2021-07-09
97
Першим джерелом есхатологічних доктрин була богословська освіта лідерів вітчизняного п’ятидесятницького руху. Цей фактор мав вирішальний вплив на формування ключових доктринальних положень при підготовці віросповідних документів. Як зазначає В. І. Любащенко: «Як і більшість протестантських течій в Україні, п’ятидесятники також не мали оригінального вчення, а брали за взірець сповідання зарубіжних релігійних центрів» [141, с. 269].
Як лідери ХЄВ у Радянській Україні (І. Ю. Воронаєв та Г. Г. Понурко), так і польські лідери ХВЄ (І. Герис, П. А. Ільчук, Г. Г. Шмідт), а також місіонери, які залишились в Болгарії – Діонісій та Ольга Заплішні мали базову богословську освіту [260, с. 42]. Вони навчались в різних закладах: семінарія Берклі (Каліфорнія), біблійний інститут В. Фетлера у Філадельфії, біблійні Курси І. С. Проханова. Безперечно, це навчання вплинуло на вибір формулювань віровчення ХВЄ та ХЄВ.
Розвиток диспенсаціоналізму серед слов’ян-емігрантів в США, Канаді та країнах Латинської в ХХ столітті нерозривно пов'язаний із двома Російськими Біблійними інститутами заснованим В. Фетлером в США. Перший був започаткований в м. Нью-Йорк, і потім був переданий В. Фетлером під керівництво І. Я. Бокмелдера. А другий Біблійний інститут був заснований в Філадельфії, який закінчили 110 проповідників частина з яких потім продовжила духовну працю в СРСР (в тому числі мученики за віру: Д. І. Поляков, Є. Самоукін, П. А. Аксючиць) [123].
Як вже було зазначено у попередньому розділі, окрім формальної богословської освіти І. Ю. Воронаєв та інші місіонери уточнювали свої знання через вивчення догматики «Асамблеї Божої» та «Церкві Божій». Адже всі вони, за рідким виключенням, були перш за все місіонерами від «Асамблеї Божої», і до 1939 р. мали фінансову підтримку через РСЄМ (в тому числі Г. Федишин, Й. Черський, Т. Нагорний, М. Вербицький, І. Воронаєв, на багато інших) [215, с. 10]. Це означає, що Союзи ХВЄ та ХЄВ розвивались як паралельні організації, що підтримували дружні стосунки, та взаємно визнаючи один одного. Відповідно знайомство місіонерів із «Доктринами Асамблеї Божої» виданими К. Нельсоном – було закономірним.
Для поширення єдиного догматичного віровчення, п’ятидесятницькі місіонери докладали зусиль по організації Біблійних курсів та шкіл.
Прикладом є діяльність І. Воронаєва, за участі якого, під час проведення Першого Всеукраїнського З’їзду ХЄВ, 21-23 вересня 1926 р. в Одесі, було рекомендовано Правлінню організувати регентські та Біблійні курси. Це рішення було підтверджене рішенням Другого всеукраїнського З‘їзду ХЄВ (Одеса 9-12 жовтня 1927 р.) [236, с. 67-74]. А оскільки офіційний дозвіл на проведення вказаних курсів для проповідників, що мали складатись із дванадцяти предметів, Радянська влада – відмовила [160, с. 66], то керівництво ХЄВ поширювало написанні Правлінням письмові конспекти, брошури та статті, з питань духовного виховання які роздавались проповідникам та керівникам церков та груп та розсилались по відділам, підвідділам та громадам [236, с. 67-74]. Також, по різних регіонах в церквах проводили біблійні збудовуючі та виховні зібрання для проповідників та пресвітерів, що мало компенсувати нестачу систематичної богословської освіти [236, с. 67-74].
В 1926 р. в Одесі було надруковано «Коротке віровчення Християни євангельської віри». В цьому тексті, коротко в 24 параграфах автор окреслює доктринальні та богослужбові вимоги ХЄВ. В питанні есхатології вони визнавали: Другий прихід Христа, який буде супроводжуватись Підхопленням Церкви та Воскресінням святих. Очікували Тисячолітнє царство для воскреслих в першому воскресінні, в якому Христос і Церква будуть царювати як Цар із Царицею [236, с. 60]. Для диявола, його ангелів та всіх його послідовників приготоване вогняне озеро. А завершальним етапом всього Божого плану Спасіння є створення Нового Неба та Нової Землі.
