Лікувальна програма

1. На перший план виходить терапія причинного захворювання (перитоніту, панкреонекрозу тощо).

2. Оксигенотерапія і респіраторна підтримка хворого:

Доведена ефективність протективної стратегії ШВЛ, яка включає:

дихальний об’єм = 6 – 7 мл/кг та позитивний тиск в кінці видиху = 6 – 10 см вод.ст.; тиск плато < 35 см.вод.ст. РаСО₂ можна підтримувати на рівні, який не впливає на гемодинаміку та свідомість пацієнта – режим безпечної гіперкапнії.

3. Активна кінетотерапія: обов’язково повертати хворого на живіт (протипоказом може бути гемодинамічна нестабільність, а також тяжка черепно-мозкова травма, перелами хребта, кісток таза). Рекомендацій з режиму поворотів поки що немає, але важливо починати кінетотерапію з перших днів ШВЛ, за добу перевертати не менше 2 разів по 4 – 6 годин, за умови доброї переносимості хворим, терміни знаходження хворого на животі можуть бути більшими. Якщо не має можливості перевертати хворого на живіт, обов’язкові поворити на боки зі зміною положення тіла не рідше чим через 2 год. Можна застосовувати “відновлювальний маневр”, який полягає в періодичному роздуванні легень на 40 – 45 с шляхом підвищення ПТКВ, або дихального об’єму.

За умови неможливості підтримувати оксигенацію крові при безпечній концентрації кисню (FiО₂ < 0,6), можливий інвертований режим ШВЛ зі збільшенням співвідношення вдих/видих > 0,5.Систематично проводити санаційні фібробронхосокпії.

5. Показання для використання екстракорпоральної мембраної оксигенації:

РаО₂ < 50мм рт.ст. чи SаО₂ £ 85-90% при FiО₂ = 1 та ПТКВ ³ 10 см вод.ст.

Парціальна рідинна вентиляція легень (ПЖВЛ) – проводити з рідиною, яка добре переносить кисень та вуглець водню (перфлюорокарбонові сполуки).

6. Інтратрахеальне введення штучного сурфактанту.

7. Протизапальна терапія: глюкокортикоіди в перші стадії ГРДС не показані та погіршують результати лікування, тільки при пізньому ГРДС (пролиферативна стадія) показані невеликі дози (метилпреднизолону 2–3 мг/кг на добу); нестероїдні протизапальні засоби не показані.

8. Після виведення із шоку рестрективний режим внутрішньовенних інфузій (мінімум рідини внутрішньовенно), підтримувати баланс рідини за рахунок ентерального (шлункового чи інтенстинального) живлення, забезпечувати півноцінне ентеральне живлення з включенням омега-3 поліненасичених жирних кислот (риб’ячий жир).

9. Антиоксиданти та антигіпоксанти.

10. Діуретичні препарати не показані (якщо нема ознак гіперволемії).

11. Антибіотикотерапія з урахуванням бактеріологічного аналізу вмісту дихальних шляхів та чутливості до них мікрофлори.

12. Інгаляції бета2-адреноагоністів.

Тривалість лікування у відділенні інтенсивної терапії:

Від 10 діб до 1 – 2 місяців.