Основні психологічні фактори сімейного виховання

Гуманне ставлення до дитини як до повноцінного члена сім'ї, врахування її інтересів і бажань — це результат істо­ричного розвитку сім'ї як соціального інституту. З одного боку, статус дитини в сім'ї визначає її повну залежність від дорослих, з іншого, — сучасна дитина в сім'ї часто володіє привілейованим статусом людини, по відношенню до якої люблячі батьки буквально реалізують відоме соціалістичне гасло: "Усе найкраще — дітям". За таких умов дитина опи­няється в центрі соціальної структури сім'ї й навіть починає виконувати функції управління, оскільки навколо забезпе­чення саме її потреб організовується активність усіх інших членів сім'ї. Орієнтації виховної стратегії батьків на природ­ний, вільний розвиток дитини, яка сама визначає, що їй потрібно, викликала до життя приховані інтелектуальні й фізичні резерви розвитку сучасних дітей, розширила сферу їхньої свідомості й самосвідомості. Разом з тим, за умов та­кої орієнтації, характерний для дитячого віку егоцентризм як вікова обмеженість можливості брати до уваги потреби оточення тяжіє до перетворення на егоцентризм особистісний. Така риса, як нездатність людини враховувати думки, бажання й потреби інших, гіпертрофована впев­неність у власній правоті й непомильності своєї точки зору, перешкоджає досягненню особистістю соціальної зрілості.Поряд із закладами освіти, громадськими органі­заціями й релігійними установами, сім'я є одним з основних інститутів соціалізації людського індивіда. Виступаючи для дитини з перших років її життя первинним осередком соціалізації, задовольняючи її життєві потреби, сім'я фор­мує її особистість через специфічну цілеспрямовану актив­ність і ставлення до дитини її батьків, бабусь і дідусів та інших дітей. Це і є сімейне виховання.Оцінюючи потенційний рівень і реальний вплив сімей­ного виховання, потрібно враховувати багато факторів. Ос­новні з них такі:• Вік дитини. В ранньому дитинстві центральною фігурою соціалізації виступає, як правило, мати. Далі з нею урів-нюється, й навіть іноді переважає її за впливом, батько. Пізніше їх обох відсувають по шкалі значимості одно­літки дитини й суспільні інститути соціалізації.• Стать дитини. Батьки по-різному й з різним успіхом ви­ховують дітей своєї статі і протилежної. Як правило, інтенсивніші й ефективніші тут одностатеві комунікації. При цьому для хлопчиків позасімейне оточення важли­віше, ніж для дівчат.• Наявність інших агентів соціалізації як у сім'ї (доросліші діти), так і поза нею (наприклад, яскрава особистість учителя).• Специфічні особливості трансмісії (передавання) куль­турних цінностей від покоління до покоління у певному суспільстві й у певний період (мається на увазі величина розбіжностей в умовах життя й у ціннісних орієнтаціях батьківського покоління й покоління дітей, які сприяють більш-менш повному сприйманню або відкиданню діть­ми життєвих установок батьківської родини).• Амбівалентність батьківських почуттів і їхні соціально-психологічні наслідки. Так, дітоцентризм суспільної пси­хології Новітнього часу означав посилення піклування про дітей, але одночасно й обмеження їхньої внутрішньої свободи, примусову інфантилізацію. Наслідком цього є байдужість і соціальна безвідповідальність сучасної мо­лоді, на що скаржаться батьки, не розуміючи зв'язку таких характеристик дітей з їхньою власною виховною практикою.• Численні й недосліджені компенсаторні механізми самої соціалізації, що зрівноважують або ж зводять нанівець ба­гато виховних зусиль. Наприклад, ефект зустрічної рольо­вої додатковості, коли дитина, маючи перед очима гарний батьківський приклад, не виробляє у себе відповідних навичок, оскільки батьки все роблять самі, й сім'я не має потреби в активності дитини.Ці та інші фактори, які обмежують вплив батьківського ви­ховання на особистість дитини, існували, певною мірою, завжди. Така констатація не зменшує значен­ня формуючих впливів сімейного середовища на формування ставлення людини до світу й до інших людей.