Основні закони спілкування. Стратегії, тактики та техніка спілкування. Прийоми спілкування

Поняття „спілкування”. Функції спілкування. Ділове спілкування

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватися із засудженими.

Саме в процесі спілкування і тільки через спілкування може проявитися сутність людини. У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних, базових потреб людини. Результат спілкування – налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна схарактеризувати так:

– комунікація, приймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна також отримувати завдяки спостереженню);

– взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

– сприймання та розуміння один одного, тобто пізнання себе та іншого.

Спілкування має величезне значення у розвитку не тільки окремої особистості, але й суспільства в цілому. Поза спілкуванням людське суспільство просто немислиме. Спілкування виступає в суспільстві як фундаментальна умова зв'язування індивідів і разом із тим як спосіб розвитку самих цих індивідів.

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується.

Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, розв’язання конкретної проблеми або реалізацію професійної мети. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Спілкування відбувається за визначеними правилами й вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Вслід за відомим фахівцем із теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевичем, виділяємо такі функції спілкування:

- контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями й відповідями);

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

- координаційну (узгодження дій комунікантів);

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

- емотивну (обмін емоціями);

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі ро­льових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Можна додати й інші функції, які виконує професійне спілкування у сфері ділових стосунків:

- інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

- інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

- функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

- трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

- функцію соціального контролю (регламентування поведінки, іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної реакції учасників ділової взаємодії);

- функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

- експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

Виходячи з названих вище функцій, можна виділити три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як усередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, установлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

- наявність певного офіційного статусу об‘єкта;

- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів, підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

- відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

- конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

- взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

- значущість кожного партнера як особистості;

- безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Будь-яке ділове спілкування передбачає розв’язання стратегічних і тактичних завдань. Конкретний очікуваний результат — це тактичне завдання ділового спілкування. Але воно, в свою чергу, може передбачати вирішення стратегічного завдання — встановлення довготривалих ділових контактів.

Ділове спілкування у процесі повсякденної діяльності виконує комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (обмін діями), перцептивну (встановлення взаєморозуміння між партнерами) функції. Їх реалізація є передумовою ефективного ділового спілкування. Для цього необхідно, щоб мовець уміло використовував усі його види, типи й форми.

Види і форми спілкування. Етапи спілкування

Багатоманітність функцій спілкування, безперечно, породжує значну кількість його видів. Ураховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників:

- внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою),

- міжособистісне (спілкуються двоє),

- групове (3-5 учасників),

- публічне (20 і більше),

- масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії.

Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

- індивідуальні й групові бесіди;

- телефонні розмови;

- наради;

- конференції;

- збори;

- дискусії;

- полеміка.

Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

- залежно від форми втілення мовних засобів – монологічне, діалогічне, полілогічне;

- з урахуванням специфіки каналів спілкування – мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

- залежно від функції та змісту повідомлення – побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне;

- за способом організації – стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

- за сферами спілкування або стосунками комунікантів – дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування

Цей етап передбачає: складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування і їх систематизація; вмотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення й розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування

На цьому етапі важливо: дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми)

На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил: лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; пам'ятати, що спілкуванню властивий діалоговий характер; аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування – це важливий спосіб переконання за допомогою вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

4. Прийняття рішення

Щоб прийняти правильне рішення, варто: запропонувати кілька варіантів розв’язання проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення, не виказувати ні найменшої роздратованості; навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту

Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини й спільну діяльність. Мета професійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань. Успіх професійного спілкування залежить від: мовця як особистості з індивідуальними ознаками; його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування; вміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Основні закони спілкування. Стратегії, тактики та техніка спілкування

Спілкування людей здійснюється згідно з певними законами. Закони спілкування (комунікативні закони) – це особливі закони. По-перше, більшість із законів спілкування нежорсткі, ймовірнісні. І якщо, наприклад, закон всесвітнього тяжіння не виконувати на Землі не можна – просто не вийде, він завжди проявить себе, то щодо законів спілкування справа йде не так. Часто можна навести приклади, коли той чи інший закон через ті чи інші обставини не виконується. По-друге, комунікативні закони не передаються людині при народженні, вони не дістаються у спадок – вони засвоюються людиною в ході спілкування, з досвіду, з комунікативної практики. По-третє, закони спілкування можуть із часом видозмінюватися. По-четверте, закони спілкування частково розрізняються у різних народів, тобто мають певне національне забарвлення, хоча багато в чому мають загальнолюдський характер. Закони спілкування є важливою складовою науки про мову. Основні з цих законів такі:

