Легалізація («відмивання») коштів, здобутих у результаті злочинної діяльності, та організована злочинність

Нині і в теорії, і на практиці переконливо доведений органічний зв'язок та взаємна зумовленість: 1) організованої злочинної діяльності, яка за справжнього прояву здобуває значні та над-значні кошти; 2) масштабної корупції, яка через відповідні рішен­ня та розпорядження органів влади, а також інші дії посадовців підтримує та забезпечує діяльність організованого криміналітету; 3) відмивання, тобто введення у легальний обіг згаданих злочин-

¹ Білеичук П. Д., Ромаиюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп'ютерна злочинність: Навч. посіб.-К, 2002.-С. 81-83.

² Сабадаш В. П. Деякі аспекти проблеми розповсюдження шахрайства в Інтернеті // Держа­ ва і право: 36. наук, праць. — 2005. — Вип. ЗО. — С. 452; ЛарииД. Борьба с прсступностью в Интерпете. — Інформ. бюлетень Міжвідомчого наук.-дослід. центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. — 2006. — N° 7. — С. 133-140.

362

  Організована злочинність та запобігання їй

них коштів, та використання останніх, у тому числі з корупційною метою в інтересах організованої злочинності. Цей «зловісний три­кутник» становить найбільшу загрозу для цивілізованого розвит­ку суспільства. Особливо небезпечний він для молодих країн, де ще продовжується накопичення (нерідко у непередбачений зако­ном спосіб) та перерозподіл капіталу, де політична, правова та пра­воохоронна системи не набули стабільності і підкорення тільки за­кону, де фаворити організованого злочинного світу добираються до влади, створюють її олігархічний та мафіозний симбіоз. Тому актуально і гостро стоять питання недопущення подібного розвит­ку подій в Україні, її правова, фінансова, правоохоронна система, діяльність громадських інституцій мають бути максимально нала­штовані на запобігання та протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, насамперед від організованої злочинної діяль­ності та в її інтересах.

Історія вчить, що у світі проблема протидії «відмиванню» зло­чинних коштів виникла у США саме на ґрунті необхідності пере­крити канали вкладання у банки та легального використання доходів від організованої злочинної діяльності у сфері торгівлі алкоголем, наркообігу та наркобізнесу. Останні первісне вклада­лися у створювані пральні нібито для підтримки їх функціонуван­ня, а насправді для надання цим доходам легального походження. Звідси й виник термін «відмивання». Термін «легалізація» коштів отримав перше офіційне визначення у міжнародній Конвенції «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків» (ст. 3), прий­нятій у грудні 1988 р. у Відні. Одним із головних завдань Конвенції ставилася протидія використанню обігу наркотиків в інтересах ор­ганізованого злочинного наркобізнесу. Після прийняття в січні 1990 р. у Страсбурзі Радою Європи «Конвенції про «відмивання», виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяль­ності» у низці європейських документів, зокрема Європейського Союзу, Європарламенту, неодноразово підкреслювалася необхідність розгортання заходів проти «відмивання» саме в інтересах посилення протидії організованій злочинній діяльності.

Особливе значення з цього погляду мала Директива Ради ЄЕС від 10 червня 1991 р. (91/308 ЄЕС), яка націлювала на спрямуван­ня заходів протидії відмиванню у бік боротьби з організованою

363

 1

Глава 4 ~

злочинністю. У 1996 р. Європарламент, розглядаючи виконання цієї Директиви, висунув вимоги, «щоб до злочинів з відмивання грошей належали усі види організованої злочинної діяльності», поширити законодавство по боротьбі з відмиванням на гроші від професійної та організованої злочинності. У 1999 р. Єврокомісія позитивно оцінила дію Директиви 1991 р. саме за «посилення за­хисту від організованої злочинності», а діяльність проти відмиван­ня як дедалі більш важливу частину комплексу заходів проти ос­танньої. У Плані дій щодо боротьби з організованою злочинністю, затвердженому у червні 1997 р. Радою юстиції та внутрішніх справ Євросоюзу передбачалося розширити підстави для повідомлення компетентних органів про фінансові операції, підозрілі щодо відмивання грошей. Згідно з зазначеними вимогами у законо­давстві багатьох європейських країн (Бельгія, Данія, Німеччина, Іспанія та ін.) відмивання прямо пов'язується з організованою злочинною діяльністю, а також із деякими формами суспільне не­безпечної поведінки, що ще не криміналізована (фіктивне бан­крутство, порушення довіри, комерційне шахрайство тощо). У Ди­рективі Комісії Євросоюзу від 17 липня 1999 р. країнам давалася рекомендація щодо визначення у законодавстві ознак криміналь­ної діяльності, яка створює кошти для відмивання. При цьому на­зивалися такі різновиди останньої: злочини, передбачені Віденсь­кою конвенцією проти наркобізнесу; участь у діяльності, пов'язаній з організованою злочинністю; обман, корупція, інша не­законна діяльність, що шкодить фінансовим інтересам ЄС; будь-яка інша кримінальна діяльність, визначена державою. Більшість країн прийняла ці настанови.

У листопаді 1999 р. в Неаполі на форумі з питань протидії міжнародній злочинності боротьба з відмиванням була визнана одним із найбільш ефективних інструментів у цьому напрямку. Нарешті, в Конвенції ООН проти транснаціональної організова­ної злочинності (Палермо, 2000 р.) в один ряд з останньою як за небезпекою, так і через сутнісну пов'язаність були поставлені та­кож високорівнева корупція і «відмивання» коштів від злочинної діяльності, передусім організованої.

