Українська революція. Початок державного відродження

¾ Лютнева демократична революція та її вплив на Україну.

¾ Виникнення Центральної Ради та її політика.

¾ Загострення боротьби між УНР та більшовицьким режимом.

Лютнева демократична революція почалася 23 лютого (або 8 березня за новим стилем) у Петрограді - столиці Російської імперії з масових зборів та маніфестацій, присвячених міжнародному жіночому дню. Жінок, які вийшли на вулиці міста з вимогами підвищення життєвого рівня, повернення з фронту чоловіків (Росія на той час брала участь у 1-й світовій війні), підтримали студенти, робітники, міщани. Маніфестації стали переростати в страйки і заворушення. Намагання царського уряду навести в столиці порядок ні до чого не призвели. Поліція та військові відмовилися застосовувати зброю проти зубожілого населення. Більці того, на третій день події на бік страйкарів перейшли солдати петроградського гарнізону. Таким чином, загальний політичний страйк переріс у повстання. 27 лютого в Петрограді повстанцями було створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Вона складалась переважно з представників соціалістичних партій. Очолив Петроградську раду меншовик М. Чхеідзе. Того ж дня (27 лютого) на базі Державної Думи (по суті вона була дорадчим органом при цареві) було утворено Тимчасовий комітет Державної Думи на чолі з М. Родзянком. Цей комітет почав формувати новий уряд. Микола II 2 березня зрікся престолу, оскільки його уряд не мав соціальної опори. Монархією були незадоволені не тільки трудящі, а й буржуазія, яка вже зосередила в своїх руках важелі економічної влади і прагнула влади політичної.

Тимчасовий уряд, повноваження якого визначались до скликання Всеросійських Установчих зборів, очолив Г.Є. Львов. Новий уряд став формувати апарат виконавчої влади. Він призначив на місцях своїх комісарів, які спиралися на виконавчі комітети. У Києві такий виконавчий комітет нової влади було створено 4 березня 1917 р. Саме він і був проголошений органом влади Тимчасового уряду в Україні. Цей Комітет очолив В. Стародомський. Одночасно з формуванням органів влади нового уряду в Україні (як і в Росії) почали створюватися ради робітничих депутатів. В середині 1917 р. таких рад в Україні нараховувалося 252. Переважна більшість з них очолювалася меншовиками та есерами. Не отримавши більшості в радах робітничих депутатів, більшовики намагались поширити свій вплив через створення фабрично-заводських комітетів. У Росії склалося двовладдя, представлене органами влади Тимчасового уряду і радами робітничих депутатів.

В Україні ситуація ускладнювалася наявністю однієї дуже впливової сили - Центральної ради. Вона була створена 4 березня 1917р., її очолив видатний історик, професор М. Грушевський.

Михайло Сергійович Грушевський (1866 – 1934 рр.) народився у м. Холм в родині вчителя гімназії. У 1880 р. вступає до Тифлиської гімназії. У двадцять років став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Активна діятельність у Київській громаді не перешкоджала йому вчитися та одночасно займатися науковою роботою на кафедрі проф. Б. Антоновича. Після завершення навчання в університеті Грушевський залишився на кафедрі для підготовки до професорського звання. У 28 років він зайняв кафедру історії у Львовському університеті. Знаходячись в Австро-Угорщині, продовжував суспільно-політичну діяльність та працював над багатотомною "Істориєй України-Русі". У 1908 р. він повертається до Києва і стає одним з керівників ТУПа. Коли почалася світова війна, Грушевського заслали до Симбірську, а потім у Казань, й нарешті, до Москви. Із заслання він повернувся 13 березня 1917 р. Був обраний першим Президентом УНР. У березні 1919 р. виїхав до Чехословаччини, потім у Францію, Німеччину, Швейцарію. В 1924 р. повернувся в Україну та був обраний в УАН. Помер в 1934 р. після операції.

До складу Центральної ради увійшли: Товариство українських поступовців, соціал-демократична партія, творчі спілки, студентські та військові організації, представники церкви та ін. тобто Центральна рада мала підтримку серед широких верств населення. 19 березня 1917р. Центральна Рада провела у Києві 100-тисячну демонстрацію з нагоди річниці смерті Т. Шевченка. Демонстранти висловили цілий ряд вимог до Тимчасового уряду: надати автономію українським землям; провести Український національний конгрес, який би підготував умови для введення автономії; провести вибори представників до Центральної ради від губерній, де українське населення складало більшість; провести переговори з Тимчасовим урядом.

