Не жди пісень і слів признання.
Хоть кожний, хто співати міг,
Співав коханій про кохання
І плів вінок з пісень своїх.
Моє ж даремнеє бажання –
Сказать про все я не зумів.
Моя любов, моє кохання
Для вислову не знає слів.
Не жди пісень! Моє кохання –
Пожар душі, і кожний згук
Мого крилатого признання
В огні згорає, повний мук.
Олесь О. Твори. В 2 т. – К.: Дніпро, 1990. ‑ Т. 1. ‑ С. 573.
Люблю.
Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю – сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю…
Хто ти?
Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю!
За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю, сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю.
4 листопада 1917 року
Там же. – С. 490.
Павло Тичина (1891–1967),