Виходячи із інших джерел, особиста позиція І. Ю. Воронаєва повністю відповідала диспенсаціоналістському преміленаризму, але через пересторогу перед Радянською владою, підбирались обережні висловлювання у формулюванні віровчення.
Інше крило п’ятидесятницького руху теж отримало свій імпульс для розвитку доктрин через попередню богословську освіту своїх фундаторів. Як вже було наголошено, лідери Західноукарїнського п’ятидесятницького руху І. Герес, П. Ільчук перш ніж повернутись із США на Тернопільщину змогли отримати базову духовну освіту в США [29, с. 321]. Також існують свідчення, про місіонерську діяльність в с. Озерянка (Тернопільська обл.) випускника Біблійного інституту В. Фетлера у США І. Симинина, який 21 серпня 1921 р. в було проведене перше водне хрещення на Тернопільщині [29, с. 320]. А оскільки В. Фетлер та І. Я. Бокмелдер працювали в сфері богословської освіти разом, то знайомство І. Симинини із диспенсаціональною есхатологічною доктриною було - неминучим.
Існують свідчення про перші Біблійні курси на Західній Україні, які проводились 19 серпня – 8 вересня 1929 р. в с. Старі Чолниці під керівництвом Г. Г. Шмідта та Хейза із м. Лондон (Великобританія). Існує згадка, що на подібних курсах в 1934 р. доктор Парр викладав тлумачення пророцтв Біблії, що теж свідчить на користь поширення спільної на той час диспенсаціоналістської традиції [60, c. 146].
Важливим кроком у розвитку богословської освіти Союзу ХВЄ стала перша у Східній Європі п’ятидесятницька Біблійна школа у м. Данцинг (Польща), відкриття якої відбулось 2 березня 1930 р. Деканом був обраний Г. Шмідт, який організовував весь навчальний процес спираючись на власний досвід освіти у США, і в дусі диспенсаціоналізму. Перелік викладачів теж вказує на панування англо-американського вектору: П. Стехлик, Г. Шмідт, Г. Кіндерман, В. Ніцш, А. Берхгольц, Д. Гее (або Джі) доктор Парр із Великобританії, П. Петерсон із США, І. Зуб-Золотарьов, та інші. Велика кількість викладачів англо-американського походження демонструє нам зв’язок навчальної програми із міжнародною п’ятидесятницькою богословською тенденцією того часу. Особливе місце серед викладачів належить Д. Джі (1891-1966) майбутній президент «Асамблеї Божої» у Великобританії. [91].
Загальна кількість випускників Біблійної школи склала 271 проповідник із України, Білорусії, Польщі, Росії, Болгарії [245]. Вони поширювали п’ятидесятницький рух в різних країнах: Росія, Україна, Білорусь, Польща, колишня Югославія, Чехія, Словаччина та Південна Америка. Тим самим створюючи єдиний догматичний дискурс серед п’ятидесятницьких церков Європи [60, c. 147].
У жовтні 1935 р. назву Біблійної школи було змінено на Біблійний інститут, що зробило її першим богословським ВНЗ ХВЄ у Східній Європі, випускниками якого стали 50 студентів (дворічна програма) та 39 – (дев’ятимісячна програма) [165].
