Контрабандна організована злочинна діяльність

Контрабанда є чи не найстарішим транснаціональним злочи­ном. Термін «контрабанда» має походження з латині та скла­дається з двох слів: «сопіга» — проти, «ЬапАо» — урядова настано­ва (указ). Відомо, що контрабанда була в царській Росії, існувала вона і в Радянській країні, у тому числі на території України, май­же зразу після Жовтневої революції¹. Контрабанда завдає шкоди економіці держави, ЇЇ митним та податковим засадам, бюджету, в разі переміщення зброї, вибухових та інших небезпечних речовин загрожує громадській безпеці, а в кінцевому рахунку — державно­му суверенітету. Майже в усіх країнах встановлена адміністратив­на та кримінальна відповідальність за контрабанду. У чинному Кримінальному кодексі України кримінальна відповідальність за контрабанду, тобто за переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контро­лю, розділена за двома нормами. Зокрема за переміщення, вчине­не у великих розмірах, товарів загалом, а також історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів, а так само стра­тегічно важливих сировинних товарів, щодо яких встановлені спеціальні правила вивезення, кримінальна відповідальність пе­редбачена ст. 201 КК, а за таке саме переміщення наркотичних за­собів, психотропних речовин або прекурсорів — ст. 305 КК. Обидві норми мають кваліфікуючі ознаки, які посилюють відпо­відальність. Вони викладені у їх других частинах. Зазначимо, що в обох нормах відсутня така кваліфікуюча ознака, як вчинення кон­трабанди через організовану злочинну діяльність, у тому числі транснаціональну. Сучасна кримінологічна характеристика кон-

¹ Деркач Л. В. Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра. - К., 2000. - С. 98-100.

383

  Глава 4

трабанди в Україні, у тому числі стосовно окремих її предметів, до­сить докладно вивчена та викладена українськими кримінолога­ми, насамперед з Міжвідомчого науково-дослідного центру з про­блем боротьби з організованою злочинністю¹. Серед основних кримінологічних ознак сучасної контрабанди позначається її високий ступінь організованості, технічного забезпечення та міжнародних зв'язків. Вона використовує всі міжнародні шляхи сполучення: залізничний, автомобільний, морський, у тому числі у контейнерній формі, набуває великих масштабів, має налагоджені канали та стійкі зв'язки, що звичайно потребує досконалої організації. Серед осіб, що займаються контрабандою, виокремив­ся пласт контрабандистів, які спеціалізуються на цьому виді злочинної діяльності, ведуть її регулярно, у вигляді промислу, прагнучи високих та надвисоких прибутків, забезпечують цю діяльність спеціальною організацією. Ця частина контрабандної злочинності набуває рис організованої злочинної діяльності. Для її забезпечення до неї втягують посадових осіб, перш за все мит­них, а також податкових установ, органів прикордонної служби, внутрішніх справ, які призначені безпосередньо протидіяти кон­трабанді. За корупційну винагороду вони сприяють злочинцям в оформленні фіктивних документів, пропуску вантажів через кор­дон без належного оформлення, забезпеченні останніх охороною та супроводженням, спрямуванням до місця призначення тощо.

Організовані контрабандні угруповання спеціалізуються на кон­трабанді наркотиків, зброї, стратегічної сировини, викрадених авто­мобілів, антикваріату, валюти тощо. У переважній більшості члена­ми таких угруповань є громадяни України віком 25-40 років із середньою спеціальною і вищою освітою. Серед них — працівники комерційних структур, приватні підприємці, які не змогли створити прибуткові комерційні підприємства. Ця категорія контрабандних угруповань спеціалізується на операціях із підакцизними та інши­ми високоліквідними товарами та валютою. Спеціальні досліджен­ня відмічають, що останнім часом у складі організованих контра­бандних угруповань та методах їх діяльності відбуваються карди­нальні зміни. Серед їх учасників все більше стає осіб з вищою

¹ Див., наприклад: Контрабанда: Засоби попередження та протидії: Навч. посіб. / За рел-Я. Ю. Кондратьєва та Б. Б. Ромашока. - К., 2001. - С. 31-58.

384

  Організована злочинність та запобігання їй

освітою, колишніх та діючих працівників правоохоронних органів, митників. Посилилася інтеграція з представниками зарубіжних злочинних угруповань та службових установ, передусім суміжних держав. Відбувається витіснення примітивного злочинця інтелек­туальним та підприємливим, з більш вишуканими та професійними способами і формами контрабандної діяльності. Працівники мит­ниці тепер не тільки стають учасниками останньої, а нерідко відігра­ють у ній координуючу роль. У складі організованих груп виокрем­люються стійкі структури розвідників, оформлювачів документів, їх підробки, провідників, транспортувальників, супровідників, іно­земних посібників, посередників, реалізаторів тощо¹.

Доведено, що до контрабандної організованої діяльності вда­ються передусім організовані злочинні угруповання, що діють у сфері економіки. Вони забезпечують виготовлення, придбання, ча­сто позаоблікове, контрабандної продукції, її проходження у формі контрабанди через кордон та реалізацію через своїх за­рубіжних контрагентів, у тому числі колишніх співвітчизників. Контрабандні товари здобуваються також через розкрадання дер­жавного і колективного майна, придбання за кошти, викрадені (привласнені) у фінансово-кредитній, банківській системах. Участь митників, правоохоронців, прикордонників, посадових осіб інших державних структур у виконанні різних функцій спри­яння організованій контрабанді, «кришування» останньої, виве­дення її учасників, у тому числі й перш за все керівників і коорди­наторів, за межі відповідальності — є чи не найяскравішим свідченням однієї з визначальних ознак організованої злочинної діяльності, яка полягає в організації спеціальної, розгалуженої, підтримуваної різними засобами системи її забезпечення. Багато років тому на державному рівні визнано, що сфера контрабанди практично взята під контроль організованими злочинними угру­пованнями, які мають міжнародні та міжрегіональні зв'язки.

Водночас спорадичні державні заходи та періодичні компанії посилення боротьби з контрабандою досі не привели до помітних Результатів. Є багато причин цього. Серед них чи не найго­ловніша — відсутність чіткого, наполегливого, принципового кон-

 ¹ Див.,

Я. 1

наприклад: Контрабанда: Засоби попередження та протидії: Навч. посіб. / За рсд. • Копдратьєва та Б. В. Ромапюка. - К, 2001. - С. 56-58.

 13 7-328

385

  Глава 9

тролю та вимогливості за безумовне виконання намічених заходів. Останній приклад — Державна програма «Контрабанді — стоп» на 2005-2006 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни № 260 від 1 квітня 2005 р. У період активного обговорення проблеми посилення протидії контрабанді, що передував затвер­дженню цієї Програми, та у І півріччі 2005 р. значно активізувала­ся діяльність всіх служб, причетних до боротьби з цим видом зло­чину. Це знайшло відображення у тому, що протягом І півріччя 2005 р. органами Держмитслужби було порушено 169 криміналь­них справ про контрабанду на загальну суму 234,8 млн грн, що у 4,3 рази перевищує аналогічний показник 2004 р. За цей час підрозділами Держмитслужби вилучено товарів, незаконно ввезе­них на територію України, на суму 49,3 млн грн, вдалося запобігти псевдоекспортним операціям на суму 66 млн грн. Реально вилуче­но предметів по заведених кримінальних справах на загальну суму 148,7 млн грн. Проте варто було відправити у відставку Уряд Ю. В. Тимошенко, як не лише згадування про Програму стало спо­радичним, а головне — на кордоні поступово відновилися всі звичні контрабандні та корупційні схеми, а запроваджені засоби та механізми перетворилися на декорацію.

