Ек1сфк0сткмъ,еисекъстъ,еисекъсткмъ;- 4 страница

[в ір²] «жеребець», Івірь ВеУг, вор Ж' ворій Я, éeip Ko] «тс»; — р. Іорьі «нутряк; жеребець; мерин», р. ст. орь «кінь», п. orz, horz, ч. (поет.) or «тс»; — неясне; здебільшого вважається запо­зиченням з германських мов; пор. свн. ors, ros, двн. hros, ros, дфриз. hors, англ. horse, пгерм. *hrossa «кінь»; по­милково пов'язувалося (Bern. I 26; Кобилянський Гуц. гов. 85) з огир «жеребець», запозиченим з тюркських мов, хоч не виключена можливість се­мантичної взаємодії і конвергенції назв вір і огир, внаслідок чого постала форма éeip; необгрунтоване й пов'язування з іє. *äria- (*er-, *егі-) «самець» (Соболев­ский РФВ 65, 416—417), з і€. *ег-/ог-«приводити в рух, збуджувати», псл. oriti «руйнувати» (Moszyński PZJP 238—239) або з дінд. arvant- «швидкий» (Ильинский РФВ 66, 269—270).— Коби­лянський Мовозн. 1967/6, 44; Труба-чев Назв. дом. жив. 54—55; КСИС 25, 99; Фасмер III 155; Преобр. І 659; Ма-chek ESJĆ 418; Kluge—Mitzka 608.

віра¹ «довір'я, впевненість; релігія», вір (у виразі брати на вір «на віру»), віритель «кредитор», вірник «довірена особа; [парафіянин ВеУг]», [вірнянка] «вірна дружина», [вірутник] «вірник», вірщик, [вір'ян] «сват», [вірисний] «імо­вірний, вірогідний» Ж, вірний, [вірут-ний] «дійсний, справжній», вірчий, віри­ти, вірувати, вірую «credo», безвірник, безвір'я, довіра, довір'я, довірливий, дові­ряти, достовірний, [заповірити] «ввіри­ти» Ж, [звірість] «звірка», [звірки] Ж, звірник, звіряти, звірятися, зневіра, зне-

вір'я, зневіритися, невіра, невірник, не­вірство, невір'я, [недовір] «недовір'я; недовірок» Ж, недовірок, недовір'я, не-довіркуватий, недовірливий, перевірка, перевірник, перевіряти, повірка, повір­ник, повір'я, повірити, ηροβίρκα, прові-ряти, сповіряти, спроневіритися, уві­ритися; — р. бр. м. вера, др. вЬра, п. wiara, ч. vira, слц. viera, вл. нл. wëra, болг. вяра, схв. ejèpa, слн. véra, стел, вфрл; — псл. vëra <*vëra; — спо­ріднене з ав. var- «вірити», varsna-«віра», ос urnyn «вірити», гот. tuzwêr-jan «сумніватися», дісл. vâr «обіцянка», двн. wâra «правда, вірність, милість», свн. war «дійсний, справжній», нвн. wahr «тс», лат. vSrus «дійсний, справж­ній, істинний», ірл. fir «вірний»; іє. *уЄг- «справжній».— Шанский ЭСРЯ І З, 53—54; Фасмер І 292—293; Преобр.

I 108; Brückner 611; Machek ESJĆ
690—691; БЕР І 217—218; Стоянов 42;
Skok III 602—603; Pokorny 1165—1166.

віра² (вигук, що означає «вгору! піднімай!»); — ρ. βάρα, бр. віра; — за­позичення з італійської мови; іт. vira «повертай» (тобто «повертай кабестан, щоб підняти вантаж») є формою наказо­вого способу від дієслова virare «повер­тати, крутити», яке було результатом видозміни пізньолат. gyrare «тс», утво­реного на основі гр. γδρος «круг», мож­ливо, внаслідок контамінації з лат. vertere «крутити» або vibrare «рухати, трясти».— СІС 129; Фасмер І 318; ЭСБМ

II 153; Dauzat 753.
віра³ — див. вира.

Bipa (жіноче ім'я); — р. бр. болг. Вера, др. ВЪра, ч. Vera, стел. EtpA; — старослов'янська калька грецької влас­ної назви Πίστις, утвореної на основі апелятива πίστις «віра».—- Сл. вл. імен 236; Петровский 73; Илчев 107.

[ві'рбель] «барабанний бій» Ж, Шр-біль] «тс» Пі; — запозичення з німець­кої мови; нвн. Wirbel «вир; барабанний бій» є суфіксальним утворенням від werben «закликати» (напр., до бою), пгерм. *hwerb «крутитися».—Kluge— Mitzka 864.— Див. ще вербувати.

