Таблиця 4. Пророчий образ В. І. Леніна

Переконаність, в апокаліптичному значенні СРСР, як країни антихриста зображене в романі В. Барки «Жовтий Князь», який є правдивим літописом трагедії української нації. Автор переповідає переконання православних священників 1930-х р.: «…в імператорстві Червоного дракона…Блудниця…вершниця на драконі…себто – компартія…Головного вождя навіть побальзамовано як фараона [11, с. 554-555] …Стверджую: у нас побудувалася під вивіскою соціалізму, Імперія люцифера: його колонія, як копія його метафізичної держави в космічному просторі. Виконавці цього жаху – члени компартії…їх мета – зруйнувати Христову віру і Церкву, діючи всіма способами адськості, і особливий з них – цей голодомор…» [11, с. 466-467].

Паралель між образом дракона та радянською системою знищення власних громадян в системі ГУТаб продовжено в творі «Тигролови» І. Багряного [10, 4-6].

В часи СРСР серед ХВЄ були особливо популярними тлумачення 11 розділу книги Даниїла (війни Північного та Південного царів) як війни Сталіна та Гітлера.

В. І. Бєлих навчав, що текст де описано як «смертельна рана, що вздоровилась» (Об’явл.13:3,12) – це пророцтво про відродження комуністичної ідеології, якому була нанесена смертельна рана. Адже «глиняні ноги змішані із залізом» (Дан.2:33-34,43) вказують на неможливість змішатись людям СРСР через ідеологію. Переконання у тому, що СРСР має есхатологічне значення проповідував і М. В. Окара (1925 р.), єпископ ХВЄ в Росії, та пастор церкви в м. Новочеркаську. Він розробив есхатологічну гіпотезу виходячи із історичних паралелей між пророцтвами Біблії та реальністю СРСР і пропонує рахувати десять рогів четвертого звіра із книги Даниїла як «правителів» СРСР [172, с. 144].

1. Ріг – Ленін – комуніст.

2. Ріг – Сталін – комуніст.

3. Ріг – Малінков – комуніст.

4. Ріг – Хрущов – комуніст.

5. Ріг – Брежнєв – комуніст.

6. Ріг – Андропов – комуніст.

7. Ріг – Черненко – комуніст.

8. Ріг – Горбачов – демократ.

9. Ріг – Єльцин – демократ.

«Роги» 10 та 11 – поки невідомі (на момент написання книги).

М. В. Окара, як і В. І. Бєлих стверджував, що демократи нанесли Звірю смертельну рану. Іще один Ріг, подібний до рогу Ягняти, але він відмінний від інші десяти Рогів.

Позиція М. В. Окари демонструє тісний зв’язок між вченням Церкви та історико-культурним контекстом проголошення її послання. 11-й Ріг (Цар) – це Антихрист («Аввадон» чи «Аполіон») тобто «Губитель». Він же «цар Північний» та «цар Нахабний». При його царюванні демократи та їх політика будуть знищенні і смертельна рана у цього четвертого звіра буде зцілена. (У Івана в Об’явленні перший звір і другий звір (Антихрист) змусить вклонятись першому звірю, у якого була смертельна рана але яка була зцілена) [172, с. 144].

Подібні тлумачення на сьогодні майже втратили свою актуальність. За виключенням індивідуальних досліджень, православного священника С. Кобзаря [121], Я. Громова-Луценко [69], переконаних прихильників теорії антихристової природи керівників бувшого СРСР – небагато.

Відголоском віри в демонічну суть радянської ідеології в середовищі пізніх протестантів і необхідності духовної декомунізації – є рух молитовного служіння за звільнення від ідолослужіння комуністичним ідолам. Очолює цей рух Отто Бікслер, головною тезою якого є необхідність у свідомому покаянні християн бувшого СРСР за причетність до діяльності комуністичної партії, та відречення від неї як від служіння бовванам.

Беручі до уваги масове відродження культів особистостей Сталіна та Леніна в Російській Федерації у поєднанні із релігійним православним компонентом «Руського міру», дослідження у напрямку політичної есхатології СРСР знову стають актуальними [84].

