Методичні рекомендації щодо проведення рухливих ігор

З дітьми дошкільного віку можна проводити такі рухливі ігри: сюжетні і ігрові вправи без сюжетної лінії, ігри з елементами різних видів спорту – городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол.

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ – дії людей, тварин, птахів. Наприклад, з розповідей дорослих, телепередач, спостережень за навколишнім життям діти дізнаються про поведінку тварин і птахів (як ходить клишоногий ведмедик, дзьобають зернята пташки та ін..), а потім під час гри відтворюють рухи, характерні для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов’язані з її сюжетом. Наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них; бджілки літають сідають на квітки, збирають мед. більшість сюжетних ігор колективні, і діти привчаються в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила.

Дл ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних іграх основну увагу гравців слід спрямовувати на створення образів, досягнення певної мети і точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучити м’ячем у ціль, пролізти в обруч, не торкаючи його та ін.). Такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення у дітей конкретних рухів. Дозування вправ у цих іграх, на відміну від сюжетних, визначають конкретніше, оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, організація і методика їх проведення має багато спільного. Досвід показує, що оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят створюється за умови поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ, спрямованих здебільшого на чіткіше виконання певних рухових дій та сюжетних ігор, у процесі яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються в різних умовах. Проведення ігор з елементами спорту вимагає чіткого пояснення правил, які обумовлюють процес змагань між окремими дітьми або командами. Обов’язковим є оволодіння кожною дитиною руховими навичками (технікою рухів), які визначають результат змагань. Майданчик для проведення рухливих ігор слід обмежити добре помітними лініями. Оскільки захопленим грою дітям важко стежити за умовними або нечіткими лініями, тимчасову розмітку посередині майданчика треба робити для кожної гри окремо. Узимку лінії краще зробити темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом та ловінням, лінії проведіть на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів. Для проведення багатьох ігор потрібен різноманітний інвентар: м’ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб усі ці речі були яскравими, кольоровими, добре помітними у грі. Приладдя та інвентар приготуйте заздалегідь, щоб на його розміщення і роздачу не витрачати багато часу. Дрібний інвентар роздайте після пояснень правил гри, інакше діти будуть гратися ним і неуважно стежити за інструктажем. У старших групах для роздавання та розміщення інструктажу залучайте дітей, але стежте, щоб вони робили це організовано і швидко.

До проведення гри треба добре підготуватись: вивчити її зміст, правила, віршований та пісенний супровід. Перед початком гри зацікавте дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст. Під час пояснення змісту гри дошкільнят слід розмістити так, щоб кожний з них добре бачив і чув керівника.  Найкраще їх розставити у ті положення, з яких вони починають гру. В іграх із шикуванням у коло, дорослий стає разом з дітьми у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч, дітей зручніше шикувати у шеренгу або зібрати їх біля себе у півколо, щоб усім було добре чути розповідь й видно те, що їм показуватимуть. Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розсіює увагу. Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо та коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати яскраве уявлення про дійових осіб, які зображатимуться. Емоційно-образне пояснення сюжету допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати рухи, характерні для певного образу. У ході гри правила роз’яснюються й уточнюються. Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестами і показами деяких рухів. Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м’яч тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у грі «Влучи в кільце» діти спочатку декілька разів кидають м’яч у кільце, а потім починають гру, під час якої відбувається змагання між командами. Правила гри детально пояснюють лише у тому випадку, якщо вона проводиться вперше. Повторюючи її, тільки нагадують основний зміст. Якщо вводяться ускладнення, потрібно роз’яснити додаткові правила і способи виконання дій. Пояснивши гру в старшим діям, дорослий перевіряє, чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань про зміст і правила. Якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати, гра проходить злагоджено і чітко.

