Лекція 1. Філософія науки в структурі світогляду та пізнання

КУРС ЛЕКЦІЙ «Філософія науки» для аспірантів

 

... Вечные истины не могут передаваться механически, но в каждую эпоху должны все вновь рождаться из человеческой души.

К.Г.Юнг

Що таке філософія науки? Спробуємо визначити загальний напрям розуміння цього сполучення слів. Якщо наука - це знання, а філософія це переконливі підстави достовірності знання, то філософія науки, це, фактично, епістемологія, тобто таке знання, яке відповідає реальності, яке не є випадковим, яке є обгрунтованим, яке є не суперечливим і зрозумілим у своїй цілісності та логіці виведення. Однак, у процесі досягнення цієї мети свідомість, що пізнає реальність під грифом “філософія науки” стикається з досить складною проблемою: філософія і наука знаходяться у різних пізнавальних площинах: філософія досліджує граничну для осягнення людської свідомості цілісність, мірою якої постає сама людина, а наука, що теж рухається до осмислення цієї цілісності, людину мірою не визнає. Про це науковці говорять таким чином. «Допоки твердо не встановлено походження, достеменність та границі пізнання, робота над метафізичними завданнями уподібнюється подорожі по морю без руля і вітрил, а обговорення етичної проблеми позбавлено надійної опори». (Вундт В. Введение в философию. Тут і далі переклад мій В.С.) Можна сказати й так: наука, на відміну від філософії, людину “розглядає”, а не “любить”. Спробі пояснення і розуміння цієї фатальної розбіжності власне присвячений даний курс лекцій, але щоб сформулювати цю проблему більш “наукоподібно” віддамо “пальму першості” самій науці. Ось думка філософа і математика А. Уайтхеда: “Цілісна структура обмежує самостійність своїх частин. Але сказане є безглуздим, без вказівки на підстави переживання, тобто емоційного та аналітичного досвіду, в межах якого виникає цілісна структура...” А тепер щодо співвідношення філософії і науки: “Абстракція передбачає акцентування, а акцентування оживляє досвід- на добро чи зло. Всі характеристики, що відповідають акцентуванням є різновидами акцентування, за допомогою яких кінечне оживляє безкінечне... Але свідомість переходить до другого порядку абстракцій, коли від актуальної речі абстрагуються її кінечні складові. Дана процедура є необхідною для кінечного мислення, хоча вона і послабляє відчуття реальності. Це основа науки. Завдання філософії полягає у тому, щоб перевернути цей процес і таким чином злити аналіз із дійсністю. З цього випливає, що філософія не є наукою.” (А.Н.Уайтхед Избранные работі. М.Прогресс 1990 с. 334-335, 336.)

Тому не дивно, що наука досить часто розглядає філософію як свою протилежність. Достаньо згадати відомий вислів великого І. Ньютона: «Фізики начувайтесь метафізики», тобто знання не заснованого на твердому фундаменті досвіду. Філософію це насправді не бентежить, адже вона вбачає основу існування будь-чого у єдності і боротьбі протилежностей. Але у якій площині обрати протилежності? Адже вони всюди. Здійснемо стислий екскурс у розуміння предмету і сутності філософії не поринаючи одразу у глибини її метафізичних роздумів, а спочатку керуючись здоровим глуздом і довільними уподобаннями у підборі авторів. Почнемо з німецького поета та дослідника природи Гете, який висловлює, здається, найбільш помірковану і практичну позицію щодо ролі філософії. “Насправді, вся філософія є лише людський здоровий глузд на туманній мові... Кожному віку людини відповідає певна філософія. Дитина є реалістом: вона так само впевнена у існуванні груш і яблук як і в у своєму власному. Юнак, охоплений внутрішніми пристрастями, має слідкувати за собою. Забігаючи наперед зі своїми почуттями, він перетворюється на ідеаліста. Навпаки, у чоловіка є всі підстави стати скептиком. Він правильно робить, коли коли сумнівається, чи обрав він для своєї цілі відповідні засоби, тобто дієві засоби. Перед вчинком і під час вчинка у нього є всі підстави зберігати гнучкість розуму, щоб не ремствувати потім на неправильний вибір. Старий же завжди буде схильним жо містицизму. Він бачить, як як багато речей залежить від випадка: нерозумне здійснюється, розумне перетворюється на попіл щастя та нещастя неочікувано врівноважують одне одне. Однак саме ця мудрість людини похилого віку спонукає людину молоду шукати відповідь на запитання про причини такого непередбачуваного розвитку життя. І це нас чітко підводить до історичного і смислового початку філософії.