Україна в 1995 р. приєдналася до Страсбурзької Конвенції, а у 1997 р. ратифікувала ЇЇ. Проте в країні тривалий час недооцінюва-

364

  Організована злочинність та запобігання їй

лася потреба законодавчого регулювання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) коштів злочинного походження. Однією з причин цього було ігнорування застережень кримінологів про органічне походження справжнього відмивання від організованої злочинної діяльності, прибутки якої насправді прагнуть відмити. Відчувалося небажання висвітлити та упорядкувати практику банків та інших фінансових установ згідно з вимогами щодо недо­пущення відмивання коштів від організованої злочинної та іншої небажаної діяльності. Лише в грудні 1999 р. були визначені кон­цептуальні положення потрібного законопроекту, міністром юс­тиції була утворена міжвідомча робоча група, яку очолили пред­ставники Академії правових наук. Робота над законопроектом концептуально виходила з того, що за відмиванням коштів пере­важно стоїть організована злочинність. Цим зумовлювалося ро­зуміння сутності відмивання та форм його вияву, визначалися си­стема, структура, суб'єкти фінансового контролю, а головне —• наділення їх, передусім суб'єктів контролю державного рівня, та­кими правами, правовими засобами контролю, перевірки, зупи­нення підозрілих операцій, формами своєчасної та ділової взаємодії з правоохоронними органами, що були б адекватні у про­тистоянні загрозам, силам і можливостям вкрай небезпечного су­противника, яким є організована злочинність. Згідно з цими поло­женнями і вимогами до травня 2000 р. був підготовлений проект Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом», який був схвалений Міністерством юстиції, усіма центральними органами виконавчої влади, крім ДПА, а також Урядовим Комітетом Кабінету Міністрів. Проте подальший його розгляд за ініціативою керів­ництва ДПА був зупинений за вказівкою Президента Л. Кучми. Проект переданий для доопрацювання до Державної податкової адміністрації. Керівник останньої доводив, що в Україні відмиван­ня коштів має свою специфіку, яка полягає, головним чином, у то-^МУ, Що до відмивання спрямовуються кошти, отримані через ухи­лення від сплати податків, а тому функція державного контролю (моніторингу) фінансових операцій на предмет виявлення фактів відмивання має бути покладена на ДПА, а проведення досудового слідства — на його податкову міліцію. Через незгоду з такою по-

365

  Глава 4

зицією інших установ — розробників проекту його доопрацюван­ня затягнулося майже на рік, і тільки у квітні 2001 р. він потрапив до Верховної Ради України, але тривалий час не подавався до роз­гляду. В травні 2001 р. проект був проконсультований у РАТР (Міжнародна робоча група щодо фінансових заходів проти відми­вання грошей), фактично не підтриманий нею «через нерозуміння в Україні сутності відмивання та пов'язування з ним ухилення від сплати податків». Більше того, через тривале неприйняття потрібного закону Україна у вересні 2001 р. була включена РАТР&О так званого «чорного списку» країн, які не співпрацюють у відми­ванні брудних коштів. Після цього проект був відкликаний з Вер­ховної Ради, в Мін'юсті за участю Академії правових наук належ­ним чином доопрацьований, схвалений у Кабінеті Міністрів і зно­ву направлений до Верховної Ради, де майже весь 2002 р. тривали його розгляд і доопрацювання. На всіх етапах коригування первісного проекту Закону, розробленого у травні 2000 р., відбува­лося поступове вилучення з нього або суттєве обмеження норм щодо ефективних форм і засобів контролю фінансових операцій, протидії їх використанню з метою відмивання. Особливо тен­денційною була правка проекту Закону у Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності, куди він по­трапив після прийняття у першому читанні для підготовки на дру­ге читання. Загалом це був чи не єдиний для Верховної Ради факт, коли на перше читання законопроект готує один комітет, а на дру­ге — інший. Під гаслом збереження фінансової та банківської таємниці майже всі корективи Комітету зводилися до вилучення з проекту будь-яких конкретних заходів фінансового контролю (він був названий моніторингом), перевірки, протидії щодо підозрілих фінансових операцій, фактичного відмежування цієї діяльності від правоохоронних органів. Під тиском РАТР та інших міжнарод­них організацій Верховна Рада України нарешті 28 листопада 2002 р. прийняла цей Закон. Проте його редакція викликала серй­озні зауваження РАТР, через що під загрозою введення проти України економічних санкцій до нього двічі — 24 грудня 2002 р. та 6 лютого 2003 р. — вносилися поправки. Але й після цього він містить істотні недоліки щодо розуміння сутності та використан­ня фінансового контролю як засобу запобігання і протидії фак-

366

  Організована злочинність та запобігання їй

там відмивання злочинних коштів, особливо належних організо­ваній злочинності.

Розглянемо докладніше сутність процесу легалізації злочинних коштів та кримінологічну роль фінансового контролю як засобу зупинення цього процесу і запобігання його використанню в інте­ресах організованої злочинності. Звичайно виокремлюють три ос­новні стадії (етапи) цього процесу. Перший полягає у розміщенні коштів злочинної діяльності на банківських рахунках або в інших фінансових установах через відповідні легальні операції. Головне для злочинців на цій стадії, щоб кошти не викликали сумнівів та підзори щодо їх походження. Для цього використовуються різні способи: вкладення коштів через підставних осіб та фіктивні підприємницькі структури, по підроблених документах, у формі, яка є звичною у фінансових операціях, тощо. Нерідко кошти подрібнюють у менш помітні суми, які можуть безпосередньо вкладатися на депозитні банківські рахунки, або купують картки, чеки, використовують грошові перекази тощо. Друга стадія відми­вання зводиться до переміщення коштів якомога далі від джере­ла їх вкладання. Тут застосовується неодноразове їх переміщення з рахунку на рахунок, вкладання у вигляді інвестицій, кредитів, під виконання різних проектів, благодійних програм. Часто з цією метою використовуються рахунки справжніх та фіктивних юри­дичних осіб, що перебувають у країнах так званої офшорної зони, де існують менші або зовсім формальні умови банківського кон­тролю, до мінімуму зведена сплата податків, декларування доходів тощо. Саме на цій стадії відбувається «відмивання», ніби здобу­вається «перепустка» до легальної економіки.

