Вищих органів державної влади

Термін «парламент» походить від латинського слова рагіаге, що означає «говорити, розмовляти». Парламент — це вищий за­гальнонаціональний представницький орган держави. В усіх су­часних конституціях він визначений як носій законодавчої вла­ди¹. Однак слід зауважити, що іноді законодавча функція може належати не тільки парламенту, а й виборчому корпусу, який здійснює законодавчу функцію через референдум. Іноді цю функ­цію можуть здійснювати інші державні органи².

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу. Окрім законодавчої, значне місце в діяльності парламенту по­сідають такі функції: представницька; установча; парламентсько­го контролю; бюджетно-фінансова; міжнародних зв'язків тощо. Кожна держава світу має свою назву парламенту — Верховна Рада в Україні (при цьому існує точка зору, відповідно до якої в умовах конституційного закріплення принципу розподілу влади вживати термін «верховна» щодо органу, який представляє одну із гілок державної влади, некоректно); Федеральні збори (Росія, Швейцарія); Конгрес (США); Генеральні кортеси (Іспанія); Кне-сет (Ізраїль); Всскитайські збори народних представників тощо³.

¹ Могунова М. Л. Парламенты зарубежных государств // Конституцион­ное прано зарубежных стран: Учебник для вузов / Пол ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лсіібо, Л. М. Энтина. - М: НОРМА. 2005. - С. 294.

* Рыжов В. Л., Страшун Б. А. Законодательная власть: парламент // Кон­ституционное (государственное) прано зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М: БКК, 2000 - С. 446.

■' Погорімо В. Ф. Законодавча влада в Україні // Конституційне прано України / За ред. В. Ф. Поіорілка. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 383.

Законодавча влада в Україні

Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. Виходячи з цьо-іо критерію, виділяють чотири моделі (види) парламентів:

1) парламенти країн з парламентською формою правління (гак звана Вестмінстерська модель: Великобританія, Австрія, І талія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність пар­ламенту може бути достроково припинено через розпуск;

2) парламенти країн з президентською формою правління (США, Бразилія, Венесуела, Мексика тощо). Для таких країн характерний жорсткий розподіл влади. Відсутні: вотум недові­ри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча вла­да часто послаблена та підпорядкована президенту;

3) парламенти країн зі змішаною формою правління (Фран­ція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інсти­тут парламентської відповідальності уряду, а президенту нале­жить право розпуску та інші права щодо парламенту;

4) парламенти держав, де представницькі установи побудо­вані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвален­ня прийнятих за його стінами політичних рішень.

У деяких державах роль парламентів принижується через від­ведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, де існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ тощо)¹.

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з термі­ном «парламентаризм». Під ним розуміють систему організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної або істотної ролі парламенту. Парламентаризм не можна пов'язува­ти з якоюсь конкретною формою державного правління (на­приклад, із парламентською республікою). Явище парламента­ризму притаманне кожній демократичній країні, незалежно від існуючої в ній форми правління².

¹ Погорілко В. Ф. Зазнач, праця. - С. 383-385.

² Шаповал В. М. Парламентаризм // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкая.: Ю. С. Шсмшученко та ін. — К.: Укр. енцикл., 2003. — Т. 5. — С. 436.

11 Конституційне право України

Глава\ЛІІ

За часом виникнення та функціонування сучасні парламен­ти умовно поділяють на:

1) давні (середньовічні) парламенти (парламенти Ісландії, Великобританії);

2) парламенти часів нової історії — це парламенти, виник­нення яких пов'язане з буржуазними революціями та прий няттям перших конституцій (наприклад, парламенти США, Франції);

3) парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності деякими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччи­на, Італія, Австрія);

4) новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи пере­творюються у парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України.

Залежно від структури розрізняють:

—однопалатні (монокамерні) парламенти (саме до таких парламентів належить Верховна Рада України);

—двопалатні (бікамерні) парламенти, які, у свою чергу, по­діляються на парламенти із слабкою верхньою палатою та пар­ламенти з сильною верхньою палатою.

Історії відомі випадки формування шестипалатного парла­менту (за Конституцією 1963 р. Югославії), трипалатного за Конституцією ПАР 1984 р.¹

Для буржуазних парламентів у період їх виникнення бу­ла характерною двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня — признача­лася главою держави, або формувалася за спадковим принци­пом, або іншим шляхом. Після Другої світової війни від цієї системи відмовилася низка європейських країн (Данія, Шве­ція тощо) через те, що верхня палата стримувала демократич­ні тенденції, що проявлялися в нижній палаті. Однак помі­чається і зворотна тенденція. Так, у деяких країнах Східної Європи в результаті перебудови там державних інститутів бу­ло відновлено двопалатну систему. Але все ж таки наявність такої структури парламенту більше обґрунтована для феде-

¹ Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 482.