Диспансерне спостереження

- дотримання режиму, раціональне харчування, аерація, вітамінотерапія;

- спостереження дільничним лікарем та кардіоревматологом: при інфекційному ендокардиті та перикардиті - протягом перших 4 місяців – 1 раз на місяць, потім протягом року – 1 раз на квартал; після року – 1 раз на 6 місяців; при міокардиті – 2 рази на місяць протягом перших 3 місяців спостереження, потім щомісяця протягом першого року, щоквартала – протягом другого року, надалі – індивідуально; кардіохірург при наявності вади серця – 1 раз на рік, при перикардиті – 2 рази на рік (за показаннями огляд цих спеціалістів – частіше);

- при кожному огляді – ЕКГ, пульсометрія, вимірювання АТ, термометрія;

- оториноларинголог, стоматолог – 2 рази на рік, за показаннями – частіше;

- клінічний аналіз крові та сечі 2 рази на рік, за показаннями – повторні;

- ЕхоКГ, доплер-ЕхоКГ – 2 рази на рік, за показаннями – повторні;

- біохімічні дослідження гострофазових показників (протеїнограма, СРБ, серомукоїди, сіалова кислота, тощо) – 2 рази на рік, за показаннями – повторні;

- рентгенографія органів грудної порожнини – за показаннями;

- після перенесеної ангіни або ГРВІ – педіатр, кардіоревматолог - 1 раз на тиждень першого місяця після хвороби при ендокардиті, 1раз на 2 тижні при перикардиті;

- санація хронічних вогнищ інфекції;

- при ознаках ХСН – інотропні препарати (за показаннями), сечогінні, інгібітори АПФ під контролем ЕКГ, АТ;

- курси кардіометаболітів 2 рази на рік (за показаннями);

- санаторно-курортне лікування можна рекомендувати через 1 рік;

- при хронічних міокардитах дитину оглядають до 4 разів на рік, протягом року проводять 2 – 3 курси симптоматичного лікування;

- при легкому перебігу дитина на 1 рік звільняється від уроків фізкультури, взагалі питання про ЛФК, заняття у спеціальній фізичній групі та режим учбового процесу вирішуються індивідуально з урахуванням недостатності кровообігу;

- при одужанні діти знімаються з обліку через 2 роки при інфекційному ендокардиті, 3 роки при перикардиті, 5 років при міокардиті, за умов стійкої відсутності клініко-лабораторних ознак активності запального процесу та відсутності даних за формування вади серця, при формуванні вади серця – постійне диспансерне спостереження.

КАРДІОМІОПАТІЇ (І42).

Кардіоміопатії (КМП) – це захворювання міокарду невідомої етіології, основними ознаками яких є кардіомегалія та серцева недостатність. Розрізняють два основних типа кардіоміопатій: первинний тип, який представляє собою незапальне ураження серцевого м´язу за невідомого чинника, та вторинний тип, при якому чинник захворювання міокарду відомий або пов´язаний з ураженням інших органів.

До первинного типу КМП відносяться:

- ідіопатичні (дилятаційна, гіпертрофічна, рестриктивна);

- сімейні (дилятаційна, гіпертрофічна);

- еозинофільне ендоміокардіальне захворювання (рестриктивна);

- ендоміокардіальний фіброз (рестриктивна);

- аритмогенна правошлуночкова КМП.