У Давній Греції філософія починалась назвою aletheia (алетейя), що означає розкривання, одкровення та девуалювання: у підсумку- проявлення. І проявлятися означає ні що інше як говорити- тобто бути logos ( логос) - словом. Водночас логос - це закон,якому слід підкоритись, слідувати за ним як словом-вказівкою, що відкриває природу речей.Логос також і доля, що збувається і у цьому неминучому поступі виявляє і відкриває себе. Якщо містицизм є таємницею і мовчанням, то філософування — відкритття речей у великій оголеності, прозорості слова. Звідси і один з ключових напрямків філософії - ontologia (онтологія) знаходження у прозорості слова буття речей. Філософія намагається не приховати а відкрити всім загадку буття, зробити її видимою, проявленою, артикульованою.

Логос в античному розумінні не є відірваним від пуповини творіння світу, він ототожнюється з вічним вогнем, який розгорається і затухає і цим символізує постійний рух та зміни. Більшість людей поверхово чули про все і обговорюють жваво кожну новину, що відбуваєьбся у людському житті, але, тим не менше не проникають у справжню сутність речей. Іх нетлінну основу. Якщо це комусь вдається, така людина вважається мудрою. Саме так частіше за все перекладають з гшрецької назву філософія- любов до мудрості. Але що таке мудрість (Σοφία -софія)? Її можна представити як поєднання істини і блага. З мудрістю у даньогрецькій філософії пов'язувався вищій ідеал знання і поведінки. Вона відкриває людському розуму вічне, допомагає з терпимістю ставитись до множини скінчених речей. Однак не будь-яке знання є мудрістю. Ще Геракліт зауважував, що велика кількість знань не навчає розуму і не додає мудрості. Мудрість це своєрідне щасливе поєднання істини і блага, найвищого стану розумової і моральної довершеності. Адже благо — це не блоага у побутовому розумінні. Благо само є рідкісним і бажаним станом, метою людського прагнення, яка, насправді може бути переважно вказаною, як напрямок і відчута як стан врівноваженості і самодостаньої задоволеності що виходить з цієї мети і охоплює людини в правільному русі до блага. Саме тоді і знання, якими володіє людина, які вона набуває, стають відповідними та істинними. На думку Демокріта з філософської мудрості випливають три здатності: виносити прекрасні рішення; безпомилкового говорити і робити, що належить; дотримуватись міри. Платон вважав, що у сфері політики мудрий діє так, що на місце шкідливого, яке вже існує виникає такий стан, коли громадянам стає добре, або досягнутий ними стан здається їм добрим, задовольняє їх.

У Середньовіччі крім пошуків відповідей на питання пізнання у площині теології, значне місце посідала проблема співвідношення істини і краси.

Бл. Августин виділяє цей бік розуміння сутності філософії: Філокалия -любов до краси. Адже хіба мудрість не є справжня краса. Отже ідея збігу краси та мудрості, тобто істини дуже давня. Але тоді може бути так, що вона більше ставить запитання, що таке краса, ніж прояснює питання про шлях філософії до істини. При цьому здається, що наявність істини не підлягає сумніву. Натомість можливо краса більш очевидне поняття ніж істина? Можливо істина існує у формі краси, але тоді всі чи переважно всі істини – істини суб’єктивні?

