Класифікація інновацій

Інноваційні ділові процеси. Роль інноваційного проектного менеджменту та реінженірингу в бізнес процесах

Інноваційний процес як складова частина інноваційного проекту пов'язаний зі створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій та найповніше розкривається через етапи його організації, які встановлюються відповідно до основних стадій еволюції наукового знання у циклі робіт:

"дослідження → розроблення → виробництво".

 

Класифікація інновацій

Для управління інноваційною діяльністю необхідно вивчити природу інновацій. Для цього необхідно вміти відрізняти:

- інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольору, форми);

- незначні технічні або зовнішні зміни у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання і не впливають суттєво на параметри, властивості, вартість виробу, а також матеріали та компоненти, котрі до нього входять;

- розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва продуктів, які ще не випускалися на даному підприємстві, але вже відомі на ринку, з метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства.

Новизна інновацій оцінюється:

- технологічними параметрами;

- з ринкових позицій.

З урахуванням цього будується класифікація інновацій залежно від:

- технологічних параметрів: продуктові і процесові;

- за типом новизни для ринку;

- за місцем у системі (на підприємстві, у фірмі);

- залежно від глибини змін;

- із урахуванням сфер діяльності підприємств.

Залежно від технологічних параметрів інновації розподіляються на продуктові та процесові.

Продуктові інновації включають застосування нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих; отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесові інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

За типом новизни для ринку інновації поділяються на:

- нові для галузі у світі;

- нові для галузі в країні;

- нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем у системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

- інновації на вході підприємства (зміни у виборі та використанні сировини, матеріалів, машин і обладнання, інформації тощо);

- інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація тощо);

інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Залежно від глибини змін, що вносяться, виділяють інновації:

- радикальні (базові);

- такі, що поліпшують;

- модифікаційні (часткові).

З урахуванням сфер діяльності підприємств виділяють інновації:

- технологічні;

- виробничі;

- економічні;

- торгові;

- соціальні;

- галузі управління.

Крім того є й класифікація інновацій, запропонована російським ученим А.І. Пригожиним за розповсюдженістю, охопленням ринку та іншими ознаками масштабів і новизною:

За розповсюдженістю:

- одиничні;

- дифузні.

За місцем у виробничому циклі:

- сировинні;

- такі, що забезпечують (зв'язують);

- продуктові.

За спадковістю:

- такі, що заміщують;

- такі, що скасовують;

- такі, що повертають;

- такі, що відкривають;

- ретровведення.

За охопленням очікуваної долі ринку:

- локальні;

- системні;

- стратегічні.

За інноваційним потенціалом і ступенем новизни:

- радикальні;

- комбінаторні;

- такі, що удосконалюють.

Четвертий і п'ятий напрямки класифікації, що враховують масштаб і новизну інновацій, інтенсивність інноваційної зміни, відбивають кількісні та якісні характеристики інновацій і мають значення для економічної оцінки їх наслідків та обґрунтування управлінських рішень.

Етапи інноваційного процесу послідовно змінюються, передбачають зародження і обґрунтування ідеї нового методу задоволення суспільних потреб, створення, розповсюдження, використання на практиці конкретного продукту, технології, послуги.

Логічні форми інноваційного процесу (ІП):

- простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);

- простий міжорганізаційний (товарний);

- розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний ІП передбачує створення і використання нового всередині однієї і тієї ж організації, але нове у цьому разі не набуває товарної форми.

При простому міжорганізаційному ІП нове виступає як предмет купівлі-продажу. При цьому передбачається відокремлення функції розробника і виробника нового від функції його споживача.

Розширений ІП виявляється у створенні нових виробників нововведення. При цьому передбачається порушення монополії виробника-піонера, що сприяє удосконаленню споживчих якостей створюваного товару через взаємну конкуренцію.

В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два суб'єкти господарювання: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення.

Особливістю інноваційного згаданого процесу є те, що новим є - технологічний процес. Таким чином його виробник і споживач можуть суміщатися в одному суб'єкті господарювання.

Простий інноваційний процес переходить в товарний за дві фази: 1) створення нового та його розповсюдження; 2) дифузія нововведення.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і збуту, організація виробництва. На першій фазі створюються передумови такої реалізації, але не реалізується корисний ефект нововведення.

Інноваційний процес починається з етапу проведення пошукових науково-дослідних робіт (НДР), що належать до фундаментальних наукових досліджень, які реалізують результати фундаментальних теоретичних досліджень.

Всі пошукові НДР виконуються у академічних закладах, навчальних закладах, або у великих науково-технічних організаціях промисловості. Для цих робіт залучається персонал високої наукової кваліфікації.

На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення та між виробниками і споживачами.

На другому етапі інноваційного процесу виконуються прикладні НДР. Для потенційних інвесторів фінансування прикладних НДР пов'язане із наявністю економічного ризику, що зумовлено високою ймовірністю отримання негативних результатів. Тому інвестиції на дані цілі прийнято називати ризикоінвестиціями

На третьому етапі інноваційного процесу виконуються дослідно-конструкторські роботи (ДКР). Із аналізу тенденцій у розподілі витрат за укрупненими стадіями ДКР визначається доцільність фінансування не на весь цикл робіт, а за етапом. На кожному з етапів визначаються найсуттєвіші їх результати.

На четвертому етапі ІП здійснюється процес комерціалізації нововведення-продукту від запуску у виробництво до виходу на ринок як товару

При запуску у виробництво потрібні інвестиції у реконструкцію виробничих потужностей; витрати на підготовку персоналу; витрати на рекламу. На цьому етапі інноваційного процесу інвестиції залишаються у зоні значного ризику та носять його ризиковий характер.

На рис.3.1 наведено життєвий цикл інновацій, а в таблиці 3.1 – основні етапи і результати інноваційних процесів, джерела їх фінансування.

Рис. 3.1. Життєвий цикл інновацій

 

Таблиця 3.1

Основні етапи і результати інноваційних процесів, джерела їх фінансування

	Етап 1: проведення пошукових НДР	Етап 2: виконання прикладних НДР	Етап 3: виконання ДКР	Етап 4: освоєння виробництва нової продукції
Результати	Висунення, обґрунтування та експериментальна перевірка ідей нових методів задоволення суспільних потреб	Визначення кількісних характеристик нових методів шляхом розроблення ТЗ і ТП на ДКР, технічних інновацій (ТІ)	Створення досліджених зразків нової продукції, коригування і передача у виробництво технічної документації	Досягнення повної окупності інвестицій у процесі реалізації продукції, отримання доходу
Джерела фінансування	Державний бюджет, зокрема за програмами розв'язання найважливіших НТП	Державний бюджет, кошти замовників, Інноваційні фонди	Власні кошти промислових підприємств, кошти замовників, державний бюджет	Власні кошти організацій, емісія цінних паперів і банківські кредити, підтримка держави