Методичні рекомендації до вивчення Розділу 2.4. При вивченні Розділу 2.4 важливо чітко усвідомлювати особливості сучасних ігрових технологій

При вивченні Розділу 2.4 важливо чітко усвідомлювати особливості сучасних ігрових технологій.

Вивчаючи пункт 1, зупинитися на технології використання рольових ігор як педагогічної технології.

Вивчаючи пункт 2, розкрийте питання: «В чому специфічні ознаки рольової гри?»

Вивчаючи пункт 3, охарактеризуйте негативний вплив гри на її учасників.

Для цього зверніться до наступної літератури:

1. Гонтаровська Н. Інтеграція системи позаурочної діяльності в освітнє середовище // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. – №1.

2. Горбачева Л. Словарь современных форм воспитательной работы // Воспитание школьников. – 2001. – №8.

3. Грач И.С. Педагогика молодежного досуга. // Образование – 2003. – №2.

4. Гросс Э. Душевная жизнь ребенка. – М., 2001.

5. Грязева Е.П. Структура объекта (методический аспект). – Ростов-н/Д., 1986.

6. Добринская Е.И., Соколов Э.В. Свободное время и развитие личности. – М., 1983.

7. Евтеева Г.А. Психолого-педагогические основы использования свободного времени. – Л.,1979.

8. Еколина Е. Четырнадцать нестандартных моделей детского досуга. –Волгоград, 2002.

Навчальний матеріал:

1. Прочитайте та законспектуйте технологію використання рольових ігор як педагогічної технології.

Рольові ігри є невід’ємним атрибутом дитинства. Маленькі діти грають у „дочки-матері”, у „магазин”, „лікарню”, „школу”, „війну”. У цих іграх вони іменують дорослі стосунки, тим самим опановують світ з його складними законами. Але як тільки дитині виповнюється 10–12 років, вона прагне до більш складних ігор, ніж у ранньому дитинстві.

Підліткам потрібні ігри, які моделюють світ дорослих в усіх його відтінках, які дозволяють на деякий час стати „президентом”, „детективом”, „кінозіркою”, „бізнесменом” тощо, щоб допомогти учням на шляху їх дорослішення. Досвід спонтанного виникнення таких ігор достатньо великий. Але професійно-педагогічне використання рольових ігор починає приваблювати вчителів, вихователів, спеціалістів у сфері вільного часу. Гра – явище поліфункціональне. Неможливо назвати таку виховну, навчальну або розвивальну задачу, котру не можна б було вирішити за допомогою ігор.

Технологію використання рольових ігор для учнів з повним правом можна назвати новою педагогічною технологією. Її виховні, навчальні та розвивальні можливості широкі та багатогранні.

Пізнавальний потенціал гри – це універсальна характеристика, яка притаманна, безумовно, будь-якій грі. Можна виділити два найбільш характерних моменти, які підсилюють цей потенціал у рольовій грі. По-перше, – це сам сюжет гри, що будується на основі літературних джерел і стимулює процес їх читання та осмислення.

По-друге, принцип проведення гри. Не просто відповідність рольовим задачам, а участь у пізнанні віртуального світу, розвиток цих знань і виконання своєї ігрової функції.

Гра – це унікальна система пропаганди кращих літературних творів історичного та фантастичного жанрів. Після гри є бажання перечитати, переосмислити знайомі книги. Настає нове світорозуміння, виникає новий погляд на те, чого раніше не помічав. З’являється потреба прочитати, зрозуміти незнайомі твори, котрі були використані в грі. Знайти відповіді на питання, які виникали в процесі гри. А це, у першу чергу, питання світоглядні, питання самовизначення, питання морального, духовного, етичного вибору. Може, відповіді не будуть знайдені, але людина замислиться, спробує зрозуміти себе та світ, повірити у свої потенційні сили та можливості.

Велика рольова гра передбачає собою специфічний соціокультурний простір, який має дві площини. По-перше, це спілка гравців, об’єднаних у клуби (наприклад, клуби рольового моделювання); по-друге, соціокультурний простір з усіма її атрибутами, традиціями законами.

2. Прочитайте та законспектуйте специфічні ознаки рольової гри

Головним правилом взаємин у грі є чесність. Кожен учасник ігрової дії зобов’язаний чесно виконувати всі правила гри, багато з яких важко контролювати. Без виконання цього правила гра може стати неможливою. Звичайно, конфлікти та непорозуміння не виключені, але для їх вирішення існує ігрове правило „присутність майстра” під час особливо тонких процедур. До цього правила звертаються в тих випадках, коли хоча б один гравець не впевнений у чесності гри партнера.