Організація протидії контрабанді ускладнюється недоско­налістю, розрізненістю офіційної статистики. Немає узгодженості та наступництва між статистикою митних установ, прикордонних органів, підрозділів СБУ щодо виявлення фактів контрабанди, їх реєстрації як злочинних проявів. Парадокс, але факт: давно на всіх державних рівнях зрозуміло, що сучасна контрабанда — це пере­важно організована злочинна діяльність, але в статистиці МВС щодо організованої злочинності навіть згадки про організовану контрабандну діяльність немає. Тривалий час не вирішується пи­тання удосконалення законодавства щодо запобігання, у тому числі ранньої профілактики контрабанди загалом, передусім орга­нізованої. Контрабандний бізнес давно централізований та моно­полізований, діє як «держава у державі», створюючи, безумовно, загрозу її безпеці та економічній незалежності. Протягом останніх років відмічається поширення зафіксованих фактів та обсягів не­законного переміщення через кордон стратегічної та іншої промислової сировини, урану, газу, енергоресурсів, нестача яких

386

  Організована злочинність та запобігання їй

всередині країни хронічно відчувається. Підраховано, що збитки від контрабанди цих товарів у стократ перевищують втрати від пе­реміщення підакцизних продовольчих та промислових товарів, ва­люти, культурних цінностей¹. Однак реагування на факти контра­банди стратегічних товарів не завжди відповідає вимогам закону та іноді зводиться нанівець, особливо якщо до них причетні уря­дові високопосадовці, народні депутати або їх близьке оточення. З метою маскування контрабанди та виведення з-під кримінальної відповідальності її учасників контрабандні операції нерідко штуч­но оформляються та пропускаються у вигляді транзиту товарів, а так званий перерваний транзит, що має кваліфікуватися як прихо­вана форма контрабанди², митні органи часто оцінюють як пору­шення цивільно-правового зобов'язання з відповідним реагуван­ням, чим найчастіше користуються угруповання, що займаються організованою контрабандною діяльністю.

У всьому світі поширюється наркобізнес і контрабанда нарко­тиків. Багато пишеться та мовиться про втягування у ці процеси Ук­раїни. Але через незадовільну практику виявлення проявів останніх правоохоронними органами та непритягнення до відповідальності міжнародних наркоділків і їх контрабандних угруповань реальних результатів в Україні щодо запобігання та протидії наркоконтра-банді поки досить мало, про що йшлося у попередньому параграфі. Останнім часом виявлено низку фактів, коли міжнародний нар­кобізнес організовували працівники правоохоронних органів.

Серед предметів організованої контрабанди тривалий час значаться також алкогольні та тютюнові вироби, викрадені авто­мобілі, кольорові та дорогоцінні метали, їх брухт, проте ефектив­них заходів щодо припинення цих дій явно не вистачає. Не удос­коналюється у цьому напрямку і законодавство, у тому числі кримінальне, на що неодноразово вказували і науковці, і практики. Багато років тому цілком слушно зазначалося, що «сьогодні контрабанду вчиняють з використанням усього «потенціалу» не­гараздів чинного законодавства, яке регулює суспільні відносини

Див., наприклад: Контрабанда: Засоби попередження та протидії: Навч. носіб. / За ред. Я. Ю. Комдратьєва та Б. В. Ромашока. - К., 2001. - С. 68.

Кравченко О. О. Кримінально-нравові норми про контрабанду потребують реконструкції / вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 51.

387

  Глава 4

у сфері економіки... в результаті утворюються надзвичайно складні схеми контрабандної діяльності, які дозволяють вчиняти багатоепізодну контрабанду з мінімальним ризиком притягнення до кримінальної відповідальності як організаторів такої діяль­ності, так і безпосередніх виконавців контрабанди»¹. Пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання запобігання та протидії організованій контрабанді тривалий час не знаходять підтримки в урядових установах, навіть після проголошення про­грами «Контрабанді — стоп», і особливо серед народних депутатів України. Створюється враження, що частина останніх особисто не зацікавлена у рішучому протистоянні організованій контрабанді.

Недоліки виявлення та притягнення до кримінальної відпові­дальності осіб, винних у контрабанді, позначаються і на судовій практиці. Кількість осіб, засуджених за контрабанду товарів, зрос­тала до 2003 р. (296), а з 2004 р. стала скорочуватися. Така ж тен­денція простежується стосовно кількості осіб, засуджених за кон­трабанду наркотиків. Як показало узагальнення судової практики, яке знайшло відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил», органи досудово-го слідства та суди по цих справах допускають велику кількість помилок. Більшість останніх пов'язана з неправильним застосу­ванням норм матеріального права, помилковою кваліфікацією вчинених діянь унаслідок неоднакового розуміння змісту окремих ознак складу злочину, поширювального чи обмежувального їх тлу­мачення².

За результатами спеціального, у тому числі кримінологічного, дослідження контрабанди та її організованого транснаціонального здійснення розроблені пропозиції законодавчого, організаційного, тактико-методичного, виконавського характеру³, реалізація яких має сприяти удосконаленню запобігання та протидії організованій контрабандній діяльності. Водночас, кардинальні зміни у цьому напрямку, які конче потрібні для убезпечення захисту економіки країни та її реальної незалежності від контрабанди, передусім ор-

¹ В. Г. Новицький Контрабанда: злочинна організація як форма співучасті / Проблеми люди­ ни. - Т. 10. - К., 1998. - С. 160.

² Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - С. 10-13.        -  ^; ' -

³ Контрабанда: засоби попередження та протидії. - С. 115-116.       ^{!< !}'^: "' ''

388

  Організована злочинність та запобігання їй

ганізованої, можливі лише за умови виявлення дійсної, не обмеже­ної клановими та олігархічними інтересами, політичної волі ви­щих керівних органів держави.

Організована злочинна діяльність з торгівлі людьми та з неле­гальної міграції.

Проблема поневолення людей та перетворення їх у невільників відома з Давнього Світу. У різні епохи невільництво набувало різ­них форм: захоплення та продаж невільників, контрабанда людей, примусове їх переміщення та безправна праця в країні-загарбниці. Після офіційної заборони невільництва на міжнародному рівні во­но продовжувало існувати нелегально та дійшло до нашого часу в основному у формах прихованої торгівлі людьми та неофіційно здійснюваної міграції, що мають переважно транснаціональний характер. Починаючи з Віденського (1815) та Аахенського (1818) конгресів, які засудили торгівлю невільниками та визнали її зло­чином, міжнародною спільнотою прийнята низка декларацій, актів, конвенцій, пактів щодо визнання суспільної небезпечності зазначених та інших форм сучасного невільництва, спільного здійснення заходів стосовно запобігання і протидії їх проявам. Останнім з таких актів стала Конвенція ООН проти транс­національної організованої злочинності 2000 р. Вона визнала форми сучасного невільництва проявами транснаціональної організованої злочинності. Конвенція містить два Протоколи: 1) про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінка­ми і дітьми, і покарання за неї; 2) проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем і повітрям. Верховна Рада України 20 лю­того 2004 р. ратифікувала Конвенцію та згадані протоколи до неї.