Третя стадія — це легалізація, тобто вкладання відмитих повністю або суттєво замаскованих коштів у легальну економі­ку, ніби злиття з нею, через що ця стадія ще інколи має назву «інтегрування». Характерною ознакою легалізації є пошук і визна­чення галузі та адресата вкладання, де забезпечується найбільша прибутковість. Зрозуміло, що є сенс вкладати значні кошти. А во­ни здобуваються не через будь-яку злочинну діяльність, а, як пра­вило, організовану, тобто таку, яка заздалегідь планує і забезпечує одержання, переважно регулярне, у вигляді промислу значних та надзначних прибутків. Завдяки останнім організована зло-

367

  Глава 4

чинність має значні кошти, щоб заздалегідь «вимостити» собі без­печний шлях, визначити надійних агентів для виконання всіх опе­рацій з відмивання: вкладання, переміщення та інтегрування до легального бізнесу. Проте вкладання у легальний бізнес — не єди­ний шлях використання «відмитих» коштів. Вони спрямовуються також на розвиток злочинної діяльності, підтримання наркот-рафіку та тероризму, закупівлю нових партій зброї, підкуп корум­пованих чиновників, придбання нерухомості, забезпечення інших можливостей реалізувати злочинні доходи. Такі можливості за­безпечує та організовує собі злочинна діяльність, яка тому й зветься організованою. Без організації цих можливостей велико­масштабна злочинна діяльність не має сенсу. Тобто організована злочинність не може обходитися без відмивання, а останнє не має свого предмета без коштів першої. У зазначений спосіб відбувається органічне поєднання вкрай небезпечних для суспільства злочинних проявів. У цьому полягає основна криміно­логічна характеристика відмивання як злочину¹.

На думку західних експертів, головним засобом виявлення зло­чинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, є оперативне припинення фінансових операцій злочинних угрупо­вань, у тому числі з відмивання злочинних коштів, з наступним встановленням джерел їх отримання. Значною мірою цьому сприяє те, що у багатьох країнах світу суворо дотримуються прий­нятих законів про декларування цінного майна та коштів, які пере­бувають в особистому користуванні громадян. У багатьох країнах банки зобов'язані контролювати фінансові операції з готівкою в національній та іноземній валюті та викривати підозрілі пе­реміщення значних безготівкових сум з наступним оперативним інформуванням державних установ. У низці країн з метою викрит­тя організованої злочинної діяльності та відмивання здобутих нею коштів фінансові та правоохоронні органи здійснюють тісну

¹ Див. докладніше: Закалюк А. П. Система фінансового моніторингу в Україні та її спро­можність щодо запобігання та протидії відмиванню коштів, одержаних від організованої злочинної діяльності / Протидія відмиванню «брудних» коштів та фінансування терориз­му: громадська підтримка та контроль. — Матер. міжн. наук.-практ. копф. 10 червня 2003 р. - К., 2003. - С. 209-215.

368

  Організована злочинність та запобігання їй

взаємодію у повсякденній діяльності. Так, у Сполучених Штатах у зв'язку з тим, що положення про банківську таємницю суттєво ускладнює діяльність правоохоронних органів у викритті та розслідуванні організованої злочинної діяльності, президентом США був підписаний «Акт про банківську таємницю». Його ме­та — встановлення джерел, обсягів та контролю за переміщенням грошової маси США як із країни, так і до неї, а також за її надхо­дженням до фінансових організацій. Це дозволяє правоохоронним органам виявляти та розслідувати різноманітні злочини, повністю відтворювати будь-які підозрілі грошові трансакції.

В Італії з 1989 р. набрав чинності закон, що передбачає кон­троль за всіма фінансовими операціями обсягом понад 10 мільйо­нів італійських лір та облік усіх громадян, які відкривають чекові книжки, незалежно від розмірів внеску, а також надання на вимо­гу представників правоохоронних органів відомостей, що зберіга­ються в банках, про цих осіб.

В Австрії серед структур, що займаються розслідуванням підозрілих фінансових переміщень та організаційно входять до МВС, утворена Федеральна служба по боротьбі з організованою злочинністю (ЕПОК), а в ній для розслідування фінансових зло­чинів, пов'язаних із відмиванням грошей, — так званий кліринго­вий відділ (1994 р.). Він аналізує інформацію і координує розслідування. Щорічно до нього надходить понад 220 інформацій про підозрілі фінансові операції. Відділ може призупинити будь-яку фінансову операцію впродовж 24 годин. Якщо в результаті розслідування стає очевидним, що операція стосується відмиван­ня грошей, справа передається до суду. За постановою суду з'яв­ляється можливість заморозити рахунки.

Банки в Австрії та багатьох інших країнах зобов'язані повідо­мляти до правоохоронних органів про підозрілі операції, що не су­перечить їх зобов'язанням щодо збереження таємниці внесків. До того ж банкам заборонено попереджати своїх клієнтів стосовно повідомлення про їх підозрілі операції. Ці та інші ефективні захо-Ди створили у злочинному світі небезпідставне уявлення про неба­жаність користування австрійською банківською системою для підозрілих операцій, що аж ніяк не позначилося на скороченні активів і операцій у цій системі.

369

  Глава 4

Особливої уваги заслуговує орієнтація західних кра'ін на забез­печення оптимальної взаємодії фінансових установ з правоохо­ронними органами у викритті підозрілих на відмивання фінансо­вих операцій, проведення спільних заходів перевірки останніх на причетність до організованої злочинної діяльності. Ще у згаду­ваній вище Директиві Ради ЄЕС від 10 червня 1991 р. відзначало­ся, що держави мають гарантувати, що компетентні фінансові установи «будуть: повністю співпрацювати із органами, які відповідають за боротьбу зі злочинністю», «інформувати ці органи з власної ініціативи про будь-який факт, який може бути визнаний відмиванням грошей» (ст. 6), не проводити фінансові операції, підозрілі на відмивання, поки не поінформують органи боротьби зі злочинністю (ст. 7), у разі виявлення під час перевірки фінансової операції фактів — доказів на її причетність до відмивання, негайно інформувати про них ці органи (ст. 10). У другій Директиві від 17 липня 1999 р., підтриманій Єврокомісією, йдеться про обов'язок фінансових установ «надавати за проханням всю не­обхідну інформацію відповідно до процедури» правоохоронним органам. У цій Директиві зазначається, що інформація, отримана органами фінансової розвідки (РШ) не може бути автоматично введена до обігу поліцейсько-судових органів. РШ повинні «фільтрувати» цю інформацію, оцінювати її на причетність до зло­чинної діяльності, лише у цьому разі або коли згадану причетність за здобутою інформацією встановити складно, передавати її пра­воохоронному органу, суворо дотримуючись конфіденційності та­кої інформації.

