Таблиця 3. Порівняння тексту «Тлумача Біблії» та «Тематичної програми ОЦХВЄ»

При очевидному цитуванні «Тлумача Біблії» у віровченні ОЦХВЄ – «Тематичній програмі» частина п’ятидесятницьких єпископів (В. М. Боєчко, А. І. Озерчук, В. С. Денисюк, А. Г. Бабій, М. І. Котяков) під час опитування підкреслили, що ця книга для них – не відома.

Найбільше тематичних співпадінь виявилось при порівнянні схем «Часи та диспенсації» К. Ларкіна в книзі «Вірне розділення Слова» [135, с. 12]. (Додаток «В») та книга І. Я. Бокмелдера (Додатки «Г» та «Д») та схематичним зображенням «Божого плану Спасіння від Альфи до Омеги» ОЦХВЄ (Додатки «А» та «Б»).

Як вже було неодноразово зазначено, сьогодні, базовим загальноприйнятим документом, що виражає віровчення та основи богослужбової практики для церков Об’єднаної Церкви ХВЄ, є «Тематична програма Біблійної школи по віровченню ОЦХВЄ». Зазначимо кілька етапів її формування, як свідчення поетапності розвитку «есхатологічної еклезіології».

Першим варіантом була розробка М. І. Котякова для молоді ХВЄ з м. Кривий Ріг, що надрукована самвидавом в кінці 1980-х. Характерною особливістю цього видання був великий акцент на фіксації різного роду видінь та надприродних об’явлень, які підтверджували чи ілюстрували сказане у тематичних бесідах.

В 1992 р., вийшла з друку книга «Домобудівництво Церкви Христової» основу якої складали теми, розроблені єпископом В. І. Бєлих під час тюремного ув’язнення [17]. Вона містила в собі шістдесят одну біблійно-богословську тему у вигляді тезового конспекту із текстами Біблії. В цьому видані зовсім немає коментарів до текстів із Біблії, що робить її своєрідною «тематичною симфонією біблійного тексту». Ця книга була двічі перевидана під загальною редакцією М. М. Чижа, а потім і М. Толстова.

В 1993 р. в процесі підготовки до відкриття Біблійного коледжу в м. Рибниця, у самвидаві криворізьких п’ятидесятників вийшла книга «Настольна книга служителя», в якій М. Котяков докладно виклав всі принципи богослужіння та засади віровчення ОЦХВЄ в світлі особливих відкриттів Духа Святого. Особливістю цього видання є присутність великої кількості прикладів із життя, та посилань на містичні відкриття, які ілюстрували пропоновані догмати. Значну увагу у цьому виданні було приділено питанням духовного життя, пасторського служіння, пневматології, та «еклезіологічний есхатології Бідаша та Бєлих».

В 1997 р. в м. Малоярославець вийшов із друку конспект лекцій єпископів В. І. Бєлих та М. І. Котякова у вигляді двотомного навчального посібника. Віровчення вже тут було структуроване за розділами: тематичне богослов’я, гомілетика, біблійна географія та історія християнства. У цьому тексті кількість посилань на духовні відкриття відчутно скоротилась, і підсилився наголос на кількість біблійних посилань.

У 1998 р. відбулось перше видання «Тематичної програми з віровчення Біблійної школи ОЦХВЄ» в м. Вінниця, яка зберігала вже прийнятий поділ на тематичні розділи, були усунені приклади-ілюстрації містичного характеру, та матеріал був адаптований для широкого загалу читачів. Згадок про духовні відкриття в цьому виданні майже не зберіглось. Цей варіант «Тематичної програми», як базовий віросповідний документ, був прийнятий на найвищому рівні Братерства, за участі старших єпископів, пресвітерів та відповідальних за освіту в ОЦХВЄ СНД та країн Балтії. Текст був затверджений протоколом відділу освіти ОЦХВЄ 19-30 січня 1998 р. в м. Рибниця, Молдова і був підписаний чотирма єпископами, що репрезентували все Братерство ОЦХВЄ країн СНД та Балтії: В. І. Бєлих – очільник Братерства, відповідальний єпископ по Україні – Г. А. Бабій, керівник відділу освіти ОЦХВЄ – М. І. Котяков та відповідальний за відділ освіти ОЦХВЄ Росії – В. Г. Мурашкін.

