Ек1сфк0сткмъ,еисекъстъ,еисекъсткмъ;- 7 страница

[волохач] (бот.) «щириця загнута (звичайна), Amaranthus retroflexus L.»;— похідне утворення від волохи «волосся»; назва зумовлена волотистим характером суцвіть цієї рослини.— Див. ще волохи.

волохи «волосся на руках і на тілі» СУМ, Г, волохач ^волохата істота», [во-лохатець] «комаха Tricodes» Ж, волоха­тий, волохатитися, волохатіти; — р. [волоха] «шкіра, шкура», п. włochaty «волохатий», [włochacz] «ведмідь»;— псл. *volxa «хутро, шкура», споріднене з во­лос, волокно (Фасмер І 345); χ у псл. *volxa могло бути емфатичне і тим са­мим служити для відрізнення від *volsb «волос».— Див. ще волос.

волоцюга, [волоцюжник] Ж, воло-цюзтво, [волонцюгувати] «волочитися,

бути волоцюгою»; — р. [волочуга], бр. валацуга «волоцюга; бабій», п. włóczęga «волоцюга»; — суфіксальне утворення від волокти; форми з ц замість законо­мірного ч (пор. рос. і польську форми) є результатом контамінації на україн­ському грунті форм *волочуга і ланцюга, збільш, від ланець; на це вказує і фор­ма з вставним н; щодо бр. валацуга, то тут можливий український вплив. — ЭСБМ II 34—35. — Див. ще волокти.

[волочильне} «крашанки й писанки, які на другий день великодня люди да­ють одне одному» Я, [волочебник] «той, хто ходить вітати в понеділок велико­дня», [волочильник] «другий день велико­дня» Я, [волочільник, волоч'шник] «тс», [волочільне] «подарунок у вигляді паски й кількох крашанок у понеділок] вели­кодня», [волочільник] «збирач велико­дніх подарунків» Ж. [волоч'шник] «тс.» Ж. [волочіння] «ходіння з поздоровлення­ми і святковими піснями в понеділок великодня», [волочобне] «данина міщан на господарський замок або двір», [во-лочовний] «великодній» Ж, ст. волочеб-ный «належний до великоднього тижня» (XVI ст.), волочебное «подарунок за проповідь на Великдень» (XVII ст.), волочЪлное (XVII ст.); — п. włóczebne «плата за волочіння (боронування); ве­ликодня данина в панський двір; об­ряд парубків на перший і другий день великодня; подарунок за проповідь на Великдень»; — похідні утворення від во­лочити «боронувати», пов'язані з давнім святковим обрядом.— Тимч. 301; SW VII 659.— Див. ще волокти.

[волочниця] (ент.) «вовчок, вовчок муха, Asilus L.» Ж; — результат давньої видозміни назви вовк, вовчок (др. вълкъ, вълчькъ). — Див. ще вовк.

волошка (бот.) «Centaurea cyanus L.; [конюшина альпійська, Trifolium al­pestre L.]»;—p. [волошка], бр. валаш­ка; —можливо, назва зз'мовлена волоха­тим виглядом чашечок цих рослин; у такому випадку назва пов'язана з воло­хи, псл. *volx-, і може продовжувати ще праслов'янську назву *volśbka, яка могла означати все волохате, зокрема волохату рослину.— Вісюліна—Клоков 220.— Див. ще волохи.

волуй

вольт

 

[волуй] «вид гриба, валуй, сироїжка смердюча, Russul a foetens» Ж, валуй «тс»; — р. валуй, [волуй, валун] «тс», бр. валуй; — очевидно, пов'язане з др. во­луй «волячий», похідним від волъ «віл»; пор. р. [коровяк] «білий гриб, поганка, Agaricus comatus», укр. [коровка] «вид гриба»; заслуговує на увагу й зіставлен­ня (Ильинский ИОРЯС 23/1, 174—175) з воло, р. [вылъ] «гуля», лат. vello «рву».— Шанский ЭСРЯ I 3, 13; Фасмер* І 345; Меркулова Очерки 157—158; ЭСБМ И 44.— Див. ще віл.— Пор. воло.

[волуйко] «йолоп, тюхтій» Ж, [ва-луйко] «тс.» Ж- [волуйкуватий] «дурний, як віл» Ж:—бр. [валуй] «дурень»;—оче­видно, похідне від др. волуй «волячий», волъ «віл»; форма з ва- вказує на можли­вість контамінації з [валюга] «ледар», [ва­лют] «тс». — Див. ще валити, віл.