В Україні торгівля людьми, передусім жінками і дітьми, набула характеру публічної соціальної проблеми у 90-х рр. минулого століття. У цей період в пресі та наукових виданнях стала з'явля­тися інформація про масове поширення феномена переміщення громадян за кордон, який за різними оцінками охопив на той час від 300 до 500 тис. жінок та дітей. Його поширення в основному пов'язувалося з набуттям українськими громадянами свободи пе­ресування та пошуку роботи за межами країни, а також зростан­ням економіко-соціальних суперечностей та зумовлених ними криміногенних чинників, а також з падінням етико-моральних

389

  Глава 4   .-І-.-.»-.............  .-••_г-»г^>*^ •• •   ' •••'-:

критеріїв та цінностей¹. На нашу думку, ці процеси слід мотивува­ти також розвитком організованої злочинності, яка вбачала у торгівлі людьми та нелегальній міграції засоби швидкого значного збагачення. Саме останнє створило механізми використання зло­чинністю нових умов і розв'язання пов'язаних з ними проблем.

Реагуючи на виклики кримінальної дійсності, Кримінальний кодекс України у 1998 р. було доповнено ст. 124², що встановила відповідальність за торгівлю людьми. Відповідна норма (ст. 149), а також норма про відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон (ст. 332) знайшли відображення у Кримінальному кодексі України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. З того часу в системі МВС були утворені спеціальні підроз­діли по протидії торгівлі людьми, виокремлена реєстрація та ста­тистичний облік зазначених злочинів. Невдовзі розпочалися їх кримінологічні дослідження. Одним із перших таке дослідження провів В. О. Іващенко³. У ньому через обмеженість на той час емпіричної бази було дано загальну характеристику цього злочи­ну, встановлений його зв'язок з феноменом «рабство», прояв у ви­гляді експлуатації проституції третіми особами та пов'язаність з нелегальною міграцією. Більш предметне проблема торгівлі людь­ми вивчалася в процесі реалізації науково-дослідницької програ­ми АПрНУ та НІЮ США у 2000-2001 рр., зокрема у досліджен­нях Т. А. Денісової та А. О. Шеварихіна. У першому дослідженні на підставі більш широкого емпіричного матеріалу був визначе­ний вплив на вчинення цього злочину політичних (3,8 %), еко­номічних (48 %), екологічних (11,7 %), моральних (23,8 %) фак­торів, недоліків законодавства, деяких соціально-демографічних характеристик жінок та дітей, які потрапили в сферу торгівлі, а та­кож зроблений висновок, що остання здійснюється переважно злочинними групами, які за своїми ознаками є організованими³.

¹ Шеварихин А. А. Кримипологичсская характеристика прсстуилепий, связаипьіх с торгов- лей людьми / Правові проблеми боротьби зі злочинністю: 36. праць дослідників Проекту «А» Наук.-дослід. програми АПрНУ та НІЮ США. - Ки. 1 - X., 2002. - С. 26-27.

² Там само.

³ Іващепко В. О. Кримінологічні та криміпально-иравові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Авторсф. дис.... канд. Іорид. наук. — К., 2000.

^лДенисова Т. А. Торговля женщипами й детьми с целью их сексуальной яксплуатации: кри-мипологический аспект / Правові проблеми боротьби зі злочинністю: 36. праць дослідників Проекту «А» Наук.-дослід. програми АПрНУ та НІЮ США. - Кн. 1. - X., 2002. - С. 5-20.

390

  Організована злочинність та запобігання їй

А. О. Шеварихін подав більш докладну кримінологічну характери­стику злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, їх передумов, серед яких виокремив об'єктивні обставини економіки та суб'єк­тивні емоційні стани осіб — майбутніх потерпілих, які використо­вуються злочинцями, що займаються торгівлею людьми, зробив більш категоричний висновок про контрольованість в Україні цих діянь організованою злочинністю. Він визначив ознаки угрупо­вань, що спеціалізуються на торгівлі людьми, експлуатації прости­туції та їх відповідної діяльності. Останні майже повністю співвідносяться з ознаками організованої злочинної діяльності. Ним розроблені структура і механізм останньої стосовно торгівлі людьми, що містять: втягування потерпілих через обман у «пра­цевлаштування за кордоном», оформлення документів для виїзду, у тому числі фіктивних, добровільне або насильницьке вивезення потерпілих за кордон, вилучення там у них документів, примушу­вання до заняття проституцією, привласнення «зароблених» гро­шей, пошук нового «товару»¹. Автор розглянув також зв'язок торгівлі людьми з існуючими в Україні проблемами дитячої бездо­глядності, експлуатації праці підлітків, правомірності трансплан­тації людських органів і тканин, нелегальної міграції, подав з роз­глянутих питань предметні пропозиції, які переважно не втратили свого значення дотепер².

Слід зазначити, що відмічений науковцями та практиками зв'язок торгівлі людьми з організованою злочинністю був закріплений у Конвенції ООН проти транснаціональної організо­ваної злочинності 2000 р. та зокрема у доданому до неї Протоколі з запобігання і припинення торгівлі людьми. У пункті 3 ст. 1 ос­таннього зазначено, що злочини, визнані такими відповідно до ст. 5 цього Протоколу (а у ній посилання зроблено на визначення поняття «торгівля людьми» у ст. З Протоколу. — А. 3.), «розгляда­ються як злочини, визнані такими відповідно до Конвенції», тобто як злочини, що належать до транснаціональної організованої злочинності. У статті 3 Протоколу дається таке визначення терміна «торгівля людьми» — це є «здійснювані з метою експлуа-

¹ ШеварихинА. А. Вказ. праця. - С. 28-36.

² Там само. - С. 51-54.

391

  Глава 4

тації, вербування, перевезення, передачі, приховування або одер­жання людей шляхом загрози силою або ЇЇ застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання вла­дою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу». Тут також дається тлумачення терміна «експлуа­тація», який містить, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів».

З моменту підписання Конвенції та протоколів до неї в Україні офіційний облік злочину «торгівля людьми», що був уведений після доповнення Кримінального кодексу у 1998 р. ст. 124^і, став передбачати окреме обліковування цих злочинів у разі вчинення їх організованою групою. Остання ознака як кваліфікуюча перед­бачена поряд з іншими особливими ознаками у ч. З ст. 149 КК. Згідно з зазначеним обліком було зареєстровано злочинів «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі люди­ни»: у 2002 р. — 169, з них 52, що належать до організованої зло­чинності, у 2003 р. відповідно - 289 та 94, у 2004 р. - 269 та 127, у 2005 р. — 415 та 145, у 2006 р. — 376 та 101. Проте розслідування кримінальних справ лише по одній з чотирьох завершується на­правленням справи до суду (у 2005 р. — 95 справ) та засудженням торговців (у 2005 р. — 114 осіб). Наведені дані свідчать, по-перше, про те, що у зазначені роки кількість зареєстрованих згаданих зло­чинів постійно зростала, особливо помітно у 2005 р. (проти 2002 р. — майже у 1,5 рази), але у 2006 р. несподівано скоротилася (на 9,4 %). По-друге, паралельно таким самим темпом зростала кількість зареєстрованих злочинів цієї категорії, віднесених до ор­ганізованої злочинності, але й вона у 2006 р. ще більш різко скоро­тилася (на 30,3 %). По-третє, питома вага останніх серед злочинів цієї категорії в середньому досягає третини, а в окремі роки (2004 р.) — майже половини. По-четверте, доведення вини тор­говців у вчиненні злочину вдається лише в одному злочині з чоти­рьох. Водночас є підстави вважати, що у дійсності кількість зло­чинних фактів торгівлі людьми, у тому числі здійснюваних у формі організованої злочинної діяльності, значно вища від наведе-

392

  Організована злочинність та запобігання їй

них офіційних статистичних показників. Відома висока ла­тентність цих фактів (за оцінками деяких дослідників, їх реальне число у 4-5 разів перевищує кількість зареєстрованих). Особливо висока латентність цих злочинних проявів, вчинюваних у формі організованої злочинної діяльності, однією з визначальних ознак якої є організація спеціальної системи забезпечення, у тому числі відвернення викриття та притягнення до кримінальної відпові­дальності. Не можна залишити поза увагою і реальні труднощі ви­криття фактів торгівлі людьми та їх кваліфікації за ст. 149 КК, яка до останнього часу вимагала доведення розуміння особою, яка вчиняє продаж або іншу сплатну передачу людини чи здійснює іншу незаконну угоду стосовно неї, мети сексуальної експлуатації або іншого незаконного використання особи. Доведення ро­зуміння обвинуваченим саме такої мети наступного використання людини — предмета торгівлі часто ставало непереборною пере­шкодою визнання його в суді винним у вчиненні злочину, передба­ченого ст. 149 КК. Не випадково судами було засуджено за цією статтею у 4-5 разів менше осіб, ніж притягалося до кримінальної відповідальності.