[ві'рва] «шахрай, дурисвіт» Ж; — очевидно, похідне утворення від діє-

вірвант

вірьовка

 

слова [вірвати] або урвати (пор. п. urwą «шахрай», р. рвач). — Див. ще рвати.

[вірвант] «залізна кільцева скоба, що обтискує скріплювані частини», [урвант] «тс»; — очевидно, видозмінене запозичення з німецької мови; н. Ver­band «пов'язка; скріплення» є похідним від дієслова verbinden, утвореного з пре­фікса ver-, спорідненого з псл. *рег-, укр. пере-, і дієслова binden «в'язати»; звучання вірвант могло виникнути вна­слідок семантичних асоціацій із сло­вами вірвечка, вірьовка. — Див. ще бант, бинда, пере-.

[віритися] «викривлятися, короби-тися» (про дошку) Ж; — очевидно, по­в'язане з [верий] «кривий» (див.).

вірлиця, вірлйний, вірло, вірля, вір-ляни, вірлячий — див. орел.

[вірлос] (у назві вірлос бородатий (орн.) «орел-ягнятник, Gypaetus barba-tus Geoffr.» Я); — суфіксальне утво­рення від орел (пор. вірляни «орли»); суфікс -ос міг бути взятий з мови грець­ких поселенців на півдні України.— Див. ще орел.

вірмен, вірменин, вірменка; — р. ар­мянин, бр. армянін, п. Ormianin, ч. Ar­men, слц. Armén, болг. арменец, схв. Герменин, слн. Armenec;—виводиться від імені Арменак, яке належало синові Хайка, легендарного родоначальника вірменів.— Г. Капанцян, Историко-лингвистические работы, 176—189; Ни­конов 32.

вірогідний; — бр. верагодны; — каль­ка п. wiarogodny, wiarygodny (пор. ч. vërohodny), що, в свою чергу, скаль­коване з лат. fide dlgnus «віри гід­ний, віри достойний».— ЭСБМ II 84.— Див. ще віра¹, год.

віроломний, віроломство; — р. веро­ломный, бр. вераломны, болг. вероломен, м. вероломен, схв. вероломан, слн. vero-lómen; — очевидно, скальковане з яко­гось європейського зразка, пор. н. Treu­bruch «віроломство», утворене з основ іменників Treue «вірність» і Bruch «злам». — Див. ще віра¹, ломити.

[вірт] (вид монети) Ж; — п. ст. wir-tel, wierteł «тс»; — можливо, через польське посередництво походить від

26*

слат. ferto (вид дрібної монети); п. wiar-dunk, ч. verduńk «дрібна монета» похо­дять від н. Ferding (Linde 6, 270), Vierdung (Brückner 611), що є результа­тами видозміни цього ж латинського слова на грунті німецької мови.

віртуоз; — р. болг. виртуоз, бр. вір­туоз, п. wirtuoz, ч. virtuos, слц. virtuóz, вл. wirtuoz, схв. виртуоз, слн. virtu­óz; — запозичення з італійської мови; іт. virtuoso «віртуоз; добродійний, до­брочинний» походить від лат. virtus «добродійність, мужність», пов'язаного з vir «чоловік», спорідненим з лит. vyras «тс», можливо, також з др. вира «штраф за вбивство».— СІС 129; Шан­ский ЭСРЯ І 3, 103—104; Walde—H of m. II 796—797.— Див. ще вира.

вірус; — p.-болг. м. схв. вирус, бр. вірус, п. wirus, ч. virus, слц. virus, слн. virusen «вірусний»; —запозичення з ла­тинської мови; лат. virus «в'язка ріди­на, слиз, сік, отрута» споріднене з гр.

ιός «отрута», дінд. visäm «тс».—СІС 129; Шанский ЭСРЯ І 3, 104; Walde— Hofm. II 800.

вірш «сучасний жанр поетичного твору», вірша «староукраїнський жанр поетичного твору», віршар «віршуваль­ник», віршівнйк, віршник, віршовнйк Я «тс», віршівка «різдвяний вірш на зра­зок колядки», віршувальник, віршувати «складати вірші; [проказувати різдвяні вірші Кур]»; — р. вйрша, бр. верш, вірш, п. wiersz, ч. слц. vers, м. вере, схв. вере, слн. verz; — через польське посеред­ництво запозичено з латинської мови; лат. versus «лінія, риска, рядок, рядок вірша» утворене від дієслова verto «повертаю», спорідненого з псл. *v^bftë-ti, укр. вертіти; р. вйрша з української мови, а не безпосередньо з польської і не з німецької, як гадає Фасмер (І 319).— Москаленко УІЛ26; Акуленко 136; Richhardt 112; Шанский ЭСРЯ; І 3, 104; ЭБСМ II 89; 158—159; Brück­ner 617; Walde—Hofm. II 763—765.

