, розміщуються установи і підприємства періодичного обслуговування та об'єкти районного значення із радіусом доступності 15-25 хв. пішки, або 5-10 хв. на транспорті (R=1500–2000 м);

· сельбищний район – формується, як цілісний структурний елемент сельбищної зони великих і найбільших міст, що обмежений загальноміськими та районними магістралями, природними та штучними об`єктами, площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони із розміщенням підприємств і установ епізодичного обслуговування, максимальна відстань до яких визначається часом у 25-40 хв. на транспорті.

Рис.5. Соціально-планувальна структура сельбищної зони міста

Розміри елементів території сельбищної зони встановлюються на основі розрахунків території, що належить мікрорайону та наведених нижче показників.

1. Територія  мікрорайону

Площа житлової території розраховується через щільність населення в мікрорайонах, що становить 180−450 меш/га [1, п.3.7]. Щільність населення мікрорайону в даному проекті приймається 300 меш/га та розраховується за формулою:

 де

Н − чисельність населення міста, мешканців;

Р − щільність населення, меш/га.

2. Території об’єктів культурно-побутового призначення

Площа об’єктів культурно-побутового призначення визначається за формулою:

, де

Н - кількість населення на перспективу, мешканців; 

- питомий показник потреби в території, прийнятий 15−16 м²/меш. 

3. Території зелених насаджень загального користування   

Площу визначають за орієнтовною нормою 18−21 м²/меш. 

4. Території промислових підприємств та установ

Підприємства, що розміщуються у межах сельбищної зони повинні мати площу, що не перевищує середні розміри мікрорайону (25 га) та відповідають таким вимогам [1, п.2.3, примітка]: 

· не потребують влаштування залізничної колії;   

· мають вантажообіг не більше 40 вантажних автомобілів на добу в одному напрямку;   

· мають пожежобезпечний та вибухобезпечний виробничий процес;   

· не виділяють шкідливих речовин у довкілля;   

· не створюють у довкіллі підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітного випромінювання.    

5. Території навчальних  закладів

Площа навчальних закладів визначається за нормами:

· вищі навчальні заклади − 3...7 га на 1 тис. студентів залежно від профілю;

· професійно-технічні та середні спеціальні навчальні заклади – 30…75 м² на одного учня.

6. Територіальні складові дорожньо-транспортної інфраструктури.

Площа магістралей, вулиць, доріг, проїздів, стоянок та інших об`єктів складає 16 − 18% від всієї території сельбищної зони. 

ВИРОБНИЧА ЗОНА 

 

Виробнича зона призначена для розміщення (рис.6) промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів [1, п.2.3].

До складу виробничої зони входять функціональні території: промислово-виробничі (із створенням науково-виробничих територій для розміщення установ дослідницької діяльності у значних та найзначніших містах), комунально-складські, зовнішнього транспорту, санітарно-захисних зон, елементи дорожньо-транспортної інфраструктури.

 

Рис.6. Планувальна структура виробничої зони міста

Розрахунок попереднього балансу територій виробничої зони ведеться наступним чином: 

1. Промислово-виробнича зона складається з промислових районів, територія яких (рис.7) розподіляється за домінуючим видом діяльності.

Рис.7 Функціональна структура промислового району.

 

Об’єднання підприємств в промислові райони відбувається за трьома принципами:

· Принцип кооперування і виробничої спеціалізації: об’єднання підприємств на основі спільного використання інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури. В умовах об`єднання накладаються обмеження на чисельність працюючих (не більше 16000 працюючих), а також на загальну площу території (не більше 1000 га). Різниця у класі шкідливості підприємств не має перевищувати одиницю;

· Технологічний принцип: об’єднання підприємств на основі зв’язаного технологічного циклу виробництва – продукція одного може бути сировиною для іншого підприємства; 

· Науково-технологічний принцип: об’єднання з метою безпосереднього використання у виробництві нових наукових досягнень, нових технологій. Це об’єднання на одній території науково-дослідних, проектно-конструкторських установ і виробництва. 

В курсовому проекті з промислових підприємств, заданих згідно завдання, необхідно сформувати промислові райони. Зведені данні по підприємствам, які входять в спільний промисловий район, заносяться до таблиці «Склад промислових районів» (додаток 1).

 

2. Комунально-складська зона - територія міста, призначена для розміщення складів та баз по зберіганню товарів, підприємств комунального, транспортного та побутового обслуговування населення міста.

У складі комунально-складської зони слід розрахувати площі територій: загальнотоварних та спеціалізованих складських комплексів, комунальних підприємств міського водопостачання, каналізації, споруд газопостачання, електропостачання та теплопостачання, санітарно-технічних підприємств: міського кладовища, переробки побутових відходів, розсадників зелених насаджень та квітниково-оранжерейних господарств.

Площа території складів (складських комплексів) призначених для обслуговування населення розраховується виходячі з норми (2,5 м²/меш.) згідно нормативного документу [1, п.4.19].