Продовжуючи опис вчення про останній час в середовищі п’ятидесятників, розглянемо концепцію нелегальних ХВЄ. Оскільки центральна тема вчення нереєстрованих п’ятидесятників України є доктрина про призначення та долю Церкви у Вічності, то кращим терміном, для опису запропонованої доктрини є «есхатологічна еклезіологія ОЦХВЄ»; цей термін відображає головні акценти суті вчення наслідувачів нелегальних п’ятидесятників [83]. Коротко дамо визначення запропонованому терміну:

«Есхатологічна еклезіологія ОЦХВЄ» – це локальна есхатологічна система нелегальних п’ятидесятників СРСР та їх спадкоємців ОЦХВЄ, яка синтезує головні сотеріологічні та пневматологічні тези ранніх п’ятидесятників із диспенсаціоналістським преміленаризмом, корегуючи із власним розумінням доктрини про призначення, роль та завдання Церкви у Вічності. Головний принцип – дуальна категоризація спасенних у Вічності через виділення окремих груп – «Церкви» (де членство у Вселенській Церкві обов’язково зумовлено особистим містичним досвідом хрещення Духом Святим із даром інших мов, як обов’язкової ознаки народження згори). Також виділяють окремо іншу групу спасенних – «Спасенні народи», або «подруг Церкви», приналежність до яких визначається шляхом виправдання через прийняття вірою викупительної жертви Христа або через виправдання/помилування на останньому Суді за ділами сумління. Головним методом є буквальна герменевтика Святого Письма (або «симфонічна синодальна екзегетика») із поєднанням алегоричного підходу в тлумаченні історичних подій Старого Заповіту та буквальним підходом до тлумачення пророцтв. Богословською основою «есхатологічної еклезіології» є адаптована версія диспенсаціоналістського преміленаризму [74].

Батьком «есхатологічної еклезіології ОЦХВЄ» є єпископ ХВЄ А. І. Бідаш, який адаптував вчення І. Ю. Воронаєва прийняте через Г. Г. Понурко, а популяризаторами стали: В. І. Бєлих, І. А. Левчук, М. М. Камінський, М. Котяков, Г. А. Бабій та А. Г. Бабій.

Джерельною базою локальної п’ятидесятницької есхатологічної системи є праці І. Я. Бокмелдера, В. Блекстоуна, К. Ларкіна та публікації в журналах «Істина та Життя» та «Євангеліст».

Дидактичним інструментом поширення головної концепції «есхатологічної еклезіології ОЦХВЄ» що полегшує пояснення логіки богословської думки незареєстрованих п’ятидесятників використовується графічне зображення «Божого плану Спасіння від Альфи до Омеги» та базовий конспективний виклад теми «Огляд Божого плану спасіння» (Додатки «А» та «Б»).

Безпосередньою наступницею богословського спадку нелегальних п’ятидесятників стала Об’єднана церква християн віри євангельської (ОЦХВЄ), яку незмінно очолює Г. А. Бабій.

Логіка дослідження суті «есхатологічної еклезіології ОЦХВЄ», як локального богослов’я, вимагає покрокового вивчення аргументів, і тому потрібно спочатку розглянути вчення про «народження згори».

Унікальність пневматології та сотеріології Братерства нелегальних п’ятидесятників, полягає у вченні, що «народження згори» – це процес, який розпочинається з народження від Води (Слово Боже просвітлює і приводить до покаяння та хрещення у воді) і народження від Духа (хрещення Духом Святим із знаменням інших мов) [6, с. 5]. Таке формулювання, «Народження згори» в ОЦХВЄ підкреслено категорично відрізняється від погляду світового п’ятидесятницького руху. Адже згідно віровчення «Асамблеї Божої» – найбільшого п’ятидесятницького об’єднання США, а також доктрин УЦХВЄ (єпископ М. С. Паночко), народження згори відбувається в покаянні через віру. В «Засадах віровчення УЦХВЄ» стверджується: «існує неправильна думка, що народження… від Духа – це хрещення Духом Святим» [97, с. 67]. Вважається, що наступним кроком після відродження, з метою отримання духовної сили для служіння та побожного життя, людина отримує дар Духа Святого з ознаками інших мов.

У віровченні ОЦХВЄ, спираючись на детально описаний діалог Ісуса Христа та рабина Никодима в Євангелії від Івана 3 розділ, та провівши паралель між «народженням згори» та «народженням від води та Духа» робляться важливі практичні висновки про необхідність «молитви іншими мовами» (гр. «глосалалія»). Посилаючись на Апостола Павла, який стверджував, що «коли хто не має Христового Духа, той не Його» (Рим.8:9) всі ті хто не мають свідоцтва про «народження згори» (не чують Його «голос» інших мов Іван.3:8 та 1 Іван.5:10) не є долученими до Церкви. Адже «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі» (Рим.8:14).

Формула, за якою виражається доктрина народження згори звучить так: «Народження згори відбувається вірою в ім’я Ісуса Христа від води та Духу. Через покаяння, хрещення водою та Духом Святим із знаменням інших мов» [252, с. 244].

Для ілюстрації етапів «Народження згори» використовується паралель із днями Творіння.