Конспект лекцій

(опорний конспект лекцій)

з дисципліни Менеджмент підприємств

для студентів 5 курсу

спеціальності 7(8).090210 "Двигуни внутрішнього згоряння"

7(8).090506 "Турбіни"

7(8).090509 "Суднові енергетичні установки та устаткування"

7(8).090510 "Теплоенергетика"

7(8).090520 "Холодильні машині та установи"

напряму підготовки "Машинобудування"

Миколаїв – 2014

УДК 658

ББК 65.050.9(2)25.1

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни "Менеджмент підприємств", напряму підготовки "Машинобудування"

Укладачі: доцент кафедри менеджменту Голіков В.І., викладач кафедри менеджменту Ратушняк Л.П., кількість сторінок – 146.

Програму рекомендовано кафедрою менеджменту

Протокол № ___ від ________ 2012 р.

Завідувач кафедри, професор, к.т.н.,

___________________М.В. Фатєєв

"____"_______________2012 р.

Конспект складений відповідно до робочої навчальної програми дисципліни "Менеджмент підприємств"

Розглянуті питання комплексного бачення та гнучкої системної реакції підприємства на різноманітні виробничі, ринкові й інші ситуації, які швидко змінюються в умовах ринкової економіки. Це зумовило підготовку керівного складу підприємств таким чином, щоб вони могли передбачати можливі ситуації, змінювати структуру виробництва, управління підприємством, планувати види та обсяги продукції, інновації і інвестиції, прибуток для досягнення максимального ефекту. Особлива увага надана питанням антикризового управління, конкурентної політики та ризикозахищеністю, управлінню ефективністю діяльності підприємства.

Розрахований на студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів, фахівців, які цікавляться системою управління організацією.

Зміст

Вступ..................................................................................................... 5

Розділ І. Методичні засади менеджменту організацій........................ 7

Глава 1. Системна модель управління організацією.......................... 7

1.1. Методологічні основи функціонування організації..................... 7

1.2. Системне управління організацією............................................. 11

Контрольні запитання та завдання.................................................... 22

Рекомендована література.................................................................. 24

Глава 2. Еволюція підприємства......................................................... 25

2.1. Зміни як об'єктивний процес розвитку організації.................... 25

Контрольні запитання та завдання.................................................... 43

Рекомендована література.................................................................. 44

Глава 3. Організація управління підприємством.

Управлінські моделі............................................................................ 45

3.1. Нормативно-правова регламентація та

порядок заснування підприємства..................................................... 45

3.2. Методологія проектування системи управління......................... 48

3.3. Елементи управління підприємством та їх взаємозв'язок.......... 54

3.4. Управлінські моделі...................................................................... 57

Контрольні запитання та завдання.................................................... 60

Рекомендована література.................................................................. 61

Глава 4. Управління підприємствами різних

організаційно - правових форм. Імідж організації............................ 64

4.1. Особливості організації і функціонування

підприємств різних форм власності................................................... 64

4.2. Тенденції розвитку різноманітних

підприємств та їх об'єднань............................................................... 68

4.3. Галузева специфіка. Логіка галузі.

Аналіз розвитку управління............................................................... 73

4.4. Імідж організації..................................................................... 74

Контрольні запитання та завдання.................................................... 76

Рекомендована література.................................................................. 77

Розділ ІІ. Забезпечення функціонування

системи менеджменту підприємства.................................................. 79

Глава 5. Система функціонального менеджменту............................ 79

5.1. Управління маркетингом............................................................. 79

5.2. Управління фінансово-економічною підсистемою..................... 83

5.3. Управління збутом...................................................................... 88

5.4. Організація керівництва. Управління дисципліною.................. 91

Контрольні запитання та завдання.................................................... 95

Рекомендована література................................................................ 96

Глава 6. Основи антикризового управління..................................... 99

6.1. Засади антикризового управління............................................. 99

6.2. Діагностика кризових ситуацій та банкрутства.

6.3. Подолання кризи на підприємстві............................................ 103

Контрольні запитання та завдання.................................................. 108

Рекомендована література............................................................... 109

Глава 7. Управління ризикозахищеністю....................................... 110

7.1. Управління ризикозахищеністю підприємства........................ 110

Контрольні запитання та завдання.................................................. 113

Рекомендована література............................................................... 114

Глава 8. Конкурентна політика організації..................................... 115

8.1. Конкурентна політика організації............................................. 115

8.2. Методологічні засади визначення

конкурентоспроможності.................................................................. 121

Контрольні запитання та завдання................................................... 123

Рекомендована література................................................................ 124

Глава 9. Управління ефективністю діяльності

підприємства...................................................................................... 125

9.1. Управління ефективністю діяльності підприємства.................. 125

9.2. Діагностика управління організацією....................................... 130

Контрольні запитання та завдання................................................... 131

Рекомендована література................................................................ 132

Вступ

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Управлінська діяльність є одним з найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємства в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється у відповідності до об'єктивних вимог. Тому основним завданням вивчення курсу "Менеджмент підприємств" є: підготовка студентів з питань суті підприємства, взаємозв'язок його внутрішніх елементів та зовнішнього середовища; особливість менеджменту на різних етапах життєвого циклу підприємства; специфіка управління різновидами підприємств та їх об'єднань; соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності; ефективність управління підприємством; управління ризикозахищеностю підприємства, ознак та причин виникнення кризових ситуацій та ризику; стратегія розвитку організації та критеріїв її вибору; напрямки організаційного розвитку підприємства; створення та реєстрація підприємств різної організаційно-правової форми; написання статутів, положень щодо структурних підрозділів та посадових інструкцій; розподіл праці, організація робочих місць, аналіз процесу роботи; оцінювання виконання та дисциплінарного виміру; організація основних видів управлінської діяльності; інтегральна оцінка факторів ризику та антикризового управління; аналіз ефективності управління та управлінського консультування; підприємницький та корпоративний менеджмент.

Ринкова економіка формує нові вимоги до підприємства і його працівників. Вони продиктовані ринковою конкуренцією і високими стандартами якості товарів, необхідністю гнучкої реакції підприємства на виробничі й ринкові ситуації, які швидко змінюються. Успіх підприємства багато в чому залежить від здатності керівника передбачати можливі ситуації на підприємстві і на цій основі змінювати структуру виробництва та управління, вводити до виробництва нові види продукції і правильно планувати їхні обсяги, інвестиції й прибуток для досягнення максимального ефекту.

Навчальний посібник складений з двох розділів і дев'яти глав. До кожної глави є контрольні запитання та завдання, а також перелік літературних джерел.