1. Закон дзеркального розвитку спілкування. Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована так: співбесідник у процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматично, практично без контролю свідомості. Дія закону віддзеркалення починається тоді, коли хтось із учасників спілкування відхиляється від його норм. У разі зародження конфлікту дію цього закону можна нейтралізувати: якщо хтось починає кричати, а йому демонстративно відповідають тихо й повільно, то співбесідник обов’язково (за законом віддзеркалення) стане говорити тихіше. Цей закон є найважливішим принципом безконфліктного спілкування.

2. Закон залежності результату спілкування від комунікативних зусиль. Одним словом, чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вища ефективність спілкування. Щоб досягти комунікативного успіху, необхідно застосовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватися законів, правил спілкування, норм етикету тощо.

3. Закон прогресуючого зростання нетерпіння слухачів. Чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі. За даними дослідників, друга половина промови завжди видається приблизно вдвічі довшою від першої, а останні 10 хв. – утричі довшими за перші десять. Саме тому ефективне мовлення повинно бути коротким і тривати не довше ніж 10 хв.

4. Закон падіння інтелекту аудиторії зі збільшенням її розмірів. Чим більше людей вас слухає, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше «міркувати», хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому звичайно зберігається. В натовпі посилюються емоційні реакції й послаблюється інтелектуальна діяльність, знижується критичність сприйняття, людина стає довірливішою і легше піддається впливу оточення.

5. Закон первинного відторгнення нової ідеї. Нова, незвична ідея, повідомлена співбесіднику, в перший момент ним відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у неї на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову – що ця інформація помилкова.

6. Закон ритму спілкування. Цей закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати. У кількісному вияві це становить приблизно 1: 23. Отже, людина говорить менше, ніж мовчить. Звичний ритм спілкування слід витримувати, інакше з’являється психологічний неспокій, можливі стреси, погіршення настрою та загального стану здоров’я.

7. Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію в мовця. Як свідчить практика, словесне втілення певної думки дає змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе.

8. Закон притягування критики. Чим більше Ви виділяєтесь з тих, хто оточує вас, тим більше про вас лихословлять, і тим більше людей критикує ваші дії.

9. Закон довіри до простих слів. Чим простіші ваші думки і слова, тим краще вас розуміють та більше вірять. Ідеться про апеляцію до вічних і простих істин

Знання законів комунікації та вміння їх використовувати є важливим для кожної освіченої людини. Адже саме ці знання разом із знаннями про стратегії та тактики спілкування забезпечують результативне і грамотне спілкування фахівців.

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, якої прагнуть співрозмовники. Найважливішими компонентами стратегії спілкування є мотиваційний (спілкування має реалізувати мету одного суб'єкта чи обох), змістовий (комунікативні установки – гуманістичні чи маніпулятивні – вибирають учасники спілкування) і процесуальний (конструювання спілкування, тобто співвідношення між діалогом і монологом). Психологія використовує різноманітні класифікації стратегій спілкування. Однією з найзастосовуваніших є класифікація Томаса – Кілмена, яка виокремлює основні стратегії конфліктного спілкування (конкуренція, уникання, співробітництво, компроміс).

Стосовно тактики спілкування, то під нею розуміють систему послідовних дій, яка сприяє реалізації вибраної стратегії, досягненню бажаної мети. Відомо, що одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити завдяки різним тактикам. Отож тактики спілкування різноманітні за своєю спрямованістю й залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їхньої системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо.

Тактики, вибрані в одній ситуації спілкування, можуть виявитися зовсім неефективними в іншій. Кількість тактик спілкування, котрі використовуються в ході спільної взаємодії, може бути суттєво збільшена, якщо суб'єкти діяльності розуміють, які важливі соціальні наслідки мають міжособистісні контакти членів групи. Звичайно, знання залежності між особистісними властивостями суб'єктів взаємодії, соціокультурним контекстом спілкування й видом стратегії спілкування, що зазвичай визначає тактику, дасть змогу учасникам комунікативного процесу певною мірою прогнозувати характер міжособистісного впливу.

