Основні принципи та структура технології співробітництва взаємодії вчителя і учнів в процесі формування екологічної культури

Зміни в освітній політиці відбуваються на основі затвердженого постановою Кабінету Міністрів Державного стандарту 4-річної поч. школи, що мають на меті: формувати людину, яка хоче і вміє самостійно вчитися; яка вміє сприймати інформацію, працювати з інформацією, сортувати її, аналізувати, творити. Однією з умов виконання цих завдань є дотримання принципу співробітництва, який передбачає рівноправні відносини між учителем і учнями і реалізується через способи реалізації взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі поч. школи.

Існують такі форми орган-ції співробітництва:

Ø групова: статична (можуть працювати в режимі взаємоперевірки); динамічна (об’єднуються в 4-ох, кожен працює з трьома, робота завершиться спільною діяльністю); варіаційна (один з видів колективного навчання, на уроці діти можуть мінятися парами – кожного навчаю).

Ø парна: взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем.

Ø кооперативна: всі учні активні і навчають один одного.

Ø індивідуальна: самостійна робота учня

Цей метод припускає використання вчителем при проектуванні й здійсненні освітнього процесу особисто – орієнтовного підходу, що підтримується, крім загальноприйнятих, дидактичними принципами.

 

- Принцип дитиноцентризма. У центрі творчої діяльності перебуває учень, що проявляє свою активність. У нього є чудові можливості реалізувати себе, відчути успіх, продемонструвати свої можливості.

- Принцип кооперації. У процесі роботи над проектом здійснюється широка взаємодія учнів із учителем і між собою.

- Принцип опори на суб'єктний досвід учнів. Кожен, працюючи над проектом, має гарні можливості застосувати вже наявний у нього власний досвід і знання.

- Принцип обліку індивідуальності учнів: їхніх інтересів, темпу роботи, рівня навченості;

- Принцип вільного вибору: теми проекту, підтеми, партнерів у роботі над проектом, джерел і способів одержання інформації, методу дослідження, форми подання результатів.

- Принцип зв'язку дослідження з реальним життям. Відбувається з'єднання знань і практичних дій.

- Принцип важкої мети. Легко досяжний результат не є для багатьох учнів мобілізуючим фактором.

Педагогіка співробітництва – спрямованість педагогічного процесу на індивідуальний розвиток моральних і творчих властивостей учнів. Основи були закладені в роботах К.Д.Ушинського, Я.Корчака, О.Макаренка, В.О.Сухомлинського, Шаталова, Лисенка.

Вимоги технології співробітництва: гуманно-особистісний підхід до дитини, формування концепції „Я”, ця педагогіка передбачає, що гуманістичні відносини встановлюються на всіх учасників процесу.

Види груп діяльності під час співробітництва:

а) гамогенні – коли до складу входять учні з однією типологічної групи;

б) гетерогенні – до складу входять учні з різних типологічних груп.

Прикладом технології співробітництва є:

1) Робота на свіжому повітрі – екскурсії (загостр. наші відчуття – звук, дотик, нюх).

2) Написання віршів; змальовуємо, креслимо предмети, будуємо ландшафти, шукаємо сліди людей, розглядаємо їх за допомогою збільшуваного скла;

3) Вчимося розпізнавати під час екскурсії (дерева, кущі, птахів).

На етапі ознайомлення учнів з новим матеріалом, учителеві треба створювати такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу зробити „відкриття нового знання”. З цією метою він може користуватися такими прийомами:

Ø подив –учитель подає навчальний матеріал у такій формі, що навіть повсякденне стає незвичайним. Наприклад, вивчаючи тему „Рослини” в 3 кл, учитель ставить запитання: „Діти, що відбулося б у світі, якби зникли всі рослини?”

Ø фантастичне запитання – учитель моделює фантастичну ситуацію. „Уявіть собі, що всі тварини вміють літати”.

Ø помилка в поясненні – пояснюючи матеріал учитель навмисно припускається помилок.

На етапі ознайомлення й усвідомлення нового матеріалу доречним буде використання таких методичних прийомів, як „акваріум”, „ажурна пилка”, робота в парі, в малих групах, навчальна дискусія, прийоми взаємонавчання, ділова гра. Розв’язання навчально – пізнавальних задач на грунті творчої взаємодії потребує з боку вчителя відкритих запитань, що дає можливість досягти кращих результатів. На відкрите запитання не можна відповісти одним словом.

На завершальному (узагальнюючому) етапі уроку відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія й оцінювання знань учнів. Це означає, що вчителеві разом із учнями необхідно повернутися до початку уроку і з’ясувати, на які запитання, що виникли на початку уроку, тепер можна відповісти, а які так і залишились без уваги.

Слід зазначити, що і на завершальному етапі домінуючою має бути діяльність учнів. А це означає, що вони залучаються до самоконтролю і самооцінки.

Основні напрями, за якими доцільно здійснювати загальну та індивідуальну рефлексію діяльності учнів на уроці:

Ø Діяльнісний підсумок уроку. Що ми з вами встигли зробити?

Ø Розвивальний підсумок уроку. Чого ви навчились, на яку сходинку піднялися, у чому стали розумнішими, дорослішими, сильнішими.

Ø Змістовий. На які запитання, що були поставлені на початку та в процесі уроку, змогли дати відповідь, які з визначених проблем змогли вирішити?

Ø Емоційний підсумок уроку. Кому з учнів ви хотіли б подякувати за співпрацю, емоційну підтримку вашої роботи, конкретні результати.

Принципи педагогіки співробітництва:

1. Принцип природовідповідності: (добровільність, опорні схеми, використання ігор).

2. Принцип розвитку, який включає ідею трудної мети: (метод випередження –Лисенко; рух вперед швидким темпом за Занковим)

3. Принцип демократичності: (добровільність, колективна праця, вільний вибір завдання, вільний вибір темпу роботи).

4. Принцип колективної спрямованості: (виховання потреб дитини, ідея гуманістичних відносин у дитячому колективі).

5. Принцип гуманізації педагогічного процесу: (індивідуалізація пед. процесу, гуманної оцінки, самоствердження, співробітництво з батьками).