Одним із завдань гри є надання гравцям можливості „проживання” в іншій світоглядній системі. Слід відмітити, що подібна можливість дуже рідко виникає в реальному житті, але її вплив на розвиток особливості людини важко переоцінити. Здатність „подивитися на світ чужими очами” є одним з важливих чинників, що забезпечують розуміння інших, не схожих на тебе людей, та більш адекватне саморозуміння. А це вже крок до конструктивної взаємодії, що можливий тільки на основі повного взаєморозуміння.

Провідним механізмом входження гравців у інше соціокультурне середовище, у філософію та світогляд ігрового світу є вступні заняття. Учасники заздалегідь отримують інформацію про світ, де їм доведеться жити, про свої мікросоціальні групи та індивідуальні ролі. Такі занурення проходять у формі занять із філософії, історії, економіки та права ігрового світу. Вивчається мова та культура, які детально продумані організаторами гри. Входження в мовну культуру відіграє тут важливу роль. Психологами та філософами вже доведено той факт, що мова не тільки показує рівень розвитку даного соціуму, але є важливим чинником входження індивідуума в нове для нього середовище. Особливості розвитку мови впливають на світосприйняття його носія, формують його світогляд.

Специфічною особливістю соціокультурного простору гри є зовнішній антураж, який включає оформлення ігрового поля, костюми, маски, атрибути (зовнішні), фонову діяльність гри тощо. Оформлення місця гри – це створення декорації, можливість завчасно ввійти в спільноту гравців, познайомитися, проявити свою творчість, зробити свій внесок у створення гри.

У рольовій грі моделюються не тільки зовнішні атрибути життя, але й соціальні, психологічні, емоційні умови існування людей. Ігрові події пред’являють учасникам високі вимоги. Нерідко саме твоє існування у віртуальному світі залежить не тільки від твоєї сили, від комунікативних, духовних, творчих здібностей, але й від допомоги тобі оточуючих. А від твого втручання в хід ігрових подій завжди залежить життя іншого, його честь, спокій. Так відбувається і в реальному житті, але ми цього можемо не помічати. Надто все розпливчато, завуальовано, розтягнуто в часі. У грі – усе на виду, усе поруч, час стиснутий у малому проміжку, у якому вміщується не одне життя.

Фактично, гра – це реальне життя, тільки більш концентроване, більш насичене героями та подіями, більш жорстоке, яке вимагає оптимальної активності душі та тіла.

3. Прочитайте та законспектуйте негативний вплив гри на її учасників

Тут можна визначити такі головні проблеми:

1. Традиційні негативні виховні заходи (нереалізованість очікувань учасника, придушення, тиск з боку більш сильних і досвідчених гравців, пасивність деяких учасників, незнаходження своєї ролі в грі тощо), які призводять до виникнення особистісних комплексів. Особливо сильно це відображається на розвитку особистості підлітків та загострюється у зв’язку з глибокими емоційними (реальними, а не ігровими) переживаннями, які є каталізатором виявлення різних сторін самосвідомості особистості: самооцінки, самоставлення тощо. Багато класиків світової психології, у тому числі Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейнт, О.М. Леонтьєв та ін., відмічають, що дія в грі – уява, але переживання реальні, отже, реальні й новоутворення психіки, які виникають у процесі гри.

2. „Ігрова наркоманія” („ігроманія”) – достатньо відомий термін. Сутність цього явища заключається в розумінні наркоманії як хворобливої залежності від будь-яких препаратів (наркотиків). У даному випадку чинником наркотику виступає гра. Так само, як і наркотики, гра „у малих дозах” викликає ейфорію. Гра, наче наркотичний сон, надає можливість „виходу” від проблем реального життя. Світ гри – це світ мрій, світ казки, де без особливих зусиль можна реалізувати свої бажання й мрії.

Природно, що отримане задоволення є бажання повторювати знову й знову. Систематичне вживання наркотику викликає потребу в збільшенні доз і викликає психічні розлади. Схожі явища відбуваються в ігровій наркоманії, тільки їх виявлення менш виразні й тому не відразу помітні. Однак ігроман (аналог з наркотиком) також утрачає інтерес до реального життя, а в більш тяжких формах втрачає орієнтацію реальності. Симптоми його поведінки дуже нагадують симптоми шизофренії.