Говорячи про ефективність у спілкуванні, зокрема в діловому, не можна не згадати поняття „техніка спілкування”. Під цим визначенням у психології розуміють сукупність засобів, прийомів, які люди використовують для досягнення бажаних ефектів у спілкуванні. Отже, якщо ви хочете домогтися успіху, хочете реалізуватися, то спробуйте втілити в своєму спілкуванні такі прийоми та закони.

Ефект першої фрази. Його мета полягає в тому, щоб спеціально підготуватися, з яких слів почати розмову. Це може бути цікавий план виступу, який пропонується слухачам, чи оригінальний факт, який викличе інтерес у даній аудиторії. Необхідно проявляти творчий підхід до початку виступу, щоб тримати слухачів в емоційній та інтелектуальній напрузі.

Ефект Сократа (оснований на тому, щоб одержати у відповідь „так”). Сократ задавав запитання, з котрим його співрозмовник чи опонент вимушений погоджуватися, і до тих пір, поки партнер, сам того не усвідомлюючи, не приходив до висновку, який він так завзято заперечував. Примушуйте людину говорити „так” на початку розмови, не давайте їй, якщо це можливо, говорити „ні”. Чим більше відповідей „так” Ви можете отримати спочатку, тим швидше досягнете схвалення. Пам'ятайте: запитання ставлять не лише для того, щоб на них відповідали. Аргументуйте запитаннями, а не твердженнями.

Ефект звинувачення. Висловлювати потрібно лише одне звинувачення, а не накопичувати їх, щоб „звалити” все відразу. Критикувати необхідно те, що людина в змозі змінити у своєму спілкуванні. Причому, корисний зворотний зв'язок „по гарячому сліду”. Відкладена інформація з приводу того, що проходило раніше, перекручується фактором часу. Критиці повинні підлягати перш за все помилки в роботі, а не особисті якості звинувачуваного. Свою помилку, хибний крок визнавайте швидко і рішуче, випереджаючи можливу критику.

Ефект бумерангу. Бумеранг – це металеве знаряддя, яке повертається на те місце, звідки було випущене. Цей ефект полягає у тому, що аргумент чи теза опонента використовується проти нього.

Правило Цицерона. Під час обговорення категорично забороняється нагадувати опоненту слова та думки, які він висловлював, а пізніше їх заперечувати.

Ефект контрасту. Не намагайтеся перекричати інших при контакті з групою. Корисним буде ефект контрасту: чим тихіше Ви себе будете поводити порівняно з групою, тим більше шансів отримати її увагу. Виберіть доброзичливість, а не висловлювання незадоволення і повчання, що лише затягне досягнення мети.

Закон виклику чи взаємності. Починайте з теми чи запитання, яке збігається з думками і може викликати стверджувальну відповідь.

Ефект Вольтера, який справедливо зауважив, що секрет бути нудним полягає в прагненні розповісти все. Звідси правило: чим коротше говориш, тим більше скажеш. У діловому спілкуванні все добре в міру: і серйозність, й іронія, і гарячкуватість, і гумор. Вас будуть слухати лише в тому випадку, якщо Ви самі вмієте слухати.

Метод пильності. Коли опонент озлоблює та відштовхує вас, то краще уникнути дискусії з ним. „Щоб переконати впертого – недостатньо і свідчення зірок, навіть якщо б вони зійшли на землю і самі стали говорити про себе”, – писав Галілей. Замість суперечки – відійдіть від словесного поєдинку, але не упустіть той момент, коли відбудеться зіткнення поглядів опонента з реальністю, об яку він „наб'є собі синяки”.

Фактичне спілкування. Прийом непомітного входження в контакт. Починається розмова з оголошення факту, який не має особливого значення, „вітального змісту”, але свідчить про вихованість того, хто говорить, повагу до традицій, звичаїв, форм поведінки, які прийняті в цій аудиторії. В Англії, наприклад, такою темою є „погода”, а ось у Франції говорити про погоду – значить визнати свою нездатність говорити про щось інше.

Діалог незалежних. Кожний говорить „своєю мовою”, але добре розуміє „мову” партнера. Це стратегія взаєморозуміння можлива, коли розбіжності між людьми збагачують, а не обкрадають.

Закон зростання, розквіту та відцвітання. Андре Моруа писав: „Людина стомлюється від усього і навіть від кохання. Цю корисну істину варто пропагувати тому, що багатьом молодим та й старим людям вона, очевидно, невідома”. Відносини рухаються по колу, проходячи закономірні стадії: зростання, розквіт та відцвітання. Люди відчувають у спілкуванні потребу вносити в звичні стосунки щось нове, нехай навіть не лише приємне, лише позбутися б одноманітності, скинути тягар втоми. Необхідно долати труднощі взаємовідносин і не допускати приводу для розладу.