вірьовка, [воровчйна] «налигач» Л; — очевидно, запозичення з росій­ської мови; р. верёвка є прямим відпо­відником укр. [веревка], вервечка. —Див. ще вервечка.

вісак

віскрйвий

 

[вісак] «кухонний тарган» Ж;—не­ясне; словотворча форма та сама, що й у прусак «тс».

вісім, вісімка, вісьмерик, вісьмйна, восьмака, восьмерик, восьмеро, [восьме-тики] «вила на вісім ріжків»Mo, восьми­на, восьмуха, восьмушка, [осмірня] «вось-мибічний корпус; восьмикутне скле­піння» Ж, [освірня] «тс» Ж, восьмерич­ний, восьмернйй, восьмий, [восьмерува-ти] «розрізувати на вісім частин», уві­сьмох, увосьмеро; — р. восемь, бр. βό-сем, др. осмь, п. osiem, ч. osm, слц. osem, вл. wosom, нл. wosym, полаб. vüsem, болг. осем, м. осум, схв. осам, слн. ósem, стел, осмь; — псл. *osmb «вісім», утво­рене від порядкового числівника osrrvb «восьмий» подібно до Sestb «шість» від śestb «шостий», devetb «дев'ять» від devetb «дев'ятий»; — споріднене з лит. aStuonì, лте aStuôni, дінд. astau, asta, ав. asta, вірм. ut', гр. οκτώ, лат. oetö, гот. ahtSu, дісл. atta, дангл. ahta, eahta, sehte, англ. eight, нвн. acht, ірл. ocht, tox. A okät «тс»; іе. *oKtö(u) «вісім», очевидно, утворене з *о (<*ambhi) k^ttt-ou «обидві четвірки» або є двоїною від *oketâ «борона» (букв, «чотиризу-ба»).— Лукінова CM V 63—65; Шанский ЭСРЯ І 3, 170; Фасмер І 356; Преобр. І"99; Machek ESJĆ 419; Skok III 569— 570; Топоров I 129; Pokorny 775.

вісімдесят, вісімдесятий; — р. во­семьдесят, бр. вбеемдзесят, др. оемьде-сятъ, п. osiemdziesiąt, ч. osmdesât, ащ. osemdesiat, вл. wosomdźesat, болг. осемдесет, м. осумдесет, схв. осамдесёт, слн. ósemdeset, стел, ость дєсат-ł; — результат злиття складеного числівни­ка псл. osmb desętb «вісім десятків», у якому числівник desętb вживався в формі родового відмінка множини.— Лукінова Вступ 197, 200; Шанский ЭСРЯ І 3, 170. — Див. ще ві'сім, десять.

вісімнадцять, вісімнадцятий; —

р. восемнадцать, бр. восемнаццаць, др. осмьнадесять, п. osiemnaście, ч. osmnâct, слц. osemnâst', вл. wosomnaće, болг. осемнадесет, м. осумнаесет, схв. осам-наест, слн. ósemnajst; — результат злиття числівникового словосполучення псл. osmb na desete, букв, «вісім на

десяти», яке складалося з числівника osmb «вісім», прийменника па і числів­ника desętb «десять» у формі місцевого відмінка однини.— Іст. граматика 304—305; Лукінова Вступ 197, 200; Шанский ЭСРЯ І 3, 170.—Див. ще вісім, десять, на¹.

віск, [воскарка] «жінка, яка воро­жить воском», восківка «навощений па­пір», [восковик] «ворочок для відкидання сиру» Л, [осковйк] «тс.» Л, [воща] «во­щина», [вощана] «воскувато-жовта іржа» Ж, вощанка «навощений папір або тка­нина», вощина, воскуватий, вощаний, воскувати, вощити, провощений; — р. бр. воск, др. воскъ, п. вл. нл. wosk, ч. слц. vosk, полаб. vâsk, болг. восък, м. восок, схв. восак, слн. vósek, стел. кфскъ; — псл. voskb; — споріднене з лит. väSkas, лте vasks, двн. днн. wahs, нвн. Wachs, дангл. weax, дісл. дфриз. шв. vax, англ. wax, дат. vox, можливо, також гр. ίξός «омела, клей з ягід оме­ли», лат. viscum «тс».— Критенко Вступ 522; Шанский ЭСРЯ І 3, 170— 171; Фасмер І 357; ЭСБМ II 198; Machek ESJĆ 697; БЕР І 176—177; Skok III 615; Kluge—Mitzka 830.

