Мотивація закупівлі інновацій

Мотиви закупівлі інновацій зумовлені низкою таких основних факторів:

- підсилення конкуренції;

- зміни у регулятивному виробничо-торговельному процесі;

- удосконалення технологічних процесів;

- зміни в системі оподаткування;

- досягнення на міжнародному фінансовому ринку.

На ринку інновацій механізм ринкового господарювання примушує продуцента і продавця інновації враховувати інтереси і запити покупця. Підсилення конкурентів спонукає суб'єкта господарювання здійснювати заходи для підвищення своєї конкурентоспроможності.

Регулятивний виробничо-торговельний процес - це цілеспрямований процес, який забезпечує підтримку діяльності суб'єкту господарювання і регулювання його діяльності відповідно до норм, нормативів, правил і порядків, що встановлюються відповідальними органами і умовами ринкової економіки. Регулювання виробничо-торговельного процесу (умовлене низкою законів і спирається на широке використання різних форм, методів, засобів і механізмів регулювання.

Важливим фактором, який зумовлює появу інновацій, є досягнення на міжнародному ринку. У період розквіту в інвесторів з'являється більше вільних грошей. Відповідно з'являється більше причин для пропозицій їм нових продуктів і технологій, ніж під час спаду. При економічному спаді основний акцент в інноваційному менеджменті робиться на зменшенні ризику.

Практика показує, що коли певного продукту мало, то є тільки одне завдання - випустити більше даного продукту гарної якості. Коли ж продукту багато як у кількісному, так і у видовому відношенні, то завдання набагато ускладнюється: якого виду і в якій кількості треба випускати продукт?

У цих умовах важлива роль відводиться бенчмаркингу і маркетингу. Причому бенчмаркинг необхідно використовувати не тільки для вивчення досягнень на міжнародному ринку, але також і на вітчизняному ринку.

Метою мотивації закупівлі інновації є отримання суб'єктом господарювання грошових коштів у майбутньому за рахунок реалізації ним нових продуктів або технологій, закуплених сьогодні.

Основними мотивами закупівлі інновацій є:

- підвищення конкурентоспроможності та іміджу суб'єкту господарювання;

- отримання у перспективі прибутку на капітал, що вкладено сьогодні.

Мотиви закупівлі інновацій зумовлені цілою низкою факторів як об'єктивних, так і суб'єктивних.

До суб'єктивних факторів належать фактори, що відбивають інтереси конкретного покупця, плани і програми його інвестиційної та фінансової діяльності, психологічні здібності, професіоналізм менеджерів та ін.

Основними об'єктивними факторами є:

- зміни у регулятивному виробничо-торговельному процесі;

- зміни у системі оподаткування;

- досягнення на міжнародному ринку.

Наведені об'єктивні фактори збігаються з факторами мотивації створення і продажу інновацій, але в їх основі лежать вже інтереси і запити покупців.

Інноваційна діяльність має альтернативний характер. Вона може здійснюватися не тільки на будь-якому з етапів інноваційного процесу, але й поза ним у процесі придбання патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, корисних ідей. Крім того, до сфери інноваційної діяльності належить модифікація продуктів, які мають попит на товарному ринку, шляхом доопрацювання конструкцій і застосування нових технологічних процесів з метою покращення експлуатаційних параметрів, зменшення собівартості виготовлення, отримання додаткового прибутку.

Інноваційна діяльність у сфері технологічної підготовки виробництва спрямована на оновлення обладнання, приладів і оснащення, освоєння нових способів підвищення якості продукції, організації і планування виробничих процесів. Механічна обробка предметів праці послідовно на основі інноваційної діяльності надає місце безперервним фізико-хімічним процесам, новітнім технологіям.

Технологічні напрямки інноваційної діяльності забезпечують підвищення експлуатаційних показників нових виробів, зменшують витрати праці та матеріалів. При цьому кожна з технологічних НДР на порядок нижча за витратами порівняно із вартістю ДКР і забезпечує успіх комерціалізації продукції, що виробляється та реалізується.

Управління інноваціями, або інноваційний менеджмент порівняно нове поняття у науково-технічній, виробничо-технологічній, фінансово-економічній та адміністративній сферах діяльності професійних управляючих (менеджерів).

Інноваційний менеджмент - це сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами, інноваційною діяльністю, організаційними структурами, що зайняті цією діяльністю, та їхнім персоналом. Як і для будь-якої іншої галузі Менеджменту, для нього характерними є такі риси:

- постановка мети і вибір стратегії;

- чотири стадії циклу: планування, визначення умов і організація, виконання, керівництво.

Об'єктами управління в державних, акціонерних і приватних організаціях (фірмах) є напрямки інноваційної діяльності, пов'язані з процесами створення, освоєння виробництва і комерціалізації нових споживчих цінностей, їх розповсюдженням і використанням як готових продуктів, прогресивних технологій і послуг.