Про есхатологічну позицію Г. Шмідта можна судити із документа надрукованого польською мовою «Віросповідання та організація Союзу Церков християн віри євангельської» [176]. Він складається із 19 статей в яких окреслювались головні принципи віри та організації церковного життя. Остання 19 стаття проголошує визнання трьох есхатологічних істин: 1) віри у воскресіння (зміни та підхоплення всіх віруючих, що залишаться до Приходу Христа, що є благословенною надією Церкви); 2) Тисячолітнє царство (визнається видимий прихід Христа, визволення євреїв і Тисячолітнє царювання Христа на землі); 3) Вогняне озеро (диявол, біси та всі хто не були записані в книзі життя будуть кинуті у озеро вогняне). Таким чином, автори віровчення ХВЄ використовують лексику близьку до тієї, що використовується в догматиці «Асамблей Божих», що видно із термінів «благословенна надія» та інше. Також, очевидно що есхатологічні питання висвітлені дуже стисло, що пояснюється небажанням пропонувати дискусійні питання в офіційних документах, які мали бути представлені перед представниками влади. Дослівний переклад цього віровизнання, зроблений в 1944 р. І. К. Панько із польської мови на російську, був запропонований уповноваженому у справах релігії, як віросповідний документ для реєстрації окремого П’ятидесятницького Союзу в СРСР.
Після Другої Світової Війни, богословська освіта стала недосяжною мрією, для багатьох служителів, тому систематичний виклад доктрин передавався від покоління до покоління у вигляді тематичних конспектів.
У після воєнний період, зусилля систематизувати наявні біблійні знання, і перейти від народного до догматичного богослов’я спостерігались серед п’ятидесятників навіть під час ув’язнення 1948-1956 рр. В. І. Бєлих свідкує, як протягом шести років перебування у виправному трудовому таборі п’ятидесятники дослідили весь текст Біблії (від книги Буття до книги Об’явлення) із тематичними тлумаченнями. В. І. Бєлих називає це явище «Біблійні курси за порожніми столами в тюремній їдальні» [18]. Важливість цього періоду спільного вивчення Біблії підкреслює Г. А. Бабій, адже результатом дослідження Біблії у тюрмі стане нова редакція віровчення ХВЄ, відома як «Харківські догмати» 1956 р. [9]. Також відома книга В. І. Бєлих «Домобудівництво Церкви Христової» (1992), яка була результатом роботи механізму «в’язничної пошти», коли теми написані ув’язненими проповідниками передавались на волю і ставали основою для тематичних бесід, та навчання керівного складу церкви в 1970-х роках.
В 1968 р., після відкриття Заочних біблійних курсів у Москві, та частина п’ятидесятників, які знаходились у ВРЄХБ, отримали можливість, за дуже малою квотою отримувати базову заочну богословську освіту. Фактично, сучасна п’ятидесятницька доктрина УЦХВЄ (Єпископ М. Паночко) була сформована під впливом традиції диспенсаціоналізму, який розповсюджувався в ЗБК через праці (О. В. Карева, О. М. Бичкова). Серед випускників курсів були і лідери сучасної УЦХВЄ А. І. Кліновський, М. С. Паночко та інші, що підтверджує взаємозв’язок між віровчення ХВЄ та ЄХБ. Студенти та випускники ЗБК організовували подібні курси у місцевих церквах. Наприклад в 1975 р. біблійні курси при Харківській церкві ХВЄ організовував Н. П. Рещиковець, який сам в той час був студентом ЗБК. Відомо, що на цих курсах студенти вивчали «Гомілетику», за дидактичними матеріалами ЗБК.
Пресвітер ОЦХВЄ з м. Хмельницький, П. І. Сівець свідчить про навчання на підпільних біблійних курсах, в 1982-1984 рр. які організовували п’ятидесятники з Фінляндії. В основу навчальної програми була покладена типова програма закордонного заочного Біблійного інституту. А навчальний процес був побудований наступним чином: одна зустріч протягом 2-3 днів кожні 2-3 місяці. Всі зустрічі проходили на конспіративній квартирі, в різних містах СРСР (Ленінград, Таллінн та Рига). На цих курсах навчались єпископи М. А. Мельник, В. М. Боєчко, М. М. Камінський, а загальна кількість групи складала двадцять п’ять чоловік [210]. Про модель есхатологічних знань, які викладались на цих курсах ми не можем зробити однозначного висновку, але виходячи із того, що всі згадані учасники курсів є диспенсаціоналістами, приходимо до висновку, що на курсах теж навчали ідеям Д. Н. Дарбі.