волхв «чарівник, чаклун, провісник», [волхвіля] «чарівниця» Ж. ст. волхвъ (XV—XVIII ст.);— р. волхв, волшеб­ный, др. вълхвъ, волхвъ; — запозичення з старослов'янської мови; стел. βλ·κ^"β·κ «маг», як і болг. влъхва «розбійник; во­рожбит», слн. vôihva «чарівниця», вва­жається пов'язаним з етимологічно не­ясним дієсловом вл"ксмл;ти «бурмотати» (власне український відповідник мав би звукову форму *вовхв, пор. близькі до цього др. въшвити, въшебныи); пор. се­мантичні паралелі стел. е<мии «знахар, лікар» і баяти «говорити», стел, врачь «знахар, лікар» і р. врать, ворчать, укр. шептун, шептуха і шептати, ше­потіти. — Шанский ЭСРЯ І 3, 152— 153; Фасмер—Трубачев І 346; Преобр. І 94; БЕР ί 166; Младенов 71—72; Кі-parsky GLG 280—281.

[волюваха] (орн.) «сіра чапля, Ardea cinerea L.» Ж. [волеваха, волювак Ж. волювакаЖ, волюваня Ж] «те.»;-— суфік-, сальне утворення від воло, [воле]; птах названий так за видовжені пера на волі. — Див. ще воло.

воля, [вільник] «дідич» Ж, вільність, вольниця, вольності, вільний, вольний, вольовий, волити (волю), воліти, без­вілля, безволля, вдоволення, вдоволити, вдовольнити, [вдовіль Ж, вдоволь Ж], [відзволйти] «звільнити» Ж, [довольність] Ж, довільний, [довольний, довольнйтися],

доволі, дозвілля, дозвільний, дозволити, дозволятися, дозволений, дозволенний, збезволіти, збезволювати, [звіл], [зволе-нець] «відпускник» Ж, звільняти, [звали­ти], [вволитися] «погоджуватися» Пі, зва­ляти, звільна, задоволення, задовольняти, задовільний, невільник, невольник (заст.), невільничий, невольничий (заст.), невіль­ництво, [неволець] «невільник» Ж, не­воля, неволити, обезволіти, обезволюва­ти, підневільний, поволі, поволеньки, поневолити, привілля, привільний, при­зволення, призволяти, призволятися, приневолити, продовольство, продоволь­чий, [розволя] «повна свобода» Ж, увіль­няти, уволяти, уволю, [узволити] Ж', — р. бр. болг. воля, др. воля, п. вл. нл. wola, ч. vûle, слц. vôl'a, м. вол'щ, схв. вола, слн. vólja, стел, волга; — псл. volja, пов'язане чергуванням голосних з veleti «веліти»; — споріднене з лит. valià «воля», лтс. vaia «тс», дісл. val «вибір», двн. wala «тс», нвн. Wahl «тс; вибори», Wille «воля», wollen «хо­тіти», дінд. värah «бажання, вибір», ав. vara- «воля, відбір», кімр. guell «краще».— Шанский ЭСРЯ І 3, 157— 158; Фасмер 1347—348; ЭСБМ II 191; БЕРІ 175—176; Skok III 614; Kluge— Mitzka 833, 861, 870.— Див. ще веліти.

[воль (то)—воль (то)] «або — або, як — так і» Ж, [волі — волі] «тс.» Ж; — др. воле (частка) «ось; ану», воле — воле «або — або», стел, волк «ану, ось, і от, чи не, хіба не»; — неясне; може бути результатом якоїсь особової форми діє­слова voliti «воліти, хотіти», як хоч виникло з хочеш (від хотіти);^ могло бу­ти також утворене з займенникових еле­ментів vo — того самого, що і в укр. [α-βό] «ось», р. во-т, а-во-сь, та le— того самого, що і в укр. а-ле, ле-м, п. le-cz; у такому разі розділове значення «або — або» розвинулось у цієї вказівної за походженням частки при її повторенні так само, як і у вказівної частки то — — то. — Див. ще аво, але¹.

вольт «одиниця виміру електричної напруги», вольтаж; — р. бр. вольт, п. wolt, ч. слц. вл. volt, болг. м. волт, схв. волт, слн. volt; — запозичення з фран­цузької мови; фр. volte утворено від прізвища італійського фізика Алессанд-

вольфрам

вонка

 

po Вольти (Alessandro Volta, 1745— 1827).—СІС 131; Шанский ЭСРЯ І З, 155.