Низка рекомендацій щодо удосконалення співпраці між фінан­совими установами та правоохоронними органами у виявленні фактів відмивання коштів, здобутих від злочинної діяльності, містяться у Сорока рекомендаціях Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР). Зокрема, рекомен­довано оформляти письмово та надавати наглядовим, аудиторсь­ким та правоохоронним органам висновки щодо змісту та цілей складних, незвичних, великих операцій, стосовно будь-яких незвичних схем проведення операцій, за якими неможливо відслідкувати очевидну законну кінцеву мету (рек. 14), при цьому зазначається, що закони про збереження таємниці фінансовими

370

  Організована злочинність та запобігання їй

установами повинні формулюватися у такий спосіб, щоб не пере­шкоджати впровадженню наданих та інших рекомендацій (рек. 2). Встановлюється, що фінансові установи, їх керівники, посадові особи та працівники повинні мати визначений нормативними акта­ми юридичний захист від відповідальності у зв'язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття зазначеної інформації (рек. 16). Зазначається, що фінансові установи, які довели свої підозри до компетентних органів, повинні виконувати вказівки останніх (рек. 18). Передбачено обов'язок співпраці фінансових установ з компетентними органами у справах, пов'язаних з розслідуванням або карним переслідуванням операцій з відмивання грошей, надан­ня цим органам у зазначених справах експертної допомоги як за власною ініціативою, так і за окремими запитами (рек. 26).

Виняткове превентивне значення, особливо якщо кошти похо­дять від організованої злочинної діяльності, має застосування майже в кожній країні тимчасового на період перевірки призупи­нення підозрілої операції.

Дійовими повноваженнями, правами та правовими засобами інформаційного обміну, перевірки, а подекуди і розслідування у співпраці з правоохоронними органами наділені й спеціально уповноважені державні органи фінансового контролю і розвідки. Підстави та момент передачі перевірочних матеріалів правоохо­ронним органам визначаються тим, що система фінансового кон­тролю свої можливості перевірки вичерпала, але сумніви і підозри або підтвердилися, або неможливо їх з'ясувати, тому для реагуван­ня або перевірки й потрібні засоби правоохоронних органів.

Як у цьому контексті можна оцінити Закон, прийнятий Верхов­ною Радою України 28 листопада 2002 р. та скорегований наступ­ними поправками у 2002-2003 рр. Його прийняття засвідчило по­зицію вищого законодавчого органу країни щодо протидії фактам відмивання. Закон заклав правові основи створення системи моніторингу фінансових операцій, зокрема щодо ідентифікації клієнтів, реєстрації фінансових операцій, збереження про них до­кументів, а також можливості відмовлення у проведенні підозрі­лих операцій та інше.

Водночас Закон звузив порівняно з міжнародними стандарта-^Ми та практикою переважної більшості країн кількість первин-

371

  Глава 4

них засобів внутрішнього контролю та сферу їх застосування, містить низку невизначених та нечітких положень. Так, ст. 5 зобов'язує суб'єкта первинного фінансового моніторингу виявля­ти фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Але засоби, якими він вправі користуватися для виявлення (а це ключовий момент всієї процедури первинного моніторингу), не визначені. У статті 7 зазначено, що цей суб'єкт «з'ясовує мож­ливість віднесення» операції до такої, яка підлягає фінансовому моніторингу. Якими засобами має відбуватися це з'ясування і які критерії того, що «з'ясування» відбулося, залишилося невизначе-ним. Зазначено також що «з'ясування» може проводитися і «після здійснення операції». Важко збагнути, з якою метою це передбаче­но, адже сумнівні або підозрілі кошти вже пішли за призначенням. Водночас в залежність від результатів «з'ясування» поставлено за­стосування інших заходів, про які вже йшлося. Нечітко визначені підстави повідомлення про фінансові операції Уповноваженому органу та особливо засоби з'ясування таких підстав. У статті 5 обов'язок повідомлення ставиться в залежність від того, що опе­рація підлягає обов'язковому моніторингу. За Законом йому підлягають 14 видів фінансових операцій з безліччю ознак, на­явність більшості яких можна встановити лише через перевірку обставин цих операцій. Однак перевірка фінансових операцій з чіткими повноваженнями, правами, правовими засобами контро­лю не передбачена ні для суб'єктів внутрішнього контролю, ні для Держфінмоніторингу.

Суттєво знижує можливість з'ясування сумнівних операцій, зо­крема тих, що оперують коштами організованої злочинності, фак­тичне виключення контактів суб'єктів первинного моніторингу з правоохоронними органами. Контакти з ними «перенесені» на рівень Держфінмоніторингу. Якщо рахувати, що з моменту вияв­лення підозрілої операції у фінансовій установі до завершення її розгляду у ДФМ проходить, як правило, не менше двох-трьох місяців, стає зрозумілою безперспективність будь-яких дій право­охоронних органів щодо виявлення злочинних джерел походжен­ня коштів фінансової операції, осіб, винних у їх здобутті та притяг­нення їх до відповідальності. Таким чином, закон прийнятий, система фінансового моніторингу визначена (що стало підста-