Навчальний посібник відповідає робочій навчальній програмі курсу "Менеджмент підприємств".

Розділ І

Методичні засади менеджменту організацій

Глава 1. Системна модель управління організацією

Стислий зміст глави: Організація як складова система та об'єкт управління. Взаємозв'язок внутрішніх елементів системи і факторів зовнішнього середовища. Системна методологія в менеджменті. Принципи системного підходу в управлінні організацією. Системне управління організацією як процес поєднання функціонального, процесного, ситуаційного та проектного підходів. Типологія системних концепцій менеджменту. Підприємство як відкрита система. Його суть та функції. Державне регулювання діяльності організацій на сучасному етапі.

1.1. Методологічні основи функціонування організації

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими зв'язані всі аспекти і прояви людського життя - суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. Менеджмент організацій покликаний відповісти на запитання: навіщо потрібні організації, як вони створюються, функціонують і змінюються, чому члени організацій діють саме так, а не інакше.

Поняття "організація" відносять до числа найбільш часто уживаних. Щонайменше воно вживається у трьох значеннях: організація як система; організація як стан; організація як процес. Організації як системі притаманні такі ознаки як цілісність та подільність.

Система - це об'єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов'язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Тобто, система припускає тільки таке об'єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об'єднання володіє низкою специфічних властивостей цілого: здатність її елементів до взаємодії; елементарний склад частин (підсистем); упорядкованість; цілісність; структурованість [7, 17].

Усяка система має різні види структур. Структура - кінцева сукупність елементів і відносин між цими ж елементами. Елементи розрізняють між собою за своїми властивостями. Умови й способи реалізації елементами цих властивостей називають відносинами.

Однією з найважливіших системоутворюючих властивостей системи є зв'язаність, яка означає, що всі елементи прямо чи побічно зв'язані один з одним, і виділення чи додавання одного з елементів у загальному випадку змінює відношення між іншими елементами системи, тобто система змінює свої властивості.

Як правило, будь-яку досліджувану систему можна розглядати як елемент системи більш високого порядку. Елементи будь-якої системи у свою чергу можуть виступати як системи більш низького порядку.

Під елементом системи розуміють самостійне (відособлене) утворення системи (частини системи), що має свої специфічні риси, властивості й особливе значення.

Функціонування системи як єдиного цілого забезпечене зв'язками між її елементами. Відомі три типи зв'язків: функціонально необхідні; синергетичні (зв'язки спільної дії); надлишкові.

Коли мова йде про стан системи, то ми маємо на увазі її організованість, тобто наявність визначеного порядку чи ступінь упорядкованості системи, у тому числі в її побудові та функціонуванні. Багато недоліків виробничої діяльності пояснюють організаційними причинами. Тому підвищення організованості, знання її законів - важливий резерв підвищення ефективності виробничих систем [14].

Організація як процес є прояв суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу праці. Функціональним призначенням організації в цьому значенні є створення нових і удосконалення створених і функціонуючих систем будь-якого виду. Тому організувати - значить створити нову систему або поліпшити стан колишньої в процесі її функціонування відповідно до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Організація як форма суспільної діяльності завжди конкретна. Організація як процес здійснюється людьми. Організація процесу управління - це всебічне його упорядкування, що визначає чіткість, послідовність і припустимі межі його здійснення.

Всі існуючі організації поділяють: на штучні; соціальні; відкриті; майже прості і нестабільні. Всім їм притаманна загальна характеристика організації. Оскільки кожна організація - система, в її складі розрізняють дві тісно взаємодіючі підсистеми - керуючу і керовану, тобто суб'єкт управління і об'єкт управління (рис. 1.1) [1, 4, 9].

Рис. 1.1 - Взаємодія суб'єкта та об'єкта управління

Кожна організація діє на підставі законів: синергії; єдності аналізу і синтезу; пропорційності; композицій; організованості - інформованості; онтогенезу і т. інше. Необхідно зазначити, що універсальні закони організації діють не ізольовано, а у взаємозв'язку. Тому для досягнення своїх цілей організація створює інтегровані, кооперовані системи поведінки.

Визначення організації передбачає необхідність координування та взаємодії працівників, тобто створення організаційної структури. Для неї характерна комплексність, формалізація і визначення співвідношення централізації і децентралізації.

В розумінні діяльності організації суттєву, визначальну роль відіграє системний підхід. Закриті організаційні системи мало застосовують. Практично кожна організація - це відкрита система. Тобто, організація як система має внутрішнє середовище, яке формується під впливом змінних, що безпосередньо впливають на процес перетворень (виробництво продукції, послуг): цілі, структура, задачі, технологія і люди. Оскільки організація - відкрита система, вона визначає динамічну взаємодію з навколишнім світом, тобто знаходиться постійно під зовнішнім впливом. Зовнішнє середовище організації складається з середовища прямого впливу (закони і державні установи, споживачі, конкуренти, трудові ресурси) та середовища опосередкованого, непрямого впливу (стан економіки, науково-технічний прогрес (НТП), соціально-культурні та політичні зміни, міжнародні події та оточення, взаємозв'язки з населенням). Таким чином, ключові фактори успіху організації знаходяться в двох сферах: зовнішній (з якої вона одержує ресурси, інформацію, знання) і внутрішній (сильні і слабкі сторони якої створюють ті чи інші передумови для перетворення ресурсів у продукцію чи послуги), а ступінь розмежування відкритої чи закритої системи змінюється в залежності від ситуації [3,14,18].

Кожну організацію як відкриту систему характеризують певні риси і властивості: компоненти; зв'язки; структура; взаємодія; процес; холізмі і емерджентність; ідентифікація; концептуалізм.

Характеристику, що визначає стан системи, називають параметром. Кожен елемент і компонент визначають власними, приватними параметрами, що в сукупності обумовлює успішне функціонування системи. Очевидно, що крім приватних параметрів, існують узагальнюючі (загальні), що визначають успішну діяльність системи в цілому. Щоб вижити, більшості організацій приходиться періодично змінювати свої цілі, а відповідно - визначити узагальнюючі параметри: результативність, ефективність і продуктивність. Досягнення запланованих показників є результатом складної управлінської і виробничої діяльності [10].

Системний підхід розглядає організацію як складний комплекс взаємозалежних і взаємодіючих перемінних. Системний підхід виник з одного боку - в результаті узагальнення досвіду фахівців з дослідження операцій, а з іншого - внаслідок розвитку загальної теорії систем, теорії автоматичного регулювання і управління, а також кібернетики. В рамках системного підходу проводились дослідження, які найчастіше іменують системним аналізом. Оскільки останній спирається на математичний апарат, системний підхід трактують як загальну методологію, а системний аналіз - прикладною, максимально кваліфікованою методикою дослідження. Системний аналіз проголошують інструментом, що забезпечує науковий підхід до оптимального вирішення проблем (завдань) в інтересах досягнення максимального ефекту [7, 14, 17].

