Основні напрямки психологічного аналізу сім'ї.Психологічні фактори сімейного виховання дитини

Суттєве значення для прогнозу ефективності сімейних впливів на розвиток особистості дити у сучасній психологічній науці набуває досліджен­ня соціально-психологічних особливостей сім'ї як малої контактної групи. З погляду соціальної психології сім'я є соціальною групою, об'єднаною сформованою у спільній діяльності сукупністю міжособистісних відносин, які проявляються в любові, прив'язаності та інтимності її членів.

Для з'ясування особ­ливостей організації у сім'ї виховного процесу виділяють такі напрями її психологічного аналізу:

Склад сім'ї. Виділяють повні сім'ї, в яких діти проживають з обома батьками, неповні, якщо не­має одного з батьків, і формально повні, коли в сім'ї є обоє батьків, але один з них із певних причин не бере участі в вихованні дитини. Хар-ка сім'ї визначається за критерієм: гар­монічна або проблемна. Повна сім'я, що має в наявності всі типи взаємовідносин, називається повноцінною і хар-зуються як гармонічні, якщо внутрішньо сімейні відноси­ни в них відповідають принципові гуманності; передбачають взаємну щедрість і доброту, повагу і вимогливість. Неповні й формально повні сім'ї частіше потрапляють до проблемних (конфлікт­них, антипедагогічних, асоціальних). Типовий стан ( мікроклімат сім'ї) - найхаракт для всіх членів сім'ї спосіб самопочуття в ній, який визначає їхнє ставлення до сім'ї. Є емоційно комфортні сім'ї(діти переживають захищеність, за­тишок й приязнь членів сімї; тривожні сім'ї, мікроклімат яких найчастіше є проекцією відповідних особистісних хар-стик батьків, та сім'ї, яким прита­манний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження. Стиль сімейного виховання. Своєрідність поєднання батьками у ставленні до дитини соціальних очікувань вимог і контролю­ючих санкцій - стиль сімейного виховання. Виділяються 5стилів: Авторитарний має в основі тактику дик­тату - систематичному пригнічуванні одними членами сім'ї ініціативи й почуття власної гідності в інших її членів. Внасл втрачається самостійність, ініціативність, віра у власні сили, почуття гід­ності дитини. Демократичний (тактика співробітництва) в основі має опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї спільними цілями й зав­даннями спільної д-сті, її організацією й мораль­ними цінностями. Орієнтація батьків на допомогу й підтримку дітей, участь дітей у до­машній праці, взаєморозуміння дорослих і дітей, встановлення між ними партнерських взаємин. Ліберальний (тактика невтручання) визнання можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Пасивність батьків як ви­хователів, що ухиляються від активного позитивного втручання у життя й долю дитини. За таких умов дитина найчастіше стає індивідуалістом, емоційно байдужим до проблем інших. Потуральний (тактика опіки й безоглядної любові) система відносин, за яких батьки, забезпечуючи власною працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і життєвих складнощів, приймаючи їх на себе. Дитина виростає млявою й байдужою до всього, що не стосується її особистісних інтересів. У неї відсутні самостійність та ініціатива, власний досвід долання труднощів. Нестійкий (тактика непрогнозованого переходу батьків від одного стилю ставлення до дитини до іншого). Такий підхід породжує у дитини двоїсте ставлення до дорослих, недовіру й відстороненість від батьків.Лише демократичний стиль визнається нині педа­гогічно продуктивною тактикою сімейного виховання. Усі інші стилі призводять до певних порушень сімейного вихо­вання й розглядаються як передумова виникнення різних проблем розвитку особистості дитини в сім'ї.

Порушення сімейного виховання - стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналізу порушень виховання перспективно керуватися критеріями: рівень протекції ( гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання дитини; гіпопротекцію); ступінь задовол потреб:(потурання-ігнорування); рівень вимогливості до дитини:(надмірність- недостатність вимог-обов'язків; надмірність-недостатність вимог-заборон;надмірність-мінімальність санкцій)Типи порушень сімейного виховання:потуральна гіперпротекція (хар-рна для потурального стилю);домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емо­ційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);гіпопротекція (ліберальний стиль).Правила ефективного виховного спілкування з дитиною Ю. Б. Гіппенрейтер: 1. Безумовно приймати дитину — любити її просто за те, що вона є. Така потреба у приналежності, у необхідності іншому є однією з фундаментальних людських потреб. 2. Ос-сть дитини й її здібності розвиваються лише у тій діяльності, якою вона займається за власним ба­жанням і з інтересом. 3. Підтримувати успіхи дітей — для вдосконалення успішно здійсненої д-сті, розвитку інтересу до неї і до відповідних здібностей дитини. 4. Створювати сімейні традиції, які базуються на зонах радості. 5. Систематично робити щось разом із дитиною читати, гуляти,домаш­ньою роботою). 6. Не втручатися у справу, якою займається ди­тина, якщо вона не просить допомогти. 7. Якщо дитині важко й вона готова прийняти допомогу, обов'язково допомогти їй, але при цьому:• запропонувати допомогу, починаючи зі слів "давай ра­зом...";• узяти на себе лише те, що дитина не в змозі виконати самостійно, все інше залишити їй для самостійного ви­конання;• у міру того, як дитина опановує нові дії, заохочувати її здійснювати їх самостійно. 8. Поступово, але неухильно знімати з себе відповідальність за особистісні справи дитини й передавати їх їй. 9. Дозволяти дитині переживати негативні нас­лідки власних дій або власної бездіяльності. 10. Не вимагати від дитини неможливого або та­кого, що їй важко виконати. Замість того подивитися, що Можна змінити в середовищі, яке оточує дитину. 11. Щоб уникнути зайвих проблем, необхідно суміряти власні очікування з можливостями дитини.1 2. Можна засуджувати дії дитини, але не її по­чуття, якими б небажаними або "неприпустимими" вони не були. 13. Якщо у дитини емоційні проблеми, її необхідно активно вислухати, тобто повернути їй у бесіді те, про що вона говорить, при цьому називаючи її почуття.

14. Ділитися з дитиною власними почуттями, як позитивними, так і негативними. 15. Якщо причиною негативних почуттів є актив­ність дитини, можна виражати невдоволення лише ЇЇ окре­мими діями, але не дитиною в цілому. 16. Правила й обмеження у вихованні обов'яз­кові, але вони не повинні входити у протиріччя з найваж­ливішими потребами дитини (право на життя, здоров'я, прийняття батьками, активність і пізнавання тощо). 17. Карати дитину краще, позбавляючи її приємного й значущого для неї особисто, ніж роблячи дитині погано чи боляче. 18. Конструктивно розв'язувати конфлікти інте­ресів батьків і дитини.Шляхом спільної оцінки вибрати з них той варіант дії, Що найбільше відповідає інтересам обох сторін, контро­люючи дотримання останньої вимоги.