372

  Організована злочинність та запобігання їй

всю для виключення України з чорного списку РАТР), але реаль­ний вплив передбачених у ньому заходів на виявлення фактів відмивання коштів злочинного походження, зокрема від організованої злочинної діяльності, мінімальний. Навіть зупи­нення операції з відмивання до з'ясування, що підозра останнього дійсно існує, введена лише через три роки після прийняття Зако­ну від 28 листопада 2002 р. і можлива тільки стосовно операції, клієнтом якої є особа, що включена до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності (див. Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3163-ІУ). Інші «заправили» організованого зло­чинного бізнесу, зокрема тіньового комерційного, що відмивають багатомільйоні кошти, можуть, як раніше, розраховувати, що у разі виявлення відмивальної операції вона не буде зупинена, почнеться довготривала тяганина з'ясування, аналізу, протягом якої буде можливість надійно сховати кошти, що призначені для відмивання. Можна зробити висновок, що чинним Законом створена система виявлення, спостереження та аналізу сумнівних операцій, а не їх контролю, перевірки та своєчасної протидії, навіть коли в розпо­рядженні правоохоронних органів є інформація про можливе по­ходження цих коштів від організованої злочинної діяльності¹.

Тому не можна погодитися з висновком Голови Держфінмо-ніторингу С. Гуржія про те, що завдяки запровадженню фінансово­го моніторингу «в Україні створена і активно розбудовується національна система боротьби (підкреслено мною. — А. 3.) з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом»².

Наскільки зазначена діяльність дійсно може бути названа бо­ротьбою та який вклад в останню вносить створена система фінан­сового моніторингу, засвідчують такі дані. Перш за все звернемося до даних, що обліковуються МВС України. Після передбачення у Кримінальному кодексі 2001 р. ст. 209 «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом»

¹ Див. докладніше: Закалюк А. П. Система фінансового моніторингу в Україні та її спро­можність щодо запобігання та протидії відмиванню коштів, одержаних від організованої злочинної діяльності / Протидія відмиванню «брудних» коштів та фінансування терориз­му: громадська підтримка та контроль. — Матер. міжн. наук.-практ. копф. 10 червня 2003р. -К., 2003. -С. 213.

Див.: повідомлення С. Гуржія «Фінансова розвідка походження капіталів» на сайті гро­мадської організації — Комітету протидії корупції та організованій злочинності: ^\у\Ґ.крк.ог§.иа/2006/10/20/Ього1:Ьа г гІосЬіппхііи. Ьіті. - С. 5.

373

  Глава 4

було виявлено злочинів за цією статтею: у 2003 р. — 245, у 2004 р. - 419, у 2005 р. - 374, у 2006 р. - 338, у тому числі вчине­них організованою групою або злочинною організацією відповідно: 39, 86, 65 та 44. Звернемо насамперед увагу, що в ос­танні два роки різко скоротилося (майже на 20 %) виявлення фактів відмивання, у тому числі вдвічі, вчинених організованими угрупуваннями. З усіх виявлених мали суму відмивання понад 100 тис. грн відповідно по роках: 67, 97, 102, 74 злочини. Тобто у 2003-2004 рр. та 2006 р. три чверті, у 2005 р. — дві третини з вияв­лених фактів відмивання становили такі, за якими сума останньо­го не перевищувала 100 тис. грн. Відомо, що за нинішніх умов ця сума є мізерною для заняття підприємницькою діяльністю, а її «відмивання» та легалізація в економіку ніяк не може вплинути на підкорення останньої кримінальним інтересам. Але це ще не все. З'ясовується, що з-поміж виявлених у 2003 р. злочинів майже по­ловина, у 2004-2005 рр. — четверта частина, у 2006 р. — третина була знята з обліку, у тому числі близько третини за відсутністю події або складу злочину. З осіб, відданих до суду за вчинення зло­чину, передбаченого ст. 209 КК, були визнані винними та засу­джені судами за цією статтею КК у 2003 р. - 22 %; у 2004 р. - 11 %; у 2005 р. — 13 %. Значне розходження між кількістю виявлених, відданих до суду та засуджених осіб за злочин, передбачений ст. 209 КК, може бути пояснене недотриманням органами досудо-вого слідства вимог стосовно кваліфікації цих злочинів, які визна­чив Пленум Верховного Суду України у постанові № 5 від 15 квітня 2005 р. «Про практику застосування судами законодав­ства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмиван­ня) доходів, одержаних злочинним шляхом», передусім щодо ознак предикатного злочину або дій, які передували відмиванню¹. Таким чином, простежується явний спад активності у виявленні фактів справжнього відмивання, особливо помітний стосовно вчи­нених організованими угрупованнями, що навряд чи відбиває ре­альну картину поширення зазначених злочинів.

Проте навіть у цій, як видно, дуже обмеженій за кількістю фактів та сумою відмивання «боротьбі» вклад системи фінансово­го моніторингу майже ніякий. Про безрезультатність цієї системи

¹ Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 5. — С. 9.

