III. Додаткова література. 1. Гошовський М.І., Кучинська О.П

1. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кри­мінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.

2. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 271 с.

3. Крикунов О. Моральна шкода як підстава визнанн­я потерпілим у кримінальному процесі України // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. Вип. 35. – Львів, 2000. – С. 497-503.

4. Нарижный С.В. Компенсация морального вреда в уголовном судопроизводстве России. – СПб.: Из­дательский дом Герда, 2001. – 288 с.

5. Узагальнення судової практики застосування су­дами законодавства, яким передбачені права потер­пілих від злочинів" / Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, Управління уза­гальнення судової практики Верховного Суду Ук­раїни. – Київ, 2004. – 12 c.

6. Эрделевский А. М. Компенсация морального вре­да в России и за рубежом. – М.: Изд. группа "Форум-Инфра-М", 1997. – 240 с.

Тема 8. Процесуальні
документи, строки
та судові витрати

§ 1. Поняття, значення і види
процесуальних документів,
вимоги, що ставляться
до їх форми та змісту

§ 2. Процесуальні строки

§ 3. Судові витрати:
поняття та види,
порядок відшкодування

§ 1. Поняття, значення і види
процесуальних документів,
вимоги, що ставляться
до їх форми та змісту

Дотримання вимог процесуальної форми є важливою передумовою та показником забезпечення за­конності у кримінальному процесі. Невід’ємною скла­довою процесуальної форми кримінального провад­ження є повна, точна і своєчасна фіксація дій посадо­вих осіб у процесуальних документах, що дозволяє не тільки належним чином зберегти і закріпити до­ка­зи, але й перевірити стан додержання прав громадян у конкретній справі.

Діяльність правоохоронних органів та судів об’єк­тивується у кримінально-процесуальних актах слідчо­го, органа дізнання, прокурора та суду, що утворе­ні сукупністю процесуальних дій та прийнятих на їх реалізацію процесуальних документів.

З позиції науки про документ та документної ко­мунікації[76] для документоведення найбільш прийнят­ним є визначення документа як матеріального об’єк­та з інформацією, закріпленою створеним людиною за­собом, для передачі її у часі та просторі[77].

Як засвідчує аналіз вимог, що ставляться законом до змісту документів, які складаються у зв’язку з провадженням у кримінальній справі (гл. 6, ст.130, 132, 165-1 КПК та інші), а також практики їх складан­ня, процесуальний документ повинен бути носієм значущої для справи інформації, зафіксованої на бу­мазі за допомогою письмових знаків. Разом з тим, як додатки до них можуть виступати документи, в яких інформація зафіксована іншим способом – за допомо­гою графіки, фотографії, звукозапису тощо (див. на­приклад, ст.82, ч.4 ст.85 КПК).

Кримінально-процесуальні документи – це пись­мові акти, що складаються уповноваженими суб’єк­та­­ми у зв’язку з провадженням у кримінальній спра­ві та фіксують зміст і результати проведених слід­чих і су­дових дій або закріплюють владне рішення щодо пра­вових питань, які виникають у справі.

Процесуальні документи мають відповідати вимо­гам законності (за формою та змістом), об’єктив­ності, логічності, ясності, грамотності та культури оформлен­ня, а також справедливості.

Складна і багатоступенева процесуальна форма кри­мінального судочинства обумовлює складання ши­рокого розмаїття процесуальних документів, а отже і необхідність їх наукової класифікації.

За ступенем імперативності прийняття процесуальні документи поділяють на обов’язкові та факуль­тативні.

Обов’язкові кримінально-процесуальні документи складаються у кожній справі чи певній категорії справ, виходячи з прямої вказівки у законі або криміналістич­них особливостей розслідування справ даної гру­пи (наприклад, постанова про порушення криміналь­ної справи, постанова про призначення експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкод­жень у справі про заподіяння шкоди здоров’ю тощо).

