Основні чинники криз професійного розвитку

Ґрунтуючись на концепції професійного становлення особистості, професійну кризу можна визначити як різкі зміни вектора її професійного розвитку. Професійні кризи протікають зазвичай без яскраво виражених змін професійної поведінки. Однак перебудова смислових структур професійної свідомості, переорієнтація на нові цілі, корекція й ревізія соціально-професійної позиції, що відбуваються під час кризи, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин із професійним оточенням, а в окремих випадках – призводять до зміни професії.

Е. Ф. Зеєр визначає основні чинники криз професійного становлення:

- наднормативна активність, як наслідок незадоволеності своїм становищем, своїм статусом,

- соціально-економічні умови життєдіяльності людини (скорочення робочих місць, ліквідація підприємства, переїзд),

- вікові психофізіологічні зміни (погіршення здоров'я, зниження працездатності, «синдром емоційного вигоряння»),

- вступ у нову посаду (так само участь у конкурсах на заміщення, в атестації),

- повна захопленість професійною діяльністю (трудоголізм),

- зміни в життєдіяльності (зміна місця проживання, перерва в роботі, «службовий роман»).

Кризи часто супроводжуються нечітким усвідомленням недостатнього рівня своєї компетентності і професійної безпорадності.

Характеристика криз професійного становлення особистості

На етапі професійного розвитку у фахівців спостерігаються такі типи криз.

1. Криза навчально-професійної орієнтації (від 14 – 16 до 16 – 17 років) характеризується

- невдалим формуванням професійних намірів і їхньою реалізацією;

- несформованістю Я-концепції і проблемами з її корекцією (проблеми зі змістом, протиріччям між совістю і прагненням «красиво пожити» тощо);

- випадковими доленосними моментами в житті.

2. Криза професійного навчання (час навчання в професійному навчальному закладі) характеризується:

- незадоволеністю професійною освітою та підготовкою;

- перебудова провідної діяльності, що відбувається в цей віковий період (випробування «свободою»);

- зміна соціально-економічних умов життя («суб'єктивна» нестача грошей, соціально-майновий розрив між однокурсниками).

3. Криза професійних експектацій, тобто невдалий досвід адаптації до соціально-професійної ситуації (перші місяці й роки самостійної роботи, криза професійної адаптації).

- труднощі професійної адаптації;

- освоєння нової провідної діяльності – професійної;

- розбіжність професійних очікувань і реальної дійсності.

Характеристика криз професійної діяльності особистості

На етапі професійної діяльності у фахівців спостерігаються такі типи криз:

4. Криза професійного зростання (23 – 25 років). Чинники, що визначають цю кризу:

- незадоволеність можливостями займаної посади й кар'єрою. Нерідко це посилюється порівнянням своїх успіхів і успіхів своїх однокурсників;

- потреба в подальшому підвищенні своєї кваліфікації;

- створення сім'ї та неминуче погіршення фінансових можливостей.

5. Криза професійної кар'єри (30 – 33 роки) характеризується:

- стабілізацією професійної ситуації;

- незадоволеність собою та своїм професійним статусом;

- переорієнтацією на нові цінності, які передбачають більшу міру відповідальності за себе і своїх близьких;

- нова домінанта професійних цінностей, коли для частини працівників виявляються нові смисли в самому змісті і процесі праці (замість старих, зовнішніх щодо праці смислів).

6. Криза соціально-професійної самоактуалізації (38 – 42 року), яка характеризується:

- незадоволеністю можливостями реалізувати себе в ситуації, що професійної ситуації;

- корекцією «Я-концепції», що пов'язана зі зміною смислової сфери особистості;

- невдоволенням собою, своїм соціально-професійним статусом;

- психофізіологічними змінами й погіршенням стану здоров'я;

- професійними деформаціями.

7. Криза соціально-психологічної адекватності (65 – 70 років, тобто перші роки виходу на пенсію) характеризується:

- формуванням нового способу життєдіяльності, головною особливістю якого є поява великої кількості вільного часу.

- звуженням фінансових можливостей.

- соціально-психологічним старінням, що виявляється в надмірному моралізуванні, бурчання тощо.

- втрата професійної ідентифікації.

- загальна незадоволеність життям

- почуття своєї непотрібності, яке є особливо важкою ознакою похилого віку.

- різке погіршення здоров'я (часто як наслідок незадоволеності життям і відчуття своєї «непотрібності»).

Таким чином, Е. Ф. Зеєр виділяв типологію життєвих криз. Згідно з його думкою, загальна схема співвідношення різних типів криз така: 1) нормативні кризи: кризи психічного розвитку, кризи професійного становлення – це вікові кризи, 2) ненормативні кризи: критичні ситуації (втрата працездатності, розлучення, безробіття, позбавлення волі); невротичні кризи (перебудова свідомості, інстинкти, ірраціональні тенденції, тобто внутрішні конфлікти) – це життєві кризи.

Контрольні питання

1. Які основні чинники криз професійного становлення?

2. Охарактеризуйте кризу навчально-професійної орієнтації.

3. Які способи корекції під час кризи професійних експектацій?

4. Які чинники визначають виникнення кризи професійного зростання?

5. Який вплив на виникнення професійних криз має прагнення людини до самовдосконалення?

6. У чому полягає головна проблема фахівців під час кризи соціально-психологічної адекватності?

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ

Лекція 5. ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВОИЙ РОЗЛАД

План

5.1 Поняття посттравматичного стресового розладу (ПТСР)

5.2 Теоретичні моделі ПТСР