Фізіологічний механізм виникнення умовного рефлексу

Фізіологічний механізм, що лежить в основі умовного рефлексу, полягає в тому, що в зоні кіркового представництва умовного та безумовного стимулів формуються два вогнища збудження. Вогнище збудження, викликане безумовним стимулом зовнішнього або внутрішнього середовища організму, як більш сильний (домінантний) притягує до себе збудження з вогнища більш слабке збудження, викликане умовним стимулом. Після декількох повторних пред'явлень умовного і безумовного подразників між цими двома зонами «уторовується» стійкий шлях руху збудження: від вогнища, викликаного умовним стимулом, до вогнища, викликаному безумовним стимулом. В результаті ізольоване пред'явлення тільки умовного стимулу тепер призводить до реакції, що викликається раніше безумовним стимулом.

В якості головних клітинних елементів центрального механізму утворення умовного рефлексу виступають інтернейрони і асоціативні нейрони кори великого мозку.

Теорії механізмів сну

З самого початку формування наукових припущень щодо природи сну визначились дві основні точки зору:

1) активні теорії сну - сон є активним процесом і настає в результаті збудження певних структур ("центрів сну"), що викликає загальне зниження активності організму;

2) пасивні теорії сну - настання сну відбувається пасивно в результаті припинення дії певних чинників, що необхідні для підтримки стану бадьорості.

Хімічна теорія. Згідно з цією теорією людина засинає внаслідок того, що під час стану бадьорості в клітинах тіла накопичуються продукти, що легко окислюються, і в організмі виникає дефіцит кисню. Деякі дослідники припустили, що під час стану бадьорості в організмі синтезується особлива отруйна речовина - гіпнотоксин, руйнування якого відбувається під час сну. У дослідженнях були отримані різні результати - такі, що підтверджують, і такі (у більшій мірі), що спростовують цю теорію.

Гальмівна теорія сну. Її автором є І.П. Павлов. Згідно з його поглядами причиною сну є широка іррадіація внутрішнього гальмування по корі великих півкуль і відділах мозку, що знаходяться нижче. Цей процес забезпечує "відпочинок" головного мозку і лежить в основі відновлення його працездатності для подальшої після сну життєдіяльності.

Сучасні теорії сну. Більшість сучасних гіпотез щодо функціонального призначення сну й окремих його стадій можна звести до трьох основних типів: 1) енергетичних, 2) інформаційних, 3) психодинамічних.

Відповідно до "енергетичних"" теорій під час сну відбувається відновлення енергії, витраченої під час бадьорості. Згідно із поглядами П.К. Анохіна, у механізмі настання сну основну роль відіграє гіпоталамус: при тривалому стані бадьорості рівень життєвої активності клітин кори мозку знижується; це призводить до зниження їхнього гальмівного впливу на гіпоталамус, що дозволяє йому "виключати" вплив активуючої ретикулярної формації і, як наслідок, при зниженні висхідного потоку збудження людина засинає.

Згідно із інформаційними теоріями сон настає в результаті зменшення сенсорного потоку до ретикулярної формації, що призводить до включення гальмівних структур. Згідно із ще однією точкою зору відпочинку потребують не клітини, тканини й органи, а психічні функції (сприйняття, мислення, пам'ять). Оскільки сприймана інформація може "переповнити" мозок, тому йому необхідно на час відключитися від навколишнього світу за допомогою сну. Сон закінчується, коли інформація, отримана впродовж попереднього дня "записана" у пам'яті, і організм готовий до сприйняття нової порції інформації.

У психодинамічних теоріях сну причиною його настання вважається гальмівний вплив, що справляє кора головного мозку на саму себе і підкіркові структури.

Білет 19

Взаємодія мозочка і кори великого мозку,  вплив мозочка на вегетативні функції

Взаємодія мозочка і кори великого мозку – це взаємодія організована соматотопічно. Функціонально мозочок може надавати полегшуючий, гальмуючий і компенсаторний вплив на реалізацію функцій кори великого мозку.

Мозочок чинить пригнічувальний і стимулюючий вплив на роботу серцево-судинної, дихальної, травної та інших систем організму. В результаті двоїстого впливу мозочок стабілізує, оптимізує функції систем організму. Наприклад:

- серцево-судинна система реагує на подразнення мозочка або посиленням (наприклад, пресорні рефлекси), або зниженням цієї реакції. При подразненні мозочка високий кров'яний тиск знижується, а початковий низький - підвищується.

- роздратування мозочка на тлі прискореного дихання знижує частоту дихання. При цьому одностороннє роздратування викликає у мозочка на своїй стороні зниження, а на протилежній - підвищення тонусу дихальних м'язів.

- видалення або пошкодження мозочка призводить до зменшення тонусу мускулатури кишечника, з-за низького тонусу порушується евакуація вмісту шлунка і кишечника. Порушується також нормальна динаміка секреції та всмоктування в шлунку і кишечнику.

- при пошкодженні мозочка порушується генеративна функція, що проявляється в порушенні послідовності процесів родовий діяльності. При порушенні або пошкодженні мозочка м'язові скорочення, судинний тонус, обмін речовин і т. д. реагують так само, як при активації або пошкодженні симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Таким чином, мозочок виконує функцію оптимізації відносин між різними відділами НС, що реалізується, з одного боку, активацією окремих центрів, з іншого - стягненням цієї активності в певних рамках збудження, лабільності і т. д. Після часткового пошкодження мозочка можуть зберігатися всі функції організму, але самі функції, порядок їх реалізації, кількісну відповідність потребам трофіки організму порушуються.