Визначення терміну «моніторинг»

Як метод пізнання навколишньої дійсності моніторинг використовувався людьми з незапам'ятних часів. Однак на рівень інформаційної технології він вийшов лише в останній третині XX століття, коли суспільство здобуло певну інфраструктуру (засоби масової інформації, телекомунікації, мережеві технології і т.д.). Ускладнення суспільства призвело до ускладнення процедури «спостереження».

Сам термін «моніторинг» викликає інтерес з точки зору його теоретичного аналізу, тому що не має точного однозначного тлумачення, бо вивчається і використовується в рамках різних сфер науково-практичної діяльності. Складність формулювання визначення моніторингу пов'язана також із належністю його як до сфери науки, так і до сфери практики. Він може розглядатися і як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних науках, і як спосіб забезпечення сфери управління різними видами діяльності шляхом подання своєчасної та якісної інформації.

Цей термін не має точного однозначного тлумачення, бо вивчається і використовується в рамках різних сфер науково-практичної діяльності. Вперше він був використаний у ґрунтознавстві, потім в екології, де моніторингу визначається як

– безперервне стеження за станом навколишнього середовища з метою попередження небажаних відхилень за найважливішими параметрами. Н.Ф. Реймерс зазначає, що сенс моніторингу у виконанні двох взаємопов'язаних функцій спостереження (стеження) і попередження. Такий моніторинг націлений на фіксацію негативних наслідків господарських дій і їхніх вторинних ефектів і, таким чином, має низьким прогностичною потенціалом.

Соціолог, І.В. Бестужев-Лада розглядав моніторинг як:

– засіб забезпечення ефективного функціонування системи прогнозування.

Представлена ним система побудови прогнозу заснована на систематичному, спеціально організованому опитуванні експертів. При цьому, він зазначав, що прогнозування не зводиться до безумовним прогнозам, а ставить за мету завчасне зважування можливих наслідків прийнятих рішень за допомогою суто умовних пророкувань пошукового і нормативного характеру. Основні етапи побудови прогнозу виділяються таким чином: вихідні показники, прогнозний фон, пошукова розробка і побудова "дерева" перспективних проблем, що підлягають вирішенню засобами управління, нормативна розробка на основі "дерева цілей", за заздалегідь заданими критеріями і побудова "дерева оптимальних рішень". Але, як тільки прийняті рішення починають проводиться в життя, прогнозована ситуація негайно починає змінюватися. Крім того вона змінюється і об'єктивно, під впливом факторів прогнозного фону. З цих причин для подальших рішень «відпрацьований прогноз не годиться, потрібен новий». В ідеалі, як зазначає І.В.Бестужев-Лада, технологічний прогноз може і повинен бути безперервним. В якості способу, що забезпечує безперервність прогнозу, одного з найбільш простих, дешевих і ефективних, він пропонує використовувати періодичний опитування експертів, з урахуванням ситуації, що змінилася. Однак, при періодичному опитуванні однієї і тієї ж групи експертів проводиться по суті повторне, панельне дослідження, з усіма його плюсами і мінусами. До мінусів відноситься інерційність мислення експертів. До плюсів - "ефект самонавчання", що дозволяє експертам удосконалювати свої оцінки з урахуванням результатів кожного етапу. Постійне вдосконалення панельного дослідження привело його до переходу в нову якість. У цій новій якості воно може бути позначено поняттям моніторинг. – «систематичним спостереженням, оцінкою і прогнозом стану навколишнього середовища, зумовленим господарською діяльністю Людин».

Також, використання моніторингу в психології незрівнянно більш рідкісне явище. За визначенням А.А. Орлова психологічний моніторинг виявляє тенденції та закономірності психологічного розвитку певних груп людей і окремої людини. Предметом психологічного моніторингу, наприклад, можуть бути психологічна готовність дітей до шкільного навчання, динаміка професійного та особистісного самовизначення, динаміка змін у певної вікової чи професійної групи в функціонуванні та розвитку психічних процесів або утворень та ін Незначне використання психологічного моніторингу в освіті мабуть може пояснюватися декількома обставинами, до числа яких можуть бути віднесені об'єктивно низька динаміка зміни психічних процесів, індивідуальний характер розвитку особистості, певні труднощі поширення індивідуальних результатів, отриманих психодіагностикою в освіті на соціальну групу, і деякі інші.

З точки зору економічної теорії моніторинг – це спеціальна система збору інформації про стан господарюючих процесів, прогнозування на підставі об’єктивних даних динаміки і основних тенденцій її розвитку та розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень стосовно підвищення ефективності функціонування даної програми(проекту).

Основною сферою практичного застосування моніторингу є управління, а точніше інформаційне обслуговування управління в різних областях діяльності. Моніторинг є важливим етапом у прийнятті рішень, так як створює матеріал для аналітики і оперативного управління.

