СТСЛ. ЯгрИПИЫИ(и), p.-ЦСЛ. OrpHilHNd, 7 страница

арматура «устаткування, прилади; прикраси із зброї», арматурник, ст. ар­матура «зброя, воєнний риштунок» (1634);—р. бр. болг. м. схв. армату­ра, п. ч. вл. armatura, п. ст. armatu­ra «зброя навколо герба», слц. слн. ar­matura; —запозичено з середньола­тинської мови через польську; слат. ar­matura «озброєння, види зброї» пов'яза­не з лат. armare «озброювати».— СІС 67; Тимч. 33; Шанский ЭСРЯ І 1, 145; Фасмер І 87; Sł. wyr. obcych 47; Walde— Hofm. I 67—68.— Див. ще армія.

[армев] «віл з червоними і білими смугами» Ж, [арм'їла] «тс.» ВеЛ, Іарме-лйстий) «перістий (віл)» ВеЛ, Ж; — не­ясне; можливо, давнє запозичення з східнороманських говорів; пор. аром. arma «оздоба, прикраса», що походить від лат. arma «зброя», рум. arm «стегно задньої ноги», пов'язане з лат. armus «рука, лопатка, передня нога» (пор. укр. коза бедра «ряба, з плямами на бедрах»), armili a «браслет, обруч»; ви­водиться також (Кравчук Карп. диал. и оном. 119—124; ВЯ 1968/4, 120) від назви перістих птахів [армелик (армі-лок, армілка)] «щиголь, зяблик»; кін­цеве в замість л у армев —результат діа­лектної фонетичної зміни.— Puscariu I Ю; Papahagi 145; Walde—Hofm. I 68— 69; Ernout — Meillet I 47.— Пор. ар­мія, армелик.

[армелик] (орн.) «щиголь, Fringilla carduelis; зяблик, Fringilla coelebs L.»

ВеНЗн, [армілок, армілка, арміука] «тс.» тж, [арматка] «тс.; костогриз, Coccothra-ustes vulgaris Briss.» ВеНЗн, ВеЛ; — оче­видно, пов'язане з [арм'їла, армелйс-тай] «перістий (віл)» з огляду на стро­катість забарвлення птаха (пор. армелик квіткастий ВеЛ); виводиться також (Кравчук Карп. диал. и оном. 119—124; ВЯ 1968/4, 120)віддвн. amaro «вівсян­ка», свн. amer «тс».— Пор. армев.

армія, армієць, [вармія] Г, [армува­ти] «озброювати» Ж, ст. армея (1627); —-р. болг. армия, бр. армія, п. armia, вл. armeja, armîja, м. армща, схв. армща, слн. ârmija; — запозичено з німецької або французької мови, можливо, через польське посередництво; нім. Armée «тс», armieren «озброювати», фр. armée «армія», armer «озброювати» походять від лат. arma «зброя», armare «озброювати, споряджати», спорідненого з лат. ar­mus «верхня частина руки», псл. *ormo, укр. рамёно, або з гр. άρμενος «з'єдна­ний, пригнаний», пел. ]'агьтъ, укр. ярмо; поширена раніше форма армея замінена сучасним варіантом за анало­гією до форм на -ія. — СІС 68; Шанский І 1, 145; Фасмер І 87; Кравчук ВЯ 1968/4, 122; Sadn.—Aitz. VWb. I 29; Kluge—Міtzka 31; Dauzat 48; Ernout— Meillet I 46—47; Walde—Hofm. I 67— 68.— Пор. рамено, ярмо.

арнаут (заст.) «албанець», [арнавт] «тс» Ж; —р. [арнаут], п. ч. Arnaut, болг. арнаутин, схв. Арнаути, слн. Arnâvt; — запозичення з турецької мо­ви; тур. Arnaut, Arnavit, Arnavut «тс» походить від гр. 'Αρβανίτης (>Άρνα-βίτης), пізніше Άλβανίτης, 'Αλβανός, утвореного від назви міста лат. Arba-ńum, гр. Άλβανόπολις.— Фасмер І 88; Sadn.— Aitz. VWb. I 29—30; Радлов І 303—304.