Факультативні документи не обов’язково склада­ються у кожній справі, їх підготовка більшою мірою визначається доцільністю і розсудом слідчого чи інших посадових суб’єктів щодо оптимального вирішен­ня відповідних проблем та оформлення процесуальних дій (наприклад, суди апеляційної інстанції у разі за­лишення вироку без змін можуть окремою ухвалою звернути увагу посадових осіб органів досудового слід­ства, прокуратури та суду на допущені у справі пору­шення, які не потягнули за собою скасування чи змі­ни вироку (ст.380 КПК).

За юридичною силою процесуальні документи по­діляють на ті, що набрали законної сили та ті, що не набрали чинності.

Так, наприклад, вирок місцевого суду набирає за­конної сили після закінчення строку на подання апе­ляцій (подаються протягом п’ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебу­ває під вартою, – в той же строк з моменту вручен­ня йому копії вироку), якщо його не було оскарже­но чи на нього не було внесено подання.

Виходячи з можливості апеляційного (касаційного) оскарження розмежовують процесуальні докумен­ти, які можуть бути оскаржені чи на які може бути внесено подання прокурором та ті, що не можуть бу­ти оскаржені (не може бути внесено подання проку­ро­ром).

Так, згідно ст. 236-7 КПК України постанова про порушення кримінальної справи може бути оскарже­на до місцевого суду протягом усього часу перебу­вання справи у провадження слідчого до моменту за­кінчення досудового слідства. Натомість постанова суд­ді про продовження затримання підозрюваного до 10 діб або про усунення захисника від участі в спра­ві оскарженню не підлягає.

За структурно-змістовним критерієм кримінально-процесуальні документи поділяють на:

1) Протоколи – процесуальні документи, що фік­сують хід і результати слідчих і судових дій.

КПК передбачає складання більше 40 різних про­токолів як на досудовому розслідуванні (протокол ог­ляду місця події, протокол допиту свідка, протокол пред’­я­влення обвинуваченому матеріалів справи для ознайомлення тощо), так і в суді (протокол судового за­сідання, протокол попереднього розгляду криміналь­ної справи тощо).

Кримінально-процесуальним законодавством та прак­тикою його застосування сформовано вимоги що­до композиційної побудови протоколу, що дозволяє ви­ділити елементи структури протоколу:

Вступна частина:

- найменування документа;

- місце й дата проведення процесуальної дії;

- час початку й закінчення процесуальної дії;

- посада, спеціальне, військове звання або класний чин, прізвище й ініціали суб’єкта, який виконує про­цесуальну дію (слідчого, особи, що провадить дізнан­ня, або прокурора);

- прізвище, ім’я та по батькові всіх осіб, що беруть участь у процесуальній дії. У ряді випадків про­це­су­аль­ний закон вимагає вказати їхні адреси (ст.85 КПК України) або дані про особу (ст.ст.107,145,170,171 КПК України). Якщо в процесуальній дії беруть участь спів­робітники МВС, прокуратури, податкової міліції (дер­жавної податкової адміністрації), СБУ України або ін­ших правоохоронних органів, то вказуються їхнє пріз­вище, ініціали, посада, спеціальне, військове звання або класний чин. З метою нерозголошення даних про особу, у відношенні якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених ст.ст. 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 й 176 КПК України, обмежу­ють­ся відомостями про цю особу в порядку, перед­­баченому ст. 52-3 КПК України. При допиті свідка й по­­терпілого, а також проведенні за їхньої участі де­яких слідчих дій (наприклад, очної ставки, пред’яв­лен­ня для впізнання) зазначені суб’єкти попе­ред­жа­ють­ся про кримінальну відповідальність за відмову від дачі по­казань й (або) за дачу неправдивих показань за ст.ст.384 й 385 КК України;

- посилання на відповідну постанову посадової особи про провадження процесуальної дії, а також нор­ми КПК України, на підставі яких вона здійснюється й складається протокол. У випадку провад­жен­ня слідчої дії за постановою судді (наприклад, обшу­ку житла) або в порядку окремого доручення (ст.118 КПК України) необхідно послатися й на ці юридичні об­ставини.