На кожній стадії циклу розв'язуються певні завдання:

Планування - складання плану реалізації стратегії.

Визначення умов і організація - визначення потреби в ресурсах для реалізації різних фаз інноваційного циклу, постановка завдань перед співробітниками, організація роботи.

Виконання — виконання досліджень і розроблень, реалізація плану.

Керівництво — контроль і аналіз, коригування дій, накопичення досвіду. Оцінка ефективності інноваційних проектів, інноваційних управлінських рішень, застосування нового.

Всі без винятку організації виконують роботу, яка переважно полягає або у діях, або у проектах, хоча ці поняття можуть і перекриватися н часі. Дії та проекти мають багато спільного, наприклад:

- вони виконуються людьми;

- виконуються з обмеженими ресурсами;

- плануються, виконуються і контролюються.

Дії та проекти розрізняються тим, що перші виконуються постійно, весь час, тоді як проекти є обмеженими у часі й унікальними. Отже, проекту притаманні такі визначальні характеристики: проект - це обмежена у часі дія, що виконується для створення унікального продукту чи послуги.

Обмеженість у часі означає, що кожен проект має певний початок і визначене закінчення. Закінченням вважається час, коли мети проекту досягнуто або коли стає зрозуміло, що цього з якихось причин за даних обставин не буде і проект припиняється. Обмеженість у часі не обов'язково означає короткочасність проекту. Вони можуть тривати одну добу або десятиріччя. Проте у будь-якому разі проект має закінчитися, бо він не є постійною поточною роботою.

Крім того, поняття "обмеженість у часі" не повинне застосовуватися до продуктів чи послуг, що створюються шляхом виконання проекту. Більшість проектів виконується до отримання певного результату, який сам по собі буде "жити" протягом невизначеного часу. Наприклад, проект зведення пам'ятника національному герою розрахований на те, що його наслідок стоятиме кілька віків.

Багато дій обмежені в часі в тому значенні, що на певному етапі вони припиняються. Наприклад, робота зі складання автомобіля на заводі зрештою закінчиться, та й сам завод коли-небудь припинить своє існування. Проекти тим і відрізняються від звичайних дій, що вони припиняються, коли поставлені в них цілі досягнуто, тоді як у звичайній роботі виникає безліч нових завдань і виконання відповідних дій триває.

Унікальність означає, що продукт або послуга принципово відрізняються від інших аналогічних за призначенням продуктів чи послуг. Продукт або послуга можуть бути унікальними навіть якщо вони належать до якоїсь однієї відомої категорії. Наприклад, будують багато тисяч офісних приміщень, але кожне окреме приміщення унікальне - свій власник, свій проект, своє місце розташування, свої підрядники і т.ін. Присутність в одному проекті елементів, що застосовувались у іншому проекті, не позбавляє унікальності обидва проекти.

Оскільки продукт кожного проекту є унікальним, то властивості, котрі відрізняють продукт або послугу, повинні розроблятися поетапно, тобто виконуватися крок за кроком, впевнено просуваючись до мети шляхом виконання певних робіт.

Причому сам термін "розроблятися" означає ретельну й детальну, глибоко продуману роботу. Ці унікальні властивості мають бути детально визначені у проекті якомога раніше, і чим вони будуть задані більш явно і чітко, тим кращим та адекватнішим буде у команди виконавців проекту розуміння головної мети - продукту проекту.

Проекти виконуються на всіх організаційних рівнях. Вони можуть вимагати для свого завершення залучення однієї людини або багатьох тисяч виконавців. Проекти можуть охоплювати один підрозділ організації або виходити за рамки держави, об'єднуючи виконавців у спільні підприємства або інші форми партнерства. Проекти часто-густо є найважливішими компонентами стратегії організації бізнесу.

Ще недавно поняття "проект" відносили тільки до комплекту конструкторських документів, що описували споруду або виріб. За останнє десятиріччя в Україні, як і у всьому світі, це поняття набрало нового сенсу, пов'язаного з розповсюдженням сучасного бачення методів управління. Нині будь-який комплекс заходів, внаслідок реалізації якого у заданий термін повинна бути досягнута певна система пов'язаних між собою цілей при обмежених ресурсах, розглядають як проект.

Управління проектами як сучасна методологія управління сформувалося за останні десятиріччя в результаті розвитку наукового менеджменту і є методичною основою розумної реалізації заходів адміністративного, промислового, економічного, військового характеру, які стали масовими на певній стадії розвитку суспільства.

Бурхливий розвиток наукового менеджменту - основи сучасних методів управління - почався ще наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого сторіччя у США і промислове розвинених країнах Європи. У той період також були сформульовані принципи забезпечення високої ефективності бізнесу, що зберегли свою актуальність дотепер.