Обов’язковою умовою проведення командних ігор зі старшими дошкільниками є правильне комплектування команд (груп). Вони мають бути рівні за силами й складом. Є кілька способів поділу гравців на команди: за допомогою рахунку або фігурного марширування, за призначенням капітанів. При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються у шеренгу і розраховуються на таку кількість номерів, скільки учасників має бути у команді. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами. Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон – одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу. На початку гри діти можуть самі обрати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі обирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами. Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Після пояснення правил гри, розподілу гравців на команди, розташування в залі або на майданчику, керівник переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом – оплески у долоні, свисток, змах прапорцем або рукою – або командою. Сигнал подається після того, як керівник переконався, що всі діти добре засвоїли правила й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді замінюють свистком. Це сприяє виробленню у дітей швидкої реакції на відповідні сигнали. Ігри сюжетного характеру, які не мають моменту змагання, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати: «Гру почали», - або попередити дітей, що гра починається після слів «Один, два, три!». Після того, як гра розпочалася, дорослий уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців. Під час гри педагог дає вказівки дітям, які припускаються помилок або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи оду гри, не зупиняючи учасників чи самої гри. Гру слід зупинити лише тоді, коли більшість припускаються грубих помилок і необхідно додатково пояснити її правила. Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються у завданні, бояться перестрибнути через «рів», підійти близько до «ведмедя» чи «вовка»; їм треба своєчасно допомоги: підтримати за руку під час переходу через «місток», підбадьорити, щоб вони були впевненішими. У проведенні рухливих ігор значно важче визначити фізичне навантаження, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов’язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на заняттях з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянках, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, - і вони не відчувають втоми. А тому потрібно, щоб дошкільнята не перевтомлювалися, потрібно своєчасно знижувати інтенсивність рухів.

 

Методичні рекомендації щодо виховання у дітей мотивації до здорового способу життя

Ми живемо у час, який справедливо можна назвати переломним. Стара адміністративно-командна система вже в минулому, але нові реалії нашої молодої держави відзначаються, на жаль, багатьма негативними моментами: безробіттям, зниженням життєвого рівня, невпевненістю у завтрашньому дні. Значною мірою це позначається на підростаючому поколінні, з року в рік спостерігаються тривожні тенденції до  збільшення соматичних захворювань серед дітей, катастрофічне погіршення стану їх здоров’я, від батьків малечі передаються такі душевні стани, як нервозність, стурбованість, страх. Отже, якщо ми не хочемо щоб молоде покоління стало «втраченим поколінням», слід серйозно замислитися над впровадженням позитивних життєвих орієнтирів і, зокрема, створенням мотивації до здорового способу життя на початкових етапах формування особистості.

Серед рекомендацій, які можуть стати у нагоді при вирішенні завдань формування у дошкільників мотивації до здорового способу життя в рамках проведення днів здоров’я, можна виділити наступні:

1. Матеріал викладати на доступному для дітей дошкільного віку рівні. Сучасні дошкільники розвиненіші й ерудованіші, ніж вихованці дошкільних закладів минулих років; радіо, телебачення, комп’ютерні засоби комунікації вже в цьому віці формують зародки певної особистісної й соціальної позицій, але педагог повинен покладатися насамперед на безпосередній чуттєвий досвід дітей, уникати складних для розуміння узагальнень і логічних висновків, адже здатність до узагальнень і абстрактного мислення у цьому віці ще не розвинена.

2. Необхідно широко використовувати засоби наочності. Яскраві й помітні картинки, фігурки, емблеми привертають увагу дошкільника. Привернути увагу дитини якимось кольоровим малюнком нескладно, складність полягає у правильному методичному використанні наочного матеріалу, за допомогою якого можна вирішувати складні дидактичні завдання, особливо серед старших дошкільників, які вже володіють початками аналітичного мислення, можуть встановлювати найпростіші причинно-наслідкові зв’язки.

3. Поєднувати розповіді дорослого з безпосередньою ігровою діяльністю дітей.

       Виходячи з вищенаведених загальних положень, можна розробити й конкретні методичні рекомендації щодо проведення тематичних днів здоров’я. наприклад, присвячених збереженню здоров’я серця, необхідності вчасно лягати спати, робити ранкову гімнастику та ін.

Сценарій тематичного дня здоров’я

на тему: «Збереження здоров’я серцево-судинної системи»

Мета заходу: познайомити дошкільників з роботою людського серця; сформувати свідоме ставлення до виконання вправ та ігор, найбільш корисного для зміцнення серцевого м’яза; навчити правилам поведінки, при дотриманні яких серце зберігається здоровим; удосконалювати навички самостійного виконання загально розвиваючих вправ.

Матеріали: малюнок серця; схема кровоносних судин; фонограма записів биття людського серця і мелодій популярних дитячих пісень; м’ячі червоного та синього кольорів.

