Тезаурус до теми 2: «Психологія суб’єкта праці»

1. Когнітивні процеси в структурі психіки суб’єкта праці;

2. Емоційно-вольові процеси в структурі психіки суб’єкта праці;

3. Мотивація трудової діяльності.

Література до теми: 5; 13; 16; 18; 22.

Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини - її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об'єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об'єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях властивості об'єктів, закономірності явищ і процесів. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання.

Відчуття. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову).

Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтенсивність і тривалість. Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Вона зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і мас певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолютний і розрізнений, або диференційний. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття — больове або якесь інше. Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини - природжених (тип нервової системи, чутливість аналізатора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чутливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верхнього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чутливості особистості. У похилому віці цей діапазон значмо зменшується.

Крім абсолютного порогу відчуття розрізняють ще поріг розрізнення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за силою.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника.

На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника. Діяльність аналізаторів не е ізольованою — вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів — "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших — як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного та ін. У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Сприймання - це своєрідна дія, спрямована на дослідження того об'єкту, що сприймається, та на створення його подібної копії. Істотним компонентом сприйняття є моторні процеси. До них відносяться рухи руки, рухи очей та ін. Рухи поділяються на 2 класи: 1) в перший входять пошукові, установочні та коректуючі; 2)у другий - рухи, що приймають участь у побудові образу, в вимірюванні просторових характеристик об'єкта, у впізнанні знайомих об'єктів та ін. Сприйняття - це система перцептивних дій, оволодіння ними має спеціального навчання та практики.

За відношенням до психічного життя особистості сприймання набуває особливого значення. В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття — моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйманим матеріалом. Сприймання за змістом — це сприймання простору, руху, часу. У сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.

Пам'ять - система процесів, які виконують закріплення, зберігання, відтворення сприйнятих об'єктів, пережитих почуттів, виконаних рухів, тобто всього того, що в сукупності називають досвідом особистості.

Класифікація видів пам'яті:

1. Механічна, смислова;

2. Короткочасна, довгочасна;

3. Рухова, емоційна, образна, вербальна;

4. Мимовільна, довільна.

Якості пам'яті:

1. Зміст пам'яті - конкретний склад засвоєних суб'єктом уявлень, понять, навичок, установок та інших елементів індивідуального досвіду.

2. Об'єм пам'яті — кількість об'єктів, які людина здатна запам'ятати і відтворити.

3. Пропускна здатність - максимальна кількість об'єктів, які сприймаються за одиницю часу.

4. Точність пам'яті - безпомилкове сприйняття.

5. Готовність пам'яті - здатність до своєчасного використання інформації.

6. Перешкодостійкість - здатність функціонувати в умовах перешкод, успішно відтворюючи необхідну інформацію.

7. Міцність - здатність до тривалого збереження.

Фактори продуктивності пам'яті:

1. Суб'єктивні: тип запам'ятовування, досвід, установи, інтерес, стан організму.

2. Об'єктивні (осмисленість, зв'язність, зрозумілість, наочність, ритмічність) - якість матеріалу, кількість матеріалу, обстановка.

Умови ефективності мимовільного запам'ятовування:

1) Дія суб'єкта з об'єктом. Пасивне сприйняття не призводить до ефективного запам'ятовування. Учні, наприклад, можуть успішно мимовільно запам'ятати навчальний матеріал, якщо організувати на уроці активні форми роботи з цим матеріалом.

2) Місце об'єкта в структурі діяльності суб'єкта. Наприклад: група досліджуваних, яка придумувала приклади до готового правила краще відтворювала приклади. А ті, хто формулювали правило за заданими прикладами краще відтворювали правило.

3) Рівень активності суб'єкта в діях з об'єктом (Після складання плану тексту відтворення краще, ніж після переписування тексту).

4) Зв'язок з мотивацією.

5) Режим роботи (Перше знайомство з матеріалом "на свіжу голову" після відпочинку; остаточне закріплення перед сном і одразу після сну).

Умови ефективності довільного запам'ятовування.

1. Чітка постановка мети запам'ятати.

2. Установка на строк зберігання.

3. Смислова обробка матеріалу (великий за обсягом текст, який складається з багатьох смислових одиниць в процесі побудови плану перетворюється на невелику кількість логічно пов'язаних узагальнених одиниць).

4. Доступність матеріалу.

5. Режим роботи.

Продуктивність зберігання проявляється в актуальності та вибірковості відтворення, в неявному впливі на інші когнітивні процеси (наприклад, чуття мови).

Види відтворення:

1) впізнавання (відтворення при повторному сприйнятті);

2) згадування (відтворення при відсутності сприйняття об'єкта); не навмисне відтворення.

3) Пригадування - навмисне відтворення.

4) Ремінісценція - відтворення через тривалий час.

Забування – процес, який полягає у неможливості відтворення раніше закріпленого матеріалу. В перший час після заучування матеріал забувається швидше, ніж потім. Беззмістовний матеріал забувається швидше

Фізіологічні засади:

- Згаслі сліди можуть розгальмовуватись.

- Негативна індукція (збудження однієї частини мозку викликає гальмування іншої частини).

- Сильні сторонні подразники.

- Інтерференція включає:

- проактивне гальмування - таке, що виникає в результаті накладання попереднього матеріалу на подальший і викликає згасання слідів пам’яті;

- ретроактивне гальмування – таке, що виникає в результаті накладання подальшого матеріалу на попередній.

Мислення – узагальнене, опосередковане відображення істотних, закономірних зв’язків між предметами чи явищами. Рівень відображення зв’язків і визначає рівень мислення.