Поняття про умовний рефлекс

Умовний рефлекс — це набута протягом індивідуального життя реакція організму, що здійснюється завдяки утворенню у вищих відділах ЦНС тимчасових змінних рефлекторних шляхів відповідь на дію будь-якого сигнального подразника, для сприймання якого існує відповідний рецепторний апарат. Умовний рефлекс формується внаслідок поєднання дії двох подразників — умовного та безумовного. Прикладом може бути класичний умовний рефлекс І. П. Павлова — виділення слини собакою на звучання дзвоника (умовний подразник), яке перед цим кілька разів поєднувалося з годуванням тварини (безумовний подразник).

При дослідженні особливостей ВНД людини використовують найчастіше слиновидільний, серцево-судинний, дихальний, зіничний, мигальний, шкірно-гальванічний і захисний умовні рефлекси. Наприклад, при виробленні у людини зіничного умовного рефлексу дію дзвоника підкріплюють затемненням ока, а при формуванні шкірно-гальванічного рефлексу умовний подразник (світло) супроводжують слабким електричним (надпороговим) подразненням шкіри пальця або стопи. Після кількох поєднань умовного і безумовного подразнень на дзвоник виникає розширення зіниці ока (без затемнення), а на світло — чітка зміна опору шкіри (без її подразнення).

Крім того, у людини утворюються численні умовно-умовні рефлекси, які не потребують безумовного підкріплення. Найчастіше вони виробляються на основі довільних рухових реакцій, які здійснюються за активної участі другої сигнальної системи, наприклад, утворення різноманітних рухових навичок.

Теорії виникнення емоцій

1. Периферійна теорія (У. Джеймс, Н. Ланге, 1884-1885): емоції є наслідком змін дiяльностi внутрiшнiх органів i скелетної мускулатури у вiдповiдь на певні стимули. Ця теорія може бути використана для пояснення емоцій сомато-вегетативного генезу, проте не може пояснити походження вищих емоцій, особливо соціального задоволення.

2. Центральна або таламічна теорія (У. Кенон, I.Бурда, 1927-1928): саме в таламусі під впливом надходження туди аферентної iмпульсацiї формуються емоцiйнi збудження, наслідком чого є ефекторні реакції на периферії, властиві для тієї чи іншої емоції.

3. Теорія Пейпса (1937 р.): головна роль у формуванні емоцій належить лiмбiчним структурам мозку. Емоцiйнi збудження, що виникають у гiпокампi, розповсюджуються до мамiлярних тiл, далi через таламусу поясну звивину (рецептивне поле емоційних переживань – «коло Пейса»). Розповсюдження емоційного збудження далi на кору великих півкуль створює емоційне забарвлення психічних процесів.

4. П. Маклейн (1958): визначив лiмбiчнi структури мозку як вісцеральний мозок, i пов’язав формування емоцій з регуляцією роботи внутрiшнiх органів. Він вважав, що для прояву емоцій дія неокортексу не обов’язкова.

5. Активаційна теорія Д. Лiнделi (1951): зовнiшнi i внутрiшнi сенсорні стимули активують ретикулярну формацію стовбура мозку, яка надсилає імпульси в гіпоталамус, таламус i кору головного мозку, викликаючи активацію цих структур i появу емоцій тієї чи іншої ознаки.

6. Бiологiчна теорія (1949 р., П.К. Анохін): емоції виникають протягом еволюції як засіб поліпшення адаптації живих істот до умов існування. Ця властивість живої матерії виявилась корисною для виживання, дозволяючи живим істотам швидко i більш економно реагувати на зовнiшнi впливи, внутрiшнi потреби i їх задоволення. Емоції дозволяють оцінювати вплив на організм рiзноманiтних, особливо пошкоджуючих чинників, виконуючи майже миттєву iнтеграцiю усіх функцій організму, внаслідок чого визначається корисність чи шкiдливiсть діючого чинника. Виконуючи роль своєрідного пеленгу, емоції дозволяють організму виробити вiдповiдну реакцію, часто навіть раніше ніж виявлена локалiзацiя впливу.

7. Iнформацiйна теорія (П.В. Симонов, 1966): емоційний стан організму зумовлюється, з одного боку, негативними емоціями, що супроводжують вихiднi потреби організму, а з іншого - можливістю прогнозування позитивних емоцій при задоволенні цих потреб. Протягом навчання i багаторазового задоволення однотипних потреб людина набуває здатності для досягнення мети керуватися не лише негативними емоціями, але й уявленнями про тi позитивні емоції, які очікуються при задоволенні потреб, тобто досвід дозволяє передбачити позитивні емоції.

Білет 17

Функції моста

Основні функції цього органа:

1) Провідникова - по його шляхах проходять нервові імпульси до кори більших півкуль і до спинного мозку.

2) Сенсорна функція - забезпечується завдяки переддвірно-равликовому й трійчастому нервам. У ядрах 8-й пари черепно-мозкових нервів відбувається обробка інформації про вестибулярні роздратування.

3) Рухова - забезпечує скорочення всіх мімічних м'язів. Це відбувається завдяки ядрам трійчастого нерва. Крім цього, його чутлива частина одержує інформацію від рецепторів слизуватої оболонки рота, очного яблука, частини голови й зубів. Ці сигнали по волокнах моста направляються в кору більших півкуль.

4) Інтегративна функція забезпечує взаємозв'язок між переднім і заднім мозком.

5) Рефлекси головного мозку. Прикладом може служити поява слинотечі побачивши їжі, бажання спати при звуці заспокійливої музики й т.д. Завдяки тому що варолієв міст є складовою частиною четверохолмія, він має відношення до розвитку слухового й статистичного рефлексу. Завдяки останньому ми здатні втримувати тіло в певній позі. Крім того, взаємодіючи із середнім мозком, він замикає значну частину м'язових рефлексів.

Ретикулярна формація - це розгалужена мережа, розташована в головному мозку й, що складається з нервових кліток й ядер. Ретикулярна формація варолієвого моста розташована між довгастим і середнім мозком. Вона передає сигнали в кору великих півкуль, завдяки чому відбувається пробудження або сон людини. Ядра, розташовані в цій частині моста, ставляться до центра подиху, розташованому в довгастому мозку.