віскоза, віскозин; — р. болг. м. схв. вискоза, бр. віскоза, п. wiskoza, ч. vis-kosa, слц. viskóza; — запозичення з ла­тинської мови; лат. viscSsus «в'язкий» походить з viscum «омела, клей з оме­ли», спорідненого з псл. visnja, укр. вишня.— СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 105; Kopaliński 1044.— Див. ще вишня.

[віскрйвий] «сопливий», [віскряк] «сопляк», [оскряк] «тс», [завіскрйти-сяі; — р. [возгря, возгри] «соплі», бр. [вазгры, возкрі] «тс», др. возгри «соплі», п. wozgrza «тс», wozgry «слиз з кін­ського носа», wozgier «сопляк», ч. vozher «сопля», vozhfivy «сопливий», слц. voz-ger, вл. wózhr, wózhor «соплі», слн. vóz-ger; —остаточно не з'ясоване; зіставля­лося з р. [вазгать] «бруднити» (Фасмер— Трубачев І 333), з лте vasa «волога, вологість землі», двн. waso «волога зем­ля» (Bruckner 631), з вазирським (Індія) wużgye «слина» (Machek ESJC 697), з дісл. verga «бруднити» (Scheftelowitz KZ 54, 240—241).—ЭСБМ II 24.

віслюк

Віталій

 

віслюк — див. осел.

вісмут, (заст.) бісмут; —р. висмут, бр. вісмут, п. bizmut, ч. vismut, vizmut, слц. bizmut, болг. бйсмут, м. бизмут, схв. бизмут, вйзмут, слн. bismut; — за­позичення з німецької мови; н. Wismut, давніше Bismuth, походить, очевидно, від назви місцевості Wiesen коло Шнее-берга і від дієслова muten «розробляти (копальню)», похідного від Mut «намір», спорідненого з гр. μωσ#αι «прагнути»; з німецького слова утворено латин­ський термін bisemutum (1529), чим пояснюються форми з б- у слов'янських та інших європейських мовах; припу­щення (Lokotsch 73), що термін вісмут міг бути запозиченим у арабів (ар. itmid «сурма»), не має серйозних підстав — СІС 129; Шанский ЭСРЯ І З, 106;, Фас-мер 1,320; БЕР І 50; Dauzat 90; Kluge— Mitzka 496, 866.

вісник¹ — див. відати.

вісник², вісняк — див. вісь.

віспа, віспина, [віспар] «той, хто прищеплює віспу», віспований, віспува­тий, віспяний; — р. оспа, бр. воспа, др. осъпа «висипна хвороба, чума», п. ospa «віспа», вл. нл. wospica «кір», болг. оспа «висипка на тілі», схв. оспа «сип», оспице «віспа», слн. osépnice «віспа», óśpice «кір», стел, осьпл «ви­сипна хвороба»; — псл. osbpa<*obsbpa, утворене від дієслова o-sbpati (<*ob-sbpati), *o-sypati (<*ob-sypati) «оси­пати».— Меркулова Этимология 1970, 146—147; Фасмер III 164; Skok III 240—241.—Див. ще о¹, сипати.

[ві'ста] (виг.) «ліворуч» (при завер­танні коней) Я, [вісшта Я, вістя ВеЛ, вісьта, вішта, віштя Ж, віштя] «тс», [віштяк] (прізвисько подільського се­лянина за те, що, повертаючи коней ліворуч, він вигукує віштя); — п. [wiś-tia, wista, wista} «тс»;—неясне; мог­ло виникнути з специфічного свисту, яким поганяють коней.—Пор. вйо.

[вісте] «жіночий статевий орган» Ж; — очевидно, результат видозміни форми *устя «тс.» (nop. n. uście «отвір піхви, orificium vaginae») під впливом дієслова увійти (nop. [війстя] «вхід»).

вістря, Петро] «вістря» Mo; — р. ос­триё, бр. вострые, др. острие, п. ostrze,

ч. ostri, слц. ostrie, болг. острие; — псл. *ostrbje, похідне від ostnb «гострий»; протетичне в виникло в результаті по­довження о після занепаду слабкого ь в наступному складі.— Див. ще гос­трий.

[вістуватися] «опікуватися ким, пі­клуватися ким» Ж; — неясне; можливо, пов'язане з провідувати, навіщати.

вість, вістка, вістовик — див. ві­дати.

вісь, [вісник] «струг, ніж вісний» Ж, [вісняк] «тс», [ося] «вісь» Ж, [віснйй], осьовий, підвісних (тех.); — р. др. ось, бр. вось, п. oś, ч. ст. слц. os, вл. wóska, нл. Woś, woska, полаб. vus (vis), болг. ос, схв. ос, слн. ós, стел, ось; — псл. osb; — споріднене з лит. asìs «вісь», лте ass, прус, assis, дінд. âksa-, ав. asa-, лат. axis «вісь», гр. άξων, двн. ahsa, нвн. Achse «тс», ірл. aiss «віз»; від іє. *ag- «гнати, рухати».— Критенко Вступ 515, 550; Фасмер III 167—168; Преобр. І 667; Machek ESJĆ 418; Frisk II 568; Бернштейн Очерк 1974, 272—273; Топо­ров І 134; Frisk I 116; Walde—Hofm. І 89.— Див. ще агент.

[вісьтак] «чинбарська палиця», ст. вынштакъ «качалка (у гарбарів)» (XVIII ст.); — п. [wiśtaka] «тс»; — за­позичення з німецької мови; нвн. Winde­stock (Wéndestock) «палка для вивер­тання шкіри чи шкіряних виробів» утво­рене з основ дієслова wenden «перевер­тати, лицювати», пов'язаного з winden «вити, плести», та іменника Stock «па­лиця», спорідненого з двн. свн. stoc «тс»,' лит. stïjgti «стирчати, здійматися, підноситися».— Шелудько 26; Тимч. 425.

Віталій (чоловіче ім'я), [Виталь] «тс», Вітя, Віталія (жіноче ім'я), ст. Віталій (1627); — р. Виталий, бр. Ві­талій, ч. Vitalis, слц. Vitalis, Vitalis, болг. Витали(й), слн. Vital, стел. Вита­лии; — через старослов'янську мову за­позичено з грецької; віз.-гр. Βιτάλι,ος походить від лат. Vitalis, утвореного на основі прикметника vitâlis «життє­вий», похідного від vita «життя», vivo «живу», споріднених з псл. ziti, укр. жити. — Беринда 195; Петровский 78; Илчев 111.— Див. ще жити.

в ітамі'н

віть

 

вітамін, вітамінозний, вітамінізу­вати; — р. болг. м. витамин, бр. віта­мін, п. witamina, ч. vitamin, слц. слн. vitamin, схв. витамин; — неологізм на­укової мови, утворений у 1913 р. поль­ським ученим К. Функом з лат. vïta «життя» (від vìvo «живу», спорідненого з псл. ziti, укр. жити) і терміна аміни «вид органічних сполук» (від амоній). — СІС 43, 130; Шанский ЭСРЯ І 3, 108; Kopaliński 1045.— Див. ще амоній, жити.

вітати «звертатися з привітом, по­здоровленням, запрошувати; [перебу­вати, мешкати ЖК вітальня, вітальний, завітати «прибути, зайти; запросити», привітання, привітальний; — резуль­тат видозміни давнішої форми витати під впливом спорідненої основи -віт-, зокрема форм привіт, привітний. — Див. ще витати², відвічати, приві'т.

вітер¹, [в'шериця] «вихор, буря», [вітриця] «тс», [вітреник] «лата в даху» Ж> вітрило, вітрильник «парусник», віт-ргвка «вид куртки», [в'їтровина] «хворо­ба кори дерева», вітровіння, вітрюган, вітряк, [вітряниця] «буря», вітрянка «вітряна віспа», [вітрянка] «легковажна жінка», вітристий, вітруватий «легко­важний; непосидющий; з глибокими трі­щинами в корі (про дерево)», вітряний, вітрити «нюхати повітря» (про собаку), [вітрити] «провітрювати» Ж, [вітри­тися] «бігати тічкою» (про собак), віт­ріти «робитися вітряно», безвітря, вивітрити, вивітрювати, звітритися «зруйнуватися під дією вітру», звітріти «тс», завітрити «почати віяти», заповіт-рати «заразити», обвітріти, обвітрю­вати, [обвітря] «повітря, атмосфера», [обітря] «тс», [обітріти] «обвітріти», павітер «вітерець», повітря, [провітер] «провітрювання» Ж, провітрити; — р. м. ветер, бр. вецер, др. вЪтръ, п. wiatr, ч. vitr, слц. vietor. вл. wëtr, нл. wetś, болг. вятър, схв. efèmap, слн. véter, цел. в'Ьтр'ъ; — псл. vëtrb, утво­рене від дієслова vëjati «віяти» за допо­могою суфікса -tro-; —споріднене з лит. vê'tra «буря», лте vftra «тс», прус. wetro «вітер», дінд. vatah, ав. väta-«тс», ірл. feth «повітря»; пор. також

лат. ventus «вітер», гот. winds «тс.» (<* vènto-).— Критенко Вступ 550; Шанский ЭСРЯ І 3, 77—78; Фасмер І 306; ЭСБМ II 109—110; Bruckner 611; MachekESJĆ 692; БЕР І 218—219; Skok III 588—589; Walde—Hofm. II 751— 752.— Див. ще віяти.