Тому, у загальному розумінні моніторинг можна визначити як

– Методика і система спостережень за станом певного об'єкта або процесу, що дає можливість спостерігати їх у розвитку, оцінювати, оперативно виявляти результати впливу різних зовнішніх факторів та на цій підставі обробки отриманих даних робити прогнози. Важливою умовою функціонування моніторингу як інформаційної технології є глобальний охоплення аудиторії. У зв'язку з цим можна говорити про три групи систем моніторингу, у відповідності з їх орієнтацією на конкретного користувача.

Треба зазначити, що у процесі функціонування технології моніторингу може виникнути ряд інформаційних небезпек. Моніторингові системи часто використовуються для прогнозування можливих сценаріїв розвитку ситуації, а також для оцінки наслідків прийнятих управлінських рішень. Надійність прогностичних оцінок буде залежати від обсягу та достовірності відомостей. У зв'язку з цим гостро стоїть проблема недопущення дезінформації. Її рішенням може бути ретельна перевірка відомостей, використання альтернативних каналів їх одержання, режим секретності при проведенні моніторингу, перевірка співробітників.

Важливу роль відіграє ступінь розробленості моніторингової системи, її відповідність до розв'язуваної проблеми. Неповний опис системи, коли показники покривають не всі поля значущих об'єктів, може призвести до того, що отриманий ефект буде лежати за полем досліджуваних показників і буде неможливо зробити висновок про причини цього ефекту. Через недосконалість системи також може виникнути небезпека неправильності прогнозів.

Методом нейтралізації таких негативних наслідків служить ретельне проектування системи збирання інформації для моніторингу, а в разі необхідності, її подальше коректування. Більшість об'єктів моніторингу динамічні, тому перебувають у постійному розвитку і внаслідок цього схильні до впливу зовнішніх факторів, які можуть викликати небажані зміни у функціонуванні об'єкта. Ці зміни можуть представляти небезпеку для користувача інформацією, що надається моніторингом.

Небезпеки існують на всіх етапах проведення моніторингу. Забезпечення високої якості інструментарію, розробка критеріїв оцінювання, індикаторів і показників, сам процес вимірювання, статистична обробка результатів та їх адекватна інтерпретація - ось ті проблеми, які необхідно вирішити для отримання позитивного результату.

Моніторинг як будь-який звіт має властивість ціннісної нейтральності. Це означає, що цілі його використання, а, отже, і соціальна значимість, можуть бути двоякими.

Моніторинг можна визначити як безперервне стеження за станом конкретного об'єкта. Його результати можна використовувати для залучення уваги людей до проблеми, їх інформуванню про настання небажаних наслідків, для призову до проведення заходів для зміни ситуації, що склалася. Цей моніторинг повинен допомогти врахувати недоліки, виявлені в ході його проведення. Результати цього дослідження мають бути доступні для керівників всіх установ і організацій.

Однак, залишаються дискусійними питання про зведення цілей та завдань моніторингу тільки до спостереження за ходом процесу, не передбачаючи активного втручання, управління ним, про можливість опису соціокультурного явища або процесу тільки на основі інформації, наявної в засобах масової комунікації. Тож, умовно можна сказати, що основними завданнями моніторингу є:

– Безпреривне спостерігання за станом та розвитком процесу чи об’єкту, отримування оперативної інформації про нього;

– Своєчасне виявлення змін, що відбуваються в процесі чи об’єкту, і фактори, що викликають їх;

– Попередження негативних тенденцій в процесі чи щодо об’єкту вивчення;

– Здійснення прогнозування можливих варіантів розвитку процесу чи об’єкту;

У даному випадку, основна сфера практичного застосування моніторингу - це управління, а точніше інформаційне обслуговування управління в різних областях діяльності. У ряді сфер науково-практичної діяльності моніторинг тільки освоюється. У деяких сферах діяльності освоєння моніторингу знаходиться на завершальному етапі. Такий стан справ дає нам достатньо унікальну можливість, дослідивши теорію і практику освоєння моніторингу в різних наукових і практичних областях, його сучасний стан, визначити шляхи підвищення ефективності використання моніторингу для реалізації поставлених цілей.

Тож. проблеми моніторингу у всіх сферах його використання вирішуються одночасно і на рівні їх теоретичного осмислення та на рівні їх практичної реалізації. Сфери використання моніторингу надзвичайно різноманітні. Численні системи моніторингу володіють деякими загальними характеристиками, що дає можливість говорити про моніторинг як цілісному самостійному науково-практичному феномені. Відмінності ж в тлумаченні сутності моніторингу, в цілепокладання і засобах його здійснення відображають специфіку та рівень розробленості проблем моніторингу в кожній з областей його застосування.

Завдання до розділу: прочитайте та складіть дві окремі таблиці «Класифікація видів моніторингу» та «Класифікація систем моніторингу»