374

  Організована злочинність та запобігання їй

стосовно протидії «відмиванню» коштів, здобутих від злочинної діяльності, свідчать дані про ЇЇ роботу, які навів Голова Держфін-моніторингу України С. Гуржій у вищеназваному повідомленні. Всього за час діяльності Держфінмоніторингу (станом на ЗО черв­ня 2006 р.) ним було отримано від своїх регіональних структур та фінансових установ 2 128,6 тис. повідомлень стосовно фінансових операцій, що підлягають перевірці, на суму 1,5 тис. грн, далі підда­но додатковому уточненню та аналізу на наявність «сумнівності» у фінансовій операції 292 тис. повідомлень на суму 432 млрд грн. З цієї маси передано правоохоронним органам 281 узагальнений матеріал на 95,5 тис. повідомлень. По них заведено і розслідува­лося 220 (!) кримінальних справ, з яких 17 (!!) направлено до су­ду і тільки по трьох (!!!) винесені вироки¹. Дійсно, «гора породи­ла мишу». Про чіткість створеної «системи» можна судити з того, що через півроку заступник Голови Держфінмоніторингу В. Кир-санов повідомив про направлення до правоохоронних органів у 8 разів більше матеріалів (1 690) та що за останні роки в Україні відмито 113 млн грн злочинних коштів². Правда, при цьому не бу­ло пояснено, чому система Держфінмоніторингу виявилася неспроможною протидіяти цьому. Скільки за 3,5 роки існування системи фінансового моніторингу витрачено мільйонів коштів на її створення та підтримання? Скільки за цей час мільйонів, а скоріше й мільярдів гривень організовані злочинні утворення «відмили» та легалізували в економіку або, що частіше, перепра­вили за кордон? Створена чинним законодавством система фінансового контролю за «відмиванням», як і очікувалося, вияви­лися безплідною, невразливою для організованої злочинності. Невже саме такою хотіли бачити цю систему народні депутати, які вперто її відстоювали, відмітаючи всі пропозиції щодо приве­дення останньої у відповідність до європейських стандартів, завдань запобігання та протидії організованій злочинності? Ду­мається, над цим слід серйозно замислитися і не лише народним Депутатам, а й першим керівникам держави, всім, хто у державі відповідає за забезпечення ефективної боротьби з організованою

Див.: повідомлення С. Гуржія «Фінансова розвідка походження капіталів» па сайті Комітету протидії корупції та організованій злочинності. — С. 2-5. ² Дзеркало тижня. - 2007. - № 13 (642). - 7 квіт.

375

  Глава 4                       ""

злочинністю та з відмиванням здобутих нею величезних коштів. Та скоріше робити висновки з удосконалення законодавства, практики його застосування, передусім забезпечення взаємодії суб'єктів фінансового моніторингу з правоохоронними органами з моменту виявлення сумнівної фінансової операцій, а не через півроку у вигляді узагальненої інформації.

Верховна Рада України 5 червня 2007 р. прийняла у першому чи­танні Закон «Про внесення змін до Закону України «Про запобіган­ня та протидію легалізацї (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом». Незважаючи на значний обсяг Закону, зміни стосу­ються переважно уточнення редакції спрощення формулювань, деталізації деяких норм. Водночас рекомендації РАТР та інших міжнародних організацій, спрямовані на суттєве посилення ролі фінансового моніторингу у виявленні злочинів, пов'язаних з «відмиванням» кримінальних коштів, знову не враховані або стосу­ються лише фінансових операцій, пов'язаних з тероризмом. Скла­дається враження, що в Україні знову чиниться спроба скласти у міжнародної спільноти уявлення про удосконалення антиле-галізаційного законодавства, хоча фактично воно не посилює ролі фінансового моніторингу у запобіганні «відмиванню» коштів зло­чинного походження, насамперед організованої злочинності.

З міжнародної практики відомо, що факти відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, передусім у результаті організованої злочинної діяльності, все частіше набувають транснаціонального характеру, тобто поширюються за межі однієї країни, зокрема при переміщенні їх від фінансово-банківської установи вкладання до установи легалізації. Очевидно, такі операції мають місце й в Україні. Враховуючи це, переходимо до кримінологічної характе­ристики транснаціональної організованої злочинності та її основ­них різновидів.

§5. Транснаціональна організована злочинність та її різновиди. Кримінологічна характеристика З падінням завіси, яка жорстко розділяла західний і комуніс­тичний світи, розвитком у країнах, що утворилися на теренах ко­лишнього Радянського Союзу, елементів демократизації, відкри­тості, громадянського суспільства міждержавні зв'язки стали

376

  Організована злочинність та запобігання їй

більш широкими, різноманітними і насиченими. Ці тенденції роз­виваються на фоні загальних процесів світового та європейського взаємозв'язку, взаємопроникнення, глобалізації, що підкріплені новими комунікаційними можливостями. Вони охоплюють всі суспільні сфери, у тому числі сферу злочинності різних країн. Найпростіше це виявляється у тому, що злочинцям, як і пра-восвідомим громадянам, стало легше долати державні кордони, у тому числі переносити кримінальні прояви або їх результати і наслідки на територію інших країн.

Другий аспект проблеми полягає у тому, що внаслідок загальної інтеграції сфера злочинності та боротьби з нею перестає бути «зоною» лише національного інтересу однієї країни. На цю сферу поширюються як правила, стандарти, критерії діяльності право­охоронних структур інших країн, так і «поняття», норми, звички, способи дії злочинного світу.

З іншого боку, через ті самі інтеграційні причини стан злочин­ності і боротьби з нею в одній країні, скажімо в Україні, починає чинити вплив на аналогічні прояви в інших, передусім сусідніх країнах, а також тих, з якими країна прагне інтегруватися. Для них проблема злочинності, передусім організованої, в одній країні стає значущою й для своєї країни. Тобто, залишаючись на певний час ще обмеженою національними межами, вона набуває і транс­національного значення. Цей висновок винятково важливий для розуміння дійсних розмірів та небезпечності злочинності, яка сьо­годні має лише національні межі, але потенційно може стати транснаціональною, якщо не буде взята під справжній контроль та «приборкана» у національних межах. Наведені міркування дозво­лили автору Курсу ще декілька років тому визначити такі концеп­туальні та методологічні висновки стосовно розуміння проблеми транснаціональної злочинності¹.

Перший — щодо її поняття та структури. В останній має бути визначена насамперед безпосередньо транснаціональна зло­чинність, тобто така, яка своїми проявами, їх результатами або

ЗакалюкА. П. Проблеми маучного обссгючепия борьбьі с транснациопальпой й пригранич-чои престушюстью / Адміпістративпо-ІІравові та кримінологічні аспекти діяльності ор­ганів внутрішніх справ прикордонних районів. — Вісник Луганського інституту внутрішніх ^с"рав МВС України: Спеціальний випуск. - Луганськ, 2000. - С. 22-27.