вольфрам; — p. вольфрам, бр. валь-фрам, п. ч. вл. wolfram, слц. volfrâm, болг. м. волфрам, схв. волфрам; — за­позичення з німецької мови; н. Wolfram утворено з Wolf «вовк», спорідненого з псл. *v^bJkb, укр. вовк, і -ram (нвн. Rahm) «бруд, сажа», спорідненого з англ. room «струп, короста», дінд. râmâ-«чорний», rami «ніч», лат. rävus «сірий»; наявність вольфраму в олов'яній руді була раніше небажаною, оскільки зни­жувала процент коштовного олова, а сам вольфрам вважався металом непо­трібним.— СІС 132; Шанский ЭСРЯ І З, 156—157; Kluge— Mitzka 579, 869.— Див. ще вовк.

вомкг, вомйга — див. омег.

вомич — див. омич.

[вомітувати] «блювати», [вонітувати, внітувати Me, онітувати Дз] «тс», [воміт] «блювота», Іоніт] «блювання» Me; — бр. ванітаваць «блювати», ватты «блювота»; — запозичення з польської мови; п. womitować «блювати», womit «блювання, блювота», як і схв. воми-рати, вомитирати «блювати», запозиче­ні з латинської мови; лат. vomere «блю­вати», vom і tus «блювота» споріднені з лит. vémti «блювати», дінд. vâmati «блює», ав. vam- «плювати», дісл. vœma «морська хвороба».— Мельничук Молд. эл. 165; ЭСБМ II 50, 53; Brückner 630; Walde—Hofm. II 835.

[вомпитиі «бентежитися, соромитися, вагатися, сумніватися», [вонпити, вонт-пити ЖІ «тс», [вонплйвий] «недовірли­вий, такий, що сумнівається» Бі, [звом-пити] «збентежитися, злякатися», [зеон-пити, звонтпити] «тс»; — бр. [вом-піць];— запозичення з польської мови; п. wątpić «сумніватися» походить з давні­шого vçtbpiti, де vç- було префіксом, що відповідає укр. у- в утори (пор. п. wątor «тс»), a -tbp- коренем, що відпо­відає укр. -men- v дотеп, недотепа. — Richhardt 112; ЭСБМ II 191; Brückner 605.— Див. ще дотеп, ті'пати, у-.

вон «геть (переважно вигук для від­гону собак); [назовні ВеУг]», зовні; — р. бр. вон «геть», др. вънъ «назовні», п. ст.

4?4

нл. wen, ч. ven, слц. von, вл. won «тс», болг. вън «геть, назовні», вънка «на­зовні», схв. ван «геть», слн. vèn «тс», стел. β·κντ» «зовні, назовні»; — псл. vwb «зовні, назовні»; — очевидно, спорід­нене з дінд. vânam «ліс»; пор. семантичну паралель у лит. laûkas «поле» — laïïk «геть», laukafj «назовні, на двір»; менш переконливе зіставлення (Trautmann 360) з прус, winna «назовні».— Шанский ЭСРЯ І 3, 158; Фасмер І 348; ЭСБМ II 192; БЕР І 207; Skok III 564; Zubaty St. a cl. II 196—198.

вона, вони, воно — див. він.

[вонечник] (бот.) «шавлія липка, Sal­via glutinosa L.»; — похідне утворення від воняти «видавати запах», про що свідчать і інші назви цієї рослини ка­дило, медунйця. — Див. ще воняти.

[вонига] (бот.) «горобина, Sorbus au-cuparia Gaertn.» Я, [вонёга] «тс.» Я; — суфіксальне утворення від воняти; назва зумовлена своєрідним запахом цвіту горобини, яка ще називається [емер-дяк]. — Див. ще воняти.

Воніфатій, Боніфшпій, Боніфат, ст. Бонифацій «Добротворець», з еллинска Вонифшпій (1627); — р. Вонифатий, Во-нифат, Бонифатий, Бонифат, бр. Ба-ніфат, Баніхват, Баніфацьій, Ваніфа-цый, п. Bonifacy, ч. слц. Boniféc, болг. Бонифаций, слн. Bonifacij, стел. Есми-φήτ·κ, Есх*иф<шътии; — через церковно­слов'янське посередництво запозичено в східнослов'янські мови з грецької і через польське посередництво з ла­тинської; гр. Βονιφάτιος, Βονιφάντιος походить від лат. Bonifatius (Bonifacius), утвореного з основ прикметника bonus «добрий» та іменника facies «образ, об­личчя» (або fatum «доля» чи дієслова facio «роблю»).— Беринда 187; Петров­ский 64, 80; Илчев 83.