Ефект ненанесення шкоди. Вміти шукати шляхи нейтралізації, щоб не завдати психологічної чи іншої шкоди жодному з тих, з ким сперечаєшся. Тут важливо самому залишатися в рамках правил та принципів суперечки – це вже майстерність, але вищий клас – допомогти у цьому своєму опонентові.

Ефект завершального слова. Притримайте на закінчення суперечки ефективні чи важливі відомості. З цією метою краще Виголосити завершальне слово: той, хто виступає в кінці дискусії, знає всі аргументи противника і позбавляє його можливості відповісти.

Ефект неоднозначності інформації. Людині властиво уникати інформації, яка вносить дисонанс у систему стереотипів та установок. У той же час вона шукає дані, які підтверджують її погляди, а неоднозначність їх витлумачує на свою користь.

Ефект видовищ. Для того, щоб Вас розуміли і слухали з постійною увагою, самих слів недостатньо. Необхідний будь-який вражаючий додаток. Не менше значення в спілкуванні мають ілюстрації. Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Психологи встановили, що 90% інформації, яку сприймає мозок людини, надходить завдяки зору. Тому робіть свої ідеї наочними.

Ґендерні аспекти спілкування

У сучасній лінгвістиці повсякчас набуває актуальності проблема вивчення специфіки спілкування чоловіків і жінок, оскільки дослідження їх психології, комунікативних відмінностей має значення не тільки для розуміння психології людини, але й суспільства в цілому, тим більше, що роль чоловіка та жінки в суспільному середовищі сьогодні зазнає значних змін.

Не викликає сумнівів, що чоловіки і жінки суттєво відрізняються за психічними, фізіологічними та комунікативними параметрами. Щодо особливостей особистості й темпераменту психологи стверджують, що жінки переважно екстравертні (зацікавлені зовнішнім світом), товариські, активні, емфатичні (співчутливі) та дбайливі, а чоловіки більш автономні, настійливі, авторитарні. Жінки, як правило, перевершують чоловіків у всьому, що стосується мови (дівчатка починають говорити раніше, мають багатший словниковий запас, утворюють складніші й різноманітніші речення); вони більше схильні до кохання, прихильніші, емоційніші. Чоловіки ж частіше є лідерами; їхня самооцінка залежить від успіхів у сфері предметної діяльності, стабільніша і загалом вища від жіночої.

Отже, підсумовуємо досвід дослідників, визначаємо основні відмінності спілкування осіб чоловічої та жіночої статі:

1. Чоловіки частіше віддають перевагу мовчанню, ніж задушевній розмові. Якщо знайомий чоловік мовчить, то він не обов'язково щось приховує або на щось образився. Жінки ж люблять розмовляти, ця схильність має гормональні причини.

2. Мета спілкування: чоловік спілкується для того, щоб передати важливу інформацію, а жінка — щоб зав'язати, підтвердити і укріпити емоційні зв'язки зі співрозмовниками. Тому чоловік при спілкуванні або задіює весь мозок, або (якщо зайнятий чимось важливим) відповідає автоматично, взагалі не сприймаючи слова співрозмовника. У жінки навпаки — активується невелика частка мозку, але паралельно вона може займатися ще десятком інших справ.

3. Чоловіки найчастіше зорієнтовані на соціальні статуси, а жінки віддають перевагу рівноправній партнерській комунікації, вони зорієнтовані на встановлення добрих стосунків, прагнуть до їх зміцнення, знищення соціальних та інших ієрархічних бар'єрів. Тобто жінки намагаються скоротити дистанцію між собою та партнером у комунікації, а чоловіки цю дистанцію підтримують.

4. Жінки говорять натяками або формулюють свої пропозиції у вигляді питань. Чоловіки розуміють лише прямі прохання і самі говорять прямо.

5. Чоловіки розв'язують конфліктні ситуації логічно, а жінки за допомогою емоцій, оскільки для них важливий процес спілкування, коли для сильної половини — результат.

6. Жінка вважається кращим слухачем.

7. У розмові жінки частіше посміхаються і дивляться в очі, незрівнянно талановитіше говорять неправду й полюбляють вдаватися до подробиць.