2000 р. видання фінальної «канонічної» версії «Тематичної програми» в м. Вінниця, із великим розділом присвяченим історії Християнства. Цей варіант Віровчення і став найбільш популярною версією, витримавши багато разове перевидання.

Ключовою есхатологічною темою в «Тематичній програмі» виступає огляд Божого плану спасіння від Альфи до Омеги» яка була розроблена А. І. Бідашем і популяризована його послідовниками. Ця книга вважається найбільш авторитетним джерелом із віронавчальних документів нелегальних п’ятидесятників пострадянського простору; зміст вчення буде зроблено у наступному пункті.

Впливовим додатковим друкованим джерелом, яке виконувало роль підкріплення сформованої позиції були праці Д. Принца, в яких він робив великий наголос на есхатологічній ролі держави Ізраїль, меті Другого приходу Христа, деталізації Підхоплення Церкви [187, с. 435-571]. Не офіційно праці Д. Принса визнавалась на високому рівні п’ятидесятницьких союзів, тим самим створюючи сприятливі умови для поширення його головних аргументів та тез.

Четвертим джерелом формування п’ятидесятницької есхатології є особистий містичний досвід лідерів руху.

Оскільки п’ятидесятницький рух робить особливий наголос на містичному досвіді, то у питаннях формування та поширенні есхатологічних доктрин надприродне відкриття завжди грало вирішальну роль. Історія п’ятидесятницького руху зберігає велику кількість як позитивних прикладів, коли містичний досвід доповнював існуючу доктрину ХВЄ, так і негативних прикладів, коли ідеалізація та беззаперечна довіра натхненним гаслам харизматичних лідерів ставали причиною великого розчарування для віруючих.

Приїзд І. Ю. Воронаєва на місію в м. Одесу базувався на його переконанні у надприродному відкритті волі Божої. Еміграція вірмен (Д. Шекеріян), та українців (О. Шевченко) відбувались із посиланням на надприродне відкриття, і будуть описані нижче.

 Вплив містичного досвіду на формування доктрини описує В. І. Бєлих, коли в 1934 р. в будинку його батьків мешкав учень І. В. Каргеля, проповідник з Миколаївської області – брат Турбін [222].[3] Який тлумачив Біблію, посилаючись на містичний досвід – «Відкриття від Духа» [227, с. 8-9]. Прикладом інспірованого тлумачення, після молитви Турбіна протягом ночі, було вияснення слів Христа Матв.5:7: «блаженні милостиві бо вони помилувані будуть», як тих що відносяться до «другого воскресіння». Турбін навчав: «Обітниця милостивим може послужити до виправдання на суді після другого воскресіння» [227, с. 8-9]. Перед нами приклад пневматологічного фундаменту тез «есхатологічної еклезіології А. І. Бідаша», яка буде виражена у вченні В. І. Бєлих, що після останнього Суду будуть «виправдані», «помилувані» та «засуджені». Теза: «милосердя буде згадане під час другого Воскресіння», – відкриває можливості отримати виправдання з урахуванням «діл милосердя» на Суді перед Великим білим престолом, тобто – «останньому Суді». Це в свою чергу виводить догматику ОЦХВЄ із традиційного пізньопротестантського розуміння неможливості зміни вічної долі після смерті на основі діл. Наведений приклад приводить до наступних висновків, що у віровченні нелегальних п’ятидесятників, ідея про можливість виправдання після другого Воскресіння, та вплив «добрих діл» на спасіння, була сформульована ще до Другої Світової Війни; йде мова про можливість зміни статусу грішника у Вічності, через виправдання на основі урахування Богом добрих діл на «Суді великого білого престолу» і переходу із Смерті (як певної частини Аду де очікують Суду ті хто мають надію на виправдання) до Життя з Богом (Об. 20 розділ). Другий висновок полягає у тому, що у Бога є «визначена кількість людей» які будуть спасенними. Єпископ ХВЄ В. І. Бєлих стверджував, що вже в 1935-1940 рр. вчили в п’ятидесятницьких церквах, що Бог будує Новий Єрусалим, в якому у Нього буде конкретно визначена кількість людей, імена яких записані до книги Життя, і «вже пишеться остання сторінка» [227, с. 8-9, 21]. Третій висновок полягає у тому, що «надприродне відкриття від Духа» зіграло важливу роль у формуванні доктрин ХВЄ, дозволяючи нам говорити про пневматологічних характер певних есхатологічних догматів п’ятидесятників.