377

  Глава 4

наслідками охоплює територію декількох країн, виходить за межі національної злочинності. Пізніше ознаки транснаціональних зло­чинів та їх види були визначені Конвенцією ООН проти транс­національної організованої злочинності 2000 р., зокрема у п. 2 ст. З, а ознаки належності транснаціональних злочинів до організованої злочинності — у п. 1 ст. 5. Про це йшлося на початку параграфа. Україна ратифікувала цю Конвенцію Законом від 20 лютого 2004 р. Тим самим наведені ознаки набули національного норма­тивного значення.

Особливу частину в структурі транснаціональної злочинності становить прикордонна злочинність, що проявляється в обмеже­ному просторі — зоні кордону: митного, прикордонного, еколо­гічного, іншого контролю, її особливості, ознаки, а також риси при­кордонних організованих груп детально визначені автором Курсу¹.

У сфері, близькій до транснаціональної злочинності, має роз­глядатися національна злочинність, яка має транснаціональне значення, тобто вчиняється в межах однієї країни, наразі України, але чинить вплив на злочинність, правопорядок, порушення прав людини в інших країнах. До цього різновиду злочинності пере­дусім належить значна частина: а) організованої злочинності, на­самперед економічної, іншої господарської, комп'ютерної, пов'яза­ної з порушенням права інтелектуальної власності, великомас­штабною корупцією, фінансовим шахрайством; б) насильницької злочинності, зокрема тероризму, бандитизму, вбивств на замов­лення, вимагання; в) організованого обігу наркотиків у вигляді наркобізнесу, а також торгівлі людьми, обігу зброї, радіоактивних речовин, антикваріату та ін.

Другий висновок з аналізу кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності полягає у тому, що переважна ча­стина останньої є ніби продовженням за межі країни національної злочинності, насамперед і головним чином організованої. Цей про­цес для різних видів злочинів зумовлюється різними мотивами. Організована, передусім економічна та інша господарська зло­чинність, спрямовується до транснаціонального простору з метою

¹ 3акалюкА. П. Проблеми научпого обсспсчсішя борьбьі с трансиациональмой й пригранич-Іюй прсступностью / Адміністративпо-правові та кримінологічні аспекти діяльності ор­ганів внутрішніх справ прикордонних районів. — Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Спеціальний випуск. — Луганськ, 2000. — С. 29-30.

378

  Організована злочинність та запобігання їй

реалізації своєї основної властивості — прагнення до постійного отримання злочинних прибутків та надприбутків. У цьому праг­ненні вона відшукує країни, де рівень прибутку вищий, а розмір податків менший, відповідно, де більш високий рівень економічно­го розвитку, більш високі доходи підприємництва, більше багатих людей — споживачів більш дорогих коштовностей, розваг, послуг, засобів всілякого забезпечення надкомфортного життя.

Наведене дає підстави ще раз нагадати головну відмінність дійсно організованої злочинності. Остання, як не раз підкреслюва­лося, відрізняється від звичайної групової за попередньою змовою передусім суб'єктивним прагненням та практичними діями щодо пошуку можливостей найскорішого отримання високих доходів, надприбутків, швидкої переорієнтації злочинної діяльності у тому напрямку, де більші прибутки, де зручніше їх капіталізувати, ле­галізувати, або нелегально використовувати в «тіні». Саме це від­повідає головній меті організованої злочинності — якнайшвидше «збити» значний капітал, обернути його у будь-який спосіб у ле­гальну економіку, мати від нього потрібний зиск, а злочинну діяльність згорнути або офіційно відгородитися від неї, набути статусу правослухняного цивілізованого члена суспільства, а за можливістю зайняти в ньому елітне, поважне становище. Зро­зуміло, що зумовлений мотивом отримання надприбутків процес перевтілення організованої злочинної діяльності у транс­національну має низку варіантів. Це і прагнення до країн, де менш жорстким є державний контроль. Де послаблені або мають зовсім нульове значення податкові вимоги. Де певний час можна діяти нелегально, в тому числі злочинне. Наприклад, через експлуа­тацію своїх також нелегальних або легальних правослухняних співвітчизників-робітників, підприємців. Де місцева поліція ще не має інформації про нові організовані групи, не знає їх повадок, способів злочинної діяльності, звичних стандартів та неписаних правил останньої.

Організований злочинний обіг наркотиків, зброї, радіоактив­них речовин, антикваріату, викрадених автомобілів прагне за кор-Дон, головним чином у пошуку ринків збуту. Особи, що причетні До організованої зовнішньоекономічної злочинної діяльності, ве­ликомасштабної корупції, пов'язаної з наданням пільг та префе-

379

Глава 4

ренцій, перерозподілом державної власності, бюджетних коштів, паливно-енергетичних ресурсів, намагаються сховати за кордоном величезні кошти, здобуті у зазначений спосіб, та відмити їх. Нерідко корупційні способи вирішення ділових питань з чиновни­ками зарубіжних фірм, міжнародних компаній, можновладцями переносяться через кордон в обох напрямках, живлять розвиток міжнародної корупції.

Виконавці «резонансних» злочинів: убивств на замовлення, те­рористичних актів, великомасштабного фінансового шахрайства — намагаються сховатися за кордон від відповідальності, а особи, при­четні до викриття злочинів організованої злочинності, — від розпра­ви за це з боку членів злочинних угруповань. Низка злочинів, пов'язаних з використанням комп'ютерів та компютерних систем, пластикових розрахункових засобів, банківських кредитних ліній, мереж тощо, можуть забезпечити отримання високих прибутків та відмивання злочинних коштів лише із застосуванням міждержав­них електронних систем, тобто у транснаціональному просторі.

Наведений перелік, який можна продовжити, дає підстави твер­дити, що висновок про початковий етап походження більшості транснаціональних злочинів із злочинності національної, пере­дусім організованої, є цілком обґрунтованим.