Наведений недолік визначення складу злочину за ст. 149 КК, а також потреба іншого приведення норми КК у відповідність до Конвенції ООН 2000 р. та доданого до неї Протоколу про за­побігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і діть­ми, і покарання за неї зумовили суттєву зміну Законом України від 12 січня 2006 р. редакції ст. 149 КК. Особливе значення мало уточ­нене визначення складу передбаченого нею злочину, яке викладено у ч. 1 цієї статті, а саме: «торгівля людьми або здійснення іншої не­законної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, пе­реміщення, переховування, передача або одержання людини, вчи­нені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи». Як видно, із визначення складу злочину вилучені такі ознаки: переміщення через державний кордон; ціль, Що полягає у подальшому продажу чи іншій передачі іншій особі; розуміння мети конкретного виду подальшої експлуатації особи. Перелік такого можливого виду останньої перенесений у примітку До статті і не є виключним. Водночас залишено ознаку розуміння того, що будь-яка дія, яка згідно з ч. 1 ст. 149 КК належить до

393

  Глава4.ч-.. •--...,••,...-.:,,<,~. -.-._г,.,,,-,,,

торгівлі людьми, здійснюється з метою експлуатації людини. Важ­ливим для відокремлення злочинів, що підпадають під дію ст. 149 КК, від фактів добровільного (за бажанням) переміщення людини є доповнення зазначених у ній діянь ознакою їх вчинення з викори­станням обману, шантажу чи уразливого стану особи. У примітці 2 дається визначення поняття «уразливий стан».

У 2004 р. опубліковані результати наукового дослідження про­блеми торгівлі людьми, проведеного в Інституті вивчення проблем злочинності АПрНУ, у тому числі її кримінологічного аналізу¹. Серед них містяться деякі нові або уточнені дані кримінологічної характеристики цього виду злочину. Дослідники стверджують, що вивезення жінок з України за кордон досягло піку², очевидно, ма­ючи на увазі, що значення показника порушення кримінальних справ за вчинення цього злочину за останні роки зросло. Однак це не означає досягнення піку. Як зазначалося, у 2005 р. значення по­казників поширення торгівлі людьми знову значно зросли. Дослідники підмітили цікаву тенденцію, яку вони назвали «дру­гою хвилею». Вона полягає у тому, що жінки часто повертаються в Укра'іну зі зміненою психологією, вважаючи, що робота повії — це нормальна можливість заробити гроші, і тому нерідко знову виїжджають (уже добровільно) за кордон або вербують туди нових жінок. Вони не почувають себе жертвами, а якщо звертаються до правоохоронних органів, то не з метою відновлення своїх поруше­них прав, завданої шкоди честі та гідності, а переважно з мотивів отримання зароблених грошей. Автори деталізували механізм торгівлі людьми, визначили найбільш поширені методи вербуван­ня жертв. При цьому звернули увагу на те, що ті, хто займаються підготовкою до переміщення жінок, часто спеціально перевіряють «благонадійність» останніх, можливий їх зв'язок та співробіт­ництво з правоохоронними органами. Дослідники уточнили деякі ознаки кримінологічної характеристики осіб, що виконують різні функції в механізмі торгівлі людьми, а також жінок і дітей, які є її предметом. Дійшли висновку, що абсолютно всі досліджувані зло­чини мають груповий характер, але з незрозумілих причин зовсім

¹ ГоліїІа В. В., Батиргареєва В. С. Торгівля людьми: правовий та кримінологічний аналіз // Питання боротьби зі злочинністю.— 2004. - Вин. 8. — С. 215-229.

² Там само. — С. 217.

394

  Організована злочинність та запобігання їй

не торкнулися питання про організований характер відповідних груп та їх організовану злочинну діяльність. В. В. Голіна та В. С. Батиргареєва запропонували критерії особи, яку незалежно від офіційного визнання потерпілою слід відносити до категорії «жертва торгівлі», а саме: 1) застосування до неї фізичного або психологічного насильства; 2) тримання в умовах, що заподіюють страждання; 3) створення умов, що перешкоджають поверненню додому; 4) відібрання особистого майна і документів. Вони висло­вили оригінальну думку, що самі по собі економічні негаразди, які звичайно сприяють поширенню торгівлі людьми, не є основними причинами цього явища. До останніх, на їх думку, слід віднести: попит на сексуальні послуги в усьому світі, які не падають у ціні; наявність в Україні можливості дешевого його задоволення як за­галом прояв тут дешевої робочої сили; бажання частини населен­ня, наразі зокрема жінок, у будь-який спосіб емігрувати з країни; моральну деградацію абсолютної більшості потенційних жертв секс-індустрії, що супроводжується підвищенням користолюбст­ва; неналагодженість практичного механізму взаємодії та взаємо­допомоги у питаннях протидії торгівлі людьми між державними органами різних країн, насамперед у сфері інформації¹.

Дослідники запропонували рекомендації щодо запобігання торгівлі людьми, однак, як і інші фахівці, що вивчали її, зосереди­лися на загальнопрофілактичних та організаційних заходах та за­лишили поза увагою індивідуальні форми запобіжної діяльності, а серед них — ранньопрофілактичні. На нашу думку, слід було б, пе­редусім у містах, де більше поширене вербування жінок з метою наступного переправлення за кордон, провести за наявною інфор­мацією органів внутрішніх справ, служби зайнятості, соціальної допомоги, ЖЕКів, установ охорони здоров'я, допомоги материнст­ву і дитинству, відповідних громадських інституцій вивчення відповідного жіночого контингенту. Визначити серед них осіб з підвищеним ризиком еміграції, у тому числі потенційних об'єктів торгівлі, розподілити їх за «групами ризику» залежно від основно­го мотиву емігрування: матеріальна нужденність, неможливість її Розв'язати у легальних правомірних формах, допущення ПрОСТИ-

а В. В., Батиргареєва В. С. Торгівля людьми: правовий та кримінологічний аналіз // Питання боротьби зі злочинністю.- 2004. - Вип. 8. - С. 227-229.

395

  Глава 4

туції як засобу позбутися нужди або й «легко» заробити та занят­тя нею; насильство у сім'ї, якого прагнуть позбутися у будь-який спосіб, тощо. Залежно від мотивів наведеного групування мають бути складені індивідуальні запобіжні плани та здійснені відпо­відні заходи щодо усунення (зміни) обставин, які зумовлюють зазначену мотивацію. До виконання індивідуально-запобіжних за­ходів органи місцевого самоврядування мають залучити відпо­відні державні, самоврядні, громадські організації, забезпечити підтримку і сприяння цій діяльності. Цю систему та методичну підтримку її розробки та запровадження автор Курсу запропону­вав на засіданні Уряду ще у 2002 р., її ладен був підтримати тодішній прем'єр-міністр. Однак проти неї виступило керівництво МВС, мотивуючи завантаженість працівників міліції іншими важ­ливими справами та відсутністю часу, щоб займатися зазначеною системою.