До вторинного типу КМП відносяться:

- інфекційні (дилятаційна) - вірусні, бактеріальні, грибкові, протозойні;

- метаболічні (дилятаційна) - тіреотоксикоз, гіпотіреоз, феохромоцитома;

- спадкові (дилятаційна, рестриктивна) – глікогенози, мукополісахарідози;

- дефіцитні (дилятаційна) – електролітні (гіпокаліємія, гіпомагніємія, аліментарні);

- при системних захворюваннях (дилятаційна, гіпертрофічна) -дерматоміозит, СЧВ, РА, склеродермія, вузликовий періартеріїт, лейкемія, інфільтрати та гранульоми, амілоїдоз, саркоїдоз, злоякісні новоутворення, гемохроматоз;

- при нейром´язових ураженнях (дилятаційна) - м´язова дистрофія, міотонічна дистрофія, атаксія Фрідрейха;

- при токсичних реакціях (дилятаційна) на лікарські засоби (доксорубоміцин, сульфаніламіди, циклофосфан), радіацію, алкоголь;

- захворювання серця, пов´язані з вагітністю (дилятаційна);

-   при ендоміокардіальному фіброеластозі (рестриктивна).

ПЕРВИННІ КАРДІОМІОПАТІЇ.

ДИЛЯТАЦІЙНА КАРДІОМІОПАТІЯ (І42.0).

Для дилятаційної кардіоміопатії (ДКМП) характерне збільшення лівого та/або правого шлуночка, порушення систолічної функції, застійна серцева недостатність, аритмії, емболії. При цьому дилятація порожнин серця визначається при відносній незмінності товщини його стінок, а розширення шлуночків призводить до збільшення кілець атріовенрикулярних клапанів та розвитку відносної недостатності без їх морфологічих змін, з гемодинамічними порушеннями, пов´язанами зі зменшенням скоротливості міокарду та насосної функції лівого шлуночка.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ.

При відсутності ознак запального процесу та зв´язку з інфекційними захворюваннями розрізняють діагностичні клінічні та параклінічні критерії.

Клінічні:

- недостатність кровообігу за лівошлуночковим, а потім за правошлуночковим типом;

- кардіомегалія;

- послаблення тонів серця;

- патологічний ІІІ тон;

- ритм протодіастоличного галопу;

- систолічний шум відносної недостатності мітрального клапана;

- порушення серцевого ритму та провідності.

Параклінічні:

- реєстрація наЕКГ синусової тахікардії, зниженого вольтажу стандартних відведень, підвищення вольтажу у грудних відведенях, гіпертрофія (перевантаження) відділів серця, порушення ритму та провідності, зміни сегменту ST та зубця Т;

- рентгенологічно: кардіомегалія, збільшення кардіоторакального індексу (КТІ), випуклість дуги лівого шлуночка, ознаки венозного застою в судинах малого кола кровообігу і набряку легенів, випіт у плевральній порожнині;

- на ЕХОКГ: дилятація камер серця, збільшення КДР та КСР лівого шлуночка, зниження скоротливої можливості міокарду, фракцій викиду, гіпокінезія стінок, мітральна або трикуспідальна регургітація, можливі інтракардіальні тромби, випіт у порожнину перикарду.

ЛІКУВАННЯ.

1. Лікування СН (салуретики – фуросемід - (1 – 2 мг/кг кожні 6 – 12 годин, максимально до 6 мг/кг добу, орально, в/в, в/м), верошпірон (1 – 3 мг/кг на добу); периферичні вазодилятатори – інгібітори АПФ - (каптоприл (від 0,15 до 0,3 мг/кг в 3 прийоми, максимально до 6 мг/кг на добу, у підлітків – 12,5 – 25 мг кожні 8 – 12 годин), еналаприл (0,1 мг/кг 1 раз на добу), гідралазин, ізосорбід дінітрат, серцеві глікозиди в малих дозах. При тяжкій СН у ВРІТ: допамін, добутамін, ГКС, оксигенотерапія за показаннями.

2. Лікування порушень ритму.

3. Попередження тромбоемболічних ускладнень (антикоагулянти та дезагреганти – гепарин (100 – 200 ОД/кг на добу підшкірно або в/в), дипірідамол, аспірин).

4. Кардіометаболічна терапія (рибоксин, мілдронат, тіотріазолін, предуктал, кардонат, карнітин, фосфаден).

5. Трансплантація серця при рефрактерній СН.