1.2. Системне управління організацією

Найважливіші принципи системного підходу (системного аналізу):

- процес прийняття рішень слід починати з виявлення і чіткого формування конкретних цілей;

- треба розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв'язки кожного приватного рішення;

- необхідне виявлення й аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення мети;

- цілі окремих підсистем не повинні вступати в конфлікт із цілями всієї системи (програми);

- сходження від абстрактного до конкретного;

- єдність аналізу й синтезу, логічного й історичного;

- виявлення в об'єкті різноякісних зв'язків і їхньої взаємодії і т. інше.

Основні системні принципи: цілісність (принципове поєднання); структурність; взаємозалежність структури й середовища; ієрархічність; множинність опису кожної системи.

Важливі системні ознаки виділення елементів і підсистем, що утворюють системи:

- структурна автономність кожного елемента підсистеми;

- різна природа елементів, що складають підсистеми;

- функціональна специфічність підсистем;

- впорядкований взаємозв'язок елементів підсистем і самих підсистем із середовищем на основі функціональної інтегрованості.

Таким чином, система - це не просто сума її елементів, а ціле, що володіє іншими якостями, ніж складові її елементи. Системний підхід - засіб вирішення складних не дуже чітко визначених проблем, коли необхідно організувати використання великого обсягу ресурсів [9].

Підприємство (організація) - це соціосистема (соціально-економічна система). У ній головний елемент - людина, яка працюючи на підприємстві, реалізує свої економічні інтереси, а через них - економічні інтереси колективу і суспільства. Для цього необхідно дотримуватися трьох принципів: ієрархічності; необхідної розмаїтості; зворотного зв'язку.

Зворотний зв'язок - це регулюючий і, разом з тим, захисний засіб, а принцип зворотного зв'язку - один з найважливіших принципів управління.

Основне організаційне співвідношення і є, разом з тим, захисним засобом, а принцип зворотного зв'язку - одним з найважливіших принципів управління.

Основне організаційне співвідношення (в абстрактному вигляді - закон синергії) можна представити у вигляді формули

де: П_А - потенціал системи А;

m_i - потенціал і-го елемента;

a_i - і-й елемент системи А.

Таким чином, взаємопосилення організації - джерело її додаткової енергії, але потенціал системи перевищує суму потенціалів її частин тільки за певних умов [8].

Принципи нової управлінської парадигми складають основу удосконалення управління організаціями. Особливо важливі вони для розуміння концепції стратегічного управління, що будується на системному і ситуаційному підходах. При цьому фахівці використовують процесний, функціональний, предметний і проектний підходи.

При розгляді типології системних концепцій менеджменту необхідно відмітити, що істотний вплив на розвиток сучасної управлінської парадигми зробили такі наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, теорія прийняття рішень і т. інше. В результаті теорія управління стала набувати характеру точної науки. З'явилася кібернетика як науковий напрямок, яка стала для багатьох вчених синонімом поняття "наука для управління", а управлінням почали називати організацію цілеспрямованих впливів. У розвиток кібернетики внесли значний вклад такі вчені: Н. Вінер, А. Берг, В. Трапезніков, В. Глушков, С. Бір та інші. Усвідомлення того, що успішне управління тільки на основі знання кібернетичних законів неможливе, привело до розвитку питань дослідження операцій (зародилося в 40-х рр. ХХ ст. в Англії, потім центр ваги змістився до США. З 70-х рр. ХХ ст. розповсюджений в країнах Західної Європи). Надалі "дослідження операцій" перетворюється за спільної діяльності фахівців різного профілю в самостійну галузь науки і організаційної практики, розділившись на два основних напрямки. Перший з них пов'язаний з побудовою математичних методів та моделей, а також евристичними методами. Другий - пов'язаний на застосуванні принципів вивчення операцій як єдиного цілого. З цим напрямком зв'язана поява "системотехніки".

Різні підходи до моделювання і оцінки ефективності управління підприємством визначають і різні моделі підприємства: механістична і гуманістична. Але в цих моделях передбачено, що: є дійсний стан системи (S ₀); є бажаний стан системи S₁; існують альтернативні шляхи переходу із S₀ в S₁. Такий підхід називають "жорстким" системним підходом. "М'який" системний підхід прийняв за основу стратегію обмеженої оптимізації і враховує різнопланові інтереси [11, 14, 15].

Підприємство як об'єкт управління розглядають не просто як соціосистему, що складена із взаємодіючих елементів та підсистем, а також як активна система, яка має взаємозв'язки із зовнішнім середовищем, тобто є відкритою системою. Підприємство - самостійний господарюючий об'єкт, який забезпечує планомірне виробництво товарів і послуг, здійснює науково-дослідну, комерційну діяльність з метою привласнення прибутку.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як фізичними, так і юридичними особами на постійній основі. Суть підприємництва в тому, щоб в умовах невизначеності ринку знаходити способи найбільш ефективного використання власності у вигляді капіталу, майна, патентних прав та інших ресурсів та добиватися використання цих можливостей з метою здійснення господарської діяльності. Кінцева мета діяльності об'єктів ринкових відносин - отримання прибутку. Організацію розглядають при цьому і як орган управління, і як об'єкт управління. Проблема управління організацією (основна причина) - відокремлення володіння від безпосереднього управління власністю. Зміст управління організацією - відбудова внутрішньої системи контролю за діяльністю менеджерів компанії в особі її власників (інвесторів), а також в тій чи іншій мірі - інших зацікавлених груп. Тобто діяльність організації є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення мети підприємства та задоволення економічних інтересів його власників (рис. 1.2) [14]. Характерними ознаками підприємства є: по-перше - проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність, яка здійснюється на власний ризик, з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку; а по-друге - наявність статуту юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набувати майнових і немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в судах.

Рис. 1.2 - Суть підприємства як суб'єкта господарювання

Розглянемо структуру організації як цілісної системи (рис. 1.3).

Рис. 1.3 - Структура організації як системи

Середовище, в якому функціонує організація, представлене на рис. 1.4.

Рис. 1.4 - Середовище, в якому функціонує організація

Основою функціонування організації є виробничі бізнес-процеси, на які проецируються управлінські процеси (рис. 1.5, рис. 1.6).