8. Чоловіки використовують більше іменників та дієслів, а жінка —прикметників та прислівників. У жіночій мові багато невизначеності.

9. У жінок центри мови є в обох півкулях. І якщо одну півкулю пошкодити (наприклад, як результат аварії), на здатність говорити це ніяк не вплине. А якщо пошкодити центр мови чоловіка, він утратить здатність говорити, оскільки іншого у нього немає.

10. Якщо жінка скаржиться на проблеми, вона не шукає зазвичай їх розв’язання, а чекає лише співчуття. Чоловік не здатний просто передати емоції і поспівчувати, він починає думати, розробляти конструктивні підходи до розв’язання проблем. Природно, це вимагає величезних зусиль. Жінка ж розлютиться, якщо їй підказати шлях до розв’язання, оскільки їй конструктив не завжди потрібен.

11. Чоловіки краще за жінок орієнтуються у просторі й часі та мають певні переваги у розумінні механічних відносин і математичних дій. Жінки ж переважають чоловіків у спритності рук, швидкості сприйняття, підрахунках, швидкості мови, запам'ятовуванні інформації.

За жінками неспроста закріпилася репутація людини, яка постійно розмовляє. Шотландські дослідники з'ясували, що жіноча мова значно багатша та більш образна, ніж чоловіча, незалежно від освіти. Справа в тому, що зони головного мозку, які відповідають за лінгвістичні здібності, у жінок розвинені в середньому сильніше, ніж у чоловіків, а от зони, що відповідають за абстрактне мислення і логічні побудови, більш розвинені у чоловіків. Винятки з цього правила трапляються рідко — лише 5-8 %.

Жіночому розуму й інтуїції притаманні операції індуктивного плану: від часткового до загального, від деталей і окремих ознак до цілісного охоплення. Інтелектуальні операції чоловічого розуму — від загального до часткового. Мислення чоловіків абстрактне і символічне, у жінок конкретне і образне. У жінок більш розвинений емоційний й вербальний інтелект, здібності сприйняття, а у чоловіків — зорово-просторовий інтелект і технічні здібності.

Жінки краще виконують тести на швидкість сприйняття знакової інформації і зображень, краще запам'ятовують локалізацію предметів у просторі, їх взаєморозміщення, у них краще розвинена тонка моторика і швидкість виконання математичних операцій.

У сучасному суспільстві жінка має більше перепон для службового зростання, ніж чоловік. Просуваючись службовими сходами (а це супроводжується все більшою конкурентною боротьбою на етапі вищих щаблів влади й фінансового капіталу), вона наштовхується на проблеми чи негаразди, та далі їй шлях закритий. Весь великий фінансовий капітал, як і регулювання грошових потоків, належить чоловікам, оскільки, чим вище людина просувається кар'єрними сходами, тим більше агресії й конкурентної боротьби їй доводиться витримувати. У жіночій ментальності існує заборона на пряме вираження агресії, та й тестостерону, гормону досягнень, від природи більше у чоловіків.

Спостерігається незначний попит на жінок на керівні посади й, навпаки, підвищений попит у найменш престижних галузях економіки та сферах діяльності на значно нижчу, ніж у чоловіків, заробітну плату. Ще більше потерпає від ґендерної нерівності молодь, у зв'язку з відсутністю професійних навичок і досвіду роботи.

Жінки більш точно інтерпретують зовнішні характеристики і більше наближаються до суб'єктивного адекватного розуміння людини, її уявлення про себе. Жінки при формуванні образу чоловіка роблять акцент на його інтегрованій оцінці, тоді як чоловіки більш важливими рисами при взаємодії з особою протилежної статі поряд з оцінкою (чарівність) вважають доброту й здатність дружити.

Для жінок при сприйманні особи своєї статі найбільш вагомим критерієм є розум і відкритість, а також характеристики, що свідчать не просто про позитивне ставлення до людей, а й про турботу про них. Жінки при сприйманні чоловіка-керівника більшою мірою звертають увагу на його приязність, доброзичливість.

Перешкоди, що постають у роботі, жінка долає переважно за допомогою хитрощів та спритності й вирішує насамперед поточні повсякденні питання. За характером жінки більш відверті, ніж чоловіки, у них краще розвинена інтуїція, мислення їх переважно наочно-дієвого типу, увага переважно концентрується на формі викладеного, а не на його змісті.

