Україна в 1941 – 1945 РР

¾ Напад Німеччини на СРСР. Основні бойові дії у1941 – 1942 рр.

¾ Окупаційний режим та боротьба проти нього.

¾ Битва за Лівобережну Україну та Донбас.

¾ Завершальні бої за визволення України.

¾ Початок відбудови господарства України.

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на СРСР. Зіткнулися дві тоталітарні системи, які повели між собою бо­ротьбу на повне знищення. Німеччина зробила спробу здійснити свої давні плани по ліквідації Радянського Союзу. Генеральний штаб вермахту розробив детальний план війни, який одержав кодову назву "План Барбароса". Назва походить від імені гер­манського короля Фрідріха Барбароси – червонобородого (він відзначився активною боротьбою проти слов'янських народів у XII ст.). Цей план передбачав одночасний наступ трьох армій: "Північ", "Центр" та "Південь". Німецьке командування плану­вало швидко захопити найважливіші центри Радянського Союзу і до зими війну закінчити. Найбільш чисельною з трьох німецьких груп армій була група "Південь". Саме вона і повин­на була діяти в Україні. Бої, в ході яких радянські війська ви­мушені були оборонятися, розгорнулися на величезному про­сторі. На початку липня 1941 р. німецькі війська прорвалися до Житомира, а після його захоплення опинилися на відстані 20 км від Києва. І хоч у смузі Київського особливого військового ок­ругу радянські війська мали перевагу над ворогом у живій силі в 1,2 рази, за танками – у п'ять разів, літаками – 2,5 рази, вони через непідготовленість до війни, некваліфіковане керівництво не змогли витримати ворожого удару. У вересні 1941 р. над військами, які обороняли Київ, нависла загроза німецького ото­чення. Треба було негайно відвести війська і залишити Київ. Саме з такою пропозицією звернулося до Сталіна командування Південно-Західного напрямку. Сталін не дав свого дозволу на це і наказав утримувати Київ до останнього. Така безглуздість до­рого обійшлася радянським військам. Тільки до полону потра­пило 665 тис. радянських солдат і офіцерів. Штаб Південно-Західного фронту, у тому числі командуючий фронтом генерал М. Кирпонос, потрапили в оточення і загинули.

За перший місяць війни радянські війська втратили близько 1 млн. солдат і офіцерів; 3,5 тис. літаків; понад 6 тис. танків; 9,5 тис. гармат.

Які ж були причини поразки радянських військ? По-перше, радянське керівництво прорахувалося в оцінці воєнно-політичної обстановки. По-друге, було переоцінено значення радянсько-німецьких договорів 1939 року. По-третє, недоком-плектованість Радянської армії кадрами через масові репресії серед військових напередодні війни. По-четверте, не були за­вершені роботи по створенню нової лінії оборони на нових кор­донах, а стара лінія оборони була демонтована. По-п'яте, ра­дянське керівництво не провело мобілізації прикордонних час­тин, боячись спровокувати напад Німеччини. Слід додати, що Німеччина мала першокласний досвід ведення сучасної війни. Вона захопила більшу частину Європи і значно посилила свій воєнно-економічний потенціал і т.п.

Захопивши Київ, німецька група армій "Південь" повела на­ступ на Одесу. Німецьким військам у цій операції допомагала 4-та румунська армія. 73 дні тривала оборона Одеси. Її захисни­ки, притиснуті до моря, вимушені були 16 жовтня 1941 р. зали­шити місто і евакуюватися морем. З осені 1941 р. для радянсь­ких військ склалося дуже тяжке становище. На початку зими противник захопив майже всю Україну і підійшов до Москви. Та радянським військам вдалося відстояти Москву. І це була перша поразка німецьких військ з початку другої світової війни. Слід зазначити, що радянське керівництво переоцінило успіх під Москвою, вважаючи, що у війні стався перелом. Перед Чер­воною Армією було поставлено завдання перейти у наступ. Проте радянські війська не мали відповідного матеріально-технічного забезпечення і їх дії не були успішними. Більше то­го, спроба розпочати наступ в районі Харкова 12 травня 1942 р. стала трагедією. Радянські війська потрапили в оточення, а спроби прорвати кільце були марними. У полон до німців по­трапили 240 тис. солдат та офіцерів Радянської армії.