Рис. 1.5 - Модель виробничого процесу

Рис. 1.6 - Роль виробничого процесу в системі відтворення

Всі організації відрізняються один від одного: видами бізнесу; функціями; методами й принципами управління; складністю операцій і процедур тощо. Разом з тим, вони мають загальні для всіх організацій характеристики: ресурси, розподіл праці; залежність від зовнішнього оточення; підрозділи.

Організації можуть бути класифіковані за наступними ознаками: організаційно-правова форма; форма власності; цільове призначення; широта виробничого призначення; характер поєднання науки й виробництва; число стадій виробництва; розміщення підприємства [14].

Особливості організацій як соціально-економічних систем: мінливість (нестандартність) окремих параметрів системи; стохастичність поведінки; унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах і, разом з тим, наявність граничних можливостей, визначених наявними ресурсами; здатність протистояти рушійним тенденціям системи; здатність адаптуватися до мінливих умов; здатність змінювати структуру і формувати варіанти поведінки; здатність і прагнення до цілевизначення, тобто формування цілей всередині системи [4, 21].

Класифікація організацій за організаційно-правовою формою та іншими ознаками наведена на рис. 1.7: за власністю (приватне, державне, муніципальне, громадське); за цільовим призначенням (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг); за широтою виробничого профілю (спеціалізовані, диверсифіковані); за характером поєднання науки і виробництва (наукові, виробничі. науково-виробничі); за числом стадій виробничого процесу (одностадійні, багатостадійні); за розміщенням підприємства (на одній території, у географічній точці, в різних географічних точках) [14].

Рис. 1.7 - Організаційно-правові форми організацій

Узагальнююча характеристика порівняльних особливостей функціонування підприємства за різних економічних систем наведена в табл.1.1

Таблиця 1.1 - Порівняльні особливості функціонування підприємства в різних економічних системах

№ п/п	Порівняльна ознака	Командно-адміністративна	Ринкова економіка
1.	Характер управління	Централізований	Автономний
2.	Статус підприємства	Одиниця єдиного народно­господарського комплексу	Самостійний суб'єкт підприємництва
3.	Мотивація діяльності	Виконання планових завдань	Максимізація отримання прибутку

Продовження табл. 1.1.

№ п/п	Порівняльна ознака	Командно-адміністративна	Ринкова економіка
4.	Форма власності, що має перевагу	Державна	Приватна та колективна
5.	Залежність від держави	Максимальна	Мінімально-необхідна
6.	Основний принцип регулювання діяльності	Тотальне державне планування	Ринкова саморегуляція

Необхідно зазначити, що майнові права підприємства перебувають під охороною Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV).

Як було зазначено вище, діяльність будь-якого підприємства в ринкових відносинах, підпорядкована реалізації основної виробничої функції - створення максимуму товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для її здійснення підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи в кожній специфічній функції: виробничу; соціальну; економічну; зовнішньоекономічну. Крім того, існування та функціонування підприємств (як відкритих систем) зумовлюють ряд характерних закономірностей: відкритість; цілісність; інтегрованість; обмеженість; адаптивність; складність; організованість; сталість; ієрархічність; підпорядкованість; комунікативність; здійсненність; надійність [16].

Крім двох самостійних, але взаємозалежних підсистем - керованої і керуючої (об'єкта і суб'єкта управління) на підприємстві (організації) виділяють ще такі ведучі підсистеми: технічну, технологічну, економічну, соціальну та організаційну.

В ринкових відносинах підприємства мають максимальну свободу підприємницької діяльності. Інтереси виробників регулюють попит та пропозиція через механізм цін на ринку. Але державне регулювання діяльності підприємств (організацій) жодна країна не відмінила. Це обумовлено сферою інтересів держави, куди входять: соціальний захист; захист навколишнього середовища; захист людської гідності, прав і свобод громадян; захист демократії; захист інформації та захист споживачів (рис. 1.8, рис. 1.9).

Крім того, необхідно зазначити, що вплив держави на підприємницькі структури також забезпечує нормальні умови їх функціонування.

Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва задіяні відповідні механізми - система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності: правовий та фінансовий механізми; механізми стимулювання, підтримки, сприяння та контролю; форми й методи реалізації державного регулювання; державні органи та фонди [14].

Державне регулювання

Рис. 1.8 - Взаємодія держави та підприємства в умовах ринкових відносин

Рис. 1.9 - Чинники, що впливають на суб'єктів підприємницької діяльності

Вплив на економіку підприємства держава здійснює через прямі і непрямі форми (рис. 1.10).

Рис. 1.10 - Вплив держави на економіку підприємств

Особливий наголос треба зробити на тому, що регулювання докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємства, як це мало місце в умовах командно-адміністративної економіки [14, 16].

Контрольні запитання та завдання

1. Поняття організації, її ознаки.

2. Поняття системи. Її компоненти та специфічні властивості.

3. Елементи системи та зв'язки між ними.

4. В яких трьох значеннях вживають поняття "організація"?

5. Основні закони організації.

6. Відкриті й закриті системи.

7. Чим відрізняються "система" від "організації"?

8. Охарактеризуйте важливість зворотного зв'язку для функціонування організацій.

9. Системна організація та взаємозв'язок внутрішніх змінних та факторів зовнішнього середовища організації.

10. Сутність системного підходу.

11. Сутність "системного аналізу". Підхід Б. Рудвіка.

12. Системний підхід за Л. Оптнером.

13. Формування основних концепцій загальної теорії систем. Підхід Боулдінга.

14. Проаналізуйте концепцію системного підходу в менеджменті підприємства.

15. Що об'єднує та відрізняє системний та інші підходи в управлінні?

16. Опишіть основні закономірності та принципи системного підходу.

17. Проаналізуйте концепцію системного підходу в менеджменті підприємства.

18. Елементи керованої та керуючої підсистем.

19. Поясніть ефект синергії.

20. Принцип системності сучасної організації.

21. Розкрийте систему підходів до управління на підприємствах.

22. Групи кібернетичних ознак управління.

23. Розкрийте суть "дослідження операцій".

24. "Жорсткий" та "м'який" системний підхід.

25. Характерні ознаки підприємства.

26. Основні специфічні функції підприємства.

27. Розкрийте особливості державного регулювання діяльності підприємства на сучасному етапі.

28. Функції державного регулювання підприємства.

29. Форми прямого та непрямого державного регулювання.

30. Організаційно-правові форми організації.

Рекомендована література

1. Бир С. Кибернетика и управление производством. - М.: 1965.

2. Василенко В. А., Шостка В. І. Ситуаційний менеджмент: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 285 с.