Фома Аквінський звертає увагу, що в разі, якщо філософія обирає найбільш розумний шлях до істини, то теологія справжня опирається на істини божественного втручання, коли Господь дає безпосереднє знання про якусь істину - Трійцю, чи то дає розум сформулювати докази буття Божого чи то вказує для людини межі прийнятного у фінансовій діяльності. Так можна наприклад тлумачити наступний уривок Фоми: Нічого не завадить щоб про ті й самі речі про які тлумачать філософські дисципліни, що вони можуть бути пізнані завдяки світлу природного розуму можна було дізнатися завдяки світлу божественого одкровення.

На рубежі Середньовіччя і Новго часу Мішель Монтень без коливань спирається на думку античних авторів, розмірковуючи про призначення та сутність філософії. “Цицерон говорить, що філософствувати означає приуготовлювати себе до смерті. І це тим біше вірно, що дослідження та роздуми схиляють і поривають нашу душу за межі нашого тлінного “я”, відривають її від тіла, а це і є певне угадування та подоба смерті. Коротко кажучи, вся мудрість та всі міркування у нашому свті зводяться до у кінцевому рахунку, до того, щоб навчити нас не боятися смерті. Він виводить із цієї здатності не боятися смерті саму мудрість як фундамент філософського світовідчуття. Відмінна ознака мудрості-це незмінне радісне сприйняття життя; їй, як і всьому у надмісячному світі притаманна ясність, що ніколи не губиться. Це вона втіує душевні бурі, навчає зносити з посмішкою хвороби та голод. І це не за допомогою якихось уявних епіциклів, а спираючись на досить відчутні і вагомі докази розуму. Її кінцева мета - доброчесність, яка перебуває не десь-там, як стверджують схоластики, на вешині крутої та неприступної скелі. Ті, кому доводилось підходити до доброчесності ближче за інших стверджують навпаки, що вона мешкає на чудовому родючому та квітучому плоскогірї, звідки ясно бачить все, що знаходиться під нею. Досягти її може, водночас, лише той, кому відомо її місцеперебування: до неї ведуть тернисті стежки, що пролягають серед галявин, що заросли травою і квітами, по похилому зручному та гладенькому, як небозвід, схилу.

У Новий час Т.Гоббс вбачає у філософії природний людський розум: Все хаотичне розкладено на складові частини, а останні слід відрізняти одну від одної, і кожна частина, отримавши відповідне для неї позначення, має посісти своє чільне місце. Інакше кажучи, метод має відповідати порядку творення речей. Порядок же творення був наступним: світло, відокремлення дня від ночі, простір, небеса. Чуттєве сприйняття, людина. Зеключним актом творіння стало встановлення закону. Порядок дослідження буде, таким чином, наступним: мислення, визначення, простір, сузір'я, чуттєві властивості, людина, а після досягнення останнім зрілостігромадянин.

Р. Декарт приділяє увагу основоположним принципам дослідження, які мають бути неспростовними і очевидними. Саме тут має відкритись незамінна роль філософії – її роль у обранні правильного методу: потрібно відкинути все те, у чому мені міг дати нагоду випадок мати сумінв6 адже жостовірно все те, чого не можна подібним чином відкинути, після того, як воно достаньо обговорювалось, і таке і є найбільш ясне і очевидне з того, що доступно людському пізнанню. Існування цієї свідомості я прийняв за перше начало. З якого вивів найбільш ясний наслідок, а саме, що існує бог- творець усього, що знаходиться у світі; а оскількі він є джерелом усіх істин, то він не створив нашого здорового глузду по природі таким, щоб останній міг помилятися у судженнях про речі, які він сприймає найбільш ясним та чітким чином і способом.

Досить симптоматично з цим твердженням перекликається думка іспанського філософа 20-го століття Ортеги –і -Гассета. Філософія є безумовною наукою.Я розумію під цим таку систему істин, яка побудована без припущення про у якості засновків будь-яких положень, що вважали би доведеними поза системою. Отже, не існує таких філософських сситем, які б не були знайдені (обретены). Тобто, філософія є інтелектуальнимс законом для самої себе, і є автономним знанням.

Б.Рассел також вже у 20-му ст. гранично раціонально ставить питання про функцію чи значення філософії: Чи підпорядкований дух матерії, чи він володіє незалежними здатностями? Чи має Всесвіт якусь єдність або ціль? Чи дійсно існують закони природи або ми просто вірим у них завдяки властивій нам здатності людини до порядка? Чи потрібно добру бути вічним, щоб отримати високу оцінку, або ж добра неохідно прагнути, навіть якщо Всесвіт невідвороиньо рухається до загибелі? І мислитель доходить висновку, що філософія вчить тому, як жити без впевненості і у той же час не бути паралізованим нерішучістю. Це, напевно, головне, що може зробити філософія у нашу добу для тих, хто займаєтьбся нею.

К.Ясперс, М.Хайдеггер, Е.Фромм - философи 20-го ст.. вказували на тенденції до знеособлення та уніфікування особистості, звертали увагу на розповсюдження симптомів духовного спустошення та гіпертрофії здорового глузду що підпорядкований пракетичності та корисливості, тобто найгіршого та найобмеженішого типу і способу розуміння раціональності.

Засновник нерівноважної теорії систем І. Пригожин порівнював суспільний розвиток з коливаннями метронома, у якому поступово зміщується центр тяжіння: з досягненням певної критичної точки система стає нерівноважною і руйнується. Ілюзії лінійного прогресу, що досягли свого оформлення та усвіідомлення всередені 18 ст. - доби Просвітництва, почали рунуватись майже одразу. Вже російський письменник і мислитель з досить проникливим і трагічним світоглядом В. Розанов, що жив на зламі 19-20 ст., називав 18 ст. сатиричним, 19- патетичним, а 20-е катастрофічним. Дійсно, нервноважний, нестабільний світ, багатоваріантість розвитку подій, яка постіно відтворює ситуацію соціального та особистісного вибору не знає прецедентів у попередній історії.

Поширеним і популярним в силу своєї позірної спрощеності позірної ї доступності було визначення Ф. Енгельса, згідно якому філософія розумілась як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Таке визначення не тільки досить безпідставно зараховувало філософію до науки (тобто приписувало їй відповідну методологію і предмет) але й небезпечно налаштовувало масову свідомість на безвідовідальний, тобто аморальний експеримент одних людей над іншими. Водночас, філософія не є способом вирішення політичних проблем, як до цього закликали ще у середині 19 ст. класики марксизму. Досвід прямого використання філософії як інструмента соціальної перебудови завжди приводив до формування ілюзорних форм свідомості у вигляді викривленої ідеології та використання її для створення системи панування одного класу, партії чи групи людей над рештою верств населення даного суспільства.

У чистому вигляді філософія є свідомість вголос, явлена свідомість, як вважав радянськівй філософ Мераб Мамардашвілі. Але у чистому вигляді філософія є теж “чистою абстаркцією”. Її призначення починаючи з її витоків у Давній Греції, зокрема з постаті Сократа і на тепершній час пов'язували в першу чергу з виконанням світоглядної гуманістичної функції. До речі, і самі класики марксизма ставили перед собою насправді гуманістичні цілі. Інша річ, що у матеріальному світі гуманістичні, етичні наміри можуть бути перетворені на шлях у пекло. Філософія має всотуватись дуже обережно і головне із постійною свідомою перевіркою суб'єктом чистоти власних мотивів звернення до неї.