Двома першими навчальними Закладами в Союзі християн віри євангельської-п’ятидесятників, який очолював М. А. Мельник були Рівненська духовна семінарія та академія (засновник П. К. Василець, 1989), а також Коростенський біблійний коледж (засновник М. М. Камінський, 1991). Як відомо, засновники перших п’ятидесятницьких навчальних закладів теж сповідували мідтребуляціонізм, преміленаризм та розділення Ізраїлю та Церкви.
1-2 серпня в Москві відбулась Єпископська конференція ХВЄ, яка благословила на навчання в Школі Теології «Церкви Бога» (м. Клівленд, Теннессі, США) групу служителів: С. В. Ряховського, В. Г. Мурашкіна, М. М. Чижа та М. І. Котякова. Навчання закордоном тільки зміцнило лідерів ХВЄ у істинності диспенсаціоналізму.
Освітнім центром поширення «есхатологічної еклезіології» нелегальних п’ятидесятників став – Біблійний коледж у м. Рибниця (Молдова), відкритий в 1993 р. Оцінити зміст навчального процесу можна через збережені записи лекцій прочитаних єпископами В. І. Бєлих та М. І. Котяковим в 1998 р., в Біблійному Коледжі м. Рибниця (Молдова) [129].
Таким чином, в 1990-х рр. всі навчальні заклади ХВЄ були центрами поширення диспенсаціоналізму, як єдиної вірної богословської концепції.
Проведений огляд фактів підтверджує тезу, що п’ятидесятницька есхатологія отримала своє поширення завдяки богословській освіті своїх лідерів, та через мінімальну біблійно-богословську освіту членів церкви.
Другим важливим джерелом поширення п’ятидесятницької есхатології стали періодичні видання п’ятидесятників.
Проживаючи в США, І. Ю. Воронаєв в 1918-1919 рр. був редактором баптистського журналу «Істина та Життя», аналіз змісту якого дозволяє нам зробити висновки про есхатологічні погляди головного редактора. Привертає увагу стаття доктора богослов’я та права М. Матьюса «Другий прихід Христа» в якій робиться наголос на наступних тезах: вже прийшли останні години перед Другим приходом Христа; робиться наголос на раді Трійці та рішенні спасти людство з причини любові до творіння; зараз є період Церкви, який передує періоду Царства Божого; тому сьогодні Дух Святий народжує, вчить та готує Церкву – Тіло Христа, яка має бути святою, адже вона є Храм Духа Святого; Церква є викуплена Христом, відроджена Духом та має на собі Божу печатку; Головне покликання Церкви – євангелізація світу та приготування себе до Другого приходу Христа; адже у Підхоплені, яке відбудеться в середині сімдесятої седмиці, приймуть участь лише члени Церкви та воскреслі святі; після Підхоплення вже не буде можливості покаятись; після закінчення седмиці прийде Тисячолітнє царство праведності та миру [155, с. 2-4].
На сторінках цього журналу також містились і інші матеріали, що закликали до більш плідної духовної праці, адже «Жнива скоро закінчяться» [155, с. 6-7]. Більшість із названих тез, будуть покладені в основі «есхатологічної еклезіології нелегальних п’ятидесятників» через систематизацію А. І. Бідаша. Адже цю інформацію він міг прийняти через знайомство із Г. Г. Понурко, М. В. Кузьменко та іншими співпрацівниками Воронаєва.
Протягом 1928 р. в м. Одеса вийшло вісім номерів журналу «Євангеліст». Видання було друкованим органом Правління ХЄВ, і потужним засобом впливу громади на формування богословського світогляду. В кожному номері друкувались духовно-виховні статті, висвітлювались різні аспекти пневматології, поради пастирям та проповідникам, матеріали із бібліології та тлумачення Біблії [53]. Єпископ ХВЄ В. Мурашкін підкреслює, що в журналі «Євангеліст» Воронаєв виклав те, що потім лягло в основу віровчення ХВЄ [166].