Звідси мають бути зроблені такі конструктивні висновки:

— протидія транснаціональній злочинності, запобігання її про­ явам повинні починатися всередині країни з повного і своєчасного здійснення всіх необхідних заходів щодо запобігання та припинен­ ня, так би мовити, «вітчизняної» злочинності, передусім організова­ ної; ця робота має поєднуватися та забезпечуватися належною науковою розробкою відповідних проблем, в першу чергу дослі­ дженням кримінологічної характеристики видів злочинів, що нале­ жать до транснаціональної організованої злочинності, у тому числі насамперед визначенням причин і умов, які сприяють їх вчиненню;

— має бути розроблений теоретично та аналітичне і підданий необхідному правоохоронному впливові пласт прикордонної зло­ чинності, яка у багатьох випадках становить поріг та первинну ланку нелегального переміщення через кордон злочинців, їх посібників, предметів злочинного обігу, стає безпосередньою умо­ вою, що сприяє перетворенню національної злочинності у транс­ національну;

380

 

  Організована злочинність та запобігання їй

— мають бути визначені змістовно, а у потрібних межах — і нор-мативно принципи, напрямки, форми і засоби міжнародної співпраці у запобіганні і протидії транснаціональній злочинності, а також заходи підтримання та забезпечення цієї співпраці. Слід визнати, що з цього погляду робиться поки ще недостатньо, особ­ливо на рівні практичної взаємодії.

Від транснаціональної організованої злочинної діяльності слід відрізняти діяльність у суміжних сферах відносин, до яких прони­кає організована злочинність. Це насамперед цілком легальна зовнішньоекономічна діяльність, яка за умов розпаду сталих еко­номічних зв'язків періоду планової державної економіки та запро­вадження лібералізованих правил ринкової економіки стала більш сприятливою для проникнення до неї організованої злочинності. Остання пильно стежить за динамікою зовнішньоекономічних процесів, прорахунками у їх організаційному та правовому забез­печенні, намагаючись використати останні для підкорення своїм інтересам здобуття високих прибутків¹. Проте сама зовнішньоеко­номічна діяльність у міру дотримання законодавчих вимог (у них також є низка прогалин та суперечностей) залишається цілком ле­гальною і правомірною.

Ще однією суміжною сферою є діяльність міжнародних корпо­рацій. Вони також діють у транснаціональному просторі та праг­нуть до надприбутків. Проте на відміну від транснаціональних злочинних організацій діяльність міжнародних корпорацій цілком легальна, ґрунтується на законних підставах, порушення останніх для них є винятком, нерідко зумовленим проникненням у сферу діяльності корпорацій організованої злочинності. Міжнародні корпорації та банки, як правило, пильно відслідковують товарні та фінансові операції своїх партнерів, агентів, прагнучи своєчасно виявляти відхилення від встановленого порядку, форм, стан­дартів, визначати їх чинники, у тому числі пов'язані з організова­ною злочинною діяльністю. Такі ж тенденції характерні для корпо­рацій, що займаються іноземним кредитуванням, інвестуванням, Депозитним обслуговуванням коштів зарубіжних партнерів. Особ­лива увага приділяється своєчасному запобіганню та виявленню

Див. детальніше: Должепков О. Ф. Криміпалізація економіки як прояв організованої зло­чинності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2000. — № 2. — С. 43.

381

Глава 4.,"-. І-... -.. •  <*чя'. - •• >'•> • -.• *

організованих форм фінансового шахрайства шляхом концент­рації та вилучення капіталів, що зосереджені через залучення кош­тів дрібних інвесторів. Сучасна революція у галузі електроніки надає злочинним угрупованням можливість накопичувати, неза­конно привласнювати та відмивати значні доходи, одержані про­типравним, а нерідко й злочинним шляхом. Характерною для діяльності міжнародних злочинних організацій у фінансовій сфері наприкінці 90-х років було створення так званих «транснаціональ­них котелень», що діяли у двох чи більше країнах¹. В останні роки складалося враження, принаймні в Україні, що «піраміди» організованого фінансового шахрайства з коштами приватних громадян припинили свою діяльність. Однак «падіння» у Києві на початку 2006 р. горезвісної будівельно-фінансової корпорації «Еліта-центр», керівники якої награбували у громадян сотні мільйонів прибутку та втекли за кордон, нагадало, що організова­не транснаціональне фінансове шахрайство ще не згасло.

Кримінологічний аналіз сучасної транснаціональної організова­ної злочинності показує, що загалом вона набирає обертів, її гло­бальний обсяг оцінюється експертами в 1 трлн дол. на рік, з них майже половина припадає на наркоторгівлю. За тими ж оцінками через світову фінансову систему щороку відмивається до 500 млн дол.² Транснаціональна організована злочинність захоплює нові ринки, оволодіває новітніми технологіями. Характерним став перехід від традиційних організаційних структур до більш гнучких мережевих електронних форм побудови, проникнення у такі сфери, які раніше жорстко контролювалися державою, приміром військова сфера та зокрема комерціоналізація її забезпечення, передусім зброєю, боєприпасами. Через комерційну організовану діяльність відбувається криміналізація військової еліти. Загалом проблема транснаціональної організованої злочинності стає все більше про­блемою національної безпеки держави, фактором нестабільності та загрози світовому порядку. Політичні процеси та зміни, їх насичен­ня етнічною та релігійною складовою, військові дії на цій та інших основах створюють сприятливу ситуацію для транснаціональної ор-

¹ Див. докладніше: Организованиая прсступпость й частпьіе инвестиции. — С. 344-348.

² Трапашциональная преступпость в повом тьісячелетии // Борьба с престушюстью за ру- бежом. - 2001. - № 5. - С. 3-5.

382

  Організована злочинність та запобігання їй

ганізованої злочинності, яка паразитує на них, використовує в своїх інтересах ворогуючі сторони. Те саме можна сказати і стосовно новітніх економічних форм міжнародного співробітництва, надання гуманітарної та технічної допомоги, технологічних здобутків у га­лузі Інтернет, цифрового сотового зв'язку та інше.

Розглянемо кримінологічні характеристики цих процесів за ок­ремими поширеними різновидами організованої транснаціональ­ної злочинності.