Поразки в Україні та Криму (здача Керчі у травні та Сева­стополя в червні 1942 р.) стали початком нових невдач ра­дянських військ. Наприкінці червня 1942 р. німецькі війська розгорнули новий наступ на півдні. 22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ Луганської області. З цього часу вже вся Україна була окупована ворогом. На окупованій території загарбники встановили режим кривавого терору. Те­риторія України була розчленована. Північна Буковина і південно-західні області були віддані Румунії. Західні області разом з Польщею увійшли до генерал-губернаторства, а на більшій частині земель республіки було створено "райхскомісаріат України" на чолі з Е. Кохом. Східні прифрон­тові території України перебували під владою військового ко­мандування. З метою колонізації захопленої території німецьке керівництво розробило план "Ост", який був розрахований на 30 років. У відповідності з цим планом проголошувалася винят­ковість німецької нації, слов'янські народи мали бути знищени­ми або переселеними на іншу територію, а їх землі підлягали німецькій колонізації. Цей план почав здійснюватися з перших днів війни. В окупованих містах і селах було введено комен­дантську годину, за найменшу провинність людина каралася на смерть. В Україні було створено величезну кількість концен­траційних таборів. Тільки в одному з них, в районі Бабиного Яру під Києвом, за роки окупації було знищено 220 тис. чоловік. Але жорстокість "нового порядку" не зламала духу ук­раїнського народу.

Рух опору був представлений різними формами боротьби проти окупантів. Найбільш поширеною формою став партизанський рух. У 1942 р. в Україні діяло понад 800 загонів. Для координації дій партизанських загонів у травні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху, який очолив генерал Т. Строкач. Партизанські загони здійснювали глибокі рейди у тил ворога, руйнували його ко­мунікації, знищували живу силу і техніку. В Україні діяли пар­тизанські загони під керівництвом С. Ковпака, М, Попудренка, О. Сабурова, О. Федорова, І. Боровика та ін. Наприкінці 1942 р. організація українських націоналістів на чолі з С. Бандерою організувала великі партизанські сили, поклавши початок Ук­раїнської Повстанської Армії (УПА). Ця армія поширила свій контроль над Волинню, Поліссям, а згодом і Галичиною.

Великої шкоди окупантам завдали підпільні організації, які діяли в містах і селищах. Найбільш відомою з них вже після війни стала підпільна організація "Молода гвардія" у м. Краснодоні Луганської області. Безстрашно діяли учасники підпільної організації "Партизанська іскра" у селі Кримки на Миколаївщині. Її організував вчитель місцевої школи В. Моргуненко разом із своїми учнями-старшокласниками. Героїчну бо­ротьбу вели проти окупантів підпільники м. Сталіно (тепер До­нецьк) на чолі з вчителем історії С. Матьокіним. Активно діяли підпільники під керівництвом Я. Батюка у м. Ніжині. Підпільники вели боротьбу у багатьох населених пунктах Ук­раїни.

Таким чином, напад Німеччини на СРСР переніс другу світову війну на українські землі. У ході тяжких боїв радянські війська були вибиті з України, а на її території запанував жор­стокий окупаційний режим. Але український народ не скорився окупантам, всюди набирав силу рух опору. Війна поступово переростала у всенародну.

Перемога радянських військ у листопаді 1942 – липні – серпні 1943 р. не тільки закріпила корінний перелом у війні з Німеччиною, а й створила передумови для звільнення від загарбників Лівобережної Ук­раїни. 18 грудня 1942 р. радянські війська звільнили перший населений пункт України – село Півнівку Луганської області. Особливого успіху добилися війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони оточили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали штурм. Так було визволено один з найважливіших промислових центрів України. Війська Цен­трального фронту 21 вересня звільнили Чернігів. 23 вересня радянські війська визволили Полтаву.

Жорстокі бої розгорнулися у Донбасі. Німецькі війська ство­рили тут міцну оборону по річці Міус. Радянські війська, скори­ставшись тактикою вогняного валу, 18 серпня прорвали оборону противника, а 22 вересня Донбас було повністю очищено від німців.

