Класифікація компетенцій за РРЄ

Ø Компетенція – є сумою знань, умінь та характерних рис, що дозволяє особистості виконувати певні дії [РРЄ, с. 9].

Ø Загальні компетенції – це ті, що не є специфічними для мовлення, але такі, що необхідні для будь-якого роду діяльності, у тому числі й мовленнєвої [РРЄ, с. 9].

Ø Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК) – …така, що складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного [РРЄ, с. 13].

Ø Лінгвістична компетенція – включає лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від соціолінгвістичного значення їх варіантів та від граматичних функцій їх реалізацій; – це знання і здатність використовувати формальні здібності, на основі яких можуть бути породжені і сформульовані добре оформлені, повнозначні висловлювання [РРЄ, с. 13, 109].

Ø Соціолінгвістична компетенція – стосується соціокультурних умов користування мовою; – це знання та вміння, необхідні для здійснення соціального аспекту використання мови [РРЄ, с. 13, 118].

Ø Прагматична компетенція – пов’язана з функціональним вживанням лінгвістичних засобів: продукуванням мовних функцій, актів мовлення тощо; – …знання користувача/учня про принципи, за якими вислов­лювання/повідомлення: а) організовуються, структуруються та укладаються ("дискурсивна компетенція"); б) використовуються для здійснення комунікативних функцій ("функціональна компетенція"); в)узгоджуються згідно з інтерактивними та трансактивними схемами ("компетенція програмування мовлення") [РРЄ, с. 13, 122].

Ø Лексична компетенція – це знання і здатність використання мовний словником запас, які включають лексичні та граматичні елементи [РРЄ, с. 110].

Ø Граматична компетенція – … знання і здатність користуватися граматичними ресурсами мови; це здатність розуміти й виражати значення, продукуючи і розпізнаючи правильно оформлені згідно з цими принципами фрази та речення [РРЄ, с. 112].

Ø Фонологічна компетенція – це знання та навички перцепції і продукції звукових одиниць (фонем) мови та способів їх реалізації у певному контексті (алофонів); фонетичних ознак розрізнення фонем (дистинктивних ознак, напр., сонорності, назальності, закритості, лабіальності); фонетичного складу слів (складоподілу, фонетичних відрізків, словесного наголосу і тону); фонетики речення/ просодії (наголосу і ритму фрази, інтонації); фонетичної редукції(вокалічної редукції; сильних і слабких форм; асиміляції; елізії) [РРЄ, с. 116].

Ø Орфографічна компетенція – охоплює знання і навички перцепції та продукції символів, з яких складаються письмові тексти, до яких у випадку алфавітних систем включають уміння учнів сприймати та продукувати: форму як великих, так і малих літер у вигляді прямого шрифту і курсиву; називання слів по літерах, у тому числі розрізнення злитих форм; пунктуаційні знаки і випадки їх вживання; типографські засоби та варіанти друку; логографічні знаки загального вжитку (напр., @, &, $, і т.д.) [РРЄ, с. 117].

Ø Орфоепічна компетенція – це знання правил написання; вміння користуватись словником та знання умовних позначень, що використовуються в ньому для репрезентації вимови; знання правил застосування письмових позначок, зокрема, знаків пунктуації для паузації та інтонації; здатність розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні двозначності і т.д.) залежно від контексту [РРЄ, с. 117].

Ø Дискурсивна компетенція – є здатністю користувача/учня пов'язувати речення логічно, з тим щоб продукувати зв'язні відрізки мовлення і, яка включає знання та вміння контролювати логічне складання речень з точки зору: теми/реми; відомого/нового; "природної"" зв'язності, причини/наслідку (інверсії); здатності будувати і керувати мовленням у плані (тематичної організації; зв'язності та злитності; логічної організації; стилю та реєстру; риторичної ефективності); «кооперативного принципу» [РРЄ, с. 122].

Ø Функціональна компетенція – …використання у спілкуванні усного мовлення та письмових текстів зі спеціальними функціональними цілями [РРЄ, с. 125].

Ø Часткова компетенція – це компетенція, яка є частиною багатокомпонентної і в той же час є функціональною компетенцією по відношенню до специфічної обмеженої мети [РРЄ, с. 134].

