double arrow

Музейна подорож «Моя Україна – єдина родина»

Мета: формувати уявлення про те, що в Україні дружною сім’єю живуть люди різних національностей, поглибити знання про історію, побут, традиції українського народу; розвивати логічне мислення, вміння аналізувати, порівнювати; виховувати любов до рідного краю, гуманність, шанобливе ставлення до інших народів, що населяють Україну.

- Вітаю вас, діти, в краєзнавчому музеї. Давайте трохи перевіримо ваші знання. Я ставитиму вам запитання, а ви будете на них відповідати. Тож починаймо!

- Наша рідна Батьківщина має назву….

- А як називається наше місто? … 

- Де воно розташоване?... 

- На березі якої річки? …

(діти розглядають репродукцію картини Івана Шишкіна «Жито»)

- Якого кольору небо на картині? А поле? Де ще поєднуються ці два кольори?

(діти відповідають: на прапорі України)

- Поселившись на теренах нашого краю, люди будували оселі, саджали сади, народжували дітей. Давайте завітаємо в одну з таких осель – українську хату. Центральне місце у світлиці займає стіл, застелений скатертиною. На ньому – хліб-сіль. І це знаменно, бо ж віддавна відмітною рисою українців була гостинність. Навіть у найбіднішій хаті кожен подорожній міг отримати кусень хліба з сіллю та дах над головою. Хліб наші предки називали ще «папою». Чому? Тому що тато орав землю, сіяв зерно, збирав та молотив збіжжя. Пекли хліб мати та бабуся. Ось ночви, в яких замішували тісто. А це – гусяче крильце. Як ви гадаєте, що ним робили?

(Змітали борошно, щоб не падало на долівку)

- До речі, такими крильцями користувалися не тільки українці, а й болгари та молдавани. А ось це – масничка. В ній збивали масло. Пам’ятаєте казку про жабку, що потрапила у горщик із сметаною? Вона так швидко працювала лапками, що утворилися грудочки масла і жабка врятувалася. Отак і господиня збивала зі сметани масло, енергійно струшуючи цю посудину.

- Діти, а з чого виготовлено посуд, що стоїть перед вами?

(відповідь: з глини)

- Вода, що зберігалася в такому посуді, ставала чистішою, добрішою на смак. У глиняному посуді не тільки зберігали продукти, а й готували у печі їжу. А тепер подивіться сюди: це посуд переселенців з Росії – самовар, сільничка з березової кори, ємкість для зберігання круп, дерев’яні розписні ложки, горщик, глечик для молока.

Чим подібний і чим різниться посуд різних народів?

(діти відповідають)

- А що це стоїть? Вірно - скриня. Що зберігала в ній господиня?

(відповіді: одяг, рушники, прикраси)

- Рушники вишивали у кожній хаті. У народі казали: «Хата без рушників – не хата». Ось подивіться на цей рушник з коричнево-чорною вишивкою, привезений з Полтавщини, а ось цей з блакитним візерунком – з Полісся. Там ми можемо побачити російські рушники, прикрашені рослинними візерунками та мереживом ручної роботи,  білоруський рушник.

- А зараз розглянемо одяг українців. Його збирали багато поколінь музейних працівників. Зверніть увагу на дівоче вбрання. Чому ми кажемо, що воно саме жіноче?

(відповідь: бо вінки носили лише дівчата)

- Жіночий зимовий одяг складається із сорочки, плахти (її обгортали навколо талії та закріплювали поясом), фартуха, свитки, очіпка, теплої хустки. А ось це – жіночі черевички. Вони зроблені вправними руками майстра-чоботаря, підбиті дерев’яними цвяхами, вони служили дуже довго.

- Чоловіки ж одягалися в сорочку, шаровари, свитку. Взимку носили шапки, а влітку – брилі. Ану гляньте, з якого матеріалу зроблено бриль?

(відповідь: із соломи)

- Правильно. А знаєте для чого служив чоловікам такий різнокольоровий пояс? Він не тільки тримав шаровари, а й сприяв лікуванню спини, був оберегом. За нього також застромляли різні речі, козаки, наприклад, зброю. Взуття – постоли. Їх носили українці, болгари, молдавани та представники інших народів, що жили на Україні. Прямокутний шматок волячої шкіри стягували мотузком по нозі – і тепле, легке взуття було готове до вжитку.