арнаутка «сорт ярої пшениці» СУМ, Ж, [арнаутЖ, арнаутаШ, орнаута, ор-наутка, арнавтЖ] «тс»;—р. бр. арнаут­ка, п. ч. arnautka;— походять, очевидно, від тур. Arnavut «албанський» як назви сорту пшениці; пор. тур. arnaut darisi (сорт проса, букв, «албанське просо»).— Фасмер 1 88; Даль І 59; Sadn.—Aitz. VWb. 129—30; Радлов І 303;.Lokotsch 10.— Див. ще арнаут.— Пор. гаршвка.

арніка

артерія

 

арніка (бот.) «Arnica montana L.», [арлік О, арнік, арника] «тс»; — р. болг. арника, п. слц. arnika, ч. arnika, arny-ka, слн. arnika; — запозичення з ново-латинської мови (діалектні форми, оче­видно, з румунської, пор. Кравчук ВЯ 1968/4, 120); нлат. arnica етимологічно неясне; непереконливим видається по­в'язання з гр. πταρμική «рослина, що спонукає до чхання», похідним від πτάρ-νυμαι «чхаю», πτάρω, *πταίρω «тс.» (SW І 59).

аромат СУМ, Ж, ароматизація, аро­матичний, ароматизувати, ст. аромата (XV ст.), ароматний (XVIII ст.); — p. болг. м. аромат, др. ароматъ, п. aro­mat, aroma, ч. слц. слн. aròma, вл. aro­ma, схв. арома, аромйт, стел, лро- /иатъ; — запозичено з грецької мови че­рез старослов'янську; гр. άρωμα, αρώ­ματος «пахощі» (первісно «запашні тра­ви») за походженням неясне.— СІС 68; Тимч. 34; Шанский ЗСРЯ І 1. 146; Фас· мер І 88; Frisk І 159; Boisacq 86.

арсен «миш'як (елемент)», арсеник «триокис миш'яку», [аршеник, аршин­ник], арсёнистий, ст. арсеиикъ (XVII ст.); — р. заст. арсеник, п. arsen «миш'як», arszenik «триокис миш'яку», ч. слц. слн. arzén, вл. arsen, болг. арсен, арсеник, м. арсен, схв. арсен, арсеник; — засвоєне через польську мову з латин­ської; лат. arsenicum походить від гр. άρσενικόν, запозиченого з середньо-перської мови; сперс. *zarnìk «золотий, золотистий» зв'язане з гебр. zarnîkh, cip. zarmka «миш'як».— Онышкевич Иссл. п. яз. 238; Frisk I 152; Klein 108.— Пор. Арсен.

Арсен, Арсеній, ст. Арсеній «твръ-доумен, или мужествен» (1627); — р. Арсений, бр. Арсен, Арсень, др. Арсе­ний, п. Arseniusz, болг. Арсени(й), схв. Арсенще, стел. йрсЕмиа;— через посередництво старослов'янської мови запозичено з грецької; гр. 'Αρσένιος утворене від прикметника άρσην (άρρην) «чоловічий, мужній, змужнілий, дужий, сильний», іон. ίρσην «тс», спорідненого з дперс arian «чоловік, самець», дінд. rśa-bha «віл, бугай».— Беринда 180; Пет­ровский 58; Илчев 53; Frisk I 152.

арсенал, арсеналець, ст. арсена, ар-сеналъ, арсенаръ, арсенасъ, арсенарисъ, арсеналный (всі — XVIII ст.); — р. бр. болг. м. арсенал, п. arsenał, ч. слц. слн. arzenśl, вл. arsenal, схв. арсенал; — за­своєне через польську (чеську) та ро­сійську мови з італійської спочатку в значенні «місце, де переховуються кораб­лі»; іт. arsenale походить від ар. dar as sinâ'a «воєнна фабрика, судноверф» (dar «будівля, приміщення», as (<al) — артикль і sinä'a «виробництво, інду­стрія»).— СІС 68; Тимч. 34; Шанский ЭСРЯ І 1, 146; Sł. wyr. obcych 48; Ho­łub — Lyer 85; БЕР І 16; Klein 108.