Думається, що подальше загострення проблеми торгівлі людь­ми, постійне зростання кількості її проявів, а також створення в МВС окремої служби для організації протидії останнім зумовлю­ють потребу повернутися до розгляду та запровадження зазначе­ної системи.

У 2005 р. опубліковано фундаментальну роботу за результата­ми дослідження, проведеного також в Інституті вивчення проблем злочинності АПрНУ з питань протидії організованій злочинності у сфері торгівлі людьми. Значне місце у ній приділено криміно­логічний характеристиці цього різновиду злочинності, яка дає су­часне повне уявлення щодо цієї характеристики. Примітне, що до останньої включена інформація щодо причин і умов злочинності у сфері торгівлі людьми¹, чого раніше не робили харківські дослідники, вважаючи, що детерміністична інформація не входить до кримінологічної характеристики.

Потрібно окремо вказати на виняткову складність повернення до України осіб, що стали жертвами торгівлі людьми, особливо у тих випадках, коли ініціативу щодо цього проявляють родичі та близькі цих осіб, а останні не є досить активними у цьому. Зазна­чена проблема загалом не є безпосередньо кримінологічною, тому

¹ Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми / За заг. ред. В. І. Борисова та Н. О. Гуторової. - X., 2005. - С. 5-100.

396

  Організована злочинність та запобігання їй

вона предметне тут не розглядається. Для тих, хто зацікавлений публічно чи особисто у розв'язанні цієї проблеми або має інди­відуальні потреби стосовно перенаправлення близької людини (цей термін ввійшов в обіг на міжнародному рівні для позначення дії з повернення жертви торгівлі до країни вибуття), радимо ознайомитися з Практичним керівництвом з цього питання, що видане Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДШЛ ОБСЄ)¹, яке має бути у розпорядженні державних та не­державних інституцій, що займаються цією проблемою.

Розглянемо тепер зв'язок торгівлі людьми з нелегальною міграцією у формах організованої злочинної діяльності. Остан­ня, як зазначалося, однією зі своїх визначальних ознак має праг­нення до отримання високих та надвисоких прибутків. У пошуку останніх організатори цієї діяльності звертаються до різних суспільних сфер і явищ, де через наявність масової проблеми та неможливості (значної складності) її вирішення у легальний спосіб особи, що зацікавлені у розв'язанні для себе цієї проблеми, вдаються до використання та оплати нелегально надаваних по­слуг. Внаслідок цього у певних суспільних сферах обертаються «в тіні» значні кошти, які організована злочинність бере під свій кон­троль, привласнює і використовує для своїх потреб. Однією з та­ких сфер і стала нелегальна міграція, її розвиток в Україні припа­дає на середину 90-х років. За даними МВС України, наведеними І. В. Пшеничним, у 1998 р. на території нашої країни перебувало близько 0,5 млн нелегальних мігрантів, з них майже 12 тис. було затримано за різними обвинуваченнями. Автор відніс це явище (він назвав його контрабандним перевезенням незаконних мігрантів) до одного з основних напрямів злочинної діяльності організованих транснаціональних організацій². На зв'язок неле­гальної міграції з організованою злочинністю звернули увагу роз­робники програми курсу «Основи міграцієзнавства», передбачив­ши в одній з її тем (XII) окреме питання «Нелегальна міграція як складовий елемент організованої злочинності, кримінальної

Мехапизмьі псренаправления жертв торговли людьми на национальном уровпе: Практи-чсскос руководство. - ОБСЕ / БДИП. - Варшава, 2004.

шеничний І. В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних ор­ганів у протидії їй: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 2000. - С. 8-11.

397

  Глава 4

«індустрії»¹. Удосконаленню національного законодавства щодо запобігання та протидії нелегальній міграції, упорядкуванню практики його застосування, у тому числі у напрямку припинення (звуження) функціонування цього явища як різновиду організо­ваної злочинної діяльності, а також проведенню кримінологічних досліджень з названої тематики сприяло прийняття Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем і повітрям, що доповнив Конвенцію ООН проти транснаціональної організо­ваної злочинності 2000 р. Україна ратифікувала цей Протокол ра­зом із самою Конвенцією Законом від 20 лютого 2004 р. Ана­логічно Протоколу стосовно торгівлі людьми, у Протоколі проти незаконного ввезення мігрантів (п. З ст. 1) зазначено, що злочини стосовно останнього розглядаються як злочини, які підпадають під дію Конвенції, тобто є проявами транснаціональної організова­ної злочинності.

Про поширення нелегальної міграції в Україні у цей період свідчать окремі дані. Так, за даними представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, у 2002 р. до нього звернулося 13 490 біженців, які нелегально перейшли державний кордон нашої країни з проханням щодо сприяння в отриманні статусу біженця та дозволу на постійне проживання. За даними МВС, у 2002 р. з цього контингенту такий дозвіл отрима­ло 1 574 особи, що нелегально перетнули державний кордон. Про­тягом 2003 р. міліцією затримано 1 785 нелегальних мігрантів, які з порушенням закону перебували на території України. У прийом-никах-розподільниках у цьому році утримувалося 3 524 незаконні мігранти, з яких майже половина входили до складу 119 груп. При виїзді з України було затримано транзитних нелегальних мігрантів: у 2003 р. - 3 791 особа, у 2004 р. - 4 320 осіб.

У новому Кримінальному кодексі України 2001 р. збережена норма про відповідальність за незаконне переправлення осіб че­рез державний кордон — ст. 332 (ст. 751 КК 1960 р.). Перелік дій, які становлять об'єктивну сторону складу злочину, доповнено та­ким діянням, як «сприяння їх вчиненню порадами, вказівками,

¹ Кондратьев Я. Ю., Римаренко Ю. І., Олефір В. І. Основи міграцієзпавства: Навч.-метод. посіб. - К., 2000. - С. 68.

398

  Організована злочинність та запобігання їй

наданням засобів або усуненням перешкод». Зберігалася певний час і норма про відповідальність за незаконне перетинання дер­жавного кордону. Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 332 КК) пе­редбачено вчинення зазначених дій повторно або за попередньою змовою групою осіб. Незважаючи на те, що, як зазначалося, неза­конне переправлення осіб через державний кордон здебільшого має організований характер і здійснюється у формі організованої, а часто й транснаціональної злочинної діяльності, ознака його вчинення організованою злочинною групою не передбачена як особлива кваліфікуюча ознака ст. 332 КК. Певний час у КК 2001 р. зберігалася й норма про кримінальну відповідальність за незаконне перетинання державного кордону (ст. 75 КК 1960 р., ст. 331 КК 2001 р.). Проте Законом від 18 травня 2004 р. вона бу­ла декриміналізована, замінена адміністративною відповідаль­ністю (ст. 204^і КпАП), причому дія останньої поширена й на спробу вчинення зазначених діянь. Про поширення та динаміку зареєстрованих злочинів, передбачених ст. 332 КК, на жаль, не можна скласти уявлення за відсутністю відповідних даних у статистиці МВС України.