Описова частина:

- роз’яснення прав й обов’язків учасникам проце­суальної дії. У випадку застосування технічних за­собів – повідомлення про це учасників процесуальної дії із вказівкою точної характеристики й умов засто­су­вання фотографування, звукозапису, відеозапису або кінозйомки (ст. ст. 85¹, 85² КПК України);

- зміст процесуальної дії й установлені при цьому іс­тотні обставини для справи. При використанні тех­нічних засобів описується порядок їхнього застосування, об’єкти, до яких ці засоби були застосовані й от­римані при цьому результати (ст. ст. 85¹, 85² КПК Ук­раїни). У випадку відтворення звукозапису показань, демонстрації кінострічки або відеострічки при про­веденні інших слідчих дій про це робиться відпо­від­на відмітка;

- докладний опис об’єктів, вилучених у ході проце­суальної дії із вказівкою, у якому місці та за яких об­ставин вони виявлені.

Заключна частина:

- перелік вилучених об’єктів і приєднаних до про­токолу матеріалів; порядок їхнього вилучення, упаку­вання й опечатування;

- вказівка на відтворення звукозапису, перегляд ві­деострічки або кінострічки після їхнього виготовлен­ня;

- зауваження учасників процесуальної дії, якщо во­ни мали місце. Вставки й виправлення повинні бу­ти обговорені в протоколі перед підписами;

- вказівка на факт і форму ознайомлення учасни­ків процесуальної дії із протоколом;

- перелік додатків до протоколу процесуальної дії, із вказівкою конкретних фотознімків, аудіокасет, кі­нострічок, відеострічок, планів, схем, зліпків та інших матеріалів, що пояснюють його зміст;

- підписи посадового суб’єкта, що склав протокол, і всіх інших осіб, що брали участь у процесуальній дії. У тому випадку, якщо хто-небудь із учасників проце­суальної дії не може особисто підписати протокол че­рез фізичні вади або інші причини, то для підписан­ня протоколу запрошується інша (стороння) особа (ч.4 ст.85 КПК України);

- вказівка на факт відмови особи, що брала участь в процесуальній дії, підписати протокол (якщо він мав місце). Дана обставина відображається в документі й засвідчується підписом особи, яка склала протокол;

- вказівка на те, кому вручена копія протоколу.

2) Рішення – процесуальні документи, що закріплю­ють владне волевиявлення компетентної посадо­вої особи держави щодо правових питань, які виникають у справі. Процесуальні рішення є правозастосов­чими актами, які приймаються з дотриманням вста­­новленої законом форми, змісту і процедури упов­новаженими державними службовцями та містять влад­ний припис, що породжує, змінює чи припиняє кримінально-процесуальні правовідносини.

Процес прийняття кримінально-процесуальних рі­­шень включає встановлення фактичних обставин спра­­ви (збір, закріплення, перевірку і аналіз інфор­ма­ції, що має доказове значення), вибір норми права, що регулює дані суспільні відносини, аналітичну ді­яль­­­ність з обгрунтування рішення та складання проце­­су­ального документа, що його оформлює.

Основними видами рішень у кримінальному про­цесі є постанови, обвинувальні висновки, вироки, ух­вали.

Постанова – рішення органу дізнання, слідчого і про­курора, а також рішення, які виніс суддя одноосо­бо­во чи апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон передбачає скла­­дання широкого кола як поіменованих (постанова про порушення кримінальної справи, про притягнення як обвинуваченого, про проведення обшуку, про обрання запобіжного заходу тощо), так і непо­іменованих постанов (ст. 130 КПК допускає можли­вість винесення постанови для оформлення будь-якого процесуального рішення, без деталізації у назві постанови вказівки на зміст рішення).