артезіанський, [артезійський], ар-тезіан «артезіанський колодязь»; — р. артезианский, бр. артэзгянекг, п. arte­zyjski, ч. artésky, слц. artézsky, вл. arteziski, болг. артезиански, м. артески, схв. артёасй, слн. artéski, artézijski; — запозичено через російську та польську мови з французької; фр. прикметник artésien утворено від назви графства Артуа (d'Artois), на території якого ін­женер Белідор (1698—1761) уперше зро­бив такий колодязь.— Шанский ЭСРЯ І 1, 147; Bloch І 44; Dauzat 50; Ktein 109.

Артем, Артемій, Артюх, ст. Ар· темъ «цтзлъ..., съвършенъ» (1627), Ар­темій (1398); — р. Артемий, Артём, бр. Арием, болг. Артем, стел. Яр-темии; — через посередництво старо­слов'янської мови запозичено з грець­кої; гр. "Αρτεμης, 'Αρτέμιος утворене від прикметника άρτεμής «свіжий, без­доганно здоровий, неушкоджений»,який не має загальноприйнятого етимологіч­ного пояснення.— Беринда 180; Пет­ровский 58—59; Илчев 53; Frisk I 153.

артерія, артеріальний, ст. артирія (XVII ст.); — р. болг. артерия, бр. ар­терия, п. arteria, ч. arterie, слц. artè­ria, вл. arterija, м. артерща, схв. àpme-puja, слн. arterija; — запозичено через польську мову з латинської (стара фор­ма безпосередньо з грецької); лат. аг-tëfîa походить від гр. αρτηρία «трахея, жила, кровоносна судина, артерія», ут­вореного з основи іменника άήρ «по­вітря» і дієслова τηρέω «вичікую, обе­рігаю, утримую» (стародавня медицина

артилерія

арх

 

вважала, що ці судини постачають ор­ганізм повітрям); гр. τηρέω споріднене з дінд. câyati «сприймає, відчуває, ви­стежує», псл. cajç (<*kl"jç) «сподіва­юсь».—Шанский ЭСРЯ I 1, 147—148; Фасмер І 89; ССРЛЯ 1, 192; Frisk I 155; Boisacq 968; Klein 109.—Див. ще аеростат.

артилерія, артилерист; — р. артил­лерия, бр. артылерыя, п. artyleria, ч. artilerie, слц. artiléria, вл. artilerija, болг. артилерия, м. артилерща, схв. артилерща, слн. artilerija; — засвоєне через російську і польську мови з фран­цузької; фр. artillerie походить від фр. ст. artillier «постачати воєнне знаряддя, машини», що утворилося під впливом art «мистецтво» від фр. ст. atilier, atil-lier «готувати» неясного походження (Dauzat 51; Gamillscheg 53); за іншою точкою зору.фр. ст. artillier утворилося безпосередньо з art (пор. φρ. ст. artillos «моторний, спритний, вправний, хит­рий»), а фр. ст. atilier, atillier вважаєть­ся варіантом фр. ст. atirier «розташову­вати, розміщувати», утвореним внаслі­док схрещення дієслів atirier та artil­lier, тобто припускається, що artillier вже існувало до появи atilier (Bloch І 45).

артист, артистичний, артйзм; — р. болг. м. артист, бр. артьїст, п. artysta, ч. слц. artista, вл. artist, схв. àpmucm(a), слн. artist; — запозичення з французь­кої мови; фр. artiste «артист» походить від слат. artista «освічений, магістр мис­тецтв», утвореного від ars (artis) «мис­тецтво» (пор. також φρ. art «тс»), спо­рідненого з свн. art «спосіб, манера», лит. arti «близько», дінд. rtih «спосіб».— СІС 69; Шанский ЭСРЯ l'i, 150; Dauzat 51; Bloch I 45; Walde—Hofm. I 70.

[артиш] (бот.) «козачий ялівець, Juniperus sabina L.»; — p. [артьїш, ар-дыш] «тс»; — запозичено з тюркських мов, мабуть, через російську або без-, посередньо з турецької мови; пор. тат. башк. артьїш, аз. ардыдж «тс», тур. ardiç «ялівцеві ягоди», які загальнопри­йнятої етимології не мають. — Фасмер І 85, 89—90; Севортян 173—174; Радлов І 314.

артіль, артілець, артільник; — р. артель, бр. арцель, п. слц. artel, ч.

artel, болг. артел, схв. артел, слн. artél;—запозичено з тюркських мов через російську; виводиться від тат. башк. арт «задня частина, тил» та іл (тур. el) «народ, община», отже, артіл — «народ, що знаходиться ззаду, резерв»; за іншою точкою зору — з тобольсько-тат. урталай «навпіл, разом» (Будагов І 123); виведення з тур. ortak «спільний, спільник» (Преобр. І 8) непереконливе; не досить обгрунтоване й припущення про зв'язок з іт. artieri (мн. від artiere) «ремесло» (Фасмер І 89; Bern. І 31).— Акуленко 143; Шанский ЭСРЯ І 1, 147; Шипова 39; ЭСБМ І 154—155; Sadn.— Aitz. VWb. I 30; Дмитриев 563.

артус (освячений на Великдень спе­ціальний хліб, який у найближчу субо­ту роздають парафіянам), [аркуш] «тс»; — р. артос, артус, др. артусъ, п. [artuz, artus, artos], стел, артоухъ — запозичення з грецької мови; гр. άρτος «хліб» походить, мабуть, від Іран. *arta «борошно» (пор. ав. asa «молочений», перс, ârô «борошно»).— Фасмер І 89; Ильинский РФВ 1907/3, 226; Frisk I 156.

арфа, арфіст, заст. арф' яр, арф' яр­ка, арф'янка, [гарфа], ст. арфа (XVII ст.); — р. бр. болг. арфа, п. har­fa, arfa, ч. слц. вл. harfa, м. харфа, схв. арфа, харфа, слн. hârfa; — за­своєне через польську мову з німецької; н. Harfe «арфа» походить від двн. harpha, яке зводиться до пгерм. *harppö <ie.*korba; y зв'язку із значенням ін­шого ступеня чергування цього кореня —*kerb- «смикати зігнутими пальцями» первісне значення назви арфи можна розуміти як щипковий інструмент (Klu­ge—Mitzka 289); за іншою точкою зору, назва арфи пов'язана з фр. harpon «гар­пун», оскільки арфи робили, імовірно, у вигляді крюка (Bloch І 360); пов'я­зування назви арфи з її зовнішнім ви­глядом цілком правомірне, бо є підстави вважати, що вона походить від мислив­ського лука (БСЭ 3, 150).— СІС 69; Richhardt 31; Шанский ЭСРЯ I 1, 150; Преобр. І 8; Hüttl-Worth 17; Dauzat 385.

[арх] «пересохла зрошувана земля» (?) Я; — в інших слов'янських мовах

архаїчний

архі-

 

не засвідчене; — очевидно, запозичення з кримсько-татарської мови; крим.-тат. arch «річка», аз. арх «канава, арик» відповідають тур. ark «арик», кирг. каз. тат. арык «тс».— Болдырев Тюркизмы 48; Севортян 187—189.— Див. ще арик.

архаїчний, архаїзація, архаїзм, ар­хаїка, архаїзувати; — р. архаический, бр. архаічш, п. archaiczny, ч. слц. archaic-ky, вл. archaiski, болг. архаически, и. архаичен, схв. архаичан, слн. archai-сеп; — запозичення з французької мо­ви; φρ. archaïque «архаїчний» походить від гр. αρχαϊκός, утвореного від αρχαί­ος «старий, старовинний, первісний»; проста основа цих слів у грецькій мові (гр. αρχή «початок, походження», άρχω «починаю; (я) є перший; керую») задо­вільної етимології не має.— Шанский ЭСРЯ Π, 151; Kopaliński 79; БЕР І 17; Dauzat 45; Bloch I 39; Frisk I 158.

[архалук] «спідній каптан»; — р. бр. архалук; — запозичено через російську мову з азербайджанської; аз. архалук «тс.» походить від спільнотюрк. аркалык «те, що одягають або кладуть на спину»,

S

твореного від іменника arka «спина».— Іанский-ЭСРЯ І 1, 152; Фасмер І 90; Преобр. І 9; Севортян 174—175.

архангел, [архангол], ст. архангелъ (1404);—p. бр. болг. архангел, др. арханьгелъ, п. archanioł, ч. archandël, слц. archanjel, вл. arcyjandźel, м. арангел, схв. apxänfjeo, арйн^ел, слн. arhängel, стел, аръ^амъгЕЛъ;— запози­чено через церковнослов'янську мову з грецької; гр. αρχάγγελος складається з префікса άρχι- «старший», пов'яза­ного з прикметником αρχαίος «старий», та іменника άγγελος «ангел, вісник».— Шанский ЭСРЯ 1 1, 152; Фасмер І 90; БЕР І 16. —Див. ще ангел, архаїчний. архейський (у словосполученні ар­хейська ера «найдавніша ера в геологіч­ній історії Землі»); — р. архейский, бр. архейскі, болг. архайски; — утворене від гр. αρχαίος, άρχαϊκάς «давній, первісний, споконвічний».— Frisk I 158.—Див. ще архаїчний.

археологія, археолог, археологіч­ний; — р. болг. археология, бр. археоло­гія, п. archeologia, ч. archeologie, слц.

archeologia, вл. archeologia, м. архео-логща, схв. археологща, слн. arheolo-gija; — запозичено з німецької мови, мабуть, через російську; нім. Archäolo­gie походить від гр. αρχαιολογία «нау­ка про давнину», що є переосмисленням первісного αρχαιολογία «розповідь про давнину», утвореного від основ прикмет­ника αρχαίος «давній, споконвічний» та іменника λόγος «слово, розповідь».— Шанский ЭСРЯ І 1, 153; Kopaliński 79; БЕР І 17.— Див. ще архаїчний, логіка.

[архймникі «шахрай, дурисвіт»; — специфічно українське; очевидно, ре­зультат народного переоформлення сло­ва алхімік за аналогією до широко вжи­ваних в українській мові іменників чол. р. на -ник; початкове ар-, можливо, під впливом іменників типу аркуш, артист, аршин тощо або як наслідок наближен­ня до слів з початковим компонентом архі-. — Див. ще алхімія, архі-.

Архип, ст. Архіппь «начальникъ ко­ні й, конюшїй, або княжя, або преложо-ны(й) на(д) ко(н)ми» (1627); — р. болг. Архйп, бр. Αρχ'ιη, п. Archipp, ч. Archip, стел. Лр^ипъ; — через старослов'ян­ську мову запозичено з грецької; гр. Άρχίππος (букв, «старший конюх») складається з префікса άρ χι- із значен­ням «головний, старший», пов'язаного з αρχαίος «старий», і ί'ππος «кінь», спо­рідненого з дінд. śśva, лат. equus «тс», лит. esva «кобила» (від. іе. *eRiios «кінь»1, можливо, пов'язаного також з лат. aqua «вода», гот. aba «тс.» як пер­вісним «(божественна) кобила» (пор. та­кож хет. e-ku-uz-zi «п'є»).— Беринда 181; Илчев 54; Frisk І 733—735; Boisacq 380—381.—Див. ще архі-.

архі-, [архи-, арци-ì, ст, архи- (XIV ст.), арци- (XV ст.); —р. др. болг. м. схв. архи-, бр. архі-, п. вл. нл. агсу-, ч. слц. arci-, слн. агЫ-, стел, арри-; — підсилювальний префікс, за­позичений з грецької мови через старо­слов'янську; форма арци- походить з польської мови, куДи проникла з грець­кої через посередництво латинської, і відбиває середньолатинську вимову лат. archi (arci-); гр. префікс άρ χι- «стар­ший, перший», пов'язаний з αρχαίος

8Э

архів

арчак

 

«старий», вживався спочатку в словах виключно грецького походження пере­важно на означення вищих духовних са­нів: архиерЫ (бл. 1350), архимандритъ (1437), архиепископъ (1467) і под., а потім — і в українських новотворах типу архімьстникь, архісатрапь (XVII ст.), арцигетманъ, арципожшпеч-ный (XVIII ст.) тощо.—СІС 70; Пре-обр. І 9; Фасмер І 90; БЕР І 17; Sì. wyr. obcych45, 46; Kluge—Mitzka 174.-— Див. ще архаїчний.

архів, архіваріус, архівіст, [архи-вальний] Я, ст. архива (XVIII ст.); — р. архив, бр. архіу, п. archiwum, ч. ar-chiv, archiv, слц. archiv, вл. archiw, болг. архив, архива, м. архив, архива, схв. архив, архива, слн. arhiv;—запо­зичено через німецьку мову з латинської; лат. archivum походить від гр. άρχεΓον «адміністративна установа, відомство», похідного від αρχή «влада, правління; початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом άρχω «починаю; (я) € першим; керую».— СІС 70; Шанский ЭСРЯ І 1, 153; Фасмер І 90; Kopal iński 80; БЕР І 17; Frisk I 158—159.— Пор. архаїчний.

архієрей, архірей, [архирёй], ст. ар-xueptu (бл. 1350), архиєрейство (XVII ст.);— р. болг. архиерей, бр. архірзй, др. архиієpeu, apxuteptu, архиереи, п. archi­jerej, archirej, ч. слц. archijerej, м. ар-xuepéj, схв. apxujèpëj, слн. arhieréj, стел, архиереи, ар^иерЕи, арту^сне- реи; — запозичено через церковносло­в'янську мову з грецької; гр. άρχιερεύς букв, «первосвященик» утворене від іменника ιερεύς ^«священик», похідного від ιερός «священний, чудовий, силь­ний», спорідненого з дінд. isiräh «сві­жий, сильний», за допомогою префікса άρχι-, пов'язаного з αρχαίος «старший», αρχή «початок».—СІС 70; Шанский ЭСРЯ І 1,154—155; Фасмер І 91;Пре-обр. І 9; БЕР І 17; Frisk I 712—713; Chantrarne І 457—458.— Див. ще архі-.

архіпелаг; — р. болг. архипелаг, бр. архіпелаг, п. archipelag, ч. archipel, archipelag, слц. archipel, archipelag, вл. archipel, м. архипелаг, схв. архипелаг, слн. arhipelâg; — запозичення з ні-

мецької мови; нім. Archipelagus «архі­пелаг» походить від гр. αρχιπέλαγος букв, «перше (головне) море» (назва Егейського моря з островами), що скла­дається з префікса άρχι- «перший, старший; головний» і слова πέλαγος «(відкрите) море», спорідненого з лат. plaga «сітка; країна», двн. flah «пло­ский».—СІС 70; Шанский ЭСРЯ І 1, 155; Klein 101; Boisacq 759.—Див. ще архі-.

архітектор, заст. архітект, архітек­тура, ст. архшпектонъ (XVI ст.), арх ітектура ( 1627), архитекторъ (XVIII ст.); — р. архитектор, бр. архі-тэктар, др. архитектонъ, п. ч. слц. вл. architekt, болг. м. архитект, схв. архи-тект(а), слн. arhitékt, стел, ар^итек-тсшъ; — запозичення з середньолатин­ської мови; слат. architector «творець, будівник» походить від гр. άρχπ;έκτων «зодчий, будівник» (букв, «головний бу­дівник»), що складається з άρχι- «го­ловний, старший» і τέκτων «будівник, тесля», спорідненого з дінд. tâksati «те­ше», псл. tesati, укр. тесати, тесля; укр. ст. др. архшпектонъ, стел, ар^и-TtKTONT» запозичено безпосередньо з грецької мови.— СІС 70; Тимч. 36; Шанский ЭСРЯ І 1, 156; Фасмер І 91; Hüttl-Worth 15; Boisacq 950—951.— Див. ще архі-, тесати.

[арцаб] «одвірок, лутка» Я, МСБГ, [арцаба Л, варцаб Me, варцаба Mo, вор-цаби МСБГ) «тс»; — запозичення з польської мови; п. [arcaby] «рами, лут­ки, в які вставляють вікна», пов'язане за схожістю з warcaby «шашки, шашкова дошка» (<warcab «шашкова фігура»), походить від ч. ст. vrhcâb «кість (у грі)», що складається з Основи дієслова vrhati «кидати» і câb і є напівкалькою двн. wurfzabel, утвореного з основи wurf-від дієслова werfen «кидати», і zabel «дошка» (від давнішого zabal), що похо­дить від лат. tabula «тс», можливо, спорідненого з гр. τηλία «дошка для гри в кості».— S W І 52; Brückner 601; Machek ESJĆ 700; Walde—Hofm. Il 640—641.— Див. ще вергати.