Німецький філософ М. Шелер (1874-1928) характеризував філософію як знання заради спасіння, пр отиставивши його знанню заради досягнення панування, тобто позитивному, гауковому та технологічному знаню.а інший німецький філософ Карл Ясперс зазначав, що філософія містить у собі намір знайти смисл життя понад усіма цілями у світі — явити смисл, що охоплює ці цілі,- здійснити, начебто перетинаючи життя- цей смисл у теперішньому — служити за допомогою теперішнього одночасно і майбутньому - ніколи не принижувати будь-яку людину або людину взагалі до засобу. Постінае завдання філософії - на його думку- стаи справжньбою людиною на підставі розуміння буття; або, що теж саме, стати самим собою.

Традиційно структура філософії включає у себе наступні елементи або напрямки її поширення, охоплення світу проблематизуючим пошуком думки: онтологія (від. грец. ontos—буття, logos — вчення); гносеологія (від грец. gnosis — знання та лogos — вчення) вчення про пізнання. Вона розглядає особливості процеса пізнання людиною світу: зовнішнього і внутрішнього; що таке істина, якими шляхами вона досягається? аксіологію (від грец. axios — цінність та logos— вчення)— вчення про цінності. Також виділяють соціальну філософію та філософську антропологію (від грец. antropos — людина і logos— вчення) вчення про людину; історію філософії, етику та естетику.

Якими ж проблемами займається філософія?І.Кант якого досить часто цитують у підручниках відзначав, що сферу філософії можна підвести під наступні запитання: що я можу знати? що я маю робити? на що я смію сподіватись? що таке людина? Повертаючись до В.Вундта, думка якого щодо умов достовірності філософського знання наводилась на початку лекції, зауважимо, що він має на увазі три найважливіші проблеми:розвиток найголовніших напрямків філософської думки повязаний з трьома основними проблемами: гносеологічною; метафізичною; етичною.

Метафізика є найдавнішою складовою і засновком філософії. Водночас її відутність у переліку основних напрямків розвитку філофсофії як науки має бути зрозумілою з її попереднього визначення. Метафізика- вчення про понадчуттєву реальність, яка має значно більший ступінь сталості, ніж речі, які ми безпосередньо сприймаємо і які постійно течуть та руйнуються. Тобто, метафізика явно не є предметом науки у тардиційному її розумінні. Водночас пізнання базується саме на ній,що і становить проблему пізнання. Етика може бути визначеною як вивчення форм існування добра і зла, що породжені способом сприйняття ціності. Однак у такому вигляді проблема тільки означується, але аж ніяк не вирішується і навіть не формулюється достатньо чітко.

Як зазначалось, на теперішній час філософія значно диверсифікувала свій предмет, примноживши його структуру такими вже означеними напрямками як соціальна філософія, філософська антропологія, аксіологія або наприклад герменевтика чи феноменологія. Однак сформульовані І.Кантом питання та окреслені В.Вундтом напрямки створюють своєрідні виміри поширення філософської думки. У цих виімрах можна примножувати та комбінувати різні сполучення слів, які утворюють назви нових філософських дисциплін, але розширити даний перелік навряд чи можливо. Навіть така “проблемно-фундаментальна” і досить давня дисципліна як естетик а буде розташованою на кордонах між трьома названими координатами, поступово утворюючи простір власного існування в межах їх взаємодії.

Таким чином, якщо філософія визначає координати людської свідомості у бутті, що пізнається людиною, то філософія наук и - це процедура насичення їх змістом. Вона постає як модель, що відображує рух думки у її логічному та історичному розвиткові. На відміну від самої “чистої” філософії, вона не прагне вирішити основне гносеологічне питання про те, чи пізнаваний світ, з'ясувати, якими є первоначала буття, а також якими є умови остаточної перемоги добра над злом. Вона утримується від злиття з філософією, розчинення у ній, за рахунок сили тяжіння, що утворюється іншим пізнавальним полюсом людської свідомості. Це - полюс пошуку істини у сфері наукового знання. Оскільки істина завжди конкретна, але являє собою процес, у сполученні “філософія науки” слово філософія являє собою її процесуальність, а наука- конкретність тверджень, що цю процесуальність наповнює. Взаємодія полюсів і утворює власне означений рух.