[вітер³] «ятір» Я; — очевидно, утво­рене з [вінтір] «ятір» шляхом звукового зближення з паронімічним іменником вітер¹ «рух повітря».— Див. ще вентер.

віті'вка — див. вити¹.

[вітка] «їдкий осад від спаленого паперу, що використовується для ліку­вання сухого лишая; сік пересмаженого конопляного сім'я, що використовує­ться для лікування шолудів» Я; — р. [витка, (вадка)] «брудний і смердю­чий перший перегін горілки», п. [witka, widka] «продукт першої дистиляції»;— можливо, результат видозміни укр. *відка, похідного від вода і паралель­ного р. водка, п. wódka «горілка; ліку­вальна або технічна рідина»; р. [вйдка], п. [widka] — з української мови.— Див. ще вода.

вітрина; — р. болг. м. схв. витрина, бр. вітрина, п. witryna, ч. vitrina, слц. слн. vitrina; — запозичення з французь­кої мови; фр. vitrine «вітрина» є похід­ним від vitre «скло», запозиченого з ла­тинської мови; лат. vitrum «скло» спо­ріднене з псл. svëtb, укр. світло. — СІС 130; Шанский ЭСРЯ І З, ПО; Dauzat 754; Walde—Hofm. Il 805—806.—Див. ще світ.

вітхненний, вітхнгння —див. тхнути.

вітцівський, вітцівщина, вітчизна, вітчизняний, вітчим, вітчина — див. отець.

віть¹ «гілка», вітка, [віта Ж. Пі, вітьва Ж] «тс», [вітник] «вітка; віник» Ж, віття, [вітистий] Ж, [розвіт] «роз­галуження» Ж, [розвітвитися] «розгалу­зитися» Ж, [розвітйстий] «гіллястий» Ж,' — Р· ветвь, бр. вецце, др. вЬтвь, п. wić «прут, гілка, віха, виноградна ло­за», ч. vëtev, vëtka, болг. поет, ветва, стел. е'Ьтеь.; — псл. vëtb, vëtvb, vitb; — споріднене з прус, witwan «верба», лит. vytìs «лоза, прут», гр. οΐσος, οίσύα «лоза», Ίτία, «верба», лат. vltis «лоза»,

віть

вішати

 

двн. wida «верба», нвн. Weide «тс», дінд. vetasäh «вид лози, Calamus rotang», ав. vaêiti «верба», перс, bid «верба»; іє. *uei-t-, *uoi-t- «прут, лоза», похідне від *иеі- «вити, крутити».— Критенко Вступ 513; Шанский ЭСРЯ І 3, 77; Фасмер І 306; ЭСБМИ 99, 110—111; БЕР І 138; Walde—Hofm. II 804; Frisk I 368; Po­korny 1120—1122.— Див. ще вити¹.

віть² — див. вети.

віха¹ «жердина з віхтем соломи або з віником, гілка як знак; [комета]», [віховка] (бот.) «зонтик з нерівними квітконіжками» Ж, вішати «ставити віхи»; — р. веха, бр. вяха, п. wiecha «жердина як знак», ч. vich «віха, сно­пик соломи як знак», слц. viecha «тс», вл. wëcha «віха, віхоть», нл. wëcha «віхоть», полаб. vexvë «фашина (в пло­ті)», слн. véna «вітка ялини як знак на шинку; капустяний лист»; — псл. vexa «жердина, тичка, гілка, стебли­на»; — споріднене з дінд. veskâ- «петля», дісл. visk «снопик соломи або очерету», двн. wisk «віхоть», ісл. шв. дат. visk «віхоть», англ. whisk «віхоть, віник, щітка», нвн. Wisch «ганчірка», лат. virga (<*yizgä) «різка», лит. vizgëti «дрижати», vyzgóti «хитатися»; іє. *yois-, *ueis-, що є, можливо, похідним від *иеі- «вити».— Шанский ЭСРЯ І 3, 81; Фасмер І 308; Ильинский ИОРЯС 30/3, 74; Machek ESJĆ 689; Walde—Hofm. II 798; Vries AEW 668; Pokorny 1133.— Див. ще вити¹.— Пор. віхоть.