[арчак] «сідло», [арчик] «тс», ст. ар-чакъ «дерев'яна частина сідла»; — р. арчак, ст. арчакъ, бр. арчак, п. ст. jar-

аршак

асенізація

 

czak «татарське сідло»; — запозичення з тюркських мов; пор. тат. арчак «сідло», алт. хак. ьщырчак «в'ючне сідло»; форма з -ик виникла в українській мо­ві, очевидно, під впливом слова орчик або за співвідношенням типу хлопчак — хлопчик.— Кравчук ВЯ 1968/4, 122—123; Фасмер І 92; Преобр. І 9; ЭСБМ І 155; Zajączkowski StOr. 55.

[аршак] «група людей, що супрово­дить поважну особу; товариство; свита» Ж, [оришк] «тс». ВеЗн, [аршаком] «гур­том, натовпом» Ж; ·— запозичення з польської мови; п. orszak «почет, свита, товариство» походить, мабуть, від уг. ôrség «варта, сторожа», на думку інших (Linde 3, 582; Sł. wyr. obcych 482) — від уг. orszâg «країна, держава»; виво­дилось також (SW III 331) від тат. ur-szak «натовп людей, зібраних з однією метою»; зв'язок з рум. artâg «сварли­вість, бажання сваритися» (Scheiudko 125) малоймовірний.— Франко ЕЗб 10, 9; Кравчук ВЯ 1968/4, 123; Sul ari Slavica IV 134; Miki. EW 226.

аршин, ст. аршинъ (XVI ст.); — р. болг. м. аршйн, бр. аршын, п. arszyn, ч. arsin, слц. слн. arsin, схв. аршин; — запозичення з тюркських мов; тур. arsin, [ar śun], аз. тат. каз. узб. башк. аршын походить від перс, äräs «лікоть (міра довжини в 15—16 вершків)», що має зв'язок з дперс arasłjTs «тс», спо­рідненим з гр. ώλένη «лікоть», псл. *olkbtb, укр. лікоть. — Тимч. 37; Шан­ский ЗСРЯ І 1, 156; Фасмер І 9; Sadn.— Aitz. VWb. I 30; Севортян 183—184; Lokotsch 10; Дмитриев 522—523; Po­korny 307—308.— Див. ще лікоть.

аршйнник — див. арсен.

[аршиця] «стрімка гора, сонячний бік гори»; — запозичення з східноро-манських мов; молд. аршицэ «спека», рум. ârçi'ia «тс; пасовисько на пагор­ку, в лісі на сонячному боці» походить від нар.-лат. *arsTcia «горюча» (лат. аг-deo «горю, _палаю», перф. arsi «я зго­рів»).— Nitä-Armas; та ін. Romanosla-vica 16, 73; Puçcariu 11; СДЕЛМ 36.

аря (вигук, яким відганяють овець або свиней), [ар'я, агаря МСБГ, ардя МСБГ, гардя МСБГ, гар'я МСБГ] «тс»,

[гаря] (вигук, яким поганяють биків) Дз; — складне утворення з підсилю­вальної частки а¹ та вигуку ря (див.).

[ар'ян] «козячий кисляк», [айр'ян, айран] «тс», [ар'яниця] «бочонок для ар'яну»;—р. айран, [айрян, арьян], бр. айран; — запозичення з тюркських мов (кримсько-татарської або турець­кої); тур. аугап «спеціальний напій з кис­лого молока», крим.-тат. кирг. каз. ка-рач. балкар, айран «тс.» виводяться від дієслівної основи айыр- «відділяти».— Фасмер І 65, 92; Шипова 26; Севортян 111; Радлов І 25.