Починається проведення тематичного дня здоров’я зі звернення педагога до дітей: «Я дам вам послухати пісеньку, що складається лише з двох слів: тук – тук». Далі відбувається прослуховування фонограми биття людського серця.

       Керівник говорить: «Так б’ється серце вашої мами». Після обговорення почутого, педагог продовжує: Таку ж пісню виконує і серце кожного з вас. Ви її можете почути у будь-яку хвилину. Для цього потрібно покласти пальці на зап’ястя, на горло чи на скроню. Поштовх крові в судинах, який ви відчуєте, означає, що серце зробило удар, тобто скоротилося і послало чергову порцію крові по судинах».

       Далі слідує обговорення схеми кровоносних судин.

Педагог звертається до дітей: «Уявіть собі пароплави, що везуть різні вантажі по нашій річці Дніпро. Так і серце, скорочуючись, виштовхує червону ріку крові в артерії, по яких «пароплави» з киснем і поживними речовинами відправляються у далеку подорож по всіх клітинках нашого організму. У якім би місці ви випадково не порізалися, обов’язково піде кров. Але це ще не все. Найдивовижніше попереду: кров’яні пароплави, віддаючи кисень і поживні речовини, забирають з організму вуглекислий газ і шкідливі, непотрібні речовини. Вони вивозять їх по синіх венах, обмінюючи знову на кисень і корисні речовини».

Педагог пропонує дітям перевірити наскільки вони уважні. Проводиться естафета: «Кров’яні пароплави».

Діти розподіляються на дві команди – «Артерія» і «Вена». Перед командами стоїть кошик з червоними м’ячами, «корисними для організму речовинами», на протилежному боці залу – кошик із синіми м’ячами – «шкідливими речовинами». За сигналом учасники команди «Артерія» переносять по черзі червоні м’ячі з першого кошика у другий, а діти з команди «Вена» - сині м’ячі з другого в перший.

По закінченні естафети педагог говорить: «А зараз я хочу нагадати вам правила, дотримуючись яких ви збережете своє серце здоровим.

1. Регулярно займайтеся фізкультурою, бігайте і грайтеся.

2. Обов’язково відпочивайте вдень і вночі.

3. Їжте те, що дає мама, - усі продукти дуже корисні.

4. Якщо ви хворі, лежіть у ліжку стільки часу, скільки призначив лікар.

І тоді ваше серце буде здоровим і сильним.

 

 Навчання елементам картографії дошкільників

 План – це, насамперед, наочна модель, де окремі елементи позначені умовними знаками чи геометричними фігурами, розміщення яких точно повторює розташування предметів у реальному просторі. Працюючи з планом, ви повинні прагнути сформувати у дітей вміння орієнтуватися не тільки в навколишньому середовищі, а й на аркуші паперу.

Ознайомлення дошкільників з елементами картографії слід розпочинати з екскурсії територією дитячого садка. Намалюйте спочатку план з ігровими та спортивними майданчиками, будівлями та деревами. Потім – екскурсія в приміщенні. Замалюємо коридори, помітимо кількість дверей, кабінети. Намалюйте також план кімнати групи, з якою займаєтеся. За допомогою батьків діти вдома намалюють план свого будинку, квартири. Згодом вони вчаться орієнтуватися за планом. Чотири-п’ятирічні малята вже розуміють, що таке план, і можуть використати його для знаходження захованого предмета.

Даючи уявлення про умовні знаки, розпочніть роботу із зображення плану ігрового майданчика, де є квітник, лавка, столик, гірка. Альтанку позначте певним умовним знаком. Зверніть увагу дітей на необхідність цих позначень – малюки повинні зрозуміти, що певні предмети можна позначати на аркуші паперу відповідними умовними знаками, а знаки ці повинні залишатися незмінними. Згодом ознайомте дітей з топографічними знаками, які найчастіше можна використовувати при зображенні даної місцевості.

Наступним етапом буде екскурсія на вулицю. Дайте дітям завдання замалювати шлях, а де є можливість, зображувати топознаки. Потім – екскурсія мікрорайоном. Домашнім завданням може бути зображення на аркуші паперу шляху з дитсадка додому. Екскурсії організовуйте так, щоб кожен новий план включав елементи попереднього і ускладнювався. Інакше кажучи, щоб простежувалася послідовність у зображенні місцевості.