Саме така людина прагне дуже часто потрапляти на гру, вона починає грати постійно, подумки спотворює реальність та замість неї світ фантазій. Будь-яка спроба повернути такого ігромана в реальний світ супроводжується з його боку хворобливими психічними розладами: депресію, адаптацію, рідко – агресивністю.

3. Привласнення негативних (асоціальних) ігрових ролей та перенесення їх у реальне існування. Ця проблема найменш досліджувана в педагогіці, але достатньо значуща та вимагає спеціальної уваги. Дуже часто виникають питання про негативних персонажів гри – «ворогів», «злодіїв». Як обирають ці ролі, як вони оцінюються гравцями тощо. Природа цих запитань полягає в побоюванні педагогів з приводу можливого негативного впливу на особистість небажаних емоцій. Оскільки будь-яке виявлення асоціальних форм поведінки (злість, агресія, насильництво та ін.), з одного боку, є засобами емоційної розрядки (тому нерідко вони використовуються і провокуються психологами в процесі корекційно-терапевтичної діяльності); з іншого – добре зіграна роль у грі робить її носія героєм. При цьому не так уже й важливо, позитивна ця роль чи негативна. Позитивні переживання успішності в негативній ролі можуть закріпитися та стимулювати прагнення особистості до асоціальної поведінки в реальному світі. Звичайно ж, у такому варіанті існує безліч нюансів, які впливають на привласнення / відхиляння людиною негативних форм поведінки, наприклад, таких як оцінка гравцем джерела позитивних переживань (успішність у грі або сама можливість через роль виявити негативні риси своєї особистості), ціннісно-смислові установки учасника гри та розрізнення ним ігрових і неігрових установок тощо. Особливу увагу слід приділяти підліткам, які найбільш схильні до емоційно-ціннісних впливів.

Грамотна організація гри максимально наближає до реальності, тобто в наборі її ігрових ролей нема абсолютно «добрих» або «поганих» персонажів. Кожен гравець має право обрати свій шлях, прийняти свою роль. І в цьому – позитивна якість гри. Вона примушує самовизначитися в житті (поки що ігровому), обирати свої власні засоби дій, приймати власні рішення, виробляти власні ідеали.

Важливим і дійовим механізмом нейтралізації подібних негативних впливів гри є її аналіз з усіма учасниками. На жаль, загальний аналіз ще не ввійшов у традицію рольових ігор. Негативні моменти гри потребують особливої уваги, їх не можна ігнорувати, їх слід вивчати та трансформувати таким чином, щоб давати максимальну користь для розвитку особистісних якостей учасників гри.

Великі рольові ігри мають складну, але глибоко й детально продумувану систему організації спільної діяльності вільних та самостійних учасників. Більш того, ця система технологізована. Звід правил та методик позволяє враховувати всі можливі нюанси розвитку гри, регулює її хід й коректує при необхідності рольові позиції й психологічний стан гравців.

Розробка методик гри та в цілому їх широке осмислення педагогами-вихователями вкрай необхідні, оскільки її евристична та інноваційна роль буде зростати з розвитком складних, організованих і творчих за характером освітніх просторів.

Питання для самоперевірки:

1. Розкрийте технології використання рольових ігор як педагогічної технології.

2. В чому специфічні ознаки рольової гри?

3. Охарактеризуйте негативний вплив гри на її учасників.

Висновки (стисле резюме):

Рольові ігри є невід’ємним атрибутом дитинства. Маленькі діти грають у „дочки-матері”, у „магазин”, „лікарню”, „школу”, „війну”. У цих іграх вони іменують дорослі стосунки, тим самим опановують світ з його складними законами. Але як тільки дитині виповнюється 10–12 років, вона прагне до більш складних ігор, ніж у ранньому дитинстві.

Підліткам потрібні ігри, які моделюють світ дорослих в усіх його відтінках, які дозволяють на деякий час стати „президентом”, „детективом”, „кінозіркою”, „бізнесменом” тощо, щоб допомогти учням на шляху їх дорослішення. Досвід спонтанного виникнення таких ігор достатньо великий. Але професійно-педагогічне використання рольових ігор починає приваблювати вчителів, вихователів, спеціалістів у сфері вільного часу. Гра – явище поліфункціональне. Неможливо назвати таку виховну, навчальну або розвивальну задачу, котру не можна б було вирішити за допомогою ігор.

Технологію використання рольових ігор для учнів з повним правом можна назвати новою педагогічною технологією. Її виховні, навчальні та розвивальні можливості широкі та багатогранні.