Під час стресових ситуацій жінки психічно збуджуються сильніше, та, на відміну від чоловіків, схвалення на переважну більшість жінок діють не як сигнал до того, що вже заслужив перепочинок і що тепер можна розслабитися, а навпаки — як сильний каталізатор, що стимулює їх до більш інтенсивної й продуктивної праці.

Що ж стосується аспектів спілкування, пов'язаних з мовним кодом, то дослідники лінгвоґендерологічних проблем зазначають, що в мовленні чоловіків простежується більша кількість іменників і дієслів; жінки віддають перевагу прикметникам і прислівникам. У мовленні жінок частіше трапляються актуалізатори (так? ти що? га? тощо), сигнали наявності зворотного зв'язку й уваги до слів співбесідника (так, ага, угу, о! тощо).

Жінки спокійніше реагують на перебивання мовлення, їх мовний код містить більшу кількість засобів увічливості, меншу кількість грубих та лайливих висловів. У мовленні жінок частіше спостерігається явище неточного („приблизного”) називання предметів; чоловіки ж намагаються все називати точно. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне) і описові вислови внутрішніх етапів (Мені від усього цього моторошно).

Ґендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться в очі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше, ніж чоловіки, просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Підсумовуючи сказане вище, можна дійти висновку, що ґендерні відмінності між чоловіками та жінками, безперечно, суттєві й значущі, але не такі вже великі, щоб особи різної статі не могли дійти порозуміння. Багато факторів та обмежень впливають на людину із самого народження, чим змінюють поведінку чоловіків і жінок. Усе це вказує на те, що ролі можуть змінюватися. Звичайно, не варто прагнути до абсолютної ґендерної рівності, у певних ситуаціях все-таки варто залишити привілеї чоловікам бути сильними і мужніми, а жінкам – ніжними, слабкими, жіночними.

Невербальні засоби спілкування

Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра інтелектуальних та емоційних сил співбесідників; це взаємне навчання партнерів, досягнення ними нових знань під час обговорення предмета розмови; це, нарешті, досягнення встановлених кожною стороною мети переговорів (обмін думками, враженнями).

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі важливу роль відіграють емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних (несловесних) засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані примушують нас замислитися над значенням невербального спілкування для взаємопорозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення цієї особливої мови, якою ми всі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.

Успіх будь-якого контакту значною мірою залежить від уміння встановлювати довірливий контакт зі співбесідником, а такий контакт залежить не стільки від того, що Ви говорите, скільки від того, як Ви тримаєтесь. Саме тому особливу увагу слід звертати на манеру, позу і міміку співбесідника, а також на те, як він жестикулює.

Невербальні засоби мають своєрідну класифікацію. Вчені розглядають 16 невербальних засобів спілкування — це рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та направленість погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов´язані з мовою і не пов´язані з нею), тактильні засоби (потиск руки, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад, тримати сигарету) й ін.

1. Першою серед невербальних засобів спілкування називають кінетику, або оптико-кінетичну систему, яка включає в себе жести, міміку і пантоміміку, рухи тіла, а також погляди. За словами Д. Фаста, мова тіла — це будь-який рух тіла або його частини, за допомогою чого людина передає емоційне послання зовнішньому світу. Вивчення мови тіла — це дослідження всіх його рухів — від свідомих до несвідомих, від тих, що характерні для певних етнічних та соціальних культур, до тих, за допомогою яких переборюються всі культурні перешкоди.

Ставлення людини до співрозмовника добре передає його поза. Якщо один співрозмовник тягнеться до іншого, ловить його погляд, робить скуті жести, то можна сказати, що підлеглий прилаштовується знизу до свого начальника. Якщо людина намагається виглядати вищою за свого співрозмовника, споглядає на нього згори, демонструє самовпевненість, то можна сказати, що вона прилаштовується згори, грає роль покровителя. Якщо обидва співрозмовники (навіть незалежно від зросту, віку) тримаються спокійно, впевнено, демонструють повагу одне до одного, то вони прилаштовуються нарівні. Цікаво, що людина, яка з повагою ставиться до співрозмовника, повертається до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати, – то стоятиме напівобернувшись. Якщо одна людина начебто віддзеркалює позу іншої, вона демонструє свою згоду з нею. Певний психологічний стан людини передають такі пози, як „іти з високо піднятою головою”, „розправити плечі”, або, навпаки, „стояти на напівзігнутих ногах”.