3. Васильев Ю. П. Внутрифирменное управление в США (Современные формы и методы управления в промышленных компаниях). М.: Мысль, 1970. - 406 с.

4. Гвишиани Д. М. Организация и управление. - М.: Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана. 1998. - 332 с.

5. Г. Мильор. Менеджмент: достижение цели. Управление на основе здравого смысла / Пер. с англ. - М.: Автор, 1993. - 340 с.

6. Гуляр Ф., Келли Д. Преобразование организации. Пер. с англ. - М.: Дело, 2000. - 376 с.

7. Кунц Г., О'Доннел С. Управление. Системный и ситуационный анализ управленческих функций. Т. 1 - М.: Прогресс, 1981. - 495 с.

8. Курочкін О. С. Управління підприємством (процесний аспект): Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998. - 144 с.

9. Мартыненко Н. М. Менеджмент фирмы: книга для предпринимателя.

- К.: МА «Леся», 1995. - 368 с.

10. Мескон М., Альберт М., Федоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1999. - 800 с.

11. Мильнер Б. З. Теория организаций. - М.: ИНФА - М., 1998. - 336 с.

12. Минго Д. Секреты успеха великих компаний. Пер с англ. - М.: Филинъ, 1995. - 249 с.

13. Никешин С. Н. Внешняя среда экономических систем. - СПб.: Два- три, 1994. - 101 с.

14. Осовська Г. В., Осовський О. А. Менеджмент організацій: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007. - 676 с.

15. О'Шонесси Д. Принципы организации управления фирмой. - М.: МГ - Пресс, 1999. - 296 с.

16. Опорний конспект лекцій з дисципліни «Менеджмент підприємства». Ч.1. - К.: КДТЕУ, 2000. - 88 с.

17. Пономаренко О. Системні методи в економіці, менеджменті, бізнесі.К.: Основи, 1997. - 390 с.

18. Теория организации: Учебн. для вузов / Г. Р. Латфуллин, А. В. Райченко. - СПб.: Питер, 2003. - 400 с.

19. Фатхутдинов Р. А. Система менеджмента. Учебно-практ. пособие. - М.: Интел - Синтез, 1996. - 367 с.

20. Философский энциклопедический словарь / Под ред. Л. Ф. Ильичева. - М.: Сов. Энциклопедия, 1983.

21. Холл Р. Х. Организации: Структуры, процессы, результаты. - СПб.: Питер, 2001. - 512 с.

Глава 2. Еволюція підприємства

Стислий опис глави: еволюція поглядів на сутність і структуру організації. Життєвий цикл організації. Конкурентні стратегії підприємства. П'ять конкурентних сил. Конкурентний статус підприємства. Тенденції організаційних змін.

2.1. Зміни як об'єктивний процес розвитку організації

Зміни об'єктивних умов функціонування організацій внесли чимало нового в розвиток поглядів, наукових концепцій і управлінської практики. Зростання великих організацій, виділення управління, розвиток точних наук і наук про людину, розвиток науки на стику різних галузей знань послужили основою для розробки наукового підходу до організацій, принципів і методів управління ними. Це викликало зародження безлічі наукових ідей і шкіл.

Для вирішення питання, яка схема організації є найкращою для даних конкурентних умов, необхідно брати до уваги різні підходи, запропоновані теоріями формування організацій. Теорії, які стверджують, що існує «єдиний кращий спосіб» побудови організації, називають універсальними. Теорії, згідно з якими оптимальна структура може розрізнятися від ситуації до ситуації в залежності від технології і зміни навколишніх умов, називають ситуаційними. До відомих авторів (вчених і практиків), що зробили значний внесок у розвиток головних розділів класичної теорії, належать: наукове управління - Ф. Тейлор, Ф. Гілбретт, Г. Гантт, Х. Мюнстерберг, Х. Емерсон, Г. Таун, М. Кук; власне теорія організації - Г. Файоль, Д. Лізней, А. Рейлі, Л. Урвік; бюрократична теорія - М. Вебер [1, 2, 11].

Основною умовою наукового управління класичною теорією є те, що робота (зокрема робота виконавців), може і повинна вивчатися за допомогою наукових методів. Згідно з Тейлором, об'єктивний аналіз фактів і даних, зібраних на робочому місці, може стати основою визначення найкращого способу організації роботи. Більш того - це обов'язок керуючого. Основа: поділ планування робіт і їхнє виконання; функціональне керівництво групою; дослідження в дії і в часі; преміальна система заробітної плати. Дослідження руху - це процес, у ході якого вивчають рух основних елементів, що відносять до машин та інструментів, необхідних для виконання роботи. Технічна сторона такого дослідження обґрунтована Ф. Гілбреттом з метою спрощення робіт, пошуку способів ліквідації, чи з'єднання зміни зайвих рухів. Інтегральним аспектом визначення стандартних методів і часу є система зарплати. Ф. Тейлор вважав, що працюючі повинні одержувати зарплату пропорційно своєму внеску, тобто відрядну оплату, з надбавкою, якщо вони виконують більше встановленої денної норми. В свою чергу Г. Гантт вважав, що кожен робітник повинен мати гарантію фіксованого заробітку, який не залежить від виробництва. Ідеї Г.Гантта втілені в преміальну систему зарплати. Прихильники теорії наукового управління вважали найважливішим завданням керівника - підбір кадрів, а потім їх навчання. Психологічні методи (Х. Мюнстергберг) було розвинуто для добору робітників, чиї розумові й фізичні якості задовольняли б вимогам практичної роботи. Гантт висунув ідею використання інструктора з навчанню кожного працівника кращим методом виконання робіт.

Розробка проблем наукового управління зіштовхнулася з необхідністю аналізу побудови й створення принципів функціонування організації в цілому, тобто теорії організації. Відповідними до такої потреби практики стали роботи Г.Файоля, який запропонував ряд організаційних канонів: структурні принципи (розподіл праці, єдність керівного центру, централізація влади, поєднання влади з відповідальністю, підлеглість нижчих ешелонів влади верхнім); принципи процесу (справедливість, дисципліна, єдиноначальність, підлеглість індивідуальних інтересів загальним цілям і завданням, стимулювання працівників, корпоративний дух); принципи кінцевого результату (порядок; стабільність перебування менеджерів на своїх посадах, ініціатива) [11].

У бюрократичній теорії організації М. Вебера бюрократія відноситься до соціологічних представлень щодо раціоналізації колективної діяльності (бюрократія має різні значення: в одних випадках це поняття характеризує форму правління з жорстко відпрацьованими процедурами; в інших - бюрократією позначають негативні наслідки діяльності великих організацій). Він описує форму чи схему організації, що гарантує передбачуваність поводження найманих робітників (5 характерних рис організації ідеального типу) [11].

Дослідження Лайкерта (за фактами ефективної організації) привело його до висновку, що ефективні організації значно відрізняються від неефективних рядом структурних вимірів. Згідно з Лайкертом, ефективна та організація, яка спонукає керівника зосередити головну увагу на прагненні створити ефективну робочу групу з високопродуктивними цілями. Він запропонував принципи функціонування ефективної організації, кожен з яких показує співвідношення характеристики за класичною теорією організацій з організацією «Системи 4», що розробив сам Лайкерт. Згідно з Лайкертом, «Система 4» - це напрямок, яким повинні рухатися більш ефективні й прибуткові організації. А план розвитку організації повинен включати три підходи: принцип взаємної підтримки; групове прийняття рішень і групові методи керівництва; постановку високих виробничих цілей [13].

Універсальна теорія формування організацій Гласієра виділяє співвідношення щонайменше чотирьох підсистем у кожній організації: виконавчої, апеляційної, представницької і законодавчої.

Виділяють два історично сформовані підходи до формування організаційних структур під впливом зовнішніх факторів. Перший - теорія організаційного потенціалу І. Ансоффа, розглядає організацію як систему, що здійснює взаємозв'язки з джерелами ресурсів і з зовнішнім середовищем, другий - динамічний, вивчає вплив зовнішнього середовища на організацію та вирішує організаційні проблеми. Спочатку розглядають модель фірми в умовах стабільних зовнішніх зв'язків з одним ринком збуту (функціональна структура), потім модель фірми в умовах стабільних зовнішніх зв'язків - з декількома ринками збуту (дивізіональна структура). Динамічному оточенню більше відповідає модель фірми "Проект-функція" (проектна матрична структура).

Поводження сучасних фірм можна структурувати за трьома напрямками, трьома основними стратегіями: досягнення економічності використання ресурсів; забезпечення конкурентоздатності; активна політика в сфері нововведень (рис. 2.1) [11].

Рис. 2.1 - Тривимірність поведінки фірми в сучасних умовах

Залежно від того, яка стратегія переважає, вибирають той чи інший вид структури. Використання декількох стратегій вимагає утворення матриць різних видів структур у межах однієї компанії.

Зміну організаційного потенціалу доцільніше всього починати з людей, керуючих. Потім випливають: зміна системи цінностей, що діє на фірмі, перебудова інформаційних потоків, інших елементів. Взагалі є організації, що гостро реагують на всі зміни зовнішнього середовища. Тоді для кожного конкретного випадку має бути встановлена оптимальна частота організаційних перебудов. Сам же процес зміни визначають зовнішніми умовами.

В теорії інститутів та інституційних змін Д. Норт показав, що організаційні фактори грають більш важливу роль, ніж технічні, оскільки ведуть до зміни інститутів (закони, Кодекси поводження, типи відносин і зв'язків, набори правил, процедур), що в свою чергу впливають на розвиток економіки. Інституційні зміни відбуваються повільно, тому що інститути - це результат історичних змін, що формують індивідуальне поводження.

Серед сучасних напрямків теоретичних розробок виділяють: реінжиніринг (перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва і управління); концепцію внутрішніх ринків корпорацій (перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства до внутрішньої діяльності корпорацій); теорію альянсів (інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефективне використання ресурсів і приводять до горизонтального об'єднання організацій) [14].

Таким чином, усвідомлюючи, що кожна організація не може існувати в змінному середовищі у статичному вигляді, а повинна адаптуватися до нього, слід перейти до розгляду життєвого циклу організації. Це обумовлено тим, що організації зароджуються, розвиваються, слабшають і, зрештою, припиняють своє існування. Всі ці процеси протікають у часі. Тому керівник повинен знати, на якому етапі розвитку знаходиться організація; оцінювати, наскільки прийнятий стиль керівництва відповідає цьому етапу. Застосовуючи поняття життєвого циклу, можна побачити наступне: існують етапи, через які проходять організації, і переходи від одного етапу до іншого є передбачуваними, а не випадковими.

Концепції життєвого циклу приділяють велику увагу в літературі щодо пояснення того, як продукт проходить через етапи народження чи формування, росту, зрілості й спаду. Організації мають деякі виняткові характеристики, що вимагають визначеної модифікації поняття життєвого циклу [14].

Основні етапи життєвого циклу організації (створення, зростання, зрілість та занепад) зображені на рис. 2.2.

Рис. 2.2 - Життєвий цикл організації (у загальному вигляді)

На основі проведення досліджень і узагальнення накопиченого досвіду стадії життєвого циклу організації можна представити більш детально (табл.2.1) з характеристиками основних властивостей організації на кожному періоді її розвитку [11].

Таблиця 2.1 - Стадії розвитку організації

Стадії Фактори	Народження	Дитинство	Отроцтво	Рання зрілість	Розквіт сил	Повна зрілість	Старіння	Оновлення
Первинні цілі	Виживання	Короткостроковий прибуток	Прискорений ріст	Систематичний ріст	Збалансований ріст	Унікальність, образ	Обслуговуван- ня	Оновлення
Тип лідера	Новатор	Опортуніст	Консультант	Учасник	Корпоративна діяльність	Державний діяч	Адміністратор	Реорганітор
Організаційний характер	Боротьба	Досягнення	Зміни	Розширення, диверсифікація	Системна орієнтація	Зрілість, задоволення собою	Орієнтація на структури, що склалися	Орієнтація на зміни
Організаційний образ	Із собою в центрі уваги	Місцевий	Секційний	Національний	Багатонаціональний	Міжнародний	Самозадово-лений	Самокритич-ний
Концентрація енергії	Новому	Конкуренції	Завоювання	Координації	Інтеграції, управлінні	Пристосуванні	Продовженні існування	Оновленні, розвитку
Центральна проблема	Вихід на ринок	Існування	Частка ринку	Багатосторонній ріст	Централізація і автономність	Рівновага інтересів	Стабільність	Омолодження
Тип планування	Із передбаченням	Існування	Продажі, бюджет	За замовленням, спеціалізація	Складний, комплексний	Соціально- політичний	Екстраполяція	Творчий
Метод управління	Одна людина	Мала група однодумців	Делегування	Децентралізований	Централізований	Колегіальний	Заснований на традиціях	Загальний, заохочуваль­ний
Організація, модель	Максимізація прибутку	Оптимізація прибутку	Плановий прибуток	Хороший стан	Соціальна відповідальність	Соціальний інститут	Бюрократія	Наслідування Фенікса

На різних стадіях життєвого циклу організацій управління має свої характерні особливості (табл. 2.2) [13].