До позитивних прикладів ролі «відкриття від Духа» відноситься інше свідчення єпископа В. І. Бєлих, який разом із іншими священниками ХВЄ перебуваючи у в’язниці в 1948-1956 рр., та 1958-1973 рр., спираючись на духовні відкриття досліджували текст Біблії. Результатом вивчення Святого Письма стало народження віровчення в якому есхатологічна еклезіологія посідає особливе місце, і дозволяє нам класифікувати його як форму локального богослов’я [18].

Негативний приклад діяльності харизматичних лідерів наводить В. І. Франчук, описуючи події в громаді п’ятидесятників на Північному Кавказі (станиця Коренівська, хутор Виселки). В 1928-1930 рр., коли у відповідності до слів пророчиці, члени громади мали побудувати за 666 днів підземні катакомби, щоб врятуватись в них від вогню, і не загинути із нечестивцями під час настання Кінця Світу. На глибині 15 метрів були зроблені всі необхідні кімнати: молитовна кімната, їдальня, кімнати для восьми сімей, підземний хід до колодязя, комори з їдою на термі до півроку, туалети, вентиляція. Згідно пророцтва, знаком до настання Кінця Світу і термінового заселення підземелля, мало бути зміна керівництва у районі. А оскільки керівництво довгий час не змінювалось, це призвело до непорозумінь та внутрішнього розколу громади. Після викриття НКВС, названа згідно пророцтва «Комуна Апокаліпсису» втекла до Абхазії [236, 130-136].

Наступним прикладом трансформації п’ятидесятницької доктрини під впливом містичного досвіду є рух «мурашківців».

Серед радянських дослідників цього руху відома праця білоруського автора Б. Камейша [104]. Детальним сучасним дослідженням історії руху мурашківців є праця Р. Скакуна «Будівничий Нового Єрусалиму: Іван Мурашко і мурашківці» [211].

За В. І. Любащенко, в 1920-х роках, біля Кам’янець-Подільська була організована невелика група п’ятидесятників-сіоністів. Лідерами були: Пелагея Коченкова та Леонтій Мельник [141, с. 270].

Згідно їхнього віровчення, Тисячолітнє царство мало настати в Палестині на г. Сіоні, яка обрана бути місцем Другого Приходу Христа, що мотивувало правдивих християн до переселення в Палестину, щоб особисто зустрічати Господа. Відповідно, де-які члени сіоністів намагались це реалізувати, здійснивши невдалу спробу виїхати возами зі своїми родинами взимку із с. Романівка (м. Кам’янець) до Палестини. Ця спроба закінчилась трагічно: смертю двох дітей, які замерзли в дорозі.

В 1929 р. керівника сіоністів Л. Мельника, вислали за межі УСРР. В 1932 р. він повернувся із помічниками Д. Чайка та М. Стародубом, і якийсь час продовжували свою діяльність нелегально, до настання релігійних гонінь.

Подібна група п’ятидесятників були євангельські християни святі-сіоністи, яку очолював Іван Мурашко. Центральною віронавчальною ідеєю була віра у видиме Друге пришестя Ісуса Христа на г. Сіон у встановлення Тисячолітнього царства в Палестині. Виникли «мурашківці» в с. Воскодаці (Рівненська обл.) увібравши в себе елементи віровчення Свідків Єгови, адвентистів та п’ятидесятництва. В якийсь момент І. Муршко проголосив себе Христом, «батьком Сіону», своїх помічників – апостолами, а духовну дружину-пророчицю О. Кририльчук – дівою Марією. Вчив, що в грядущій війні врятуватись можна буде тільки через долучення до секти. Спасіння отримували через порізи на тілі, які робив І. Мурашка – «печаті». Кров пророчиці, після отримання «печатей» була зібрана і додавалась до євхаристії [141, с. 272-273]. Отримавши відкриття будувати Новий Єрусалим за взірцем фермерського господарства, в 1936 р., було придбано 7 гектарів землі біля хутору Заречиці, куди з’їжджались послідовники Мурашко. В 1939 р. лідер емігрував і рух прийшов в занепад.