Принципові положення сучасного уявлення щодо управління можна сформулювати таким чином.

У більшості випадків для успішної реалізації окремих проектів, а також для досягнення перспективних цілей фірми потрібно, щоб у останньої були налагоджені управління, організація і планування на таких рівнях:

1. Стратегічне управління, орієнтоване на перспективу, що має порядок від циклу реалізації характерного замовлення і вище. При цьому період планування повинен, як правило, становити кілька років;

2. Оперативне управління, у більшості випадків орієнтоване на період планування від місяця до одного року;

3. Поточне управління, призначене переважно для забезпечення робіт, що виконуються в даний момент і протягом найближчого місяця.

В основному ці рівні управління характеризують через поставлені цілі.

Основною метою стратегічного управління слід вважати визначення системи цілей і пріоритетів розвитку компанії, оцінку напрямків її розвитку і необхідних для цього ресурсів.

До числа основних цілей оперативного управління можна віднести:

- забезпечення стійкого функціонування компанії в цілому;

- створення потенціалу для розвитку компанії;

- створення і коригування базових планів робіт і графіків реалізації замовлень на підставі накопиченого в процесі розвитку компанії досвіду та потенціалу.

Поточне управління орієнтоване на досягнення цілей, сформульованих на стадії стратегічного управління, за рахунок використання визначеного на стадії оперативного управління потенціалу. При цьому до числа найважливіших пріоритетів управління слід віднести:

Отримання прибутку за рахунок реалізації запланованих раніше заходів із використанням накопиченого потенціалу.

Реєстрацію, накопичення і аналіз відхилень ходу виробництва від запланованого, вироблення і реалізацію рішень стосовно ліквідації або мінімізації небажаних відхилень.

Методичні основи стратегічного управління досить специфічні і виходять далеко за рамки цієї книги. Величезний вплив на формування проблем поточного і оперативного управління мав розвиток інформаційних технологій, засобів зв'язку і транспорту. Товари, вироби та послуги незалежно від місця їх виробництва доступні всім суб'єктам світової економіки, що принципово розширило можливості вибору клієнтів. З огляду на вищевикладене спробуємо визначити характерні особливості сучасного етапу розвитку економіки:

- відмова від концепції "середнього" споживача і потреба якомога повного врахування індивідуальних запитів кожного з конкретних клієнтів;

- якісна зміна характеру конкуренції, що значною мірою йде за рахунок якості виробів, повноти й оперативності обліку індивідуальних запитів клієнтів і рівня післяпродажного обслуговування;

- постійна готовність персоналу до змін продукції, матеріалів і технологій, що застосовуються, організації робіт і внутрішньої структури виробництва.

Нестабільні перехідні процеси в економіці України суттєво ускладнили розв'язання завдань, що стоять перед всіма компаніями незалежно від форми власності і масштабу. Компанії вимушені постійно підвищувати ефективність своєї діяльності, що природно вимагає від них значних зусиль. Це ж характерне і для фірм в усьому світі, включаючи найбільш успішні. На ранніх стадіях процесу зростання ефективності будь-яка фірма навіть в умовах розвиненої ринкової економіки наштовхується на значне зменшення обсягу замовлень і появу надлишкових потужностей. При цьому суттєво зростає цінність кваліфікованого персоналу як найважливішого ресурсу, а ключовою проблемою, як підказує світовий досвід, стає скорочення циклу реалізації замовлень. Це навіть в умовах стабільної економіки дає змогу скоротити витрати (собівартість), зокрема за рахунок скорочення:

- частини накладних витрат (приблизно пропорційно скороченню циклу реалізації замовлення);

- заробітної плати в обсягах допоміжних робіт, що залежать від календарного часу (у багатьох галузях, наприклад, доля таких робіт становить 20-30 %);

- витрат на матеріали (в частині транспортних та інших допоміжних витрат, витрат на зберігання, які звичайно становлять близько 20 % від всіх витрат на матеріально-технічне забезпечення).

Крім того, є підстави вважати, що скорочення контрактних термінів реалізації замовлень може не тільки сприяти скороченню виробничої собівартості, але й створити тенденцію до підвищення контрактних цін.

Особливістю вітчизняної економіки є те, що протягом значного періоду традиційно найважливішим пріоритетом вважалося забезпечення високого рівня використання наявних потужностей і персоналу. В умовах сучасної економіки, для якої характерні складні бізнес-процеси, потреба індивідуальної роботи з клієнтами призводить до значного зростання циклів реалізації замовлень. Це пояснюється тим, що забезпечення високого рівня завантаження потужностей і персоналу вимагає створення на кожному робочому місці великих попередніх напрацювань (запасів виробів, напівфабрикатів, сировини тощо). Досвід свідчить, що при цьому замовлення не стільки виконуються, скільки чекають виконання, а клієнти також витрачають значний час на чекання. Це не влаштовує багатьох із них, викликаючи серйозні проблеми із замовленнями як для малих підприємств, так і для великих.