Структурно-змістовними елементами постанови є:

Вступна частина:

- найменування процесуального рішення. Варто ма­­ти на увазі, що у випадках, передбачених криміналь­но-процесуальним законом (наприклад, ч.1 ст.98 КПК України), реквізитом вступної частини відповід­них постанов особи, що провадить дізнання (дізнава­ча), є відповідне кліше (мовний стандарт), пов’язане із затвердженням прийнятого рішення начальником ор­гана дізнання. Обов’язковим реквізитом вступної час­тини постанов слідчого, пов’я­за­них із затвердженням рішення прокурором, його санкцією або згодою, є від­повідне кліше перед найменуванням документа (наприклад, ч.1 ст.8, ч.3 ст.177 і ч.2 ст.192 КПК України).

- місце й дата винесення постанови;

- ким складений документ: посада, спеціальне або військове звання, класний чин, прізвище й ініціали;

- приводи до ухвалення рішення й найменування справи, коротка юридична сутність злочину і його кримінально-правова кваліфікація. У необхідних ви­падках указується прізвище, ім’я та по батькові об­ви­нуваченого, день, місяць і рік його народження (ч.1 ст.132 КПК України);

Описово-мотивувальна частина:

- виклад встановлених у справі конкретних обста­вин, які є підставою для ухвалення рішення. При складанні постанови в порядку ст. 417 КПК України обов’язково вказуються аркуші справи, які підтверд­жують наявність тих або інших доказів, що підтверд­жують необхідність направлення справи до суду для ви­рішення питання про застосування примусових за­ходів медичного характеру;

- мотиви, що свідчать про обґрунтованість ухвале­ного рішення;

- посилання на норми кримінально – процесуаль­ного закону, якими керувалася посадова особа, ухва­люючи рішення по справі;

Резолютивна частина:

- формулювання ухваленого рішення щодо суті пра­вової ситуації, що виникла (порушити кримінальну справу...);

- порядок і строки його виконання;

- формулювання рішення про направлення поста­нови відповідним суб’єктам (див. наприклад ч.2 ст.147 КПК України).

Заключна частина:

- вказівка на факт вручення копії постанови від­по­відним суб’єктам або його оголошення (див. наприк­лад, ст.136 КПК України);

- підпис посадового суб’єкта, що ухвалив рішення;

- посилання на роз’яснення процесуальних прав й обов’язків учасникам кримінального процесу (наприклад, ч.2 ст.123 КПК України).

На відміну від постанов, що можуть бути винесе­ні слідчим чи суддею одноособово, прийняттям ухва­ли оформлюються усі рішення, крім вироку, які вино­сять суди першої, апеляційної і касаційної інстан­ції в судових засіданнях в колегіальному складі.

Обвинувальний висновок – підсумковий процесуаль­ний акт досудового слідства, в якому слідчий на підставі зібраних і перевірених доказів формулює та обгрунтовує обвинувачення певної особи у вчиненні злочину, що після затвердження прокурором спрямовується для встановлення винності особи до суду.

КПК України (ст. 223) визначає, що обвинуваль­ний висновок складається з двох частин: описової (за­значаються обставини справи як їх встановлено на до­судовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і на­слідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наве­дені ним на свій захист, і результати їх перевірки; на­явність обставин, які обтяжують та пом’якшують його покарання) і резолютивної частин (наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, корот­ко викладається суть пред’яв­ле­ного обвинувачення з за­значенням статті криміналь­ного закону, яка перед­бачає даний злочин).

Разом з тим, у науці[78] справедливо звертається ува­га на доцільність виділення двох додаткових структур­но-змістовних елемента обвинувального висновку, зокрема, вступної (заголовок документа, що включає його найменування, номер кримінальної справи, пріз­вище й ініціали обвинувачуваного, кримінальний за­кон, за яким кваліфіковано інкримінований обви­ну­ва­чуваному злочин; дата, привід і підстави до по­ру­шення кримінальної справи, спеціальне звання, прізви­ще й ініціали особи, яка порушила кримінальну спра­ву, злочини, передбачені КК, за ознаками якого во­на по­рушена; дані про рух кримінальної справи) та заключної частин (перелік членів слідчо-оперативної групи, якщо вона була створена в ході розслідування; місце і час складання документа; підпис особи, яка його склала; додатки: 1) список осіб, що підляга­ють виклику в судове засідання, з зазначенням їх ад­реси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки; 2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані; 3) довідки про речові дока­зи, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забез­печення цивільного позову і можливої конфіскації май­на; 4) довідка про судові витрати в справі за час до­судового слідства з посиланням на відповідні арку­ші справи).

