Скільки напрямків психічного розвитку виділяють у психологічних теоріях?

А. 2

Б. 4

В. 3

Г. 6

1. Скільки етапів формування особистості виділяв Е.Еріксон?

А. 6

Б. 10

В. 8

Г. 14

1. Хто запропонував цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя? (декілька відповідей)

А. Л.І.Божович

Б. Л.С.Виготьский

В. В.Ф.Моргун

Г. Н.Ю.Ткачова

1. Скільки основних періодів психічного розвитку визначає вітчизняна вікова психологія?

А. 8

Б. 14

В. 10

Г. 16

1. Провідною діяльністю в немовлячому періоді є:

А. безпосереднє емоційне спілкування з дорослими

Б. предметно-маніпуляційна діяльність

В. ігрова діяльність

Г. сюжетно-рольова гра

1. Провідною діяльністю у ранньому віці є:

А. предметна діяльність

Б. ігрова діяльність

В. предметно-творча діяльність

Г. емоційне спілкування з дорослими

1. Сюжетно-рольова гра є провідною діяльністю в такому віковому періоді:

А. дошкільний період

Б. немовлячий період

В. молодший шкільний вік

Г. підлітковий період

Д. раннє дитинство

1. Пряма хода, мова, гіпобулічні реакції є основними характеристиками кризи:

А. трьох років

Б. першого року життя

В. семи років

Г. новонародженості

Д. п’яти років

1. Норовливість, Я-сам, впертість, деспотизм, протест-бунт, обезцінювання, важковиховуваністю є основними характеристиками кризи:

А. першого року життя

Б. семи років

В. трьох років

Г. п’яти років

1. Ефект групування, ефект захоплень, важковиховуваність, протестна поведінка є основними характеристиками кризи:

А. юнацького віку

Б. першого року життя

В. семи років

Г. підліткового віку

1. Втрата дитячої безпосередності, ефект «гіркої цукерки» є основними характеристиками кризи:

А. трьох років

Б. семи років

В. підліткового віку

Г. юнацького віку

Д. першого року життя

1. Побудова життєвого плану є основною характеристикою кризи:

А. підліткового віку

Б. п’ятнадцяти років

В. юнацького віку

Г. семи років

Д. трьох років

1. Поняття «зона актуального розвитку» (за Л.С.Виготським) в період дошкільного дитинства визначається як:

А. рівень складності завдань, які дитина здатна на сьогодні виконувати самостійно

Б. завдання, які дитина виконує за допомогою дорослого

В. завдання, що лежать поза нинішніми можливостями дитини

Г. завдання, які дитина не здатна виконувати самостійно

Д. рівень складності завдань, які дорослий повинен пояснити дитині чи виконати замість неї

1. Поняття «зона найближчого розвитку» (за Л.С.Виготським) в період дошкільного дитинства визначається як:

А. завдання, які дитина виконує без допомоги дорослого

Б. рівень складності завдань, які дитина на сьогодні виконує за допомогою дорослого, а потім починає виконувати самостійно

В. завдання, що лежать поза можливостями дитини

Г. завдання, які дитина здатна виконувати самостійно

Д. рівень складності завдань, які дорослий повинен пояснити дитині чи виконати замість неї

1. Найважливіші якісні зміни, що відбуваються в структурі, діяльності та самосвідомості особистості на кожному віковому етапі у віковій психології розглядаються як:

А. перетворення особистості

Б. навички особистості

В. вікові новоутворення

Г. досвід особистості

Д. знання особистості

1. Визначте, що відноситься до індивідуальних особливостей особистості?

А. природжені, набуті за життя

Б. психічні стани, дії, слова

В. переживання, розумові здібності

Г. воля, самосвідомість

Контроль знань: на практичному заняття № 1, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 5

ТЕМА: Роль темпераменту в діяльності людини. Формування характеру

Актуальність

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні відмінності, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності. Індивідуально-типологічні відмінності – темперамент та характер неповторна своєрідність психіки кожної людини. Знання темпераменту дозволяє людині обирати той вид діяльності до якої в неї означений тип темпераменту. Успішному формуванню характеру сприяє розкриття кращих рис особистості через взаємодію з колективом. Професійна компетентність медичного працівника передбачає глибоке знання й розуміння особистості як цілісної системи, її структурних компонентів, видів та особливостей індивідуально-типологічних відмінностей.

Мета:

Знати важливість впливу темпераменту на діяльність людини; розкрити значення процесу формування в діяльності людини;

Вміти визначати важливість формування характеру;

Література

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – С. 226-227; 249-250

Завдання:

Ознайомившись із значенням темпераменту в діяльності людини та особливостями формування характеру на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати роль темпераменту та характеру в формуванні особистості

Теоретичні відомості

Роль темпераменту в діяльності людини

Діяльність – трудова, навчальна, ігрова – висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляють по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності – силу дій, у неврівноваженого – врівноваженість, у інертного – жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії – сила, врівноваженість, рухливість – не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці потрібно зважати на особливості темпераменту.

Формування характеру

Формування характеру – це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру. Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці – фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру. Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

Контрольні запитання

1. Яку роль у діяльності фахівця в системі суб’єкт-суб’єктивних стосунків відіграє знання темпераменту людини?
2. Чи можна стверджувати, що темперамент безпосередньо впливає на формування рис характеру людини?
3. Якими є умови формування характеру?
4. Чи можна вважати, що соціальний чинник справляє вирішальний вплив на формування характеру?
5. Якими є психологічні умови формування сильного характеру?
6. Що характерного можна виділити для формування характеру медичного працівника?

Контроль знань: на практичному заняття № 3, на заліку