Є кілька положень голови, які передають настрій та ставлення співрозмовника. Так, якщо голова у нього поставлена прямо і він робить маленькі кивки нею, отже, він уважно слухає. Якщо співрозмовник нахилив голову трохи вбік, це означає, що у нього прокинувся інтерес до предмета розмови. Якщо ж він нахилив голову вниз, то це означає, що він ставиться до розмови негативно, навіть осуджуючи.

Міміка — це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають психологічний її стан у певний момент часу. Пантоміміка — це система виразних рухів людини, за допомогою яких вона демонструє іншим людям свій внутрішній психофізіологічний стан або показує своє особисте ставлення до того, що відбувається з нею та навколо неї. Навіть існує театр пантоміміки, де зміст передається за допомогою кінесики. У балеті артисти тільки рухами тіла передають свої почуття, розповідають про кохання, страждання. І їх добре розуміють, хоча вони не промовляють жодного слова.

Жести — це рухи тіла, які передають внутрішній стан людини і несуть інформацію про її думки, переживання, а також про її ставлення до того, що відбувається з нею та навколо неї. Автор книжок про невербальні компоненти спілкування Д. Левіс виділяє чотири типи жестів залежно від їх призначення: жести-символи (наприклад, жест, що створює за допомогою великого та вказівного пальців букву "о", в США означає "все добре", у Франції — "нуль", у Японії — "гроші"); жести-ілюстратори (мова доповнюється рухом руки в певному напрямку і діапазоні; жести-регулятори (наприклад, традиційний потиск руки, кивок головою й ін.); жести-адаптори, які передають почуття та емоції (в українців є навіть опис одного з таких жестів — "почухав потилицю").

Для того щоб визначити, чи відвертим і чесним є співрозмовник, варто подивитися, в якому положенні знаходяться його долоні. Коли людина нічого не приховує, її долоні найчастіше розкриваються (повністю чи частково). Той, хто протягує для привітання руку і тримає її відкритою догори, демонструє цим свою доброзичливість та довіру. Якщо долоня при вітанні повернута донизу, в людини, якій подають руку, виникає відчуття залежності, можливо, навіть і ворожого ставлення. Найбільше роздратування викликає жест "вказівного персту" — це як кийок, за допомогою якого змушують іншу людину підкорятися.

Відомо також, що не лише долоні, а й загалом руки у певному положенні підтверджують наше ставлення до співрозмовника. Так, якщо руки схрещено на грудях — це знак захисту, бар’єра, спроба сховатися від інших, відгородитися від них. А якщо людина, схрестивши руки, ще й тримає пальці в кулаці, то цим вона демонструє ворожість або наступальну позицію. Дослідження показали, якщо група людей слухає лекцію або промову зі схрещеними на грудях і міцно стисненими руками, то їх увага та сприйняття інформації знижуються на 40 %, а більшість думок має негативний характер. Якщо людина стоїть, тримаючи руки за спиною, то цим вона демонструє впевненість у собі.

Велику роль у спілкуванні відіграють очі людини. Саме завдяки їм установлюється перший контакт між незнайомими людьми. Направленість погляду та його довжина, частота поглядів – все це має значення для співрозмовників. Коли людина говорить, вона звичайно рідше дивиться на співрозмовника, ніж тоді, коли його слухає. Якщо двоє співрозмовників спокійно дивляться один одному в очі, то вони починають відчувати довіру і взаємну симпатію. Неприязнь певною мірою пов’язана з тим, що люди не бачать один одного і рідко спілкуються за принципом „очі в очі”. Люди здавна знали, що поглядом можна позитивно або негативно вплинути на іншого. Завжди говорили: „очі бігають”, „очі випромінюють блискавки”, „затьмарені очі”, „недобрі очі” тощо. Неприємно розмовляти з людиною, яка не дивиться на співрозмовника, весь час „відводить очі”. А деякі люди під час переговорів навіть одягають темні окуляри, щоб очі не видавали їхніх справжніх думок. Якщо людина хоче досягти взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі. Відомо, що зіниці у людини розширюються, коли її щось зацікавило.

Успіх спілкування віч-на-віч залежить від направленості поглядів та їх довжини. Спеціалісти кажуть, що діловий погляд — це, коли дивитися на лоб трохи вище від очей співрозмовника. Якщо погляд фіксується нижче від рівня очей співрозмовника — то це соціальний погляд, а якщо нижче від підборіддя — це інтимний погляд.

2. Другу систему невербальних засобів становить таксика — це потиск руки, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка.