В №6-7 журналу «Євангеліст» (1928), І. Ю. Воронаєв перераховує, духовні надбання народженого згори християнина (прощення гріхів, усиновленні, виправдання, мир з Богом, переконаність в спасінні, дар Духа Святого, нове створіння), які теж будуть використані при підготовці віронавчальних документів п’ятидесятників-бідашевців: «Харківських догматах ХВЄ 1956» та в «Тематичній програмі ОЦ ХВЄ». Що свідчить про тяглість богословської думки від напрацювань І. Ю. Воронаєва до сучасних п’ятидесятників України.
Аналізуючи журнал «Євангеліст», можна помітити, що питання другого приходу Христа на сторінках журналу не підіймаються. Виключенням стаття в №8, де наводиться пояснення загального характеру до тексту 2Пет.3р. із закликом до праці над приготуванням себе особисто до гідної зустрічі із Христом [230]. На сторінках журналу, є один важливий натяк на «Тлумач Біблії» І. Я. Бокмелдера, як на джерело для статті «Йосип – прообраз Ісуса Христа» [99]. Ця стаття є розширеною версією книжної ідеї алегоричного пояснення історії Йосипа. Звичайно, І. Ю. Воронаєв знав про «Тлумач Біблії» і користувався ним. Але зважаючи на те, що есхатологічні теми проповідей та диспенсаціоналістські схеми були використані в якості обвинувачення в антирадянській пропаганді – подібні теми публічно не викладались.
В 1929 р. було розпочато періодичне видання журналу «Примиритель» під редакцією Г. Г. Шмідта, який став джерелом богословських знань для багатьох членів ХВЄ тогочасної Польщі [60, c. 145]. Позиція диспенсаціоналістського преміленаризму прослідковується в короткому викладі віровчення Г. Г. Шмідта в журналі «Примиритель» №7-8 (1935 р.). «Другий прихід Христа на землю і Підхоплення віруючих перед початком Тисячолітнього царства Христа на землі – є чудовою надією та очікуванням кожної дитини Божої» [181, с. 33]. Таким чином, ми маємо свідчення про єдність у визнанні ключових диспенсаціоналістичних есхатологічних догм серед п’ятидесятників СРСР у часи Другої Світової Війни.
1935-1939 рр. також видавався україномовний журнал «Будівничий Церкви Божої» за редакцією Д. Герасевича, рідного брата І. Гериса [38, с. 67]. Цей журнал був засобом поширення доктрини «Церкви Божої» (Клівленд, Тенессі, США), в якому публікувалось віровчення паралельного до «Асамблеї Божої» п’ятидесятницького об’єднання. Що в свою чергу свідчить, про продовження співпраці церков, що були засновані І. Герисом із «Церквою Божою», не зважаючи на злиття із Союзом ХВЄ, який співпрацював із «Асамблеями Божими». Редакція висвітлювала такі теми: Водне Хрещення, доктрина про Церкву Д. Джі, звіту Г. Томплінсона про місіонерську працю «Церкви Божої» у світі, вчення про: хрещення Духом Святим, духовні дари, омовіння ніг перед звершенням Вечері Господньої, пожертви та десятини, та вчення про Другий прихід Христа та Воскресіння з мертвих. Завдяки виданням «Будівничого Церкви Божого» можна більш точно оцінити есхатологічну позицію, яка пропонувалась україно-польським пастирям. Це вчення подається у журналі більш загальними тезами, визнаючи Видимий прихід Христа у славі та Воскресіння померлих; визнавалось вічне життя для праведних та вічне покарання для грішників. Стиль викладу матеріалу спрощений до рівня початкового знайомства із християнським вченням і тому не розкриває всієї повноти вчення про останні часи прийнятого у догматиці «Церкви Божої» яка є прелміленаристичною, і визнає дві фази приходу Христа – Таємним за Церквою та у славі із Церквою.
У 1936-1939 рр. видавався україномовний журнал «Євангельський голос» під редакцією М. Вербицького, який є відроджений і видається і в наші дні.
Журнал «Мандрівник», який редагував пастор Д. Матесюк, що очолив російську п’ятидесятницьку церкву у м. Нью-Йорк замість І. Ю. Воронаєва, демонструє есхатологічну позицію емігрантів-п’ятидесятників у США.
