Основні чинники ефективності роботи тренінгової групи

 

Для ефективної роботи групи потрібен певний баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як із наданням підтримки, так і з вирішенням поставлених перед групою завдань.

До чинників, що сприяють груповій роботі, слід віднести:

- адекватність складу групи тих завдань, які вона вирішує;

- значущість завдання для всіх учасників; відповідність технологій взаємодії груповим нормам і характеру розв'язуваного завдання;

- оптимальний склад і чисельність групи; гармонійний розподіл ролей.

Оптимальність умов не завжди означає їх сприятливість. Іноді група працює краще і стає більш згуртованою, а учасники відчувають себе емоційно більш залученими, якщо в групи є «ворог». Деякі соціальні працівники мають схильність набирати очки, породжуючи образ зовнішнього ворога.

До чинників, що перешкоджають груповій роботі, належать:

- незначність завдання, заради якого створена група;

- занадто жорсткі умови її існування;

- наявність негативного лідера;

- неефективні способи ведення групової роботи;

- склад групи, що не підходив для розв'язання завдання;

- багатолюдність групи;

- рідкість і недостатня тривалість зустрічей;

- надія на швидкий і легкий успіх;

- необгрунтована надія на соціального працівника.

Групове завдання мусить бути достатньо конкретним, чітко сформульованим, зрозумілим і таким, що потенційно можливо розв'язати. Результати мають бути корисними для всіх (наприклад, «12 кроків» групи Анонімних алкоголіків).

 На практиці часова тривалість роботи групи варіює. У звичайному типовому режимі група працює під три-чотири години на день та збирається один раз на тиждень – вибір конкретного варіанту залежить від характеру й терміновості завдання, складу групи, умов, у яких вона перебуває тощо.

У літературі є суперечливі дані щодо оптимальності составу тренінгової групи – найкраще діє та група, у якій учасники подібні між собою за низкою параметрів, або та, у якій учасники сильно розрізняються. Щодо гомогенності й гетерогенності тренінгових груп, зважають на такі параметри групи: 1) стать; 2) вік; 3) освіту; 4) рівень інтелекту; 5) соціальний статус; 6) тип особистості та стиль поведінки; 7) психологічні проблеми; 8) переконання та ціннісні орієнтації; 9) мета участі в групі.

(Гомогенність – однорідність, схожість, збіг якихось характеристик і властивостей. Гетерогенність – відмінність між характерне гиками і властивостями об'єктів або суб'єктів).

Емпіричні дослідження свідчать, що гомогенні групи відпочатку більш схильні до згуртованості, психологічна атмосфера в них комфортніша, люди відчувають себе більш вільно й розкуто (на це вказує, наприклад, І. Ялом). Проте, з точки зору К. Рудестама, головним недоліком гомогенних груп є недостатнє підґрунтя для суперечок. Це призводить до зниження групової динаміки, до відсутності протиріч і конструктивних конфліктів, які є необхідними для успішної роботи групи.

На думку багатьох фахівців із групової психотерапії, гетерогенність виступає умовою продуктивності функціонування групи, особливо якщо вона пов'язана з розбіжністю особистісних конфліктів, засобів їхнього подолання, типів особистості й пережитих емоцій. Крім того, гетерогенність групи можна розглядати як ситуацію, що моделює реальні системи відносин учасників у навколишньому світі. У соціальній психології добре відомо зростання продуктивності групової роботи в разі певного поєднання людей різних типів і різних поглядів. Важливо, щоби не виявилася надто велика різниця у віці учасників, рівня їхньої освіти й інтелекту, соціального статусу та життєвих позицій.

Особливо деструктивно впливає на роботу групи, якщо одна людина різко відрізняється за якимись параметрами від інших: наприклад, у складі яких одна жінка, а всі інші чоловіки, або навпаки, один чоловік в оточенні жінок. «Суто жіночі» та «чоловічі» групи також мають свою специфіку, пов'язану зі статево-рольовою ідентифікацією окремих учасників та групи загалом

Бажано, щоби група була відносно однорідною за віковим складом і рівнем інтелекту (який не повинен бути низьким). За статевою ознакою група може налічувати 40 % чоловіків і 60 % жінок або навпаки. Під час комплектування групи важливо враховувати такі якісні критерії як: компетентність і професіоналізм в області проблеми, що розв’язується; зацікавленість у розв'язанні завдання; добровільність участі; добрі або нейтральні взаємини.