Особливе місце в системі процесуальних актів зай­має вирок суду, в якому підводяться підсумки як до­судового розслідування, так і судового розгляду, тоб­то усього провадження у справі, від імені держави надається остаточна офіційна оцінка обгрунтованості інкримінованого особі обвинувачення та вирішується низка інших суміжних питань.

Вирок – це рішення суду першої або апеляційної інстанції про винність або невинність особи. Складан­ня вироку КПК України регламентує найбільш доклад­но (ст.ст. 321 – 340), встановлюючи два його ви­ди – обвинувальний та виправдувальний.

Типова структура вироку має наступний вигляд:

вступна частина – відомості про те, що вирок по­становлений ім’ям України; назва суду, який виносить вирок; місце і час постановлення вироку; склад су­ду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні; прізвище, ім’я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце про­живання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відо­мості про особу підсудного, що мають значення для справи; кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

мотивувальна частина – формулювання обвину­вачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину; обставини, які визна­чають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та до­кази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрун­тованою – підстави для цього; мотивування при­значення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші по­карання, не зв’язані з позбавленням волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням; призна­чення покарання нижче від найнижчої межі, встанов­леної в санкції статті Особливої частини КК Ук­раїни, або перехід до іншого більш м’якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин, звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням вагітних жінок і жінок, які мають ді­тей віком до семи років, та у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матері­альних збитків, підстави та мотиви визнання проце­суальних дій або оперативно-розшукових заходів та­ки­ми, що були проведені з порушенням законодавст­ва; щодо виправдувального вироку – формулювання об­винувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдан­ня підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

резолютивна частина – прізвище, ім’я та по бать­кові підсудного; кримінальний закон, за яким підсуд­ного визнано винним; покарання, призначене підсуд­ному по кожному з обвинувачень, що визнані судом до­веденими; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспи­тового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про ци­вільний позов; процесуальні дії або оперативно-роз­шукові заходи, проведені з порушеннямзаконодав­ства, у разі їх виявлення; рішення про речові дока­зи і судові витрати; рішення про залік досудового ув’язнення; рішення про запобіжний захід до набран­ня вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку; щодо виправдувального ви­року – прізвище, ім’я та по батькові виправданого, вказівка про те, що підсудний в пред’явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим, про скасування запобіжного заходу, заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфі­скації майна, про речові докази, судові витрати і по­рядок та строк оскарження вироку.

Ю.М. Грошевий особливо підкреслює важливість за­конності і обгрунтованості вироку як вищого акту пра­восуддя, наголошуючи на органічному взаємозв’яз­ку цих двох безумовно необхідних йому ознак, що у сукупності визначають таку властивість вироку як правосудність або неправосудність[79].

3) Інші документи – повістки, запити, підписки то­що.

На сьогодні в умовах значного робочого навантаження та досить складного і розгалуженого законо­давства, полегшення роботи практичних працівників правоохоронних органів і суду, прискорення часу та підвищення якості складання процесуальних ак­тів лежить у площині використання уніфікованих форм документів (бланків, зразків), що виготовлені за допомогою типографського друку або електрон­них форм, що містяться у комп’ютері. При цьому, важли­во, щоб у цих стандартизованих формах були гнучно враховані останні зміни до законодавства, Рішен­ня Конституційного Суду України тощо, корисним є критичне сприйняття і застосування уніфікованих мо­делей документів, що містяться в електронних пра­вових системах (ЛІГА, Експерт-юрист, Інфодиск тощо) та на сайтах авторитетних юридичних інституцій і дер­жавних органів.