Зміст договору про заставу

Договір про заставу – це договір між банком (заставодержателем)-з однієї сторони і клієнтом (заставодавцем) з іншої сторони про передачу в заставу майна як забезпечення виконання зобов’язань. В ньому вказується дата, місто, сторони, які уклали договір.

Предмет договору: цей договір забезпечує виконання зобов’язань позичальника, що випливають з кредитного договору.

Робиться детальний опис майна, яке надано в заставу. Обговорюється в кого з сторін залишається заставне майно. Вказується, що майно не обтяжене іншими зобов’язаннями.

Права та обов’язки сторін: вказується права заставодержателя і заставодавця, обговорюються наслідки у випадку пошкодження або знищення майна, в яких випадках відбувається звернення стягнення на майно до настання термінів виконання зобов’язання.

Юридичні адреси сторін.

Дата укладання договору, підписи ст. сторін.

При укладанні договору про заставу необхідно перед­бачити:

1.повне найменування юридичної особи, повноваження її представника, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, яка передає в заставу майно та майнові права.

2 право заставоутримувача:

а) користуватися (при закладі) предметом застави і по­рядком використання заставоутримувачем отриманого прибутку та відшкодування збитків заставнику у випадку втрати, нестачі, чи пошкодженні предмета застави; в) на перевірку стану і умов зберігання заставленого майна; г) на реалізацію права на заставу у випадку непогашен-ня позики у встановлені строки, а також дострокове стяг­нення з переліком мотивів (неналежне зберігання, ухилення від зміни предмета застави, використанням та інші пору­шення), проводиться відповідно до положень статей 20, 21, 23, 24, 38 Закону України «Про заставу»; '

- порядок вирішення спірних питань; 

- строк дії договору та юридичні адреси сторін.
Зміст договору застави регулюється положенням ст. 12 Закону «Про заставу», а ст. 13 цього Закону передбачає, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі і нотаріально засвідчений у тих випадках, коли предметом застави є:

- нерухоме майно — за місцем знаходження майна посвідчується;
- транспортні засоби — за місцем реєстрації цих засобів:
- товари в обороті або у переробці

- за місцем знаходження власника.

Засвідчення договорів про заставу на такі види майна є обов'язковим, в іншому разі договір не матиме юридичної сили.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне за­свідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна зі сторін.

Слід зазначити, що внесення будь-яких змін до нотарі­ально засвідчених документів призведе до необхідності їх нотаріального засвідчення. Це положення необхідно зазна­чити у договорі та вказати, що всі витрати відшкодовують­ся заставником або особою, яка внесла зміни.

До договору застави додаються документи, перелік яких прикладається до примірного договору:
Копія кредитної угоди (в якій указується номер угоди,
дата підписання) між заставником і заставоутримувачем.
Довідка відповідного органу державної влади про те, що предмет застави не занесено у Державний реєстр націо­
нального культурного надбання.
Документ про вартісну оцінку предмета застави.

Копія страхового полісу (свідоцтва) на заставлене майно.

Копія документа, який підтверджує право власності заставника на заставлене майно (свідоцтво, видане нотарі­альною конторою, бюро технічної експертизи, договір купівлі-продажу майна та інші документи).

6. Довідка нотаріальної контори або іншого органу про те шо предмет застави не знаходиться під арештом.

7. Опис майна, що передається у заставу.

Перелік може включати й інші документи.

Договір застави вважається укладеним з моменту під­писання його сторонами, а у випадку застави нерухомого майна, транспортних засобів, товарів в обороті або у пере­робці - з моменту нотаріального посвідчення.

З моменту нотаріального посвідчення вважається укла­дений договір і стосовно майна, на яке відповідно до закону не вимагається обов'язкового посвідчення у нотаріуса, але це повинно бути передбачено в самому договорі застави.

 

Заставне право банку та спосіб його реалізації.

Право стягнення на предмет застави банк набуває в мо­мент закінчення терміну повернення позики за кредитним договором, якщо інше не передбачено в цьому договорі відповідно до ст. 20 Закону «Про заставу», а при ліквідації чи реорганізації юридичної особи — заставника банк вправі звернути стягнення на заставлене майно незалежно від за­кінчення строку дії кредитної угоди.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого запису нотаріальних органів.
Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнен­ня, проводиться судовим виконавцем на підставі виконав­чого листа або наказу арбітражного суду, або виконавчого запису нотаріальних органів.
Питання звернення стягнення на заставлене майно за­конодавчо врегульоване Законом «Про заставу» (ст. 20). Однак на практиці цей захід проходить із труднощами, зу­мовленими, як правило, небажанням заставника виконувати свої договірні обов'язки. У таких випадках необхідно залу­чати правоохоронні органи (суд, міліцію, прокуратуру), які в силу закону і своїх службових повноважень зобов'язані забезпечити виконання умов договору в разі недобросовіс­ності однієї зі сторін.

У ст. 21 Закону «Про заставу» вказано, що реалізація заставленого майна проводиться з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором.

Банк вправі (і повинен) перевіряти документально і фа­ктично наявність, розмір, стан і умови збереження предме­та застави, а також вимагати від заставника вжиття заходів, необхідних для збереження предмета застави.

 

Оцінка доцільності і прибутковості позичкової операції.