віха² (бот.) «цикута, Cicuta virosa L.», [виха, в'юха, весь] «тс.» Мак, [eéxâ] «ци­кута; блекота, Hyosciamus niger L. Я»;— р. вех «цикута», бр. [вяха, віха] «тс»;— очевидно, результат перенесення назви βϊχά «віхоть» за зовнішньою подібністю зонтика цикути до віхи; форма з є, мож­ливо, виникла під впливом вех «Sium lati-folium; цикута». —ЭСБМ II 335—336.— Див. ще вех, віха¹. — Пор. бех.

віхола «метелиця; [грозова буря]», [в'їхало, вихала Ж, вйхолка] «тс», віхо­лити «крутити (снігом); розвіватися», тхнути «метнутися; майнути»;—п. wi-cholić «валити, крутити» (з укр.?); — очевидно, похідне від того самого ко­реня, що й віяти, псл. *vëti;— спорід-

нене з лит. viesulas «вихор», лтс veï-suôls «тс», іє. *uei-s- «вити, дути»; фо­нетичні форми з ви зумовлені зближен­ням з вихор, вихати. — Див. ще вія­ти. — Пор. вихор.

віхоть, [віхотка Ж, віхтити Ж], [віхтювати] «мазати долівку» Ва; — р. [вехоть], бр. вехаць, др. вЪхъть, п. wiecheć, ч. vëchet, слц. vechet', вл. wechć, нл. wekś «тс», слн. véhat «пу­чок»;— псл. vëxbtb, суфіксальне утво­рення від vexa «тичка, гілка» (віхтем спочатку служила рясна гілка дерева або стеблина бур'яну). — Фасмер І 308; ЭСБМП 108—109; Brückner 614;Machek ESJĆ 689.— Див. ще віха¹.

[віхтелити] (про вітер, бурю), [віхте-лиця] «буря, вихор»; — очевидно, ре­зультат контамінації слів віхола, віхо­лити «дути, крутити» і метелиця «хур­товина».— Див. ще віхола, мести.

ві'це- (перший компонент складних слів типу віце-адмірал, віце-президент);— р. болг. м. вице-, бр. вщэ-, п. wice-, ч. слц. vice-, схв. вице-; — через за­хідноєвропейські мови запозичене з^1, ла­тинської; лат. vice «замість» є аблатив­ною формою іменника vicis «зміна, пе­реміна», спорідненого з нвн. Wechsel «зміна, переміна; вексель», двн. wehsal «обмін, торгівля».— СІС 130; Шанский ЭСРЯ І 3, 112; Фасмер І 324; Kluge— Götze 859; Walde—Hoim. II 781—782.— Пор. вексель.

віче «громадські збори у стародав­ніх слов'ян»; — р. вече, бр. веча, др. вЪче, п. wiec, ст. wiece, ч. ст. vece, схв. eéhe (eujèhe] «рада як орган влади» (слово поширене в сучасній мові і озна­чає сучасні органи влади), стел, вмійте;— псл. *vëtje «віче», утворене від основи *vet-, тієї самої, що і в privëtiti, zavet, sbvetb та ін.; очевидно пов'язане з vëtb «гілка».— Критенко Вступ 528; Фасмер 1308—309; ЭСБМ II 111; Brückner 614.— Див. ще відвічати, вітати, привіт.

вічі, вічшн, вічканя, вічко, віч-на-віч — див. око.

вішати, вішак «вішалка», вішалка Г, Ж, вішало Г, Ж» вішальник Г, Ж, [вішальниця] «шибениця», [вішеляк] «повішений», [віса] «тягар» ' Ж, вивіска,

віщати

віяти

 

завіса, [завіс] «круча», [завісь] «тс», [за-вісистий] «який висить» Я, занавіска, навіс, [навіса] «обвислий сніг», навіска, [навісочка] «прикраса на гільці», навіс­ний «підвісний», [недовісок] «недоважок» Ж, підвіс, підвіска, підвісок, підвісний, [повішальник] «вішальник» Г, Ж, пові­шеник, привісок, привісний; — р. ве­сить, вешать, бр. вешаць, др. вЪсити, вЪшати, п. wieszać, ч. vësiti, vëseti, слц. vesiti, vesat', вл. weśeć, болг. веся, беся «вішаю» (<*обвЪсити), м. беси «тс», схв. вешати, слн. vésiti, obé-sati, стел. вЬсити, вфшлти;—пел. vë­siti, vësati (<*vësjati) «вішати», кауза­тивна форма до дієслова visëti «висі­ти».— Шанский ЭСРЯ І 3, 83; Фасмер І 303; ЭСБМ II 91, 116; БЕР І 137— 138.—Див. ще висіти.