В тексті проповіді «І двері зачинились» Д. С. Макконеля, легко упізнається тяжіння до алегоричного тлумачення образів Старого Заповіту (Адам та Єва, Єлеазар та Ревека, Пісні над Піснями), концентрація уваги на ознаках кінця світу, розділення спасенних на дві категорії – Церкву та «спасенні народи, що не належать Новому Єрусалиму», підкреслюється два етапи приходу Христа за Церквою (таємне та славне), відкрито сповідується диспенсаціоналізм, особливо підкреслюється роль Духа Святого у підхопленні та поклик Духа у відродженій людині «Авва, Отче!». Це свідчення існування концепції про дві категорії спасенних на Церкву та Спасенні народи, ще в 1926 р. Таким чином, визнання двох категорій спасенних не є унікальним пізнанням нелегальних п’ятидесятників СРСР; керівники ХВЄ спираючись на існуючі тези синтезували власну «есхатологічну еклезіологію».
Після розпаду СРСР джерелом поширення основ віровчення ОЦХВЄ для широкого загалу став офіційний журнал – «Слово Християнина» (виходить з 1996 р.). На його сторінка неодноразово викладались тематичні конспекти та проповіді з питання пневматології, есхатології та сотеріології.
Третім джерелом поширення есхатологічних переконань можна вважати друковану популярну богословську літературу.
Зауважимо, що п’ятидесятники завжди дуже обережно ставились до літератури, вважаючи книгу другорядним джерелом пізнання у порівнянні із містичним досвідом, адже містичний, ірраціональний компонент формування доктрини превалював над раціональною складовою. Богословська література за означенням є проявом раціональної спроби осягнути Боже Слово та, найстрашніше, спробувати поширити авторське розуміння Божого відкриття на інших людей, тим самим порушуючи принцип визнання єдиного учителя християн – Христа який діє виключно через Дух Святий (Мтв. 23.2, Ів.16:13).
Відомі випадки общинної заборони читати будь-яку духовну та світську літературу під загрозою церковного дисциплінування (церковне вилучення чи зауваження).
Автору роботи особисто відомі приклади, коли у боротьбі із знанням людським (рос. «человеческим») ті нечисельні екземпляри духовної літератури які вдавалося отримати від закордонних місіонерів – могли бути спалені у вогні. Монополія на тлумачення біблійного тексту походила із розуміння, неможливості вірної екзегетики без досвіду П’ятидесятниці (хрещення Духом Святим), що значно звужувало коло «канонічних» авторів. Загальна тенденція до інформаційного ізоляціонізму зберігалась довгий час і після розпаду СРСР.
Далі піде мова про рідкі виключення із правила «заборони читати будь-що окрім Біблії», яким користувались переважно церковні лідери ХВЄ.
Збереглись свідчення, про проповідника Г. Голубницького, який після повернення із німецького полону в 1920-х роках, привіз із Європи дві валізи духовної літератури та заснував в с. Печерна євангельську церкву [29, с. 320]. Очевидно, що це була євангелізаційна література, яка розповсюджувалась в таборах для військовополонених працівниками подібними до В. Жака. Класифікація та аналіз тематики богословської літератури, поширеної серед євангельських християн та п’ятидесятників першої половини ХХ століть, був зроблений автором дисертації в публікації «Літературні джерела євангельської богословської думки в західноукраїнському контексті» [75].
Першим джерелом есхатологічних знань, та зразком методології дослідження Біблії для українських п’ятидесятників була книга В. Блекстоуна «Господь Гряде!» (1923), який спираючись на буквальне тлумачення пророцтв про Ізраїль, заклав потужний фундамент для очікування швидкого повернення Христа, відродження політичного Ізраїлю та визначення ознак останнього часу (таких як: примноження знань та можливість мандрів, поширення євангельського руху по всьому світові, та відродження держави Ізраїль) [27, с. 114]. Оригінальний примірник цієї книги зберігається в бібліотечному фонді Рівненської Духовної Семінарії та Академії УЦХВЄ, яка заснована послідовниками П. А. Ільчука. Не виключено, що саме цю книгу мав на увазі В. І. Бєлих, стверджуючи, що в довоєнній публікації читав про відновлення Ізраїлю.