[вонкаї «зовні, назовні»; — р. [бан­ки] «геть», бр. вонкі «назовні», м. [вон­ка] «надвір»; — утворено з прислівника еон і частки -ка, тієї самої, що і в нйнь-ка, тутка, [внука], спорідненої з дінд. kam (частка узагальнення), ав. kä «тс», лит. ст. -ka- (вказівна частка), гр. ка, κεν, можливо, також псл. къ(п), укр. к.— Фасмер І 348, II 147; ЭСБМ II 192; ESSJ SI. gr. I 316—318.— Див. ще вон.

вон я к

вори

 

[воняк] (орн.) «одуд, Upupa epops» Я; — похідне утворення від воняти; назва зумовлена різко неприємним за­пахом м'яса одуда і його неохайного гнізда.— БСЭ 43, 665—666.— Див. ще воняти.

воняти, [вон'іти] «приємно пахнути» Ж, вонючка (бот.) «хрінниця смердюча, Lepidium ruderale L.», [воня, вонь, вон-лйвий], [ванний] «ароматичний» Пі, во­нючий, [вонькйй] Я; — р. вонять, бр. Іванець], п. wonieć «пахнути», ч. vonëti, слц. vonat', вл. wonjeć, нл. wonjaś «тс», болг. воня «смердіти», схв. встати «пахнути; нюхати», слн. vonjati «пах­нути», цел. bonetto «тс»; — псл. von­jati, очевидно, похідне від *vonja (<*onja) «запах»; —споріднене з дінд. âniti «дихає», гр. άνεμος «вітер, подув», лат. animus, «дух», гот. us-anan «види­хати», сірл. anal «дихання»; пор. семан­тичну паралель в українській мові: дух — дихати і дух «запах», духи «пар­фуми»; за іншим припущенням (Bruck­ner ZfSlPh 2, 309; Machek ESJĆ 704; БЕР І 176), псл. *vonja походить від гіпотетичного *[v]odnja, яке зіставляє­ться з лит. uosti «нюхати» і лат. odor «запах».—Шанский ЭСРЯ І 3, 158—159; Фасмер І 349; Преобр. 195—96; ЭСБМ II 52; Skok III 615; Pokorny 39.

[вонятувати] «блювати» Я, [воняти] «блювота» Я;—результат контамінації слів [вомітувати, вом'їти] і воняти (див.).

[вонькїр, вонькир] (мати вонькір на кого «мати око, наглядати за ким», вонь­кир підняти на кого «накинутися на кого зі злістю» Ж);— неясне.

вопаланка, вопалка — див. опалати.

вопар — див. опар.

[вопйр] «кажан, Vespertilio» ВеБ; — діалектний варіант назви упйр, якою був замінений давній етимологічно непро­зорий слов'янський термін нетопир (пе-topyrb), що означав кажана — незви­чайне крилате звірятко, активне тільки вночі.— Див. ще упйр.— Пор. нето­пир.

[вопйти] «волати, голосно кликати» Ж, ВеЛ, ст. вопйти (XVIII ст.); — p. вопить, др. въпити, вопйти, ч. upëti,

слц. upet', болг. въпйя, схв. сапати, упи­ти, стел, въпити;— псл. уърШ <*upi-tei; — споріднене з лит. vapè'ti «бель­котати», ùpas «луна», лтс. ùpêt «кричати», ûpis «пугач», дісл. ufr «гірська сова», дангл. of «пугач», двн. üvo «тс», ав. ufyeimi «закликаю»; іє. *Цар-, *ир-звуконаслідувального походження.— Шанский ЗСРЯ І 3, 160; Фасмер І 349— 350; БЕР І 207—208; Skok III 565; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 190—192; Fraenkel 1168—1169; Vries AEW 632.

вор, ворій — див. вір².

[ворбина, воріб — див. горобина.