Досліджуючи кримінологічну характеристику злочинів, вчи­нюваних нелегальними мігрантами, А. П. Мозоль зробив виснов­ки, що організована злочинність використовує нелегальну мігра­цію, яка сприяє створенню організованих злочинних угруповань. Процес нелегального проникнення на територію України має, як правило, організований характер. Останній проявляється у ство­ренні і функціонуванні каналів нелегальної міграції, формуванні «чорного ринку» послуг у її здійсненні, вартість яких коливається від 1000 до 5000 доларів. Організовані угруповання нелегальної міграції мають спеціалізовану функціональну структуру, що містить групи: організаторів цієї діяльності; пошуку клієнтів; сприяючого забезпечення; переправлювачів. Організовані угру­повання нерідко використовують мігрантів як «інструменту» роз­ширення географії своєї транснаціональної протиправної діяль­ності¹.

Мозоль А. П. Кримінологічні проблеми нелегальної міграції в Україні: Автореф. дис.... капд. юрид. наук. - К., 2002. - С. 8, 11.

399

Глава 4

Більш детальному розгляду нелегальної міграції як різновиду організованої злочинності та співвідношення (схожості та відмін­ності) першої і торгівлі людьми як проявів організованої злочин­ної діяльності присвятив увагу у своїх роботах з адміністративно­го права і адміністративної діяльності В. І. Олефір. Виходячи з правильного розуміння захоплення організованою злочинністю нових «вигідних» сфер злочинного промислу, якими стали сфери нелегальної міграції та торгівлі людьми, автор дійшов обґрунтова­ного висновку про «очевидні зв'язки та взаємозалежність між ор­ганізованою злочинністю, торгівлею людьми та нелегальною міграцією», водночас, вважає він, — «слід проводити і чітку різни­цю» між двома останніми, при цьому її розуміння багато в чому полегшується через розгляд цих явищ з погляду ознак організова­ної злочинності, до якої здебільшого вони належать¹.

Автор вважає, що торгівля людьми і нелегальне переправлення людей через кордон — це форми або різновиди нелегальної мігра­ції. За першої особи — об'єкти торгівлі протягом всього періоду, включаючи їх експлуатацію, балансують на межі легального і не­легального статусу, а незаконне переправлення мігрантів завжди нелегальне. Схожим в обох формах є їх здійснення за принципами легальної економічної діяльності, що спрямовується на оптималь­не отримання прибутку, але чиниться це нелегально. Переміщення через кордон в обох формах є добровільним, але за нелегальної міграції — свідомо, із знанням майбутніх результатів, в тому числі здебільшого — характеру роботи, а при торгівлі людьми, як прави­ло, через обман, зловживання довірою і майже завжди — без знан­ня наступної роботи, характер якої може лише домислюватися за окремими обставинами. В обох формах здебільшого присутні по­середники, але їх функції та оплата останніх значно різняться: за нелегальної міграції функції однозначні та оплачуються разово, а за торгівлі людьми — поліваріантні та діють на основі довготрива­лого контракту. Водночас перша значно більша за розмірами бізне­су. Вона, як правило, не спричинює шкоди мігранту, найбільше, що може йому загрожувати, — це зрив перетинання кордону та інколи

¹ Олефір В. І. Адміністративно-правовс регулювання протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми. — К., 2004. — С. 73.

400

  Організована злочинність та запобігання їй

— повернення назад. Осіб — об'єктів торгівлі людьми майже завжди чекає розчарування, пригнічення, зневажання їх честю і гідністю, моральна, а часто й фізична шкода і не лише для них осо­бисто, а й стосовно їх близьких. Інколи шкода певною мірою «урівноважується» отриманням бажаного «заробітку», що нібито «компенсує» супроводжуючі негаразди. Наведені відмінності значною мірою зумовлюють різницю між організованими угрупо­ваннями, що займаються нелегальною міграцією або торгівлею людьми, структурними елементами цих угруповань, здійснювани­ми ними функціями, характером організованої злочинної діяль­ності¹. Наведені особливості мають першочергово предметне вра­ховуватися при плануванні, організації та здійсненні діяльності щодо запобігання та протидії організованому заняттю нелегаль­ною міграцією та торгівлею людьми.

Крім розглянутих різновидів організованої транснаціональної злочинності існують й інші. Частина їх, маючи національне поши­рення, інколи набуває рис транснаціональності і перетворюється на організовану злочинну діяльність міжнародного характеру, на­приклад: незаконний обіг та збут зброї, боєприпасів, вибухових ре­човин; тероризм; легалізація («відмивання») коштів, здобутих злочинним шляхом, міжнародна комп'ютерна злочинність тощо. Кримінологічні риси цих злочинів певною мірою висвітлювалися вище при розгляді їх національного поширення.

З початку XXI ст. поширення та особливого політичного зна­чення набув міжнародний тероризм, здебільшого пов'язаний з транснаціональною організованою злочинністю. Відбувається зміцнення контактів, а часто й злиття терористичних організацій національного масштабу з міжнародними терористами. Організо­вана злочинність стає фактором, який все помітніше визначає роз­виток тероризму, у тому числі міжнародного. Дослідники відзна­чають підвищення рівня організованості терористичних структур, створення більш-менш розвинутої інфраструктури, системи ре­сурсного забезпечення, нерідко з території інших кран. Особливо­го значення набуває проблема контролю та припинення фінансу-

тппг- -^{Р В}' І' ^АД^МІ![істративио-г!равовс регулювання протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми. - К., 2004. - С. 74-84.

401

Глава 4

вання тероризму за рахунок відмивання брудних грошей. Терори­стичні групи звертаються до можливостей і прибутків наркобізне-су. Наочно проявляється зростання руйнівного потенціалу терори­стичних структур, прагнення до посилення ефекту загрозливого впливу терористичних акцій¹, використання останніх в інтересах організованої злочинної діяльності, передусім щодо забезпечення надприбутків, підкорення з цією метою економіки та влади.

За цих умов активізувалися антитерористичні зусилля ук­раїнської влади. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом (Закон від 29 листопада

2001    р.), ратифікувала Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму (Закон від 12 вересня 2002 р.), Євро­ пейську конвенцію про боротьбу з тероризмом (Закон від 17 січня

2002  р.). Верховна Рада прийняла Закон «Про боротьбу з терориз­ мом» (дата підписання — 20 березня 2003 р.). Закон встановив правові та організаційні основи боротьби з тероризмом, унормував проведення антитерористичної операції; підстави і порядок відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, правово­ го і соціального захисту осіб, які беруть участь у боротьбі з теро­ ризмом; відповідальність за участь у терористичній діяльності тощо. Багато заходів здійснено згідно з відповідними указами Президента України та актами Уряду.

Нічого майже не змінилося лише стосовно розуміння та кримінально-правового визначення тісного зв'язку між організо­ваною злочинністю і тероризмом. Вже зазначалися недоліки щодо конструкції та редакції ст. 258 КК, яка не містить ознак організо­ваної терористичної діяльності. У контексті впертого небажання визначити у кримінальному законі поняття злочинної діяльності у КК лишаються невизначеними ознаки організованої злочинної діяльності, однією з визначальних ознак якої є створення системи забезпечуючих заходів цієї діяльності, серед яких належне місце займають засоби примусу, залякування, шантажу, загалом кримінального терору стосовно відповідних установ, службових осіб, ЗМІ, громадських об'єднань, про що докладно йшлося вище.

¹ Авдеев Ю. Я., Гуськов А. Я. Проблеми органшовамности современного терроризма: Орга-низовапиьій терроризм й организованная преступность / Под ред. А. Й. Долговой. — М., 2002. - С. 24-33.