Ймовірно, найбільше значення має гомогенність Т-групи щодо психологічних проблем та віку (небажано об'єднувати в одній групі осіб старше п'ятдесяти років і молодше вісімнадцяти). На думку К. Рудестама, групам із коротким курсом занять, а також групам, чиєю функцією є емоційна підтримка, показана велика гомогенність (схожість між учасниками), групам, орієнтованим на тривалу роботу, з метою вироблення міжособистісного розуміння, кориснішим є гетерогенний склад.

Додатково слід звернути увагу на питання відбору учасників групи психологічного тренінгу. Більшість психотерапевтів згодні, що учасниками тренінгів може стати будь яка людина, яка не страждає на тяжкі психічні розлади.

Деякі автори вважають абсолютно неприпустимим включення в одну групу людей, що перебувають у службових або будь-яких інших відносинах (ця заборона не поширюється на ситуації сімейної терапії). Але є приклади й успішних груп, складених із членів одного виробничого колективу, співробітників однієї фірми, вчителів однієї школи тощо. Зрозуміло, під час роботи в таких групах перед керівником з'являються додаткові труднощі, що пов'язані з необхідністю подолання стереотипних відносин у групі.

Деякі керівники проводять попередню психологічну діагностику потенційних учасників тренінгової групи – найчастіше під час попередньої консультації або співбесіди. Але попередня психодіагностика не є обов'язковою, біль ш того на практиці часто є неможливою.

Щодо оптимальної кількості учасників групи, наразі немає єдності думок теоретиків і практиків психологічного тренінгу – загалом, склад і структура груп залежать від її мети. Так, тренінги, акцентовані на навчанні, можуть допускати більше число учасників, ніж тренінги, метою яких є особистісний розвиток. Загальноприйнятою вважається точка зору, згідно з якою мінімум учасників тренінгової групи становить чотири людини. Верхня межа зазвичай не називається. Якщо заняття проводяться з великою кількістю учасників, керівник використовує допомогу декількох асистентів, більшість вправ проводиться в підгрупах, на які дробиться основна група.

Фахівці, втім, вважають, що психотерапевтична й розвиваюча робота у великих групах менш ефективна, оскільки не дозволяє організувати достатню кількість інтеракцій поміж учасниками та не сприяє активності всіх членів Т-групи. У групі, що налічує понад сім осіб, виникають проблеми соціотехнічного характеру, пов'язані з регулюванням внутрішньо-групових процесів. Така група менш керована й розпадається на окремі мікрогрупи, робота сповільнюється, а спілкування стає більш поверхневим.

Оптимальною кількістю учасників Т-групи є дванадцять учасників. Така кількість дає можливість вільної взаємодії кожного з кожним, крім того, має організаційні переваги: дванадцять ділиться на два, три, чотири, що дозволяє створювати різноманітні підгрупи. Останній аспект є надзвичайно важливим, оскільки під час проведення багатьох вправ, що вимагають роботи у «двійках», «трійках», «четвірках», керівник може зіткнутися з проблемою нестачі людей у підгрупах. Якщо учасників виявилося більш ніж дванадцять, то найкращим варіантом можна вважати групу з п'ятнадцяти осіб.

У традиційній тренінговій групі небажано число учасників, що перевищує вісімнадцять членів – це веде до різкого зниження рівня продуктивного зворотного зв'язку, зменшення часу, що приділяється кожному учаснику, зникнення умов для прояву активності кожної людини. Незручність великого числа членів групи особливо помітна в разі фіксації часу, що витрачається на групову рефлексію після проведення вправ: тривалість обговорення перевищує тривалість самої вправи, тривалий час на рефлексію втомлює, учасники відчувають імовірніше роздратування, ніж емоції, пережиті під час вправи.