[ворвань] «жир з морських тварин»;— р. бр. ворвань «тс», др. ворвонь «вид тва­рин», п. [warwol] «ворвань», ч. слц. vor-van «кашалот»; — запозичення з скан­дінавських мов; дшв. narhval «нарвал», шв. дат. narval «тс.» походять від дісл. néhvalr «вид китів» (букв, «трупний кит»), утвореного з основ іменників nâr «труп», спорідненого з гот. naus, стел, мавь «тс», лтс. nave «смерть», і hvalr «кит», спорідненого з двн. (h)wal, нвн. Wal(fisch) «тс», можливо, також лат. squalus «велика морська риба», прус, kalis «com»; давньоісландська наз­ва зумовлена, очевидно, чорно-білим за­барвленням цієї тварини.— Шанский ЭСРЯ І 3, 163; Фасмер І 351; ЭСБМ II 196; Vries AEW 404; Jóhannesson 684, 812—813.— Пор. ворвіль.

[ворвіль, род. в. ворволя] «пухир на шкірі» Ж; — неясне; можливо, спорід­нене з бр. [варволь], п. [warwol] «вор­вань»; значення «пухир на шкірі» з «ворвань» («риб'ячий жир») могло роз­винутись через проміжне значення «гнійник».

[ворролинець] «вид драгляків (ме­дуз), Rhizophysa» Ж; — назва утворена від [ворвіль] «пухир»; пор. німецьку на­зву Wurzelblasenquale, утворену з ос­нов іменників Wurzel «корінь», Blase «пухир», Quale «медуза».— Див. ще вор­віль.

[вориІ «балакай»: [є, βορά!] «що там говорити! що з тобою говорити! нічого про це говорити!» Me, [ворйнося] «говори ти» Mo (очевидно, з *вори-но сі «говори-но собі»); — можна думати, що це усі­чена форма наказового способу говори,

ворйна

ворог

 

але не виключається й те, що це скосте­ніла форма праслов'янського дієслова *voriti «говорити, бурчати, галасувати», спорідненого з псл. *vbrati/*vbrëti «го­ворити, шептати», укр. ворчати, [ворко­ти] «бурчати», воркотати, верещати, р. врать «брехати», п. wrzawa «шум, крик, гармидер», wrzask «крик, гамір, галас», болг. врява «шум; [слово, говір]»; усі ці слова могли мати початок у звукона­слідувальному іє. *ц(е)ге- «говорити». — БЕР І 193.— Пор. говорити.

ворйна, ворйння, вор'я, воряка, воря-нок — див. вір¹.

[ворі'дчик] «обнесений огорожею квіт­ник біля хати» Па; — очевидно, резуль­тат контамінації слів горідчик «тс.» (по­хідне від город) і вір'я «огорожа з жер­дин».— Див. ще вір¹, город.

[воркати] «муркотати, воркотати» Me, воркнути «муркнути» СУМ, Г, ворко­тати, воркотіти, воркувати (про го­лубів), ворчати, [варка] «воркотання, бурчання», воркітня, воркота, воркот- яя«тс», [воркїн] «той, хто воркоче», [вор-котя] «тс», воркіт (про кота), [воркута] Я «тс», воркотун, воркун, воркітливий, воркотливий; — р. ворчать, бр. варка-таць, др. въркати, върчати, п. warczeć «бурчати», ч. vrkati «воркувати», vrceti «бурчати», слц. vrcat' «гарчати», вл. wórćeć «бурчати; квакати», нл. warcaś «бурчати», болг. вряквжаб'яче квакання», м. врека «мекає» (про козу), схв. врчати «воркотати, бурчати», слн. vrcati; — псл. *v'^lîkati, *v^,îcati < *v'^lîkëtei; — споріднене з лит. urkti «бурчати», urg-zti «тс», лтс verkti «плакати» і, мож­ливо, лат. urcäre «кричати» (про рись); іє. *Ц(е)г- (звуконаслідувальне), звід­ки, можливо, також вереск, ворй, во­рон.— Шанский ЭСРЯ І 3, 163—164, 169; Фасмер І 351; Преобр. І 98; Machek ESJĆ 700; БЕР І 193; Skok III 621.

[воркоч] «коса (волосся)» ВеЛ; — р. [воркоч] Фасмер, др. въркочь, воркочь, п. warkocz, ч. слц. vrkoc, схв. вркоч «чепурун»; — остаточно не з'ясоване; ви­словлювалась думка (Machek ESJĆ 700) про спорідненість із нвн. Werg «клоччя», пов'язаним з нвн. Werk «діло», гр. έργον «тс», що походять від іє. *uerg-

«діло; робити»; помилково зіставлялося з схв. брк «вус» (Brückner 602), а також із нвн. Haarzopî «коса» (Срезн. І 400).— Фасмер І 351; Skok III 628; Kluge—Мі tz-ka 854.

