Судово-медична експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Судово-медична експертиза живих осіб - один з основних напрямів діяльності судово-медичних експертів. За статистикою, експертизи живих осіб посідають перше місце у судово-медичній практиці; кількість їх в декілька разів перевищує кількість експертиз трупів.

Судово-медична експертиза живих осіб проводиться згідно з вимогами Кримінального Процесуального та Кримінального кодек­сів України і відповідними Правилами судово-медичного визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та Правилами прове­дення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затвердженими нака­зом Міністерства охорони здоров'я України№6 від 17 січня 1995 року.

Виконуються судово-медичні експертизи живих осіб за по­становами органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки або за рішенням судів у разі, коли вчинено злочин проти здоров'я чи гідності людини. Експертизу живих осіб оформлюють документом, що має назву «Висновок експерта».

В обласних центрах судово-медична експертиза живих осіб проводиться у спеціальних підрозділах — відділах екс­пертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб, де працюють фахівці відповідної галузі. У районах експертиза жи­вих осіб належать до функціональних обов'язків міжрайонних (ра­йонних) судово-медичних експертів і здійснюються у спеціально виділених кімнатах поліклінік. Крім того, за нагальної потреби су­дово-медична експертиза постраждалих може прово­дитись у лікарнях, судах, місцях позбавлення волі чи навіть удома.

За необхідності до виконання судово-медичних експертиз за­лучаються (комісійно) вузькі фахівці (хірурги, акушери-гінекологи, окулісти та інші). Лише у деяких випадках судово-медична експертиза живої особи доручається лікареві іншого фаху (не су­дово-медичному експертові). У такому разі фахівець іменується «лікар-експерт».

Найчастіше судово-медичним експертам доводиться стикатися із заподіяними тілесними ушкодженнями. При цьому вирішу­ється низка питань, а саме:

1) Характер ушкоджень?

2) Яким предметом чи фактором вони спричинені?

3) Ступінь тяжкості ушкоджень чи відсоток втрати загальної працездатності?

4) Чи могли ушкодження утворитись за даних обставин?

5) Давність спричинення ушкоджень? та ін.

Тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності органів та тка­нин або їх фізіологічної функцій під впливом факторів зовнішнього середовища (фізичних, хімічних, біологічних чи психічних), що може призвести до порушення здоровʼя або смерті.

За ступенем тяжкості розрізняють:

1) тяжкі тілесні ушкодження;

2) тілесні ушкодження середньої тяжкості;

3) легкі тілесні ушкодження. Останні, у свою чергу, поділяють на:

4) легкі тілесні ушкодження;

5) легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату загальної працездатності.

Кожний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має свої ознаки. Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяж­кості, виділяють шість ознак тяжких тілесних ушкоджень:

1) небезпека для життя;

2) втрата органа чи його функції;

3) душевна хвороба;

4) розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) невиправне знівечення обличчя.

1. Небезпека для життя. Небезпечними для життя є такі ушкодження, які в момент спричинення чи в клінічному перебігу спричинюють загрозливі для життя явища і без кваліфікованої ме­дичної допомоги, як правило, закінчуються або можуть закінчитися смертю. Загрозливий для життя стан, що розвивається у клінічно­му перебігу ушкоджень, не залежить від строку їх заподіяння, але перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з ними.

2. Крім загрозливих для життя станів, до тяжких тілесних
ушкоджень належать такі, що спричинили втрату органа чи втрату
органом його функції - втрата зору, слуху, язика, руки, ноги, репродуктивної здатності:

а) під втратою зорурозуміється стійка сліпота на обидва ока або зниження зору до неможливості порахувати пальці на руках на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, кваліфікується залежно від тривалості розладу здоров'я або як та­ке, що призвело до непоправного знівечення обличчя;

б) під втратою слухурозуміється повна глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від вушної раковини;

в) під втратою язика (мовлення)треба розуміти втрату можли­вості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозу­мілими для оточуючих (заїкання не є втратою мовлення);

г) під втратою руки, ногитреба розуміти відокремлення їх від тулуба або втрату ними своїх функцій (стан, що робить неможли­вою їх діяльність);

д) втрата репродуктивної функції- це втрата здатності до зля­гання, запліднення чи зачаття й дітонародження.

3. Душевна хвороба. Під душевною хворобою розуміють відхилення в психіці, які мають вияв у порушеннях сприйняття, пам'яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, загальної поведінки, що спричинені ендо- та екзогенними факторами.

Предметом цікавості судової медицини є психічні захворюван­ня, які виникли внаслідок дії екзогенних (зовнішніх) чинників, в першу чергу травматичних уражень головного мозку. У таких випад­ках ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно зумовило розвиток або актуалізацію (загострення) психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліковності. Психічне захворювання діагностується лікарями-психіатрами, а причинно-наслідковий зв'язок з ушкодженням, що його спричинило, встанов­люється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається судово-медичними експерта­ми за висновками психіатричної експертизи.

4. Розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втратою загальної праце­здатності не менш як на одну третину. Під розладом здоров'я треба розуміти безпосередньо пов'язаний з ушкодженням хвороб­ливий процес, що, послідовно розвиваючись, призвів до стійкої втрати загальної працездатності. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності, пов'язаної з ушкодженням, встановлюються на підставі об'єктив­них даних і відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії. Від­соток стійкої втрати загальної працездатності може становити 5, 10, 15... 30, 35% тощо, тобто кратний 5. Отже, до тяжких тілесних ушкоджень належать такі, що спричинили стійку втрату загальної працездатності на 35 і більше відсотків.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміють необоротну втрату останньої повністю або частково. Відсоток стійкої втрати загальної працездатності може бути встановлений після повного загоєння ушкодження і зникнення зумовлених ним хворобливих змін, що не виключає стійких наслідків ушкоджен­ня (рубці, анкілози, укорочення кінцівок, деформації суглобів тощо).

У інвалідів розмір стійкої втрати загальної працездатності у випадках, коли ушкоджена та частина тіла чи той орган, у зв'яз­ку з патологією яких вони перебувають на інвалідності, необхідно визначати з урахуванням наявності хворобливих змін.

5. Переривання вагітності. Ушкодження, що спричинило пе­реривання вагітності, незалежно від її строку, кваліфікується як тяжке, якщо між цим ушкодженням і перериванням вагітності є пря­мий причинний зв'язок. Для встановлення такого зв'язку потрібне ретельне обстеження потерпілої та вивчення медичної документації.

При опитуванні потерпілої з'ясовують обставини травми:

1) коли виникла травма;

2) чим вона спричинена;

3) в якій позі перебувала жінка;

4) місце прикладання травмуючої дії;

5) яким предметом заподіяно травму;

6) чи падала потерпіла після удару (ударів) і якою частиною тіла вдарилась;

7) через який час після травми (у годинах чи днях) з'явилися симптоми загрози викидню або передчасних пологів і в чому це проявлялось.

Переривання вагітності належить до тяжких тілесних ушко­джень лише у випадках, коли між травмою, що супроводжувалась відшаруванням плаценти чи розривом плідного міхура з наступ­ним викиднем або передчасними пологами, визначено прямий причинний зв'язок.

У випадках, коли мала місце об'єктивна загроза викидня (збу­дження матки, кров'янисті виділення), але завдяки своєчасному ме­дичному втручанню вагітність збережена, ступінь тяжкості встанов­люється за тривалістю проведеного лікування. Якщо ж об'єктивні ознаки загрози переривання вагітності відсутні, встановлюється ступінь тяжкості лише наявних тілесних ушкоджень.

Нарешті, шостий критерій тяжких тілесних ушкоджень - це невиправне знівечення обличчя.

Невиправнимзнівеченням вважається таке, що потребує для свого усунення оперативного втручання (косметичні операції).

Якщо ж усунення або значне зменшення патологічних змін (вираженого рубця, деформації, порушення міміки і т. ін.) досяга­ється консервативними методами лікування, ушкодження вважа­ється виправним.

Ступінь тяжкості виправних ушкоджень обличчя встановлю­ється за загальними правилами.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості. До них належать ушкодження, що характеризуються такими ознаками:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність інших ознак тяжких тілесних ушкоджень;

3) тривалий розлад здоров'я;

4) стійка втрата загальної працездатності менш ніж на тре­тину.

Якщо для відновлення здоров'я потерпілого після заподіяння йому ушкоджень потрібно понад три тижні, то розлад здоров'я, спричинений цими ушкодженнями, вважається тривалим.

Під стійкою втратою загальної працездатності менш ніж на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

До тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносять, напри­клад, неускладнені закриті переломи довгих трубчастих кісток, легкий ступінь забою мозку і т. ін.

Покарання за спричинення тілесних ушкоджень середньої тяж­кості передбачене статтями 122, 128 КК України.

Легкі тілесні ушкодження. Легкі тілесні ушкодження поділяють на:

1) легкі тілесні ушкодження;

2) легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний
розлад здоров'я або незначну стійку втрату загальної працездатності.

Легким тілесним ушкодженнямвважається таке ушкодження, наслідки якого відчуваються не довше ніж 6 днів.

Короткочасним вважається розлад здоров'я, що триває більше ніж 6 днів, але менше ніж три тижні (21 день).

Незначноювважається стійка втрата загальної працездатності до 10%, тобто, згідно з таблицями медико-соціальних експертних комісій, це може бути тільки 5%.