Площа територій комунальних підприємств: розмір земельних ділянок водозабірних і очисних споруд міського водопроводу та очисних споруд міської каналізації залежать від продуктивності міської системи водопостачання і каналізації та встановлюються за розрахунковими витратами на добу найбільшого водоспоживання (водовідведення) усіх груп водокористувачів і протипожежними витратами. Норми господарсько-питного водоспоживання необхідно приймати залежно від планувального ступеня інженерного обладнання забудови, природно-кліматичних умов і величини міст за таблицею 8.1. [1,стор. 97]. Площу території для станції очистки води і стічних вод слід приймати за таблицею 8.3. [1,стор. 97]. 

Продуктивність міських систем водопостачання і каналізації визначається за формулою:  

, де

П _ст - продуктивність системи водопостачання і каналізації, м³/ тис.меш.

Н - кількість населення на перспективу, мешканців;

N _вспож - середньодобова норма господарсько-питного водоспоживання, л/меш.

Площа земельних ділянок споруд енергопостачання та теплопостачання визначається на основі розрахункових показників згідно нормативу [1, пп. 8.14 – 8.34]. 

Енергопостачання населених пунктів слід передбачати від існуючих мереж енергетичної системи з максимальним залученням нетрадиційних джерел електричної енергії. Для попередніх розрахунків при виборі потужностей джерел енергопостачання допускається застосовувати укрупнені показники електроспоживання [1, стор. 104]. Розміри земельних ділянок для підстанцій, розподільних пристроїв, а також для пунктів переходу повітряних ліній у кабельні слід приймати згідно санітарних норм [1, п.8.18].

Теплозабезпечення слід передбачати від теплоелектроцентралі (ТЕЦ), при відсутності можливості підключення споживачів до джерел централізованого теплопостачання допускається будівництво укрупнених опалювальних котелень. Розміри земельних ділянок для опалювальних котелень слід приймати в залежності від теплопродуктивності за таблицею 8.7 [1, стор. 110].

Площа ділянок споруд електропостачання та теплопостачання (ТЕЦ) приймається по усередненим показникам - 1га.

· Розміри земельних ділянок газонаповнювальних станцій (ГНС) залежно від їх продуктивності слід приймати за проектом, але площею не більше ніж передбачена в санітарних нормах - 0,5 га. [1, п.8.36].

Площа територій санітарно-технічних підприємств:

              Розмір ділянки міського кладовища розраховується за формулою

, де

Н - кількість населення на перспективу, мешканців;

- питомий показник потреби в території, приймається згідно таблиці 6.1 [1, стор 68], га/тис.меш.

              Розміри земельних ділянок і санітарно-захисних зон підприємств і споруд з транспортування, знешкодження і переробки побутових відходів слід приймати за таблицею 10.4 [1, стор 67] (див дод.). Норми накопичення побутових відходів приймати 280 - 300 кг/рік на 1 мешканця у середньому по місту. 

3. Територія зовнішнього транспорту - територія міста, призначена для обслуговування зовнішніх пасажирських і вантажних перевезень [1, п.7.3].

 

В місті, необхідно передбачити території для споруд зовнішнього залізничного та автомобільного транспорту.

Залізничний вузол включає в себе такі станції:  

· Пасажирська станція: призначена для обслуговування пасажирів залізничного транспорту площею 20 га;  

· Пасажирська технічна станція: призначена для обслуговування пасажирських потягів; площа 15 га;

· Товарна (вантажна) станція – обслуговування вантажів; площа 12 га;

· Сортувальна станція – обслуговування залізничного вантажного транспорту, формування вантажних потягів; площа 120 га.

До споруд зовнішнього автомобільного транспорту відносяться: автовокзали,  АТП,  станції технічного обслуговування, автозаправні комплекси та гаражі.

4. Санітарно-захисна зона – смуга технічних зелених насаджень, що знаходиться між сельбищною та виробничою територієюта захищає житлову територію від шкідливого впливу промисловості. Площу санітарно-захисних зон у попередньому балансі не розраховують, а після розробки генерального плану визначають у проектному балансі території міста. 

 

 

ЛАНДШАФТНО-РЕКРЕАЦІЙНА ЗОНА – це зона, де найкращим чином задовольняються потреби населення міста у відпочинку. Ландшафтно-рекреаційна зона включає озеленені і водні території в межах забудови міста і його зеленої зони, [1, п.2.4].

Система зелених насаджень складається із заміських насаджень загального користування, обмеженого користування і спеціального призначення і формується для оздоровлення міського середовища, організації масового відпочинку населення, збагачення естетичного образу міста. 

Розміри територій ландшафтно-рекреаційної зони встановлюються на основі таких показників.

· Заміські  ліси та лісопарки розраховують на основі орієнтовної норми площі – 50 м2/меш.

· Розсадники зелених насаджень та квітково-оранжерейних господарств слід передбачати у зелених зонах міст. Площа ділянки приймається 80 га згідно нормативу [1, п. 5.13].

Примітка.  Площі територій санітарно-захисних смуг, водних поверхонь, резервних територій можуть бути визначені лише після завершення проектування схеми генерального плану міста.