Визволивши Лівобережну Україну і Донбас, радянські війська у другій половині вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Німці створили тут глибоку оборону. 21 вересня 1943 р. ра­дянські війська переправилися через Дніпро південніше Києва в районі с. Великий Букрин. Згодом радянські війська створили цілий ряд плацдармів на правому березі Дніпра. Запланована операція по визволенню Києва мала розпочатися з наступу ра­дянських військ саме з Букринського плацдарму. Але місцевість плацдарму не дозволила успішно розгорнути наступ, тоді було вирішено перенести головний удар північніше Києва, з Лютезького плацдарму. Цей удар був для противника несподіваним. У ніч на 6 листопада 1943 р. бої розгорнулися на північних околи­цях Києва. О 4-й годині ранку б листопада 1943 р. столиця Ук­раїни була визволена від ворога. Втрати радянських військ були такими, що штатні армійські похоронні команди не могли впоратися з роботою, і на допомогу їм було мобілізовано місцеве населення. Київська земля була буквально вкрита трупам й. Щоб відшкодувати втрати у живій силі, радянське командування провело мобілізацію 16 – 17-річних хлопців і кинуло їх, неоз­броєних, на передову. Значна частина загинула.

У грудні 1943 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. 8 січня 1944 р. було визволено Кіровоград. Вирішальне значення мало оточення і повний роз­гром Корсунь-Шевченківського угрупування німецьких військ. Операція почалася 25 січня 1944 р., а 28 січня радянські війська замкнули кільце оточення. У ньому опинилося близько 80 тис. солдатів і офіцерів противника. Німці намагалися за будь-яку ціну вирватися з оточення, але всі намагання були марними. 17 лютого 1944 р. оточене угрупування противника було знище­не. Німці втратили 55 тис. вбитими і понад 18 тис. полоненими.

Перемога під Корсунь-Шевченківським відкрила радянським військам нові можливості. У лютому-березні 1944 р. були звільнені від окупантів Рівне, Луцьк, Вінниця, Проскурів, Чернівці та багато інших міст. Радянські війська, форсувавши Південний Буг та Дністер, 25 березня 1944 р. вийшли на дер­жавний кордон з Румунією. Бойові дії було перенесено на її територію.

Успішно діяли радянські війська в ході Криворізької опе­рації. Були звільнені міста Кривий Ріг, Херсон, Миколаїв, Одеса (березень-квітень 1944 р.). 8 квітня, після тривалої арти­лерійської та авіаційної підготовки, війська 4-го Українського фронту і Окремої Приморської армії перейшли у наступ. 13 квітня вони здобули Сімферополь. 9 травня 1944 р. був звільнений Севастополь, що фактично означало звільнення Кри­му.

Нових успіхів досягла Червона Армія і під час літнього на­ступу. Оточивши під Бродами 8 дивізій противника, радянські війська 27 липня 1944 р. визволили Львів. Завершальною опе­рацією по визволенню України стала Карпатсько-ужгородська. 27 жовтня німецькі війська були вибиті з Ужгорода, а наступно­го дня - з решти населених пунктів Закарпаття.

Майже два роки тривала битва за визволення України. Вона була оплачена нечуваними людськими втратами. Тільки в боях на Західній Україні загинуло 527 тис. радянських воїнів. Вели­чезних збитків завдало Україні перебування на її території оку­пантів. Вони вивели з ладу понад 16 тис. підприємств, зруйну­вали 714 міст і селищ, понад 28 тис. сіл. Без притулку залиши­лося 10 млн. українського населення.

Після звільнення українських земель від окупантів почалася відбудова господарства. Головна увага приділялася відбудові базових галузей промисловості. На кінець війни працювало по­над 50% шахт. У 1944 р. виплавляли метал, давали прокат найбільші металургійні заводи України. Успішно здійснювалася відбудова Дніпрогесу та інших електростанцій.

У важкому становищі опинилося село. Війна майже повністю знищила сільськогосподарську техніку. Основною робочою силою на селі були жінки і підлітки. Саме завдяки їх сумлінній праці 1944 року було освоєно біля 76% довоєнної площі посівів, а державний план хлібозаготівель навіть перевиконано.

Слід зазначити, що відбудова господарства здійснювалася в умовах ще не закінченої війни, яка відволікала значні кошти і людей. Держава, як завжди, робила головну ставку на трудовий ентузіазм людей. Звичайним явищем була безкоштовна ненормована праця, часто з використанням власних інструментів робітників.

Таким чином, протягом 1943 р. радянські війська звільнили Лівобережну Україну і Донбас. Вони прорвали могутню німецьку оборону на Дніпрі і оволоділи Києвом. У 1944 р. Чер­вона Армія очистила від німців Правобережжя, Крим і Західну Україну. Український народ, звільнивши повністю свою землю від окупантів, розпочав відбудову зруйнованого.