Таблиця 5. Типологія днів Творіння та духовного життя християнина

Відповідно, в еклезіології ОЦХВЄ, Церква за своєю природою є зібранням дітей Божих «хрещених одним Духом в одне тіло» (1Кор.12:13). Церква, як містичне Тіло Христа, народилась в День П’ятидесятниці, і відповідно, без хрещення Духом Святим – людина не може долучитись до духовного Тіла Ісуса Христа. Для людини існує єдиний шлях приєднання до Церкви – через Хрещення Духом Святим, що підтверджується ознакою говоріння іншими мовами (1Кор.14:22). Фактично, теза про необхідність хрещення Духом Святим, як шлях приєднання до Церкви – не протирічить загальній християнській Традиції. Дискусія виникає при спробі дефініції «Хрещення Духом».

Синтезом сотеріологічних, еклезіологічних, пневматологічних доктрин у світлі есхатології концентровано викладено у метатемі: «Божий план Спасіння від «Альфи до Омеги».

Виклад вчення «есхатологічної еклезіології» розпочинається з тези, про існування предвічного Плану Бога-Отця (створити Нову Землю та Нове Небо), та здійснення першого кроку цього Плану – народження у вічності Сина Ісуса Христа. Ця дія (народження Сина Божого) і стала початком, тобто «Альфою», реалізації предвічного Божого Плану.

М. І. Котяков, під час лекцій в Біблійному коледжі в м. Рибниця (Молдова) підкреслював: «Був час коли не було ні Сина Божого, ні Ангелів, ні людини, але був Бог…» [19, с. 124]. Таке христологічне твердження не відповідає ортодоксальній богословській традиції, тому робилось уточнення: «Син Божий був завжди, але не завжди існував як окрема особа», адже було народження Сина Божого у Вічності. Підкреслимо, що христологічна позиція ОЦХВЄ ґрунтується на визнанні божественної та людської природи Ісуса Христа та догмату про Трійцю в ортодоксальному розумінні.

Ґрунтуючись на тексті (Пс.89:2-3), де сказано: «від віку й до віку Ти Бог!», – єпископ М. І. Котяков стверджував, що «вікові часи» – це час реалізації Божого плану від Альфи до Омеги; а Церква була обрана перш «вікових часів» і є невідділимою від Сина Божого (Єф.1:4). Створивши через Сина Свого весь духовний світ (ангелів, архангелів, херувимів та серафимів) Бог-Отець вирішив представити духовним створінням свого єдинородного Сина. Ця подія стала предметом потужних духовних фантазій різних проповідників. Прикладом яких є опис початку гріха в ангельському світі у викладі пастора та історика п’ятидесятницького руху В. І. Франчуком (запис від 09.02.1985 р. коли В. І. Франчук був служителем церкви незареєстрованних п’ятидесятників). Стверджується, що до свого гріхопадіння та скинення на землю диявол займав на небесах, високе положення (Єз.28:13), поки не відбулась введення Першонародженного Сина у Всесвіт (Євр.1:6). Єдинородний Син, сущий в «недрі Отця», у визначений момент був представлений ангельському світові як самостійна особа, як Син свого Батька. [4] І перед Сином мали вклонитись всі ангели окрім сатани, що і призвело до його повстання та падіння (Іс.14:11-12) [199, с. 99-100].

Вважається, що згідно Об`явл.12:4 після свого падіння диявол спокусив третю частину ангелів, які стали демонами (слав. «бісами»).

Запропоноване конструювання духовної реальності підтримується у вченні єпископа Г. А. Бабія, у статті «Таємниця побожності та таємниця благочестя», він описує введення Першонародженого у Всесвіт, якому мали вклонитись всі ангели. Херувим не вклонився і став дияволом… «це і є таємниця беззаконня» [8, с. 2].

Далі, описується, як на метафізичній території «Держави Смерті» (куди був скинутий диявол та його ангели) Бог, який відповідно перебуває в «Державі Життя», просвітив частину темряви Своїм Словом («Нехай станеться світло!» Бут.1:1-2) і на цій просвітленій ділянці Бог створив із нічого (паралель із «ex nihilo» Августина) матеріальний Світ: Небо й Землю і все Творіння! Далі слідує історія про гріхопадіння і систематичний, типологічний виклад біблійної історії із акцентом на особливій ролі Церкви.

В основу графічного зображення наративу «плану Божого Спасіння – Альфа та Омега» покладена ідея про сім періодів-диспенсацій, «той самий Бог, який створив небо та землю за сім днів, той самий Бог збудовує Церкву за сім періодів» [128].

Вже було згадано, що запропонована семикратна періодизація історії Християнства широко використовувалась різними авторами-диспенсаціоналістами двадцятого століття: І. Я. Бокмелдером, С. Скоуфілдом, та О. В. Каревим, К. В. Сомовим [110].