Особистий досвід, короткі щоденні переходи знайомою місцевістю допоможуть дітям перейти від сприймання найближчого середовища до сприймання простору, який не може бути безпосередньо сприйнятий дітьми. Вихованці повинні зрозуміти, що за допомогою планів можна відображати і більш віддалений простір, усе місто, село.

Отже, внаслідок аналізу планів формуємо у дітей узагальнене вміння визначати відносний розмір різних предметів та об’єктів місцевості. Діти повинні усвідомити, що на аркуші паперу однакового розміру можуть бути зображені різні плани: кімната, приміщення усього дитячого садка, вулиця, мікрорайон і навіть місто з вулицею, мікрорайоном та дитячим садком. Один і той самий об’єкт можна зобразити різним за розміром. Ця здатність дітей бачити в однаково зображених лініях (на різномасштабних планах!) різні відстані свідчитиме про елементарне розуміння ними масштабу.

Наступним етапом буде малювання схем місцевості, де мешкає дитина, з використанням топографічних знаків, складання маршрутних листків під час прогулянок-походів і на їх основі – найпростішої топографічної карти місцевості. Це може бути колективна робота.

У процесі цієї роботи діти повинні усвідомити, що один і той же об’єкт може бути зображений на різних схемах не тільки різним за розміром, він може зовсім не існувати. Головне, що величина цього об’єкта не залежить від величини його зображення. Діти повинні зрозуміти, що їх дитячий садок, зникнувши з карти, продовжує існувати насправді. Таке розуміння свідчитиме про високий рівень узагальнення та абстрагування.

Отже, послідовно приводимо дітей до того, що на порівняно невеликому аркуші паперу у зменшеному вигляді можна зобразити те, що насправді існує на великій території. Це дасть змогу дітям стати на принципово новий шлях пізнання довкілля.

Ознайомлення дітей з географічною картою

На перших заняттях ознайомте дітей з умовними позначеннями – головними елементами будь-якої карти, за допомогою яких „читають” цю карту. Це – своєрідна абетка. Розгляньте разом масштабні знаки (яким чином позначають озера, ліси, гори, степи, болота луки тощо), лінійні знаки (дороги, річки, канали), якими знаками позначають на карті міста та села. При  поясненні особливу увагу зверніть на колір. На першому занятті навчіть дітей розрізняти рельєф місцевості за кольором.

Наступний етап – робота з географічною картою. Роздайте дітям карти і попросіть малюків з’ясувати, який рельєф зображено, які знайомі умовні знаки вони побачили. Запропонуйте наступне завдання: хто більше умовних знаків побачить на карті, хто швидше знайде незнайомий знак. Далі, на наступних заняттях, запропонуйте географічне лото.

  Під час ваших занять із картою ви повинні підвести дітей до розуміння просторових відношень між містом та країною. На окремому занятті ознайомте дітей із картою світу і глобусом.

Топографія

На цьому етапі навчіть дітей розрізняти топографічні знаки, якими позначають важливі для туристів об’єкти – озеро, ліс, населений пункт, ґрунтові дороги, стежки, струмки, магістралі, лінії електропередач, будівлі, колодязі. На заняттях давайте завдання шукати їх на карті. Навчіть дітей розрізняти топографічну та загальногеографічну карти.

На наступному занятті після повторення відповідних знаків (наприклад, місток, струмок, вежа) запропонуйте знайти на топографічній карті місток. Водночас зорієнтуйте дітей, де треба шукати місток (орієнтир - річка, струмок). Наступне завдання – хто нарахує більше містків. І на завершення можна дати ще одне завдання – знайти всі містки (слід дати точну кількість) на карті. Такі завдання діти виконують невимушено, із цікавістю.

Для закріплення навичок пропонуються наступні вправи та завдання:

1. Показ картки із знаком – діти відповідають, що за знак зображено.
2. Лото з умовними знаками.
3. Топографічний диктант – назвати дітям знак, не показуючи його. Завдання дітей – замалювати названий знак.
4. Копіювання карти.
5. Визначення шляху до об’єкта (можливе домашнє завдання), як краще пройти до визначеного місця.

Ця робота навчить дітей орієнтуватися за картою серед різноманітних об’єктів місцевості та орієнтирів, сформує вміння точно і швидко запам’ятовувати місцевість, пройдений шлях та безпомилково знаходити дорогу назад.