В 1970-1980-і роки, за свідченнями очевидців, церкви ХВЄ жили в очікуванні неминучого швидкого приходу Христа, тому будь-які «натхненні слова» сприймались дуже щиро, і ставали причиною нераціональних дій: переселення в Алтайський край із надією на спасіння від переслідування (як відповідь на пророче слово: «стан народу Мого – Алтай»). Іншим місцем для переселення було проголошене м. Находка, куди із надією на чудесну еміграцію до США переїжджала велика кількість п’ятидесятників [229, с. 111-112].

Збереглись свідчення, як в 1970-1980-х рр. під час молитві за благословення новонародженого хлопця, при словах молитви-благословення від пресвітера, з вуст немовляти пролунав чіткий голос: «Я не виросту і не буду проповідником! Адже перш ніж я виросту прийде Христос!». Цей випадок актуалізував есхатологічні очікування з елементами асоціальної поведінки на Донбасі.

Відомі випадки коли перебуваючи в есхатологічній напрузі люди відмовлялись від шлюбу, освіти та навчання, будівництва житла… відмовлялись від зусиль подбати про своє пенсійне майбутнє, адже люди «не вірили, що вони колись будуть пенсіонерами» (О. Кравченко, с. Мошни, Черкаська обл.).

Інколи беззаперечна віра у «натхненні відкриття» призводило навіть до неадекватних дій, як вихід на зустріч Христу в білих одежах для «Підхоплення» (в полі чи на Ай-Петрі, м. Крим), чи втеча із м. Караганда (Казахстан) до м. Джанкой.

Зазначимо, що в середовищі п’ятидесятників також були відомі позитивні приклади ряду пророцтв про розпад СРСР. Наприклад 8 березня 1984 р. служителем церкви ХВЄ м. Краматорськ І. Янценом, було записане пророцтво про наближення часу відкриття кордонів СРСР, його розпад та свободу проповіді в громадських місцях та прихід Христа [229, с. 144-145]. Пророцтва про розпад СРСР і можливість відкритої релігійної діяльності свідкували І. А. Левчук, В. І. Бєлих, Є. Берсенден, П. Мельничук, та багато інших.

  За свідченнями очевидців із США, на початку 1990-х р., примітивна герменевтика тексту «нехай в гори втікають» (Матв.24:16) та захопленість містичними відкриттями спровокували міграцію американських слов’ян-п’ятидесятників до Йорданії, щоб приготуватись до зустрічі Грядущого Христа «в горах», тобто в гірській системі Петри. Після поневірянь в мусульманській країні, для більшості мандрівників, цей експеримент завершився із мінімальними грошовими втратами, але де-кого, родичам та друзям із США приходилось викупляти на волю.

Спираючись на досвід узяття апостола Павла до третього неба (2Кор.12:2), в середовищі п’ятидесятників також є популярними різні свідчення про підхоплення до раю чи пекла. Не зважаючи на критику від лідерів ОЦХВЄ (П. Новорок піддає сумніву можливість відвідин раю чи пекла правдивими віруючими), такий рід есхатологічного наративу має чисельну аудиторію. Яскравим представником та автором подібного свідчення є В. Савич, який стверджує що мав досвід відвідин «Небесного Царства» та спілкування із друзями, родичами, біблійними пророками та апостолами. Кульмінацією розповіді В. Савича є заклик про приготування до Другого приходу Христа: «…це буде дуже скоро, бо на Небі іде готовність номер один, що скоро Господь прийде…залишилось не довго!» [198, с. 34-35]. В середовищі українських п’ятидесятників не має однозначного відношення до змісту свідчення В. Савича; більшість його сприймає як очевидця потойбічного, але велика частина священнослужителів не приймає його розповідь як достовірне джерело інформації.

І до сьогодні поряд із позитивними прикладами, треба констатувати, що різні есхатологічні наративи, народжені із містичного досвіду часто стають невичерпним джерелом грубих спекуляцій, які нерідко призводять до негативних наслідків.