5 – 7 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний конгрес. Конгрес визначив структуру Ради, провів вибори до неї депутатів. Головою Ради знов було обрано М. Грушевського, а його заступниками В. Винниченка і С. Єфремова. Центральна рада почала створювати свої органи влади на місцях, формувати своє військо.

Після організаційного оформлення Центральна Рада приступила до створення органів влади на місцях та у військах. Так виникли українскі ради Херсонської, Таврицької, Бесарабської, частини Подільській та Волинській губерній. Були створені українські ради Румунського фронту й Чорноморського флоту. Виконавчим органом став Центральний виконком рад Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу — 1-й центр. Кріме того, виникли Харківський обласний виконком (Харківська та Катеринославська гу­бернії, частина області Війська Донського) — 2-й центр. Київський виконком (Київська, Полтавська, Чернігівська та Воронізька губернії) — 3-й центр. На місцях стала виникати українська печать. Центральна Рада приступила до створення українських військових підрозділів гайдамаків, вільного козацтва (гасло: «Всеукраїнська націоналізація армії!»).

5 – 8 травня 1917 р. у Києві відбувся 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд. Він визнав Центральну раду єдиним органом влади в Україні. Аналогічні рішення були прийняті на з’їздах робітників та селян. В цих умовах у середині травня 1917 р. для переговорів з Тимчасовим урядом була послана делегація на чолі з Винниченко.

Переговори зайшли в глухий кут. Було вирішено, що питання про Україну може бути розв’язано тільки на міжнародній конференції після завершення світової війни, оскільки територія України входила у склад не тільки Російської імперії. В той же час влада в Україні передавалася в руки крайового комісару Центральної Ради, який був підпорядкований міністерству у справах України, що створилося при Тимчасовому уряді.

В таких умовах 10 червня 1917 р. Центральна рада прийняла 1-й Універсал, в якому проголосила автономію України. Було обрано уряд України - Генеральний секретаріат. Звичайно, що ці події дуже збентежили Тимчасовий уряд Росії. Він був змушений піти на переговори з Центральною радою і визнати Раду вищою крайовою владою Тимчасового уряду в Україні. Таке рішення було закріплено в ІІ-му Універсалі Центральної ради від 3 липня 1917 р. Окрім того. Рада зобов’язувалася підготувати закон про автономний устрій України для затвердження його на Всеросійських установчих зборах. Але політична ситуація в Росії вкрай загострилася, про що свідчать події 4 – 5 липня 1917 р. в Петрограді. В ході цих подій було розстріляно демонстрацію під антивоєнними гаслами, яку організували більшовики. У Петрограді було запроваджено воєнний стан. Тимчасовий уряд очолив О. Коренський. Більшовицька партія перейшла на нелегальне становище.

Після прийняття ІІ Универсалу Центральної Ради частина політиків, зокрема самостійники, виступили проти нього. Непослідовність політики Центральної Ради вони вирішили скоректувати, спираючись на силу, на українські військові підрозділи. На початку липня, коли йшли переговори між Центральною Радою та Тимчасовим урядом самостійники спробували встановити контроль над Київом й примусити Раду проголосити самостійність України.

Выступ було сплановано. Головною його силою стали зукраїнізовані військові підрозділи Києва. Їх готувались підтримати в інмих містах. Самостійники розраховували на підтримку Центральної Ради. У нічь з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення, очолив 5 тис. солдат, які були об’єднані у Другий український полк ім. П. Полуботка. Було зайнято також декілька інших важливих об’єктів у Києві. Однак Центральна Рада зустріла їх виступ з неприкритою ворожнечею. Виступити проти Ради як законної влади в Україні полуботківці не рішалися й відступили. Лідеры Центральної Ради не сумнівалися в необхідності придушення повстання самостійників. На наступний день спільними зусиллями Ради та військ Тимчасового уряду виступ було придушено. Полк був розформований та висланий на фронт.

Ці події продемонстрували, що політика Центральної Ради не була достатньо обґрунтованою в багатьох напрямках. Фатальними були її наслідки для підтримки зв’язків з військовими силами. Влітку 1917 р. сотні тисяч солдат-українців, організованих в зукраїнізовані військові підрозділи, готові були присягнути на вірність Центральній Раді та виконувати її накази. Багато з цих підрозділів відрізнялись високою дисципліною та могли стати надійною силою у розбудові національної держави. Таким, наприклад, був корпус П. Скоропадського (40 тис.), який оголосив, що в умовах розпаду російської армії готовий присягнути Україні. Однак лідери Ради з недовірою віднеслись до військових, особливо до офіцерів. В результаті Центральна Рада втратила підтримку військ. За цих умов Рада зайняла очікувальну позицію.