воркувати — див. воркати.

[воркуня] {в.-костолйчка) (іхт.) «мор­ський півень, летюча риба, Trigla hi-rundo (lucerna) Ь.»Ж; — очевидно, каль­ка нвн. Knurrhahn букв, «воркітливий півень»; ця риба, попадаючи в повітря, видає буркотливі звуки (внаслідок тер­тя зябрових кісток).— Kluge—Mitzka 385.— Дир. ще воркати.

[ворнитель] «товариш молодого, боя­рин» Mo; — запозичення з молдавської мови; молд. ворничел (рум. vornicél) «тс.» пов'язане з ворник (рум. vórnic) (іст.) «ворник, придворний чин (у Мол­давії); сільський староста», запозиченим із слов'янських мов,— пор. цел. др. дворника (назва посади), укр. [двірник] «комендант замку; староста» Ж· — СДЕЛМ 78; DLRM 941.— Див. ще двір.

ворог «недруг; [злодій] Ж», [воріг], ворожда «ворожнеча; вороги Пі», [во-рожнета], ворожнеча, ворожня «вороги» Пі, ворожий, [ворожнячий] Я, ворогу­вати; — р. заст. і розм. ворог, бр. вораг, др. ворогъ, п. wróg «ворог; доля», ч. слц. vrah «убивця», вл. заст. wróh, болг. враг «ворог», м. враг «чорт, диявол; во­рог; хитрун», схв. враг «чорт, диявол», слн. vrag «тс», стел, врагг. «ворог; дия­вол»; — псл. *vorgb «ворог, лиходій», давніше, мабуть, «вигнанець, відкину­тий», пов'язане чергуванням голосних з *v*Tgati «кидати»; — споріднене з лит. vafgas «горе, біда, злидні», vafgti «тер­піти», vérgas «раб», лтс. vargs «слабкий, марний, злиденний», vàrgt «сохнути, марніти», прус, wargs «лихий, злий», далі, можливо, з гот. wrikan «пересліду­вати», wraks «переслідувач», лат. urgeo «тисну, жену»; іє. *urg-, що лежить в основі цих слів, означало, очевидно, «переслідувати, кидати, мучити»; дум­ка про запозичення з германських мов (Machek ESJĆ 698) малопереконлива.— Шанский ЭСРЯ І 3, 164—165; Трубачев Терм, родства 164—165; Фасмер І 352; ЭСБМ II 194—195; Bruckner 632; БЕР І

ворожити

воронець

 

178—179; Skok III 617; Rudnicki Prasł. II 106; Trautmann 342; Walde—Hofm. II 839; Feist 573; Pokorny 1181.—Пор. вергати, ворожити.

ворожити, ворожба, [ворож] «ворож­бит» ВеЛ, [ворожбей] «тс.» Я, ворожбит, ворожбитство, [ворожиль] «ворожбит» ВеЛ, Іворожиля) «ворожка; (ент.) со­нечко, Coccinella septempunctata L.» ВеЛ, ворожій, ворожка, ворожебний, во­рожильний;— р. ворожать, бр. варажь'щь, др. ворожити, п. wróżyć «ворожити», ч. vraziti «чаклувати», болг. вража «чаклую», м. вража «ворожу, чаклую», схв. вражати «чаклувати», слн. vraziti «шкодити чаклуванням»; — псл. *vor-źiti < *vorgitei; — загальноприйнятої етимології не має; пов'язується у зна­ченні «чаклувати, спричиняти чаклу­ванням зло ворогові» з *vorgb «ворог, лиходій, зла сила, лихо» (Преобр. І 96— 97; Горяев 55; Mikkola WuS 2, 218); Існує також думка (Vaillant RES 35, 93—94; Machek ESJĆ 699), що ворожити означало первісно «кинути (жереб)» і пов'язане з псл. *vergti, укр. верга-ти.— Шанский ЭСРЯ І 3, 165—166; Фасмер — Трубачев І 353; ЭСБМ II 57— 58; БЕР І 179—180; Skok III616.—Пор. вергати, ворог.

