Законодавча влада в Україні. однієї третини народних депутатів України від конституційно-іп складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів

однієї третини народних депутатів України від конституційно-іп складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від миіституційного складу Верховної Ради України. Однією із підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції України, для дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України є несформування останньою протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України пер­сонального складу Кабінету Міністрів України.

Організація і діяльність органів виконавчої влади (у то­му числі й Кабінету Міністрів України) мають визначатися виключно законами України (п. 12 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Кабінет Міністрів України відповідно до ч. 1 ст. 93 Кон­ституції України є одним із суб'єктів права законодавчої ініці­ативи. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кож­ного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із ним подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповід­но до закону подає до Верховної Ради України, звіт про вико­нання Державного бюджету України (статті 96, 97 Конститу­ції України).

Відповідно до ч. 5 ст. 83 Конституції України порядок ро­боти Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, а згідно з п. 21 ч. 1 ст. 92 Конституції України організація і порядок діяль­ності Верховної Ради України мають визначатися виключно за­конами України. Таким чином, Конституція України передба­чає необхідність прийняття двох актів щодо порядку організа­ції і діяльності Верховної Ради України — відповідного закону та Регламенту, що затверджується постановою Верховної Ради України. Очевидно, що їх співвідношення має визначатися як співвідношення актів, що містять матеріальні норми (закон) та Процесуальні норми (Регламент).

Стосовно зазначеного закону, то він на сьогодні відсутній. Чинний Регламент Верховної Ради України (далі — Регламент) стверджено Постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 р.

Глава VIII

№ 3547-IV та набув чинності з дня опублікування — 15 квітня

2006 р.¹

До прийняття Закону України «Про внесення змін до Кон­ституції України» у Конституції України містилася норма про те, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ра­ди України (ч. 5 ст. 82). За своєю суттю регламент є внутрішнім актом, що регулює діяльність певного органу. Однак затвер­дження регламенту законом здійснюється у випадку, коли рег­ламент регулює відносини позапарламентських органів і поса­дових осіб, яких не можна зобов'язувати до чого-небудь внут­рішнім актом парламенту. З іншого боку, законодавча форма регламенту порушує парламентську автономію, бо набрання чинності законом залежить у цьому випадку певною мірою від глави держави (через існування процедури підписання закону главою держави). Крім того, позапарламентські суб'єкти, що ма­ють право законодавчої ініціативи, можуть звертати її і на поло­ження регламенту. Тому у світовій практиці законодавча форма регламенту — явище досить рідкісне².

§ 3. Конституційний склад і структура Верховної Ради України

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції України конституцій­ний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят на­родних депутатів України, які обираються на основі загально­го, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування.

Така кількість народних депутатів України обумовлена різ­ними причинами, серед яких зокрема: кількість громадян Украї­ни та виборців; система виборчих округів та кількість виборців у них; виборча система; однопалатність парламенту тощо.

Якісний склад Верховної Ради України, природно, не пе­редбачається ні конституцією, ні законами, оскільки вибори до

¹ Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верхов­ ної Ради України від 16.03.2006 р. № 3547-IV, зі змінами і доповненнями // Голос України. — 2006. — 15 квітня.

² Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 481.

335 Законода^ча^лада^в^[краіні_^ — —

неї є вільними та демократичними¹. Але у частинах 2, 3 ст. 76 Конституції України встановлено, що народним депутатом Украї­ни може бути обрано громадянина України, який на день вибо­рні досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в У країні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним ДО Верховної Ради України громадянин, який має судимість за іічинення умисного злочину, якщо цю судимість не погашено і КЄ знято в установленому законом порядку.

Як відомо, ефективність роботи парламенту значно залежить ВІД його структурованості, а вона, у свою чергу, — від партійнос­ті народних депутатів.

Народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результата­ми виборів отримали депутатські мандати, на партійній основі формуються депутатські (парламентські) фракції. У зарубіж­них країнах депутатські фракції ще іменуються парламентськи­ми партіями (Великобританія), парламентськими групами (Іс­панія), депутатськими клубами (Польща)².

Порядок формування фракцій визначено статтями 157—160 Регламенту Верховної Ради України.

Політична партія (виборчий блок політичних партій) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фрак­цію. Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів. Депутатська фракція, склад якої стає меншим від не­обхідної мінімальної кількості народних депутатів, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верхов­ної Ради України розпущеною.

Депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України, створення органів Верховної Ради.

Кожна депутатська фракція реєструється в апараті Верхов­ної Ради. Умовою реєстрації є надходження до апарату Верхов­ної Ради підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу депутатської фракції, письмового по-иідомлення про сформування депутатської фракції. У письмо-

Погорілко В. Ф. Зазнач, праця. — С. 414—416. Рыжов В. А., Страшун Б. А. Зазнач, праця. — С. 515.