402

  Організована злочинність та запобігання їй

Деякі інші злочини, відомі у світі як транснаціональні, ще не набули в Україні помітного поширення, не відображені у чинних формах статистики. Кримінологічна характеристика останніх — проблема майбутнього.

Ј 6. Стратегія та основні засади діяльності щодо запобігання та протидії організованій злочинності

в Україні

Ще наприкінці 1995 р., коли феномен організованої злочин­ності став перетворюватися в Україні в реальну дійсність, автором Курсу за завданням тодішнього Координаційного Комітету при Президентові України по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією був розроблений концептуальний документ «Стратегія та основні настанови щодо тактики боротьби з організованою зло­чинністю». Координаційний комітет розглянув та схвалив цей документ як основу для розробки конкретних заходів протидії організованій злочинності. Через декілька років робилися неодно­разові спроби створити новий аналогічний документ, при цьому використовувалися багато положень «Стратегії» навіть без поси­лання на неї¹. Оскільки низка доктринальних положень останньої, на наш погляд, не втратила своєї актуальності, хоча, звичайно, по­требує оновлення відповідно до сучасних реалій, нагадаємо деякі основні з них.

Об'єктом дії цієї «Стратегії» була зазначена організована зло­чинність, яка у кримінально-правовому значенні (останнє визна­валося вузьким) визначалася як «сукупність злочинів, вчинених за певний період часу у певному регіоні злочинними групами, що мають ознаки організованості». Далі зазначалося, що «у більш ши­рокому соціально-кримінологічному значенні організована зло­чинність — це не лише якісний різновид злочинності, а насампе­ред — особливе соціально-економічне явище. Його головний зміст у цей період становить здійснювана за участю корумпова­них елементів владно-управлінських структур неофіційна

Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією / Міжвідомчий наук.-дослід. центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. — К., 1998. — Вин. 3. - С. 5.

403

  Глава 4

(«тіньова») економічна та псевдоекономічна діяльність певних угруповань. Останні організовані з метою швидкого накопичення капіталу за рахунок державної власності». Нагадаємо, що це пи­салося у 1995 р. Зазначалося також, що це соціально-економічне явище здебільшого реалізується у злочинних формах, які застосо­вуються безпосередніми учасниками зазначених угруповань, а та­кож у поєднанні із загальнокримінальними групами.

Серед головних напрямків діяльності щодо протидії організо­ваній злочинності були визначені та конкретно викладені:

1. економіко-правові заходи запобігання і протидії «тіньовій» економіці, криміналізації процесів формування ринкових відносин;

2. заходи з удосконалення порядку та умов діяльності дер­ жавного владно-управлінського апарату в напрямку посилення запобігання та протидії впливу на нього організованої злочинності та корупції;

3. організаційно-установчі та управлінські заходи, у тому числі щодо приєднання України до відповідних міжнародних угод та конвенцій; запровадження незалежних центрів економіко-пра- вової та кримінологічної експертизи проектів законодавчих, уря­ дових та інших актів;

4. удосконалення кримінального, кримінально-процесуально­ го, адміністративного, цивільного законодавства;

5. заходи щодо удосконалення державного нагляду і контролю за дотриманням законності в діяльності державних та недержав­ них організацій різних форм власності, окремих громадян, у то­ му числі: прокурорського нагляду, фінансового (бухгалтерського) та аудиторського, банківського, податкового, прикордонного, мит­ ного контролю, державно-правової реєстрації суб'єктів підприєм­ ницької діяльності;

6. удосконалення оперативно-розшукової та слідчої діяльності органів внутрішніх справ і служби безпеки, у тому числі уточнен­ ня та вирішення відповідних організаційно-тактичних завдань;

7. інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних та інших органів, що беруть участь у боротьбі з організованою зло­ чинністю;

8. заходи протидії різним формам негативного соціально-пси­ хологічного впливу на суспільство в інтересах організованої зло­ чинності;

404

  Організована злочинність та запобігання їй

9.       заходи наукового забезпечення діяльності по боротьбі з ор­ ганізованою злочинністю і корупцією;

10.        удосконалення професійного відбору, підготовки, перепід­ готовки та підвищення кваліфікації кадрів.

За роки після розробки і схвалення «Стратегії» видано низку указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, затверджено чимало заходів щодо протидії організованій злочинності, однак концептуальний підхід до неї як до особливого соціально-еко­номічного феномена та спрямування упереджуючих зусиль стосовно нього саме в сферу економіки так і не був реалізований. Більше того, після президентських виборів 1996 р. багато з назва­них у «Стратегії» процесів, особливо у сферах економіки й управління, а також щодо законодавчого, інформаційного, організаційно-кадрового та ресурсного забезпечення протидії організованій злочинності були загальмовані. Здійснення запобіжних заходів лише декларувалося, але фактично не прово­дилося або навіть ішло у зворотному напрямку. Прорахунки і хи­би у запобіганні організованій злочинній діяльності, особливо в економіці, перетворилися на хронічні, але тривалий час ніби не помічалися, підтримуючи уявлення, що ця діяльність відбувається лише або головним чином у сфері загальнокримінальної злочин­ності. Вищі владні структури, керівники правоохоронної системи та наукових установ не брали до уваги висновки, що робилися окремими кримінологами на підставі оцінки кримінологічної си­туації в світі, у сусідній Росії та й в Україні про те, що боротьба з організованою злочинністю спрямовується у бік традиційних кримінальних діянь, а «злочинність влади, багатства та інтелекту, тобто інституційна організована і корупційна злочинність, зали­шається практично незайманою»¹.

З приводу необхідності зміни стратегії протидії організованій злочинності Україна час від часу отримувала ґрунтовні рекомен­дації від зарубіжних експертів. Як приклад можна навести реко­мендації, надані у 2001 р. американськими фахівцями Філом Вільямсом та Джоном Т. Пікареллі, які спільно з українськими вченими провели порівняльне дослідження стану боротьби з

•Лупеев В. В. Правовеє регулирование обществеиньїх отношений — важний фактор иреду-преждения организованной й коррупционной преступности // Государство й право. — 2001. - № 5. - С. 109-110 (переклад мій. - А. 3.).

405

Глава 4

організованою злочинністю в Україні та США. Вони виокремили сім напрямків, які мають бути пріоритетними, а саме:

1. Необхідна загальноосяжна стратегічна боротьба з організова­ ною злочинністю... Арештів та ув'язнення членів організованих уг­ руповань недостатньо; життєво необхідним є вироблення більш масштабного підходу, що одночасно направлений на лідерів, ор­ ганізаційні структури, загальні кримінальні доходи та зв'язки між злочинністю та елітою (тут і далі підкреслення моє. — А. 3.).

2. Стратегія має виходити за межі правоохорони та кримінальної юстиції і включати зміни середовища шляхом належних законодав­ чих підходів, особливо у фінансовому секторі, освітні заходи тощо.

3. Питання не тільки у розробці стратегії, але також і в спро­ можності держави. Організована злочинність мала змогу процві­ тати та зміцнювати свої позиції у тих країнах, де держава слабка... Дуже важливо визначити потреби у широкому масштабі, щоб роз­ вивати спроможність держави у такий спосіб, щоб усунути будь- які функціональні недоліки, що можуть бути використані органі­ зованою злочинністю.

4. Вкрай необхідно вести боротьбу з політично-кримінальним альянсом у всіх його проявах та на всіх рівнях від міського та регіонального до вищого державного рівня... Складність, звичай­ но, полягає в тому, що бажати більшої відкритості та прозорості не в інтересах політичного істеблішменту, і не в останню чергу то­ му, що це може привести до виявлення їх власних зв'язків з ор­ ганізованою злочинністю та шахрайствами.