- Подивіться уважно і скажіть, який елемент одягу спільний і для жіночого, і для чоловічого, і для дитячого одягу. Вірно, сорочка. Сорочки завжди оздоблювали вишивкою, яка вважалася не тільки прикрасою, але й оберегом. Жіночі сорочки були довші, яскравіші, ніж чоловічі. У нас, сорочки вишивали червоними, чорнити та зеленими нитками. Переселенці із західної України оздоблювали сорочки різнобарвним бісером. Та у вишивці переважав зелений колір – колір Карпат.

(дітям пропонується порівняти український національний одяг з російським, знайти подібність та відмінності між ним)

- Минули століття з того часу, як наші місця заселили люди різних національностей. Уже важко знайти російське, польське, єврейське чи молдавське село. Адже між людьми немає кордонів: вони спілкуються, працюють, створюють сім’ї, живуть у мирі та злагоді в Україні. Дружна  родина народів багата талановитими митцями.

(дітям пропонується до перегляду роботи художників різних національностей)

«Свято печеної картоплі»

 

- Листопад – останній місяць осені, у народі його називають напівзимник, падолист, грудкотрус. Кажуть, він вересню – внук, жовтню – син, а зимі – рідний батенько. Не без підстав стверджують, що листопад – зимі заспів, бо їй двері відчиняє.

     Діти, скажіть. Які ви знаєте прикмети листопада?

(відповіді дітей)

- А послухайте-но мене:

- Восени і горобець багатійко.

День у листопаді, що заячий хвіст.

Небо в листопаді – шатро із хмар.

Холодний батько жовтень, а листопад його перехолодив.

Листопад не лютий, проте спитає, чи добре одягнений та взутий.

Дитина (читає вір Інни Кульської):

Коли вона загляне в сад,

Наллється соком виноград,

І пізні яблука ренет

Солодкі стануть наче мед.

І запишається в хустках

Товста капуста на грядках.

Як помандрує по гаях

З чарівним пензлем у руках,

Все розмалює по путі,

Берези стануть золоті!

І ми її уклінно просим:

«Заходь у гості, щедра осінь!»

- Діти, заплющте очі, вдихніть повітря й скажіть, чим на вашу думку пахне осінь?

(відповіді дітей: яблуками, морозцем, сухим листям…)

Дитина: Тому що восени збирають врожаї на полях і в садах – багато овочів, фруктів. Завершуються усі польові роботи. Є звичай в цей час відзначати «свято врожаю».

- Діти, давайте й ми влаштуємо «Свято печеної картоплі». А чи довелося вам колись пекти в багатті картоплю? На території нашого закладу є місце. Де ми можемо це зробити.

(діти підходять до місця, на якому можна розвести вогнище)

- Діти, а що ж потрібно нам для вогнища? Так, сухі дрова, хмиз. Ось зараз ви все це і збиратимете.

(діти беруться до роботи)

- Діти, а хто скаже, як треба підготувати місце для вогнища?

(відповіді дітей)

-  Так, це місце треба обкопати або обкласти камінням чи цеглинками, щоб вогонь не розповзався.

- А як треба розпалювати вогнище?

(відповіді дітей)

- Так, спочатку кладуть тонкі і сухі гілочки, ломачки. А потім – сухі дрова, які ставлять близько одне до одного у вигляді піраміди.

(керівник виконує з дітьми всі перелічені дії)

- Усі підготовчі роботи виконано. А що тепер маємо зробити? Так, підпалити дрова. А що для цього потрібно? Відгадайте:

Сидять у коробці цупкі хлопці.

Хто хоче світити – готові служити.

Заради гри їх не бери,

І голівками не три.

Лихо станеться велике –

Полум’я від них сердите.

                   (Сірники)

(керівник розпалює вогнище і наголошує, що робити це можна тільки з дорослими, тому що вогонь може бути не тільки корисним, а й грізним ворогом – завдавати великої шкоди, якщо лишається без нагляду. Керівник звертає увагу дітей на вогнище:

- Яке воно?