Таблиця 2.2 - Управління на різних стадіях життєвого циклу підприємства

Назва етапу	Характерні особливості менеджменту
Зародження	Початок формування стратегічного потенціалу підприємства. Головна ціль - виживання «на ринку». Організація праці - спрямованість на максимізацію прибутку. Основне завдання - вихід «на ринок», перше поєднання складових виробничого процесу, подолання бар'єрів „входу".
Прискорення росту	Головна мета - короткостроковий прибуток та прискорене зростання. Основне завдання - закріплення «ринку». Організація праці - спрямування на планування прибутку та розробку механізму стимулювання, підвищення ступеня агресивності конкурентної стратегії підприємства, виникнення системи зв'язків виробничого процесу.
Уповільнення росту	Головна мета - систематичний, запланований ріст та формування індивідуального іміджу. Основне завдання - зростання за різними напрямками технологічного процесу, підвищення рівня організації праці, повне подолання бар'єрів „входу", закінчення формування кадрової підсистеми, початок оновлення технологічної бази, тенденція загального зниження рентабельності.
Зрілість	Найвищий рівень розвитку підприємства, продуктивність використання ресурсів. Головна мета - забезпечення стабільності, збереження досягнутого рівня розвитку на довготривалий відрізок часу; вибір оптимальної системи стосунків; початок реорганізації основних ланок технологічного процесу та основних підсистем підприємства, тенденція до старіння персоналу.
Занепад	Головна ціль - забезпечення зростання оновлення всіх функцій підприємства за рахунок колективізму. Основне завдання - омолодження. Організація праці - впровадження найсучасніших досягнень наукової організації праці (НОП).

Тривалість життєвого циклу для різних організацій і підприємств - різні, як і види кривих життєвого циклу (рис. 2.3).

а) середній успіх	б) карколомний успіх - занепад
в) "зіркова"	г) мінлива кар'єра
д) різкий занепад та відновлення	е) запізнене визнання

Рис. 2.3. - Графічне зображення видів життєвого циклу організацій

Мета підприємства (як головна, так і проміжна) залежить від стадії життєвого циклу підприємства (табл. 2.3).

Табл. 2.3 - Залежність цілей підприємства від стадії його життєвого циклу

№ п/п	Стадії життєвого циклу	Головна мета підприємства	Проміжна мета підприємства
	Народження	Виживання	Вихід на ринок
	Дитинство	Короткочасний прибуток	Укріплення положення «на ринку»
	Юність	Прискорене зростання обсягу продажу та прибутку	Захоплення своєї частини «ринку»
	Рання зрілість	Постійне зростання обсягу діяльності	Диверсифікація діяльності (освоєння нових, додаткових напрямів діяльності)
	Зрілість	Формування іміджу підприємства та збалансоване зростання	Зміцнення становища підприємства на освоєному ринку
	Старіння	Збереження позиції	Забезпечення стабільності господарської діяльності
	Відродження	Пошук додаткових імпульсів у діяльності підприємства	Технічне переозброєння, нові постачальники, впровадження нових технологій та інше

Не менш цікавим є питання зміни ефективності формування функціонування й розвитку організації на протязі її життєвого циклу в діапазоні основних конфігурацій, що визначаються комплексом різноманітних факторів розвитку (рис. 2.4).

Рис. 2.4 - Модель зміни ефективності

Конфігурація А відповідає форсованому на стадії становлення підвищенню ефективності функціонування організації, з поступовим її наступним зменшенням, що обумовлене, як правило, закладеною орієнтацією. Це характерне для спеціалізованих організацій, стійко позиціонованих в стрімко розвиваючих та швидко відпрацьованих системах товарів і послуг перспективно-обмеженого попиту (венчурні організації).

Конфігурація С відображає поступове підвищення ефективності на стадії становлення й розвитку організації з стрімким підйомом і різким падінням ефективності її діяльності (резервні організації для її функціонування в кон'юктурно вигідний період). Відпрацювавши потенціал такого періоду, ці організації, як правило, цілеспрямовано і швидко ліквідуються або "згортаються", вивільняючи ресурси для створення нових, можливо подібних організацій.

Конфігурація В відображає найбільшу конструктивну модель розвитку життєвого циклу організації, що обумовлена цілим рядом факторів. Перш за все така конфігурація максимально використовує увесь потенціал підвищення ефективності організації (площа епюри В), що є головною метою її функціонування, аналогічна оцінка безпосередньо виникає зі співставлення площі епюр допустимої та оптимальної ефективності, розрахованих в проекціях точок 1-Едоп-4 та 2-Еопт-3. Таке співставлення показує переваги конфігурації В за стійко виявленими залежностями, що характеризують ефективність розвитку на протязі життєвого циклу організації. Конфігурація В - цілеспрямована оптимізована модель функціонування й розвитку організації на протязі її життєвого циклу, що суттєво підвищує керованість.

Таким чином, огляд теоретичного й практичного досвіду роботи дозволяє зробити загальний висновок: виживання й ефективність діяльності підприємства залежать від періодичної й планомірної зміни мети, кадрового складу і керівництва організацією.

З розвитком організації (внаслідок змін в оточенні підприємства) розвивалися і конкурентні стратегії підприємства [12, 14, 15].

"Стратегія піонера"

Піонерами ринку є компанії, що ініціюють його появу та розвиток за рахунок створення принципово нового товару й запровадження нової маркетингової стратегії або розробки нових технологій, які суттєво зменшують виробничі витрати або підвищують доступність товару. Такі фірми використовують "право першого ходу" і можуть при його правильному використанні перетворитися на лідерів ринку.

Переваги стратегії: наглядна відмінна перевага; вище ціни; витрати переключення; економія, зумовлена накопиченими знаннями та зростанням масштабів виробництва. Але треба діяти швидко й масштабно, щоб заздалегідь забезпечити конкурентні переваги. «Стратегія піонера» передбачає початкове зосередження зусиль на одній ніші ринку із наступним масовим розгортанням дій (тобто від орієнтації на певну нішу - до масового ринку; від стратегії освоєння - до стратегії глибокого проникнення).

Для захисту своєї позиції та максимального використання переваг стратегії піонера можна використати наступні "підтримуючі" стратегії: найкращий захист - напад; позиційна оборона; захист флангів; попереджувальні оборонні дії; відбивання атаки; мобільна оборона; змушене скорочення [7].