[ворожіля] «підземні пагони картоп­лі; картоплиння» ВеУг, [ворозіля] «тс.» ВеУг; — очевидно, похідне утворення від основи вороз-(верз-), тієї самої, що ї в іменниках (по)ворозка та ін.— Див. ще верзти, вороза.

[вороза] «мотуз, мотузок, шнурок»» [ворозкаі «вервечка» Me, [ворозкйй] «грайливий» (про коня) ВеЗн, [поворізка] «мотуз» Ж, повороз, поворозка «тс»; — др. поворозъ «перетинка», п. powróz «повороз», нл.. powrjoz «мотуз»; — псл. *vorzb, *vorza «мотуз, вірьовка», по­в'язане чергуванням голосних з *v^bfzti «в'язати»; — споріднене з лит. virus «посторонок», дісл. Virgili «мотуз, ві­рьовка», virgull, днн. wurgil «тс», н. würgen «душити, давити»; іє. *uergh-, що лежить в їх основі, очевидно, є по­ширенням індоєвропейського кореня *uer- «в'язати».— Brückner 433; БЕР І 185, 189; Kluge—Mitzka 869—870; Büga

RR II 658; Vries AEW 667.— Див. ще вір¹.— Пор. верзти.

ворок «мішок; торбинка для віддав­лювання сиру», [вор] «великий мішок» Бі, ворочок, [воряк] «мішок для годівлі коней» Пі, ворочкуватий; — п. worek «ворок, мішок»; — псл. *уогъкъ, су­фіксальне утворення від vont «щось зв'язане або сплетене, мішок, пліт, ліса, огорожа».— Brückner 631.— Див. ще вір¹.

ворон (орн.) «крук, Corvus corax L.», [ворін, орон ВеНЗн], [воронйна] «місце, куди злітаються ворони» Я, вороння (зб.), вороняччя «тс», вороня­чий; — р. ворон, др. воронъ, п. ст. wron, ч. vran, вл. [wron], нл. ron, ст. wron, болг. м. вран, схв. вран, слн.. vrân, стел, врпмъ; — псл. *уогпъ «крук»; — споріднене з лит. vafnas «ворон», прус. warnis «тс», лте värna «ворона», тох. В wraufia «тс»; іє. *цег- може бути звуконаслідувальним, паралельним до кореня * ker-/kor-/kr-, звідки укр. крук, крюк, лат. cornfx «ворона» (тут corn-може відповідати псл. *vorn- щодо су­фікса), двн. hraban «ворон».— Шанский ЭСРЯ І 3, 166; Фасмер І 353; БЕР І 180; Skok III 617—618; Walde—Hofm. Г275; Kluge—Mitzka 576.— Пор. ворона.

ворона (орн.) «гава, Corvus corone L.», [воронь] «тс.» Л; — р. ворона, бр. варана, др. ворона, п. wrona, каш. [var-па], ч. слн. vrana, слц. vrana, вл. wróna, болг. м. врана, схв. врана, стел, врд-Nd; — псл. *vorna «ворона» виводиться від псл. *уогпъ «ворон, крук» (з огляду на подібність обох птахів і на менший розмір ворони остання могла сприйма­тися як самиця ворона), що спостері­гається і в інших індоєвропейських мо­вах: пор. лит. verna «ворона», лте vârna, прус, warne, тох. В wrauna «тс.» (оче­видно, це балто-слов'янсько-тохарська ізоглоса).— Критенко Вступ 522, 546; Фасмер—Трубачев І 353; ЭСБМ II 62; Machek ESJĆ 698; БЕР 1181; Trautmann 343.— Див. ще ворон.

[воронець¹] «напій з горілки з ме­дом»;— неясне.

воронець² (бот.) «півонія вузьколис­та, Paeonia tenuifolia L.; [чернець, Ас-

воронки

ворбтати

 

taea L.J»; — р. воронец «тс», бр. вара-нец «Actaea L.», слц. vranec «тс»; — суфіксальне утворення від прикметника вороний; чернець названий так за свій чорний колір (пор. ще п. czerniec, czar­ny korzeń, нвн. Schwarzwurzel «тс», букв, «чорний корінь»); застосування цієї назви до півонії з великими крива­во-червоними квітами залишається не­зрозумілим.— Machek Jm. rostl. 44.