віщати, [віщатель] Ж; — р. вещать, бр. вяшчаць, др. вЬщати «говорити, проповідувати»; — запозичене в дав­ньоруську мову з старослов'янської; стел. вФштати «говорити, радитись» (звідки кн. болг. вещая «віщаю») є ста­роболгарським рефлексом псл. vëtjati, ітератива до vëtiti «говорити»; законо­мірним відповідником старослов'ян­ської форми є укр. -вічати. — ЭСБМ II 342.—Див. ще відвічати. — Пор. віче, завічати, привічати.

віщий, [віщлйвий] «пророчий» Ж, [ві-щовлйвий] «віщий, зловісний» Я, [віщ] «провидець» Ж, [віщівнйк] «провісник Ж; ворожій ВеУг», [віщук] «розвідник» Ж, віщун, віщунка, [віщуха], віщунство, віщувати; — р. вещий, бр. вешчы, др. вЪщии «мудрий», п. wieszcz «пророк, мудрець», ч. vëSti «мудрий», слц. vestec «пророк, віщун», болг. вешт «мудрий, досвідчений», схв. вешт «досвідчений», слн. vésê «тс»;—псл. *vëstjb<*vëdtjo «мудрий», похідне від основи дієслова vëdëti «відати, знати»; виведення від іменника vëstb «вість» (Шанский ЭСРЯ І 3, 83) неточне.— Фасмер І 309; Пре-обр. І ПО; ЭСБМ II 117; БЕР І 140—141; Miki. EW 390.— Див. ще відати, вість. [віщиці] «рід лишаїв» ВеЛ;— п. wiesz-czyca «ковтун»; — можливо, пов'язане з п. wieszczyca «відьма; прозорливиця» (пор. п. wieszcz «пророк, мудрець»); підставою для такого перенесення назви

могла бути віра в здатність «відьми» насилати на людей хворобу.— Див. ще віщий.

віщо «що» (зн. в.: за віщо, про віщо), навіщо, навіщось; — р. [вочто] ([за во-что, на вочто]); — бр. навошта «наві­що»; — не зовсім ясне; можливо, ре­зультат злиття займенника що (чьто) з прийменником въ (>во>ві). — Крав­чук ВЯ 1968/4, 131; Минина Юбилей­ная научно-метод. конференция северо­западного зонального объединения ка­федр русского языка, Л., 1969, 273— 275.

вія «волосинка на повіці ока», Вей «міфічна істота з повіками до землі», [війко] «повіка» ВеУг, віїстий, війчас­тий, віястий, ст. в"6я«вія» (XVII ст.);— бр. вейка «тс», ч. vëjicka «повіка», слц. vejice «вії»; —результат видозміни дав­нішої форми *вЬжа «повіка», спорідне­ної з стел. в'Ьжда «тс», болг. вежда «брова», схв. ejefya «тс», слн. vêja, які зводяться до псл. *vëdja «повіка», що пов'язується з vîdëti «бачити» (Miki. EW 391); видозміна зумовлена, очевид­но, впливом дієслова віяти; семантичне відхилення «повіка -*■ волосся на повіці» пояснюється суміжністю означуваних предметів.—ЭСБМ II 81, 118; Machek ESJĆ 681; Фасмер І 285; Преобр. І 107. ві'яти, віятися, [війва] «прапор» Ж. [війка] «віялка; лопата для провіювання зерна», [вія] «лопата для провіювання зерна» Ж, [віялиця] «хуртовина», віялка, віяло, віяльник, [віянь] «хуртовина» Ж, [віяч] «той, що віє зерно» Ж, віяльний, віяний, [вивіяси] «викрутаси» Ж, від­війки, завій, [завійна] «хуртовина», [за­війниця], завія «тс», завійний, [забіяку­ватий] «який любить гуляти», заспові-вшпи «навіяти» (перен.) Пі, [невіянка] «невіяне зерно, вид рослини», повів, повійниця «повія», повія, [повіяло] «вія­ло» Ж, провів «продув», [розвійний] «який розноситься вітром» Ж; — р. веять, бр. веяць, др. вЬяти, п. wiać, ч. vati (з *vëjati), слц. viat', болг. вея, м. вее, схв. eüjamu, слн. vèti, véjati (zito), стел, вїити;—псл. vëjati; — споріднене з лит. vëjas «вітер», лтс. vejs «тс», дінд. vayati «дме», vati «віє»,