До особливостей управління виробництвом на багатьох вітчизняних підприємствах належить збережена ще орієнтація на планування і контроль передусім об'ємних показників.

Якісна різниця у підході до управління бізнесом у кращих зарубіжних фірмах порівняно з вітчизняними полягає в тому, що там пріоритет віддається методам цільового планування і, зокрема, створенню гнучкої орієнтації виробництва на конкретні вироби та конкретних замовників. При цьому вся виробнича діяльність розглядається, забезпечується й управляється з огляду на те, що найвищим пріоритетом є безумовне виконання замовлень у контрактні строки при мінімальних витратах з високою якістю.

Найважливішим компонентом цільових методів управління на рівнях поточного й оперативного управління є методологія управління проектами. Поняття проекту є якісною основою всієї системи науково-обґрунтованих поглядів на управління і було сформульоване ще у 70-80 роках ХХ ст.

Методологія управління інноваційними проектами розглядає весь життєвий цикл проекту, включаючи у загальному випадку такі стадії:

- формування цілей проекту;

- маркетинг;

- розроблення фінансового плану проекту і пошук інвесторів;

- формування сприятливої суспільної думки щодо проекту загалом і його учасників, аналіз екологічних аспектів його реалізації;

- проектні роботи;

- власне виробництво;

- збут і реалізація продукції;

- післяпродажне обслуговування.

Для управління інноваційними проектами на кожній стадії характерним є цілісний підхід до проекту в усіх його аспектах: фінансових, адміністративних, технічних, виробничих, технологічних, екологічних тощо. Управління проектами значною мірою орієнтоване не тільки на сам проект, але й на середовище, в якому він реалізується, і має на увазі збалансоване сполучення інтересів усіх учасників проекту, сполучення їх відповідальності і прав.

Важливим аспектом управління є формулювання цілей проекту. В сучасних умовах управління повинне забезпечувати досягнення досить складної системи цілей, що постають при реалізації проекту перед фірмою чи підприємством. В умовах ринкової економіки дана система цілей містить:

- досягнення бажаного рівня рентабельності;

- досягнення і збереження стійкості фінансового стану;

- розширення обсягу продаж.

Водночас цілі проекту не повинні зводитися до суто утилітарних. Більш того, основна мета проекту обов'язково повинна бути пов'язана із прагненням компанії або фірми до ідеалу, із утвердженням її позиції на обраному сегменті ринку. Цілі проекту можуть, природно, уточнюватися або навіть трансформуватися під час його реалізації.

Основою для управління проектом є графік його реалізації. Залежно від стадії реалізації проекту, накопиченого досвіду і рівня управління можуть використовуватися різні графіки, але визначальною вимогою до графіків реалізації проектів є їх комплексність, урахування всіх потенційних стримуючих факторів. Графік, навіть укрупнений, повинен за можливості враховувати всіх виконавців та всі стадії робіт.

Для управління проектами характерне визнання неминучості відхилень реалізації кожного проекту від плану, навіть якщо останній є ідеальним. Треба розуміти, що передбачити все заздалегідь неможливо і що непередбачені обставини неминучі. Тому для методології управління проектами характерною є відмова від спроб передбачити всі дрібниці на самих ранніх стадіях проекту, і відповідно до цього рівень деталізації графіків повинен відповідати глибині перспективи, на яку вони орієнтовані. Це дає змогу широко використовувати відносно спрощені графіки, позбавлені зайвої деталізації, що повинне забезпечуватися постійною готовністю обернути непередбачені обставини на користь проекту за рахунок їх своєчасного і відкритого розгляду. За такого підходу в учасників проекту немає потреби приховувати небажані обставини або розглядати їх вибірково.

На відміну від традиційної для нашої країни системи планування і управління, орієнтованої насамперед на завантаження наявних потужностей, управління інноваційними проектами цільовим способом орієнтоване на своєчасну реалізацію проекту при запланованих витратах, що в умовах неминучого дисбалансу різних компонентів потужностей сучасного бізнес-процесу зовсім не одне й те саме. Тому в сучасних умовах основна увага повинна приділятися формуванню збалансованих виробничих потоків, а не приведенню до збалансованого стану наявних потужностей (при навантаженні, що змінюється, це постійно вимагатиме все нових і нових капіталовкладень сумнівної віддачі).

Для методології управління проектами характерне визнання неможливості організувати реалізацію проекту абсолютно ритмічно. Для будь-якого проекту характерним є наявність якісно відмінних одна від іншої фаз, в яких інтенсивність роботи різних виконавців змінюється.