Ø Плюрилінгвальна та плюрикультурна компетенція – полягає у здатності користуватися мовами з комунікативними цілями і брати участь у міжкультурному спілкуванні, коли людина, що розглядається як соціальний агент [РРЄ, с. 168].

v Фонові знання – є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування… [Ніколаєва, с. 44].

v Фонова лексика – … іншомовна лексика, що відрізняється лексичними фонами від лексики рідної мови [Ніколаєва, с. 44].

v Безеквівалентні лексичні одиниці – … поняття, які не існують в інших мовах та культурах [Ніколаєва, с. 44].

v Одиничний коментар – використовується для семантизації окремих лексичних одиниць в їх основному значенні [Ніколаєва, с. 44].

v Системний коментар – розвиває значення слів, об’єднаних одним родовим поняттям [Ніколаєва, с. 45].

v Комплексний коментар – використовується для семантизації тематичної лексики [Ніколаєва, с. 45].

v Тема – … відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості; (у метод. аспекті) імовірний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і який підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилучення інформації і згортанню при читанні та аудіюванні [Ніколаєва, с. 47].

Ø Тема – є предметом висловлювання, розмови, роздумів або твору, як центр уваги в окремих актах спілкування [РРЄ, с. 51].

¯ Темы не могут быть основой для точного отбора и организации материала ввиду их большой обобщенности. Предлагается выделять в темах подтемы (или комплексы ситуаций), а в подтемах – ситуации; дефинируется как определенный участок внелингвистической действительности, служащий предметом коммуникации; – это как бы потенциальный запас социального опыта, не включенного в контекст личной деятельности, т. е. то, что существует в реальной действительности и в сознании, но в данный момент меня не касается [Пассов, с. 163, 164, 170].

¯ «Вертикальные» темы - темы, которые «отражают определенные, по месту и времени локализованные отрезки человеческой деятельности» [Пассов, с. 163].

¯ «Горизонтальные» темы – темы, которые «выражают различные эмоции, человеческие взаимоотношения», которые не локализованы и в состоянии «перечь» любую из «вертикальных» тем [Пассов, с. 163].

v Комунікативно-мовленнєва ситуація – … динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного планів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування [Ніколаєва, с. 47].

¯ Под ситуацией (в широком смысле) обычно понимают обстановку, совокупность обстоятельств (явлений, предметов) действительности [Скалкин, с. 154].

¯ Ситуация –не просто «совокупность», «последовательность», «поле» и т. п., а система, система взаимоотношений [Пассов, с. 168].

¯ Ситуация – это совокупность обстоятельств, условий, создающих те или иные отношения, обстановку или положение [Скалкин, с. 154].

¯ Ситуация есть фрагмент объективной действительности, отражаемый субъектом в процессе его деятельности [Сахарова, с. 181].

¯ Микроситуация – сложный стимул, отражающий динамичную ситуацию и находящий выражение в целенаправленном речевом поведении, имеющем многостепенный характер в достижении цели [Сахарова, с. 183].

¯ Временно-пространственная локализация ситуации – описательное представление учебной ситуации, содержащее указание на время и место действия [Сахарова, с. 182].

¯ Речевой ситуацией можно назвать лишь такую ситуацию действительности, которая вызывает ту или иную речевую реакцию [Скалкин, с. 178].

¯ Учебная речевая ситуация характеризуется рядом отличительных особенностей:

· Речевая ситуация в жизни всегда реальна, тогда как учебная ситуация всегда воображаема;

· Обстоятельства действительности, которые в конкретных жизненных условиях, как правило, являются исчерпывающими для определенной речевой реакции, в учебных условиях должны быть детализированы.