(Діти відповідають – червоне, золоте, іскристе…)

- Діти, а що ви знаєте про походження вогню? Я розповім вам дуже гарний міф про Прометея: сталося це в давні часи, коли люди ще не знали вогню. Нічим було зігрітися, бідною та одноманітною була їжа, не вміли вони і захищатися від хвороб. Боги, що жили на горі Олімп, знали про страждання людей, знали та нічого не робили, щоб їх полегшити. Пожалів людей лише Прометей. Він вирішив викрасти вогонь з Олімпу і принести його усупереч Зевсової волі людям.

 Тепер перед людиною з вогнем у руках розступилися лісові нетрі, від неї тікали дикі звірі, не страшний був і холод. Та суворо покарав Зевс Прометея. Він звелів прикувати його на краю Землі до дикої скелі. І от  тіло сміливця обплутали важкими ланцюгами і залишили на віки терпіти страшні муки. Визволив Прометея інший герой – Геракл – людина надзвичайної сили і звитяги. Він розбив ланцюги, які тримали Прометея. На цьому й скінчилися тортури героя, який подарував людям вогонь.

-  Зрозуміло, це лише гарна казка. А в народі кажуть, що вогонь людям принесла блискавка – вона підпалила дерево, а коли полум’я почало згасати, людина, щоб підтримати його підклала інше дерево. Так люди навчилися користуватися вогнем і берегти джерело тепла.

- Люди з давніх-давен шанували вогонь. Вони вважали його святим, його не можна було лаяти, кидати у вогонь брудні речі тощо. Кожна господиня мала обходитися з вогнем обережно і з повагою: ставити біля нього горня з водою і поліно, щоб він мав що їсти і пити.

(керівник нагадує дітям про вогнище, яке вони розклали, з’ясовує з ними, чи не настав час  закидати картоплю, нагадує, що спочатку її треба підготувати. Діти вибирають картоплини: велику, малу, жовту, рожеву… Керівник розгортає вуглинки, риє ямку. Розкладає у ній картоплю, нагортає зверху вугілля)

- Побачимо, яка картопля швидше спечеться – велика, мала, чи та, що у фользі. Поки картопля пектиметься, ми з вами позагадуємо загадки про різні овочі, які страви готують з картоплі, звідки пішла її назва, розповімо смішинки.

Я росла в темниці,

Як зросла – взяли в світлицю,

З мене шкуру всі деруть,

Мене варять, мене труть,

Пироги з мене печуть.

Відгадайте, хто я є

Чи впізнаєте мене?

                        (Картопля)

Народилася в землі,

Опинилась на столі,

Мене варять і печуть.

Обдеруть мене, облуплять,

А ще кажуть, дуже люблять.

                         (Картопля)

Що у нашому городі стає першим у пригоді,

Виростає щодоби, як у лісі ті гриби?

Він поважний, огрядний,

Він червоний та смачний,

Виглядає як сеньйор. Хто ж це, діти?

                           (Помідор)

Сидить панночка в коморі,

А коса її надворі.

                            (Морква)

Запитав у Зіни Гліб: «Звідкіля береться хліб?»

Розвела руками Зіна, звідкіля ж? Із магазину.

- Кажуть, що з картоплі можна приготувати 700 страв. В Індії її назвали – папа, в Іспанії – трюфело, в Італії – торторо, в Німеччині – картопля. Ось як цікаво називають нашу картоплю.

(керівник пропонує пограти в рухливу гру)

- Поки ми грали, картопля вже, мабуть, і спеклася, спробуймо перевірити.

(вигортає палицею картоплини, а діти, протикаючи їх гострими паличками, визначають готовність)

- Картоплю, що спеклася, витягаємо, а сиру ще залишаємо. А що ж сталося з дровами? Так, вони згоріли і перетворилися на вугілля, а вуглинки, в свою чергу, - на попіл. Уважно розглянемо їх.

(діти торкаються попелу пальчиками, дмухають на нього, спостерігаючи що відбувається. Керівник розповідає про користь попелу: використовується в медицині, для підживлення ґрунту… Пропонує дітям помалювати вуглинками)

- Куди ми віднесемо попіл? Так, на наш город, під дерева. Ось так усе в природі взаємопов’язано: дерева вдихають вуглекислий газ, а видихають кисень, от тому нам так легко дихається у лісі, там, де є багато дерев. А тепер усі разом почастуймося, самі і пригостимо наших друзів найсмачнішою у світі печеною картоплею.

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: