Україна в першій світовій війні

¾ Україна в планах протидіючих сторін.

¾ Розкол українського національно-визвольного руху в ході війни.

¾ Наслідки війни для українського суспільства.

19 липня (1 серпня) 1914 р. спалахнула перша світова війна, в якій загинуло 10 млн. чоловік, а понад 20 млн. були скалічені. Тягар війни гостро відчув на собі український народ. Не маючи власної держави, українці захищали чужі інтереси. Понад 3,5 млн. з них воювали у російській армії, а 250 тис. в австро-угорській. Значна частина території України опинилась у прифронтовій зоні, а в Галичині, Буковині, Закарпатті, на Поділлі розгорнулися запеклі бої.

Протидіючі сторони у своїх стратегічних планах відводили чільне місце "українському питанню". Зокрема, під прикриттям "віковічної мети об’єднання всіх руських земель" російське самодержавство готувалося загарбати Галичину, Буковину й Закарпаття. Австро-Угорська імперія прагнула приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля. Не останнє місце належало Україні у планах німецького імперіалізму. Німеччина домагалась взяти Україну під свій протекторат і встановити тут своє неподільне панування.

Те, що протидіючі угруповання маскували несправедливий загарбницький характер війни, намагалися надати їй вигляд національної оборони, розкололо український національно-визвольний рух. Москвофіли-емігранти із Західної України з початком війни утворили в Києві "Карпатсько-руський визвольний комітет", який закликав українців Галичини зустрічати російську армію як визволительку.

У Галичині в серпні 1914 р. виник міжпартійний блок радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій – Головна Українська Рада (ГУР). ГУР створює всеукраїнські збройні сили чисельністю 28 ти­с. бійців з молодійних національних організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт». Однак на службу в українські легіони австрійською владою було прийнято тільки 2,5 тис. Цей підрозділ отримав назву легіон Українських Січових Стрільців (УСС). УСС був сформований 10 серпня 1914 р. Його командиром став керівник української рогатинської гімназії М. Галущинський. 3 вересня бійці УСС прийняли присягу на вірність австрійському імператору і були включені до реєстру австрійських військ. УСС був розділений на 3 підрозділи під проводом: М. Волошина, С. Шухевича, Г. Коссака. 27 вересня 1914 р. УСС вступив у бойові дії в складі австрійських військ при обороні карпатських переходів з кубанськими козаками російських військ. В січні 1915 р. УСС прийняв участь у контрнаступі німецьких військ на Галичину. К березню 1915 р. УСС був розподілений між двома бригадами німецьких військ – 129-ї та 130-ї, хоча адміністративно й організаційно представляв собою 1 полк. Його командиром з січня 1915 р. стар отаман Г. Коссак. Однак при цьоум легіон не був офіційно визнаною бойовою українською одиницею в австрійської армії. Лише 23 березня 1915 р. командування УСС отримало грамоту від командування австрійських військ, за якою підрозділ УСС створював 2 самостійних куреня, що організаційно та адміністративно були підпорядковані корпусу генерала Гофмана. Командирами куренів стали отамани Г. Коссак и С. Горук. За цим же наказом було призначено 48 стрілецьких старшин австрійськими кадровими офіцерами. Референтом справ УСС при корпусі був призначений колишній командуючий УСС М. Галущинський. В цей же день 23 березня 1915 р. УСС вступил в бій з руськими військами у гори Маківка в Карпатах. Бої за висоту тривали до 28 квітня 1915 р. 4 травня 1915 р. висота була взята руськими військами. 28 травня УСС попав в оточення під Болеховим, але, втративши 15 вбитих, 50 поранених та 150 полонених, вирвався з оточення. В червні 1915 р. німецько-австрійські війська перейшли в контрнаступ, й 27 червня УСС вступив у Галич, втративши 10 бійців вбитими, 30 пораненими та 27 полонених. Восени та взимку 1915 – 1916 рр. УСС у військових діях не приймав участі. Внутри полку почалися міждусобиці, в результаті яких 16 березня 1916 р. Г. Коссак був знятий з посади командуючого УСС. На його місце був поставлений австрійський офіцер А. Варивода, з приходом якого в полку був наведений порядок. В серпні 1916 р. в битві під Бережанами руським військам вдалося здійснити прорив в місце дислокації УСС. Цією ситуацією скориталося австрійськое командування, розподілив УСС на 2 курені й відправило їх в запас до тилу, але героїчна оборона Потутор 30 вересня 1916 р. спасла німецько-австрійські війська від розгрому під Бережанами. Наступ руських військ було остановлено ціною загибелі бійців УСС. Залишки УСС поповнились новобранцями у березні 1917 р. Знову зформований полк очолив Ф. Кікаль. 29 червня 1917 р. у міста Конюх УСС попав в оточення (з 2,5 тис. бійців вийшло 553). У Куропатниках УСС був переформований. До цього часу німецько-австрійські війська зайняли Галичину й фронт замер.

Спираючись на легіон січових стрільців. Рада закликала боронити конституційний лад Австро-Угорщини на полі бою. На фоні успіхів німецько-австро-угорських військ у 1915 р. ГУР виступила з декларацією, проголосивши своєю метою створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії. З українських земель, що перебували у складі Австро-Угорщини, планувалось створити автономну область. Наступ військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала Брусилова у березні 1916р. зірвав ці плани. Після проголошення Польської держави ГУР саморозпустилась.

Одночасно зі створенням Головної Української ради група політичних діячів українського руху із Східної України (Д. Донцов, В.Дорошенко, А. Жук, М. Залізняк, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) створили у Відні "Союз визволення України" (СВУ). Його метою було створення самостійної гетьманської держави з демократичним ладом, рівноправ’ям і свободою для всіх національностей, з самостійною українською церквою на українських територіях, відвойованих у Росії та Австро-Угорщини. Союз узяв на себе репрезентацію інтересів Великої України і вів переговори з провідними державами. Він мав своїх представників у Берліні, у Туреччині, у Болгарії, у Швеції та Норвегії, у Швейцарії, в Італії. Як свідчать факти, СВУ розгорнув широку агітаційну та організаторську роботу серед українського населення, закликав його включитися у війну проти Російської імперії.

Деякі інформації СВУ мали успіх, викликали зацікавленість до подій в Україні, але реального нічого не давали. Більше значення мала діяльність членів СВУ в таборах для військовополонених. Їм вдалося виділити українців-військовополонених в окремі табори у Фрайштадті (Австрія), де перебувало 30 тис. чоловік, і в Раштаті, Ганновері, Гмюндені (Німеччина). В цих таборах були поліпшені загальні умови життя, організовані школи, бібліотеки, церкви тощо. Активна робота СВУ у таборах для військовополонених дозволила їм створити українські військові з’єднання - Сірожупанну та Синьожупанну дивізії.

Політичні сили, які представляли українців у Росії і в Наддніпрянщині, негативно поставились до таких дій ГУР та СВУ. Зокрема, на таких позиціях були українські поступовці на чолі з М.Грушевським. Через газету "Рада" вони закликали українців до захисту Російської держави. На підтримку Росії у декларації "Війна і українці" виступив і С. Петлюра, який очолював УСДПР. У складі створеного для підтримки військових зусиль Росії Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст активно співпрацювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. 1916 року С.Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.

Царський режим ставився вороже до українського руху. З початком війни було закрито "Просвіту" та НТШ, їхні бібліотеки та музеї, газету "Рада", у 1915 р. інші видання, зокрема "Дзвін", "Рідний край", "Україна", "Літературно-науковий вісник" і т.д. У Києві був заарештований і висланий до Симбірська, потім до Казані і, нарешті, до Москви – один з видатних лідерів національно-визвольного руху М. Грушевський.

Бійки на території України почалися у серпні – вересні 1914 р. Російська армія прорвала австрійську оборону та захопила Східну Галичину, Північну Буковину, Львів, Чернівці. Було захоплено 100 тис. полонених, 400 гармат. При цьому Австро-Угорщина втратила 300 тис. солдат і офіцерів вбитими. Відступаючи, австрійські війська почали кампанію терору проти українського населе­ння, яке звинуватили у зрадництві. Тисячі людей були угнані в Австрію та кинуті в концтабори. Тільки один табор Телергоф нараховував 30 тис. угнаних українців. Уряд Австро-Угорщини, звинувативши західних українців у москвофільстві. Десятки тисяч українців загинули у концтаборах у Гнаві, Гмюнді, Терезієнштадті та інших.

Східна Галичина була проголошена російським генерал-губернаторством. На окупованої Росією території почалася боротьба проти українофільства: були зачинені культурні українські заклади, школи, підпала під ре­пресії греко-католицька церква, а її мітрополіт Л. Шептицький був вивезений у Суздаль. До Сибіру були депортовані понад 12 тис. діячів місцевої інтелігенції. Навіть лідер партії кадетів П. Мілюков розцінив таку політику царського уряду як "європейський скандал". Під час контрнаступу німецько-австро-угорських військ царська адміністрація розпочала масове виселення жителів Галичини. Села знищувались, щоб нічого не залишати ворогу. Як вважають фахівці, у цей час із Західної України було переселено 6 млн. чоловік. Скільки з них загинуло в умовах непідготовленої евакуації, підрахувати неможливо.

На початку 1915 р. російські війська розгорнули наступ на Перемишль, захопив у полон 120 тис. бійців. У травні 1915 р. Австро-Угорщина почала контрнаступ, в ході якого російська армія залишила Східну Галичину. Разом з відступаючою армією в Росії збігли 100 тис. емігрантів з території Західної України. 5 червня 1916 р. почався новий наступ руської армії у напрямку Чернівці — Броди —Луцьк, який отримав назву Брусиловський прорив. В ході цієї операції Австро-Угорські війська втратили 1 млн. вбитими та пораненими, 400 тис. полоненими, 580 гармат. Втрати російської армії складали біля 500 тис. бійців. Допомога Німеччини спасла Австро-Угорщину від повного розгрому, війна затягувалась.

Таким чином, без волі українського народу територія країни перетворилася у театр бойових дій, а населення було втягнуто у братовбивчий конфлікт та випробувало на себе весь тягар війни.

Війна призвела до глибокої економічної кризи в усій Російській імперії, і особливо в Україні. Західна Україна була спустошена. У Наддніпрянщині скоротилося виробництво продукції на підприємствах харчової та легкої промисловості, виникли перебої у роботі транспорту. До січня 1917р. погасло 36 доменних печей, майже на 1,9 млн. десятин скоротилися посіви, на 200 млн. пудів знизився врожай зернових, гостро не вистачало продовольства, настала інфляція. У свою чергу все це призвело до соціальної напруженості.

Військові негаразди, економічні труднощі і масове зубожіння народу, антивоєнна агітація соціал-демократичних сил призвели до нового піднесення національно-визвольного і революційного руху. Таким чином, свої нагальні потреби протидіючі сторони намагалися вирішити за рахунок України, а тому в своїх стратегічних планах відводили "українському питанню" чільне місце. Замаскований несправедливий загарбницький характер війни розколов український національно-визвольний рух. Сама ж війна започаткувала деструктивні процеси в господарстві України, які призвели до соціальної напруги в суспільстві, а потім і до нового піднесення революційного та національно-визвольного рухів.