· Естественная речевая реакция лишена, как правило, словесного стимула к речевой реакции: он является как бы сам собой, непроизвольно. Учебная же ситуация должна иметь речевой стимул в словесной форме;

· В условиях жизненной ситуации направленность и характер реакции человека предопределены; в учебных же условиях реакция учащихся на предложенную преподавателем ситуацию может быть различной, т. е. иметь варианты;

· Речевая реакция на естественную ситуацию на родном языке всегда более эмоциональна. В структурном отношении она характеризуется широким использованием эллиптических конструкций. Кроме того, живая речь дополняется жестами, мимикой и действиями, т. е. часть реакции субъекта выражается неязыковыми средствами. В учебных ситуациях имитировать и тем более вызывать эмоциональную реакцию представляется весьма трудным делом, реагировать же действиями учащиеся лишены возможности, что к тому же несущественно для развития иноязычной речи;

· Естественная ситуация и тем более реакция на нее не повторяются, они уникальны, тогда как одну и ту же речевую ситуацию учащиеся могут «разыгрывать» неоднократно [Скалкин, с. 178].

¯ Речевая ситуация – совокупность условий, речевых и неречевых, необходимых и достаточных для того, чтобы осуществлять речевое действие по намеченному плану [Леонтьев, с. 161].

¯ Речевая ситуация определяется как совокупность таких факторов предречевой ориентировки, которые являются константными в различных конкретных условиях ориентировки и изменение которых влияет на изменение программы или операционной структуры речевого действия [Леонтьев, с. 162].

¯ Речевая ситуация есть такая динамическая система взаимоотношений общающихся, которая, основываясь на отражении объектов и событий внешнего мира, порождает потребность к целенаправленной деятельности в решении речемыслительной задачи и питает эту деятельность [Пассов, с.169].

¯ Учебно-речевая ситуация есть совокупность речевых и неречевых условий, задаваемых нами учащемуся, необходимых и достаточных для того, чтобы учащийся правильно осуществил речевое действие в соответствии с намеченной коммуникативной задачей [Леонтьев, с. 161].

¯ Коммуникативную ситуацию следует понимать как динамическую систему взаимодействующих конкретных факторов объективного и субъективного плана (включая и речь), вовлекающих человека в языковую коммуникацию и определяющих его языковое поведение в пределах одного акта общения в роли как говорящего, так и слушающего [Скалкин, с. 174].

¯ Типичная коммуникативная ситуация – это некоторое воображаемое построение или модель реального контакта, в котором реализуется речевое поведение собеседников в их типичных социально-коммуникативных ролях [Скалкин, с. 174].

¯ Естественная ситуация представляет собой естественный стимул к речи в виде внутренних побуждений и обстоятельств лингвистического и экстралингвистического плана реально существующих в жизни [Сахарова, с. 185].

¯ Искусственная ситуация – искусственно создаваемый стимул в виде воображаемых обстоятельств [Сахарова, с. 185].

¯ Экстралингвистическая ситуация – стимул, создаваемый с помощью экстралингвистических средств (реальной действительности) [Сахарова, с. 185].

¯ Лингвистическая ситуация – стимул, создаваемый с помощью лингвистических средств, с помощью контекста [Сахарова, с. 185].

¯ Социально-коммуникативная позиция – сумма социально-коммуникативных ролей одного человека [Скалкин, с. 175].

v Мінімізація змісту навчання – знаходить своє відображення у кількісному обмеженні мовного матеріалу, сфер і ситуацій спілкування, тематики та предметного змісту мовлення [Ніколаєва, с. 48].

Ø Сфера – охоплює широкі сектори суспільного життя, в яких діє соціальний агент. Виділяють наступні види: освітня, професійна, суспільна та особистісна сфери [РРЄ, с. 10].

Ø Суспільна/публічна сфера – стосується усього, що пов’язане із звичайними соціальними видами взаємодії, такими як ділові та адміністративні установи, сервіс, культура та дозвілля суспільного характеру, засоби зв’язку тощо; – це сфера, в якій суб’єкт навчання діє як член загальної спільноти або якоїсь організації [РРЄ, с. 15, 45].

Ø Особиста сфера – охоплює родинні стосунки та індивідуальні соціальні види діяльності; – це сфера, в якій суб’єкт навчання живе як приватна особа [РРЄ, с. 15, 45].

Ø Професійна сфера – охоплює все, що пов’язане з людською діяльністю і стосунками у процесі виконання його/її професійних обов’язків; – це сфера, в якій суб’єкт навчання виконує свої посадові чи професійні обов’язки [РРЄ, с. 15, 45].