Існують згадки єпископів ХВЄ, що на формування есхатологічних очікувань віруючих також впливали книги Адвентистів сьомого дня (наприклад, проповіді лідерів АСД, та «Велика боротьба» О. Уайт, які розповсюджувались у самвидаві) та самі вихідці із АСД, які навертались у п’ятидесятництво, зберігаючи есхатологічні тенденції.
Головним джерелом систематичних біблійно-богословських знань в період радянської ізоляції для багатьох лідерів ХВЄ та ЄХБ був «Тлумач Біблії» І. Я. Бокмелдера, який мав, як стверджувалось в самій книзі, авторитет книги «другої після Біблії» [32]. Короткі біографічні відомості пояснюють шлях формування його власних богословських ідей та метод поширення публікацій.
І. Я. Бокмелдер, латиш за національністю, народився в 1887 р., і був одружений на Мері (1891), та мав доньку Рут (1919) В 1920-х він проживав із родиною у м. Нью-Йорк [261]. За одними даними він працював викладачем та деканом в Російському біблійному інституті, що заснував В. Фетлер в 1917 р. в м. Нью-Йорк. За іншими даними він сам заснував біблійний інститут («Russian Training School»), в 1916 р. в якому і викладав разом із своєю дружиною, займаючи там посаду президента [236, с. 190].
Видавнича діяльність І. Я. Бокмелдера (США-Німеччина), закарбувала його ім’я в історії Євангельського руху, як того, хто поширював Біблії, книги із біблійної географії («Земля, де жив Ісус Христос» І. А. Фрея), духовну літературу («Подорож Пілігрима» [41] и «Духовна Війна» [40] в одному томі), а також пісенний збірник: «Пісні подорожнього». Друга по значимості праця І. Я. Бокмелдера – «Загальна історія Християнства» [55], яка користується попитом і сьогодні [31]. Автор пропонує поділ церковної історії на сім періодів у відповідності до опису семи Церков у книзі Об’явлення, що йде в унісон із диспенсаціоналістичною моделлю розуміння історії, а філософія церковної історії сприймається як постійний процес повернення від єретичного вчення до істинного, від темряви середньовіччя до світла ранньохристиянської Церкви. Що, відповідно формувало переконання у необхідності нової П’ятидесятниці, як «пізньому дощу Божої благодаті».
І. Я. Бокмелдер, разом із піонером російського баптизму Я. Вінсом (?-1944) та Е. Олсоном приймав участь у першій Загальній конференції по євангелізації Росії, що була проведена із ініціативи В. Фетлера в Чикаго в червні 1918 р. Із публікацій новин в журналі «Істина та Життя», відомо, що І. Я. Бокмелдер та І. Ю. Воронаєв були знайомі, адже баптистську церкву Воронаєва відвідували студенти Біблійного інституту, а І. Я. Бокмелдер проповідував на зібранні церковної громади І. Ю. Воронаєва з приводу хрещення новонавернених 19 січня 1919 р.
Також, І. Ю. Воронаєв цитує «Тлумач Біблії» на сторінках журналу «Євангеліст» (тема «Йосип – чудний прообраз Ісуса Христа»), що свідчить, про знайомство засновника п’ятидесятницького руху в Україні із головною богословською працею життя І. Я. Бокмелдера.
«Тлумач Біблії» був відомий і працівникам РСЄМ та Г. Г. Шмідту. В. І. Франчук вказує, що Місія закупляла для своїх громад великі партії літератури, виданої в інших країнах. Серед них були: «Тлумач Біблії» Бокмелдера, «Хто був Ісус Назорей?» Г. Гроссмана, «Чи існує зв’язок із світом духів?», «Що робив Бог до створення Світу?», «Хрест Голгофський», «З якої причини відбуваються війни?», «Походження, мета життя та призначення людини», «Чи є дійсно докази достовірності Біблії?». Побіжний аналіз запропонованих назв свідчить, про зусилля керівників Місії забезпечити своїх служителів полемічними матеріалами, що містять шаблони відповідей на найбільш популярні запитання зі сфери етики, есхатології, апологетики, євангелізму, Христології, та бібліології.