"Претендент на лідерство"

Претендентами на лідерство називають компанії, які прагнуть перевершити провідного на цей момент товаровиробника та зайняти його місце. Напад на лідера має бути ретельно підготовлений, оскільки лідер має вищу норму прибутку, а отже - достатньо ресурсів не лише для самооборони, а й для проведення "бойових дій" проти конкурентів. Простіше атакувати лідера на стадії розвитку ринку (тобто «піонера»), коли він не в змозі протидіяти рішучим діям конкурента.

До того ж претендент має певні переваги перед "піонером", який поклав на себе усі початкові ризики. До найбільш поширених прорахунків "піонерів" належать: маркетингові помилки; товарні прорахунки; застосування застарілих технологій; обмеженість ресурсів.

На ранній стадії розвитку ринку найефективнішою стратегією претендента на лідерство є пошук нових сегментів ринку та пропозиція нових модифікацій (нові сегменти ринку; нові якості товару; фронтальний «наступ»; флангова «атака»; спроба «оточення»; «партизани» в тилу ворога; обхідний маневр) [7].

"Компанії, що прагнуть зайняти єдину ринкову нішу"

Всі успішні маркетингові стратегії орієнтовані на займання ринкової ніші. Проте, якщо великі компанії прагнуть зайняти декілька їх, то невеликі компанії, які дотримуються цієї стратегії, прагнуть зайняти одну - єдину нішу, що значно ускладнює їх життя. Стратегія «єдиної ніші» життєздатна на етапах виникнення та росту.

Життєздатна стратегія зайняття «ніші» передбачає виконання кількох вимог: наявність окремої «ніші»; наявність особливої структури витрат; відсутність стратегічного інтересу в конкурентів; відсутність потенціалу «ніші»; довгострокова стабільність. Коли розвиток ринку наближається до стадії зрілості, ймовірність дотримання цих вимог зменшується [7].

Незважаючи на те, що кожний ринок має свій унікальний характер і структуру, є досить багато загального в прояві конкуренції від ринку до ринку, і тому з'являється можливість використання єдиного аналітичного апарата для виявлення природи й інтенсивності конкуренції.

Згідно з дослідженнями відомого англійського вченого в сфері конкуренції М. Портера, стан конкуренції на визначеному ринку можна охарактеризувати п'ятьма конкурентними силами (рис. 2.5) [15]

.

Рис. 2.5 - Модель п'яти сил конкуренції (за М. Портером)

1. Суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі;

2. Конкуренція з боку товарів, які вироблені фірмами інших галузей, що є замінниками і конкурентоздатні за ціною;

3. Загроза входу в галузь нових конкурентів;

4. Економічні можливості та торговельні здібності постачальників;

5. Економічні можливості та торговельні здібності покупців.

Представлена модель М. Портера є зручним концептуальним інструментом для діагностики конкурентної напруги на ринку і визначення важливості та сили кожної з конкурентних сил, а її використання показує, як ці п'ять сил взаємодіють між собою, створюючи цілий спектр обставин, які називають конкуренцією.

Для оцінки перспективних можливостей підприємства щодо зростання ефективності функціонування та зміцнення конкурентоспроможності, на ринку використовують поняття "стратегічний потенціал" та "конкурентний статус" підприємства.

Визначення стратегічного потенціалу підприємства обґрунтовують на використанні системного підходу до розгляду умов та результатів функціонування підприємства, його цілеспрямування. Згідно з цим підходом підприємство розглядають як систему ресурсів, яка вступає до взаємодії та обумовлює досягнуті результати. Основними видами ресурсів є: технічні, кадрові, просторові, інформаційні, фінансові та ресурси організаційної структури [14].

Потенційні можливості підприємства при найбільш ефективному використанні ресурсів характеризують стратегічний потенціал підприємства. Рівень освоєння потенційних можливостей підприємства визначає конкурентний статус підприємства (КСП). Цей статус характеризує можливості підприємства до ведення конкурентної боротьби, передумови досягнення визначених конкурентних переваг, тобто оцінює ресурсну підготовленість підприємства до реалізації стратегічних цілей і завдань, окреслює сприятливість умов зовнішнього середовища для створення та підтримки конкурентних переваг і оцінюється в долях одиниці [40], наприклад:

0 < КСП <= 0,4 - слабка позиція;

0,5 < КСП <= 0,7 - середня позиція;

0,8 < КСП <= 1,0 - сильна позиція.

Таким чином, ми підійшли до тенденції організаційних змін сьогодення з поглядом у майбутнє [3, 6]. В історичній ретроспективі можна простежити три фази фундаментальних змін в організаціях: перша фаза - відокремлення управлінських функцій від власників і перетворення управління в професію; друга фаза - поява командно-адміністративних організацій з вертикальною підпорядкованістю і високим рівнем централізації; третя фаза - перехід до організацій з перевагою горизонтальних структур і зв'язків, інформаційних технологій, що базуються на широкому використанні спеціальних знань і системних методів прийняття рішень [8].

Період, що ми зараз переживаємо, характеризується змінами, що стали нормою. Сьогодні всі змирилися з "неминучістю" змін. Управляти змінами не можна, але їх можна випередити. Тому нині відбувається перехід від організаційної раціоналізації, заснованої переважно на накопичуваному досвіді, до всебічного застосування тимчасових знань, знань "на стику", інформаційних мереж, комп'ютерної освіти. Активізується інтеграція в управлінні шляхом утворення асоціативних структур, альянсів. Набувають силу процеси комплексної реструктуризації з переходом до організацій із внутрішніми ринками, скорочення розмірів організаційних ланок, організаційного самонастроювання. Все це покликано забезпечити ліквідацію протиріч і антагонізмів у функціонуванні сучасних організацій, що стримують ефективне використання виробничого й інтелектуального потенціалу [5, 9]. Крім того, на передній план виходять такі вимірники, як: інтелектуальний потенціал; задоволеність споживачів; соціальний прибуток; організаційна культура. Такі критерії орієнтовані на перспективу.

Потрібні організації - лідери змін. Лідер змін розглядає кожну зміну як нову сприятливу можливість, він шукає їх і знає як зробити їх максимально ефективними для зовнішньої та внутрішньої діяльності організації. Для цього необхідні:

- політика, спрямована на створення майбутнього;

- методика пошуку і прогнозування змін;

- стратегія впровадження змін у внутрішній і зовнішній діяльності організації;

- політика, що дозволяє врівноважити зміни та стабільність (політика, що створює майбутнє; організована ліквідація; планове удосконалення; використання успіху; ініціювання змін; «вікна» можливостей; пілотний проект; зміни і стабільність).

Змі