вороний «кольору воронячого крила, чорний з металевим полиском», воронець «кінь вороної масті», воронько «тс», [во­ронило] «сіль для воронування» Ж, во­ронуванні «чорнити метал»; — р. воро­ной, бр. вараны, др. вороний, п. wrony, ч. слц. vrany, болг. м. вран, схв. вран, слн. vrén, vrénji, цел. врдши «тс»; — пел. *уогпъ(]'ь) «тс», утворене від *vorm> «ворон» за подібністю до його кольору.— Шанский ЭСРЯ I 3, 167; Фасмер I 354; БЕР І 180.— Див. ще ворон.

воронка «[чіп, затичка Г; отвір у боч­ці, сопілці, свистку Me]; (нове, з рос.) вирва, яма від вибуху»; — р. воронка «лійка; яма конічної форми», бр. варонка «яма конічної форми», п. wrona «отвір, дірка», ч. vrana «тс», болг. врана «отвір у бочці; чіп», схв. вран> «чіп», слн. vrânj «тс»; — псл. *vorné, що означало, очевидно, «колодка, чіп»; — поза сло­в'янськими мовами певні відповідності спостерігаються тільки в лте värna «колода з жолобками для виття вірьов­ки»; зіставляється також з алб. vârrë «рана», дінд. vranah, vranam «тс»; мож­ливо, того ж походження, що й вір «жер­дяна загорода», отвір, βόροκ «мішок».— Шанский ЭСРЯ І 3, 167; Фасмер І 354; Преобр. І 97; ЭСБМ II 63; Machek ESJĆ" 698; БЕРІ 181; Skok III 618.—Див. ще вір¹, ворок.

[воронячка (чорна)] (бот.) «водянка чорна, Empetrum nigrum L.» Ж; — p. вороника, [воронйца] «тс»; — очевидно, пов'язане з ворона на підставі чорного кольору ягід (пор. н. Krähenbeere «тс», букв, «вороняча ягода»).— Вісюліна— Клоков 197.— Див. ще ворона.

[вороньок] «давній сорт яблук, ві­домий на Україні, названий німцями бордорфським» Я; — неясне.

воропай¹ (епітет чоловіка або моло­дого в народній поезії); —бр. [варапай] «епітет молодого; коровай»; — утворено від др. воропъ «напад», що відбиває стародавній звичай викрадання (уми­кання) дівчини; — пел. *уогръ «напад» має відповідності у гот. wairpan «кидати», двн. wërfan, нвн. werfen «тс», дісл. varp «закидання сітки», ісл. varpa «кидати»; зближення Потебні з лте vêrpejs «пря­дильник» (у Курського, РФВ 49, 18) викликає сумнів у першу чергу з се­мантичного погляду.— Фасмер І 354; Преобр. І 97; ЭСБМ II_L59;

[воропай²] «буркотун»; — очевидно, результат семантичного зближення воро­пай¹ (епітет чоловіка) і воркати (див.).

[вороський] «зайвий; набридливий» Ж; — давніше *ворожський, суфіксаль­не утворення від ворог, що спочатку оз­начало «ворожий, противний, несприят­ливий».— Див. ще ворог.

ворот, воротило, воротій, вороття — див. вертіти.

ворота, [ворітенний] «охоронник во­ріт» Ж, ворітник «тс», ворітниця «одна з двох половин воріт; ворітний стовп», ворітня «тс», [воріття] «ворота, місце при воротах», ворітця «хвіртка» СУМ, Г, воротар, воротник, [воротниця] «по­ріг під воротами Я; ворота, плетені з пруття», ворітний, воротній, підворіт­тя, підворітний; — р. ворота, бр. во­роты, др. ворота, п. вл. нл. wrota, ч. vrata, слц. vréta, болг. врата «две­рі», м. врата «тс», схв. врата, слн. vräta «двері; ворота», стел, крлта; — псл. *vorta, мн. від *vorto, пов'язаного з дієсловом *ver-ti «запирати» і іменни­ком vorb «огорожа»; — споріднене з лит. variai (мн.) «ворота», лте värti «тс», прус warto «двері», дангл. weorö, worö «загорожа будинку, двір, вулиця», алб. vathë «загорожа; двір; обора, кошара», тох. В warto, warto- «сад, гай», дінд. vrti-«тин, загорожа».— Шанский ЭСРЯ ГЗ, 168; Фасмер І 354—355; Преобр. І 97—98; ЭСБМ II 64; Machek ESJĆ 699; БЕР І 182; Skok III 619; Fraenkel 1204.— Див. ще верея, вір¹.

[воротатиІ «обрушувати зерно в сту­пі»; — неясне.— Пор. боротати.