Багато про характер людини говорить потиск руки, який може бути міцним, в´ялим, ніжним, довгим та ін. Потиск руки повинен бути коротким і досить енергійним — це традиційно чоловічий засіб вітання. Ділові жінки теж нині вітаються таким чином, хоча у деяких країнах їм при зустрічі цілують руку.

А коли людина посмішкою демонструє свою доброзичливість, то разом із поглядом очей легко встановлює контакт. Загалом саме посмішці спеціалісти серед усіх експресивних засобів приділяють найбільшу увагу. Існує майже 60 описів посмішки (весела, грайлива, сумна, чудова, крива, журлива, переможна тощо).

3. Окрему систему — праксодику та екстралінгвістику – становлять невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізацій, – інтонація, гучність, темп, тембр, тональність, а також украплення у голос – сміх, плач, покашлювання, дикція тощо. Завдяки таким особливостям голос людини неначе проникає у душу співрозмовника, передаючи йому потрібну думку. А.С. Макаренко зізнавався, що педагогом відчув себе тільки тоді, коли зміг той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонаціями. Високий тембр голосу стомлює і дратує. Не бажано говорити дуже швидко, також і дуже повільно. Спеціалісти вважають, що середній темп мовлення повинен становити 100 – 120 слів на хвилину.

Велике змістове навантаження мають паузи в мовленні. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інформація слухачам надходить. Невипадково Цицерон зауважив: „найсильніший крик — у мовчанні”. Проте найчастіше пауза є свідченням того, що думка відстає від мови, що людина не знає, про що сказати в певній ситуації. Іноді при цьому людина починає „е-е-е-кати”, що справляє гнітюче враження.

4. Особливою серед невербальних засобів є проксеміка або система організації простору і часу спілкування. Автор проксеміки Е. Холл назвав її „просторовою психологією”. Спеціалісти виділяють чотири просторових зони, яких людина свідомо чи несвідомо дотримується при спілкуванні. Перша зона – інтимна (від 15 до 46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає. У ній можуть знаходитися, крім суб’єкта, лише найбільш близькі йому люди, тобто ті, з ким у нього тісний емоційний контакт. Через це зрозуміло, чому люди в переповненому громадському транспорті почувають себе незручно і намагаються стати так, щоб інші не порушували їхню інтимну зону.

Здебільшого люди за таких умов між собою майже не розмовляють, не розглядають один одного, намагаються не виявляти своїх емоцій. Друга зона – так звана особиста (від 46 до 120 см). Це та відстань, на якій люди звичайно розміщуються на раутах, вечірках, під час дружніх зустрічей. Третя зона – соціальна (від 120 до 360 см). Таку відстань ми намагаємося зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми, зокрема, на роботі. Нарешті, четверта зона – громадська (понад 360 см). Це та відстань, на якій бажано знаходитися лектору та оратору.

А ось як можна визначити статус людини за тією дистанцією, яку він сам визначає для себе:

- якщо до чиновника, що сидить за столом у кабінеті, людина стукає у двері і довго чекає на запрошення „ввійдіть”, а за дозволом заходить і вже в дверях починає щось доповідати, то статус її низький;

- якщо людина проходить половину дороги до столу начальника і, не сідаючи у крісло, щось доповідає, то статус її середній;

- якщо людина проходить до столу і сідає у крісло (навіть без запрошення), то статус її високий.

Вибір дистанції залежить від взаємин між людьми – як правило, людина стає ближче до тих, кому симпатизує. Друзі завжди стають поруч, конкуренти, як правило, подалі й так, щоб між ними щось знаходилося, наприклад, стіл. Нового співробітника оточення спочатку тримає на дистанції соціальної зони, та тільки коли добре пізнає його й прийме в свою групу, то дозволить знаходитися у межах особистої зони.

Проксеміка включає не тільки дистанцію, а й орієнтацію людей у просторі. За європейськими правилами етикету в кафе чи ресторані кращим є те місце, коли за спиною відвідувача знаходиться стіна. Це створює найбільший стан захищеності і комфорту. Психологами доведено, що у людини навіть підвищується серцебиття, якщо вона сидить спиною до відкритого простору.

Для того щоб мати успішну професійну діяльність, фахівцю необхідно навчитися читати невербальні сигнали. Вміючи це робити, він може про клієнта, партнера, співробітника або про будь-яку іншу людину, яку бачить вперше, довідатися ще до того, як вона почне говорити.