2021-07-09
53
В після реформаційний період, із розвитком історизму, як нового методу в тлумаченні біблійних пророцтв, спостерігається підвищена увага до ототожнення суспільно-політичних криз із пророцтвами Біблії. Методу історизму слідували такі коментатори біблійних текстів як: сер І. Ньютон (1642-1727), Й. Бенгель (1687-1752) та Й. Юнг-Штилінга (1740-1817).
Із поширенням диспенсаціоналізму, розвитком сіонізму, та створенням атеїстичного СРСР, рефлексія на суспільно-політичні зміни в світлі біблійних пророцтв отримує новий імпульс. По мірі розвитку політики «войовничого безбожжя» в середовищі християн різних конфесій формувалось переконання в тому, що ленінський державний проект і є виконанням пророцтв про останні часи.
Есхатологічний наратив, який проголошував СРСР втіленням Вавилону із Апокаліпсису не був частиною офіційного віровчення якоїсь конкретної групи віруючих в СРСР. «Антирадянська агітація», як класифікувались подібні ототожнення, суворо переслідувалась. Тому, нижче пропонується реконструкція аргументів на основі великої кількості усних свідчень та малої кількості письмових свідчень.
|
|
|
Пошук пророчої ідентичності образу «Гога та Магога» (Єзек.38, 39 та Об’явл.21) та народів, що населяють території Кавказу та північного Причорномор’я відомі з часів Й. Флавія (37-100). Однак, дотримуючись загальної концепції аміленаризму, сповідуючи духовне тлумачення образів книги Об’явлення, А. Августин (354-430), Є. Стридонський (342-420) та А. Кесарійський (VI-VII) відмовлялись від буквального тлумачення образу «Магогу» як конкретного історичного народу узагальнюючи, що в суді над ворогами Нового Єрусалиму бачили долю ворогів Церкви і Бога.
Поодинокі випадки порівняння північних племен із Магогом знаходимо у різних середньовічних авторів. Наприклад в «Історії» Лева Диякона (950-1000), коли він проводить паралель між битвою рамеїв та скифами із пророцтвом Єзекіїля. М. Лютер (1483-1546) вбачав у пророцтві про Магога – червоних юдеїв (татар).
В англомовному виданні Біблії із коментарями диспенсаціоналіста С. Скоуфілда в тлумаченні Єзекіїля 38:2 Гог та Магог однозначно ототожнюються із Росією та північними силами, а Мешех та Тубал тлумачяться як Москва та Тобольськ. Основою для такого тлумачення виступало не тільки співзвучність назв, а й той факт, що Російська імперія переслідувала євреїв на державному рівні. В російському виданні Біблії Скоуфілда під редакцією П. Харчлаа (1987) цей текст коментаря вже був змінений, можливо із метою уникнення заборони на ввезення примірників цієї Біблії до СРСР [281].
Для розуміння есхатологічного наративу, пропонувалось вивчати 38 розділ книги пророка Єзекіїля разом із Зах.12:1-4; 14:1-9; Мат.24:14-30; Об.14:14-20; 19:17-21. Армагедон тлумачилась як битва за останню спробу винищення євреїв.
|
|
|
Навіть сьогодні ця ідея залишається актуальною, і ідея ототожнення Гогу та Магогу із Росією використовується О. Дугіним для обґрунтування власної концепції про роль «есхатології в геополітиці» [93].
Серед проповідників в 1990-і роки часто лунали порівняння сімдесяти років радянської влади із семидесятилітнім періодом Вавилонського полону євреїв (586-536 до н. е.).
Пастор ХВЄ П. Мельничук вказує на ряд причин чому СРСР вважалось Великим Вавилоном [156, с. 190].
- По відношенню до Ізраїлю СРСР знаходився на Півночі, як і давній Вавилон;
- Силою війська були завойовані народи, які не хотіли добровільно приєднатись до СРСР/Вавилонської імперії;
- Гордість досягла до небес із гаслом: «Все для людини, все в ім’я людини»;
- Атеїзм. Не визнавали в СРСР ніякого божества окрім бога «кріпості» тобто силового вирішення всіх проблем;
- Переслідували віруючих різних конфесій – «святих Всевишнього».