5. Одним із актуальних питань є приватизація в основних еко­ номічних секторах України... Досвід Росії та Японії у галузі прива­ тизації може служити історичним прикладом того, що коли орга­ нізована злочинність увійде у законний бізнес, тоді, з плином часу, її надзвичайно важко викорінювати.

6. Важливо створювати більш ефективні системи збору інфор­ мації для прогнозування та розуміння розвитку організованої зло­ чинності в Україні, а також її можливих зв'язків... Необхідно досліджувати розвиток стратегічних та тактичних союзів між ук­ раїнськими та іноземними організованими угрупованнями.

7. Важливо поглиблювати та розширювати дуже позитивні тен­ денції міжнародного співробітництва... особливо у таких слабких

406

  Організована злочинність та запобігання їй

точках, як законодавство, направлене на боротьбу з відмиванням грошей... Організована злочинність подібна до постійно змінюва­ного вірусу, що обходить всі способи його знищити...

Пропозиції, викладені в цьому документі, звичайно ж, не гаран­тують успіху або зменшення шкоди. Однак без цих заходів єди­ною певною річчю є неспроможність України як держави та еко­номіка, контрольована організованою злочинністю¹.

У цих рекомендаціях, на наш погляд, дано чітку, гостру, але справедливу компетентну оцінку проблеми організованої злочин­ності в Україні та шляхів, які б убезпечили недопущення підкорен­ня їй української влади й економіки. Проте здається, що ці корисні фахові поради не пішли далі уваги керівників Програми. Присутні на конференції керівні працівники правоохоронних органів Ук­раїни ніяк на них не реагували, а щодо вищого керівництва країни, то до нього вони, швидше за все, як звичайно, не були доведені. Принаймні після 2001 р. мало що змінилося як у стратегії, підхо­дах, так і у практиці протидії організованій злочинності. Уже за но­вого Президента України, у 2005 р. намітилися деякі позитивні зру­шення щодо посилення уваги економічного блоку МВС України до виявлення у сфері економіки злочинності загалом, у тому числі ор­ганізованої, про що йшлося у § 1 цієї глави. Однак стратегічних змін щодо протидії організованій злочинності та пов'язаній з нею високорівневій та масштабній корупції не відбулося.

З огляду на викладене Україні насамперед потрібна сучасна всеосяжна національна стратегія запобігання та протидії ор­ганізованій злочинності. Названий документ може бути побудо­ваний, очевидно, в основному на концептуальних підходах та за напрямками, визначеними «стратегією» 1995 р., звичайно, із суча­сним уточненням їх складових і змісту останніх. Серед напрямків нової стратегії мають бути передбачені такі:

1. Економіко-правові заходи обмеження дії соціально-еко­номічних передумов, запобігання причинам і умовам криміналіза-ЦІЇ економіки, проникнення до неї та загалом у сферу підприєм-

Др. Фін Вільямс та Джоп Т. Пікареллг Прогнозування та боротьба з організованою зло­чинністю в Україні / Матеріали закліоч. коиф. спільної укр.-америк. наук.-дослід, програми АПрНУ та Нац. іи-ту юстиції США. - X., 2001. - С. 43-47.

407

Глава 4

ницької діяльності, набуття та реалізації майнових прав у легаль­них та напівлегальних формах організованої злочинності, виве­дення їх із «тіні», перешкоджання ухиленню від сплати податків, правопорушенням, пов'язаним із відшкодуванням податку на до­дану вартість, легалізації («відмиванню») коштів, здобутих у результаті організованої злочинної діяльності.

2. Інституційні, організаційно-правові та кадрові заходи щодо реформування та спрямування діяльності державного владно- управлінського апарату у напрямку його демократизації, відкри­ тості, служіння членам суспільства у їх відносинах з державою, за­ побігання та протидії впливу на нього організованої злочинності та корупції, здійснення з цією метою відповідних управлінських заходів; тут мають бути використані пропозиції та рекомендації, що містяться у главі 3 та попередніх параграфах цієї глави Книги 2 Курсу.

3. Удосконалення законодавства у сфері запобігання та про­ тидії організованій злочинності, передусім визначення у норма­ тивній формі понять «злочинна діяльність» та «організована зло­ чинна діяльність», а також кваліфікуючих ознак останньої у Кримінальному кодексі України, суттєве оновлення редакції Зако­ ну «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», забезпечення у новому Законі «Про засади за­ побігання та протидії корупції» та при удосконаленні Закону «Про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, одер­ жаних злочинним шляхом» перешкоджання зв'язку з організова­ ною злочинною діяльністю корупції та відмивання грошей злочин­ ного походження, реалізувати при цьому пропозиції, викладені у цій главі Курсу, а також у публікаціях подібного змісту¹.

4. Удосконалення діяльності вищих органів державної влади України у сфері управління процесами запобігання та протидії проявам організованої злочинної діяльності, організації виконан-

¹ Шостко Е. Ю. Предупрежденис организованной преступности в США й Украине: сравни-тсльно-иравовой обзор / 36. наук, праць Харківського центру вивчення організованої зло­чинності. — Вин. 1. — X., 2000. — С. 34 та іп.; Туркевич І. К. Актуальні проблеми законодав­чого забезпечення протидії організованій злочинності / Протидія організованій злочин­ності: теорія і практика, досвід, проблеми сьогодення: Матер. наук.-ІІракт. конф. 24 червня 2004 р. — К., 2004. — С. 26-31; Буроменський М. В. Значенис междуиародной уголовно-пра-вовой Іорисдикции в борьбс с организованной престунностью / 36. наук, праць Харківсько­го центру вивчення організованої злочинності. — Вин. 2. — X., 2001. — С. 48-65.

408

  Організована злочинність та запобігання їй

ня актів законодавства з цих питань. У цьому зв'язку мають бути загалом позитивно оцінені заходи, що розроблені на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р., зокрема спрямовані на удос­коналення форм і методів профілактики правопорушень та підви­щення ефективності оперативно-розшукових заходів у сфері про­тидії організованій злочинності і корупції (п. 13 Заходів). Останній передбачає низку відповідних робіт стосовно різних видів органі­зованої злочинної діяльності, а також, що особливо заслуговує схвалення і чим цей пункт відрізняється від інших заходів, — це ви­явлення конкретних причин, умов, інших обставин, які сприяють різним проявам організованої злочинності. Завдання управ­лінського апарату, передусім апарату Кабінету Міністрів, забезпе­чити своєчасне і повне виконання передбачених заходів, що було впродовж багатьох років слабою ланкою діяльності цього апарату у сфері керівництва правоохоронними органами. Водночас Заходи охоплюють не всі значущі проблеми удосконалення організації за­побігання організованій злочинності, не всі види злочинів, стосов­но яких є нагальна проблема в посиленні запобіжного впливу.

5. Удосконалення державного нагляду та контролю у межах функцій, визначених Конституцією України та законодавством, за діяльністю державних та недержавних організацій, установ, підприємств різних форм власності стосовно припинення вико­ристання останньої в інтересах організованої злочинності. Особ­ливо важлива роль у здійсненні державного нагляду за здійснен­ням передбачених законом заходів запобігання та протидії органі­зованій злочинності належить органам прокуратури. Щодо організації цієї роботи вона має предметне спрямовуватися на:

а) кадрове, інформаційно-аналітичне і наукове її забезпечення;

б) аналіз і узагальнення практики діяльності; в) кримінологічне прогнозування, планування і координацію діял