В журналі Г. Г. Шмідта «Примиритель» №3-4 за квітень 1938 р. міститься оголошення про можливість придбати «Тлумач Біблії» із численним ілюстраціями та кресленнями, а також окремою схемою «Божий план спасіння» по ціні 2,5/2 злотих у (Польщі), а для інших країн ціна складала 60 центів (USD). Під оголошенням була примітка, яка вказувала на цінність Тлумача Біблії при дослідженні Біблії, але містилось і попередження, що вчення про Святого Духа у викладенні Бокмелдера розбігається із вченням п’ятидесятників. Друге оголошення про продаж «Тлумача» було опубліковане на передодні початку Другої Світової Війни («Примиритель» № 7,8 липень-серпень 1939 р.), де вказувалось на зниження ціни до 50 грошей (20 центів USD).
Звертає на себе увагу, що «Тлумач», мав вступ та міні-коментар до кожної книги Біблії та вісімдесят ілюстрацій. Особливу цінність представляли графічні схеми диспенсаціоналіста К. Ларкіна, які стали прототипом для створення вітчизняними п’ятидесятниками власної схеми «Огляд Божого плану спасіння від Альфи до Омеги» та «Панорами Біблії», яка поширена в громадах ЄХБ.
Доказів, що окремим виданням, російською мовою була надрукована книга самого К. Ларкіна – поки що не знайдено.
Автор дослідження зустрічав примірники «Тлумача Біблії» в різних частинах України та світу: в церкві ХВЄ м. Суми (А. Т. Чехунов), в Мінській богословській семінарії ЄХБ, в домашніх бібліотеках українців із ХВЄ, що емігрували до США. Окремі фотокопії схем К. Ларкіна із «Тлумача Біблії» розповсюджувались серед віруючих в 1990-х роках.
Про поширення «Тлумача Біблії» серед п’ятидесятницьких церков України свідкує єпископ ОЦХВЄ в Полтавській області, І. О. Сторожко. За його словами в 1960-і роки, щоб придбати примірник Бокмелдера його тесть хотів продати корову. Цього не сталось, адже примірник їм довірили на одну ніч, щоб вони всією родиною зробили рукописну копію книги. Також про використання «Тлумач Біблії» членом місіонерської команди Воронаєва у церкві ХВЄ м. Павлоград, в 1950-1960 рр. свідкує служитель ХВЄ Ю. Булавін (м. Маріуполь). Хоча, есхатологія І. Я. Бокмелдера була сприйнята в громаді ХВЄ м. Павлограда лише частково через дискусії та незгоди в питаннях розуміння Тисячолітнього царства. Останній приклад ілюструє вибірковість п’ятидесятницького віровчення, у питанні вибору авторитетних літературних джерел.
Про популярність «Тлумача Біблії» в середовищі ЄХБ свідчить співпрацівник ХГЕУ П. А. Павлюк, зазначаючи, що в Одеській церкві до 1988 р. проводили біблійні заняття на основі цієї книги.
Аналіз отриманих даних дозволяє нам зробити висновок, що в 1920-1930-х роках «Тлумач Біблії» був популярним посібником лідерів ХВЄ та ЄХБ, однак із настанням гонінь велика частина примірників була конфіскована та знищена, а тематичні конспекти без посилань на першоджерело продовжували циркулювати в середовищі віруючих. Сприймаючи ці конспекти, як авторські розробки керівників церкви, інформація про І. Я. Бокмелдера була забута, а в церквах був сформований наратив про богонатхненне походження отриманих тематичних бесід. Із запропонованою гіпотезою погодився і упорядник «Тематичної програми ОЦХВЄ» – єпископ М. І. Котяков. В Таблиці 3. Пропонується порівняння змісту «Тлумача Біблії» та головного віронавчального документу нелегальних п’ятидесятників – «Тематичної програми», що наочно демонструє присутність тяглість між цими двома виданнями.