Липнева політична криза призвела до росту популярності максималістських гасел більшовистської партії серед робо­чих України. Чисельність більшовиків зросла з 2 тис. людей у лютому до 33 тис. – у середині липня 1917 р. Після липневих подій 6-й з’їзд РСДРП(б) взяв курс на підготовку повстання з метою захоплення влади. На цьому з’їзді більшовистські організації Києва, Харкова, Донбасу представляли Іванов, Бош, Сергеєв.

У правих колах посилилось прагнення до встановлення відкритої війскової диктатури. 12 вересня 1917 р. у Москві була скликана державна нарада, в якої прийняло участь понад 2 тис. представників різних державних та суспільних органів й організацій. Нарада викликала гостру реакцію більшовиків. Негативно віднеслась до Державної наради Центральна Рада. Вона відмовилась направити для участі в її роботі своїх представників.

Не дивно, що путч реакції, який очолив Верховный Головнокомандуючий генерал Корнілов, не отримав поміттної підтримки в Українї. Тут Корнілов розраховував на командуючих Південно-Західним та Румунським фронтами генералів Денікіна й Щербачова, штаби Київського та Одеського військових округів, з якими підтримував зв’язок. Реакційна воєнщина планувала перетворити Київ й Одесу в опорні пункти перевороту. Заколот генералів потерпів крах.

Одним з наслідків розгрому корнилівського путчу було зростання впливу більшовиків серед робочих та солдат. Цей процес отримав назву «більшовизація Совєтів». 31 серпня більшовицьку резолюцію про необхідність переходу влади до Совєтів прийняв Петроградський Совєт. 5 вересня подібна резолюція була підтримана Московським Совєтом. Ці процеси разповсюджились на робочі центри України. Не маючи за собою більшості даже у центрі, не говорячи вже про Україну, більшовики готувалися до збройного захоплення влади.

25 жовтня 1917 р. більшовики успішно здійснили заплановане повстання проти Тимчасового уряду і захопили владу. Після перемоги жовтневого збройного повстання 1917 р. в Україні склалося своєрідне двовладдя: Центральної Ради та більшовиків. 27 жовтня Генеральний секретаріат Центральної ради надрукував звернення "До всіх громадян України", в якому засудив більшовицький переворот в Петрограді. Більшовики Києва у відповідь на це створили ревком для підготовки свого повстання. Вони почали формувати озброєні дружини на Київському заводі "Арсенал". Вірні Тимчасовому урядові війська, розташовані у Києві, намагались перехопити ініціативу. Вони заарештували більшовицький ревком і розгромили приміщення Центральної ради. 29 жовтня більшовики створили новий ревком. 31 жовтня корпус січових стрільців та вільних козаків підтримав Центральну раду і вибив війська Тимчасового уряду з Києва. Влада перейшла до Центральної ради.

4 листопада 1917 р. у Києві було скликано засідання Рад робочих та солдатських депутатів, які знаходилися в основному під контролем більшовиків. На ньому було прийнято рішення відлучити Центральну Раду від влади та встановити диктатуру більшовицької партії. Політична ситуація в українській столиці загострювалась. У вечорі 6 листопада була зібрана Мала Рада, на засіданні якої Грушевський заявив, що після повалення Центральної влади у Росії там почалася громадянська війна та є загроза її розповсюдження в Україні. Щоб подолати анархію та громадянську війну необхідно невідкладно проголосити утворення української національної держави.

7 листопада Центральної Рада видала ІІІ-й Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі Російської Федерації; конфіскацію поміщицького землеволодіння; введення 8-годинного робочого дня. Центральна рада не визнала більшовицького режиму. Вона запропонувала створити федерацію з антибільшовицьких урядів Башкирії, Дону, Кубані, України. Війська Центральної Ради закрили українсько-російський кордон, було оприлюднено звернення до солдат-українців не підкорятися Раднаркому і записуватися до війська УНР.

Таким чином. Лютнева демократична революція мала великий вплив на Україну. Демократичні перетворення сприяли зростанню національної самосвідомості. Центральна рада проголосила себе крайовим органом влади в Україні. Вона взяла курс на створення та розбудову української держави. Така політика Центральної ради викликала незадоволення з боку Росії. Відносини між Україною і Росією загострилися.