У відповідності з таким тлумаченням історичний розвиток є безпосередньою основою формою здійснення руху природи та суспільства; його сприйняття у свідомост і визначає його логічну іпостась, а їх подальша взаємодія відкриває незліченні можливості інтерпретації, з яких людина, намагаючись відкрити істину, творить безліч символічних відображень. Цю модель приблизно можна уявити по аналогії з історичною ступеневістю зміни уявлення про рух зірок, планет, Сонячної системи, зоряних костеляцій інших галактик та врешті решт самого Всесвіту. Фактично йдеться про усвідомлення одного принципу — позірно більш проста система руху змінюється уявленням про більш складну - не Сонце обертається навкруги Землі, а навпаки, Земля, вона не є нерухомою, а обертається навколо своєї вісі, вона не є єдиною планетою, а входить у сонячну систему, яка теж рухається за певною траекторією і так далі. Таким чином завдання філософії науки — відтворити один з варіантів такого руху, спробувавши увібрати у нього приступну кількість внутрішніх рухливих систем. Саме цю думку покликаний поданий вище стислий огляд історичного розуміння предмету філософії, що фактично починає рух від простого до складного і в певний момент перетинається з предметом науки і насичується його доробком.

 

Питання до Лекції 1.

Філософія науки у структурі світогляду та пізнання.

1. У чому різниця способів та предмету пізнання філософії та науки?-

2. Що потрібно встановити у метафізичному та етичному пізнанні на думку В.Вундта?

3. Яким чином стисло сформулювати сутність кожної з чотирьох позицій, що залежать від віку, щодо ролі філософії, висловлених Гете?

4. Що означає алетейя і як тлумачити смисл цього поняття?

5. Які основні поняття, що йдуть від давньогрецької традиції, використовуються у філософії?

6. Які наслідки мудрості вбачав Демокріт?

6.Яку політику проводить мудрий за Платоном?- Шкідливий стан перетворює на добрий або такий, що здається добрим.

7. Який спосіб пізнання був панівним у Середньовіччі- Теологія

8. Яку проблему у Середньовіччі піднімав Бл.Августин у пізнанні- Збігу чи співвідношення істини і краси.Але краса суб'єктивна а істина об'єктивна

9. Що і як сформулював Фома Аквінській?Що пізнавати можна через

Божественне одкровення.Докази (5) буття Божого. У всього має бути причина. Бог-Причина причин.

10. Яку мету має вивчення філософії на думку Монтеня?Чим це викликано?-

11. Що є ознаком мудрості на думку Монтеня?.

12. Що є метою філософського пошуку?

13. Де благо?

14. Що вбачає у філософії Гоббс?

15. Який порядок творення визначає філософ?

16. Що пропонує взяти за основу пізнання Декарт?

17. Що вважає основою філософії Ортега-і -Гассет?

18. Які питання про функцію та значення філософії ставить Б.Рассел?

19. Чому вчить філософія згідно Расселу?

20. На яку тенеденцію у 20 столітті вказували філософія?

21. Яка ідея була сформульованою у добу Просвітництва та зазнала кризи у 20-му?

22. Як розумів філософію Енгельс?

23. Чому його теза про роль філософії хибна-або ні?

24. Чим вважав філософію М. Мамардашвілі?

25. Як характеризував філософію М.Шеллер?

26. Що вважав головним у філософії Ясперс?-

27. Які напрямки філософського знання?

28. Які питання для філософії визначив Кант?

29. Які три основні проблеми філософії визначив В.Вундт?

30. Що хоче пізнати метафізика?

31. Що хоче пізнати етика-

32. Як розуміти предмет філософії науки?

33. Яку метафору філософії науки можна застосувати для пояснення її предмету?

 

Література: 1, 8, 9,14, 20, 23, 24, 54, 64, 70, 80, 83,90, 91,93,109,111,117, 120,134.