Зберіглось свідчення літнього проповідника, про виклики на допит в КДБ, на якому ним була зроблена заява, що радянська влада протримається не більше як сімдесят – вісімдесят років. Аргументація полягала в наступному: Рахуючи, що від Адама до Авраама, та від Авраама до Христа по дві тисячі років, від Христа до початку Тисячолітнього царства (цей період називався «Літо Господнє або день Господній») – теж має бути дві тисячі років. Остання тисяча років – це Тисячолітнє царство (Субота Господня). Тому день Господній має бути 2000 років. Відповідно до тексту: «А десять тих рогів, що бачив ти їх, то десять царів, що ще не прийняли царства, але приймуть владу царську із звіриною на одну годину» (Об`явл.17:12), влада антихриста має бути одну годину. Наступні підрахунки, які демонструють «скільки в Божих планах має бути одна година» – дуже прості:
2000 (років) / 24 (години в добі Господнього дня) = 83,3(3) роки.
Одна година влади царів земних це і є 83,3 роки. Тобто, вважав проповідник ХВЄ, радянська влада не протримається більше 83 років.
Протягом десятиліть у п’ятидесятників СРСР переконання, що країна войовничого безбожжя і є Апокаліпсичний Вавилон – тільки зміцнялось. Назва книги відомого релігійного борця за право на еміграцію М. Горетого («СРСР – Апокаліпсичний Вавилон») свідчить про переконання радянських п’ятидесятників [63]. Ототожнення «Вавилону Великого» з книги Об’явлення із СРСР, для радянських віруючих нічого іншого не залишалось як виконати ясне Боже доручення: «Біжіть з Вавилону, і виходьте із краю халдеїв» (Єрем.50:8, 51:6, 2Кор.6:17). Тому в свідомості багатьох ХВЄ формувалось переконання: покликання кожного віруючого залишити СРСР у відповідності до тексту Священного Писання щоб не підпасти під Божі Суди із «містом нечистими». Тобто віруючі отримували заклик до пошуку шляхів еміграції.
Важливим свідченням есхатологічних поглядів євангельських християн початку 1920-х р. є позиція В. Ф. Марцинковського (1884-1971) [123, с. 164-167]. Як професор етики із університету м. Самара, та секретар Християнського студентського руху в Росії, він свідчить, що в 1920-х р. в Москві та Самарі особливо актуальною виявилась його лекція «Христос грядущий» [153]. Суспільно-політична криза, епідемії, популяризація безбожжя та поширення аморальності, загальна виснаженість населення СРСР стражданнями мотивували людей до духовних пошуків та розмірковуваннями над ознаками Другого приходу Христа та різні есхатологічні теми (про кінець світу, антихриста…). Також В. Ф. Марцинковський вказує на народні порівняння В. І. Леніна та антихриста, на підставі того, що Ленін-антихрист сів у храмі Божому-Кремлі як Бог. Запропоновану ідею В. Ф. Марцинковський не підтримував, на тій підставі, що ознакою влади антихриста мають бути чудеса та ознаки, а В. І. Ленін ніякого чуда не вчинив навіть щоб зупинити масштабний голод. Під біблійною вказівкою на Храм В. Ф. Марцинковський розумів Ієрусалимський Храм, а не Кремль [152].
|
|
|
В радянський період бажання бачити антихриста у вожді світового пролетаріату, творці атеїстичної держави та ініціатору релігійних репресії – була дуже популярною ідеєю. Не зважаючи на офіційні заперечення, в есхатологічному народному наративі Володимир Ленін був ідентифікований як антихрист. Цьому сприяло ряд причин.
Перше це алюзії з абревіатури імені Володимира Ілліча Леніна та назви давнього вавилонського божества «ВІЛ» (яке згадується у апокрифічних розділах книги Даниїла та книзі Іс. 46:1).
Порівнюючи текст «Пісні про царя Вавилонського» із книги пророка Ісаї 14:18-19 розділ та долею тіла радянського вождя – багато проповідників бачили подібність, а отже – виповнення пророцтва. Текст пророчої книги звучить так: «Усі царі людів, вони всі у славі лягли, кожен у своїй усипальні, ти ж від гробу свого відкинений геть, мов галузка бридка, оточений вбитими та мечем перешитими, що до гробу між камінь спускаються, як потоптаний труп...».
Деякі проповідники використовували досить екзотичні методи, для обґрунтування тези що лідер Революції 1917 р. – антихрист. Метод полягав у складанні із сірників прізвища «ЛЕНІН», а потім із тієї ж кількості сірників складали число «666». Запропонований «герменевтичний прийом» не є нормативний в євангельських церквах радянського періоду, і відноситься до «народного богослов’я». Хоча існують свідчення, що цим прийомом користувались ще в 1960-1970 рр. вірні як Російської православної церкви так і ХВЄ та ЄХБ.
Беззаперечним доказом, що головний ворог віруючих – «Червоний дракон» із книги Об’явлення (12:3) – вважалось порівняння червоної символіки СРСР.