ас; — р. бр. болг. м. ас, п. as «туз; досвідчений спеціаліст», ч. слц. eso, схв. äs, слн. äs; — запозичено з французької мови, можливо, через польську; фр. as, asse «пілот-винищувач; майстер спорту» розвинулося з картярського as «туз» (найвища карта, що побиває всі інші), а це значення пішло від певного терміна гри в кості, що зводиться до лат. äs (род. в. assis) «монета, грошова одиниця», слова неясного походження, можливо, запозиченого з етруської мови. — СІС 70; Гухман В KP І 224—225; Крысин ВКР V 81—82; Brückner 7; Sł. wyr. obcych 50; Dauzat 51; Walde—Hof m. І 71; Boisacq І 50; Klein 111—112.

[аса] (вигук, яким відганяють свиней та овець); — складне утворення з під­силювальної частки а і вигуку [cai, яким відганяють свиней.— Див. ще а¹, са.

асамблея, ст. асамблея (XVIII ст.); — р. ассамблея, бр. болг. асамблея, ч. assemblée, схв. асамблЩа; — запозичено з французької мови через російську; фр. assemblée «збори» утворено від as­sembler «збирати, скликати», що похо­дить від нар.-лат. * assi mul äre «збирати докупи», яке складається з префікса ad- (>as-) «до-, при-» і дієслова simulare «уподібнювати», похідного від similis «подібний», спорідненого з дінд. samäh «той самий; однаковий», псл. samb, укр. сам. — СІС 70; Тимч. 38; Шанский ЭСРЯ І 1, 161; Фасмер І 93; Преобр. І 9; Dauzat 53; Bloch I 47; Walde— Hofm. II 538—540.— Див. ще авантюра, сам.

асенізація, асенізатор; — р. ассени~ зация, бр. асенізацьія, п. asenizacja, болг. асенизация; — запозичення з фран-

асигнувати

асортимент

 

цузької мови; фр. assainisation пов'яза­не з assainiser «оздоровляти», похідним від sain «здоровий», в основі якого ле­жить лат. sanus «тс».— Шанский ЭСРЯ І 1, 161; ССРЛЯ 1, 206; Kopaliński 87.— Див. ще санітар.

асигнувати, асигнація, ст. ассигна-ція (1798); — р. ассигновать, бр. асіг-наваць, п. asygnować, ч. asignovati, слц. asignovat', вл. asignacija, болг. асигнйрам, асигнувам, м. асигнацща, схв. асигнирати, слн. asignacija; — через посередництво російської і поль­ської мов запозичено з латинської; лат. assignâre «асигнувати, призначати, вказувати» утворено за допомогою пре­фікса ad- (>as-) «при-, до-» від дієслова signare «вказувати, відзначати», похід­ного від іменника signum «знак».— СІС 71; Шанский ЭСРЯ І 1, 162; Фасмер І 94.— Див. ще авантюра, сигнал.

асиміляція, асимілятор, асимілятор­ство, асимілятивний, асиміляційний, аси­мілювати; — р. ассимиляция, бр. асі-міляцьія, п. asymilacja, ч. asimilace, слц. asimiläcia, вл. asimilacija, болг. асимилация, м. схв. асимилацща, слн. asimilacija; -—запозичено з німецької мови через посередництво російської і польської; нім. Assimilation, assimilie­ren походить від фр. assimilation, assi­miler, які зводяться до лат. assimilâtio «уподібнення», assimilo «уподібнюю», утворених з префікса ad- (>as-) «до-, при-» і основи прикметника similis «схо­жий, подібний», спорідненого з дінд. sa-mäh «рівний, той самий», псл. samb, укр. сам.— СІС 71; Шанский ЭСРЯ І, 1, 162—163; Kopaliński 91; Hołub— Lyer 85—86; Dauzat 54.— Див. ще аван­тюра, сам, симуляція.— Пор. асамблея, дисиміляція.

асистент, асистувати, ст. ассистентъ (XVIII ст.), ассистенція (XVII ст.), ассистовати (XVII ст.); — р. ассистент, бр. acicmŚHtn, п. asystent, ч. слц. вл. нл. asistent, болг. м. асистент, схв. аси­стент, слн. asistent; — запозичено з німецької мови через польську; нім. Assistent походить від лат. assistêns, -entïs «той, що стоїть поруч», активного дієприкметника від дієслова assisto