Сутність кризи підприємства

Тема 8. Система антикризового управління потенціалом підприємства.

План лекцій:

1. Сутність кризи підприємства. Види економічних криз і їхнього динаміка.

2. Загальні та специфічні, зовнішні й внутрішні фактори ризикованого розвитку підприємства. Виникнення криз на підприємстві.

3. Проблематика та можливості антикризового управління потенціалом підприємства.

4. Система антикризового управління потенціалом підприємства.

 

Сутність кризи підприємства.

Криза підприємства викликається невідповідністю його фінансово-господарських параметрів параметрам навколишнього середовища, що, у свою чергу, обумовлено невірною стратегією, неадекватною організацією бізнесу й, як слідство, слабким адаптуванням до вимог ринку.

Криза в широкому сенсі, як зміна зростаючої тенденції тенденцією до зниження - невід'ємна характеристика ринкової економіки. Тому, необхідно «звузити» поняття кризи, для чого диференціювати її фази.

Фази кризи, що відрізняються змістом, наслідками й необхідними заходами для їхнього усунення:

Перша фаза - зниження рентабельності й обсягів прибутку (криза в широкому змісті). Слідством цього є:

· погіршення фінансового становища підприємства;

· скорочення джерел і резервів розвитку.

Рішення проблеми може лежати як в області стратегічного управління (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і тактичного (зниження витрат, підвищення продуктивності).

Друга фаза - збитковість виробництва. Слідством є:

· зменшення резервних фондів підприємства (якщо такі є - у противному випадку відразу наступає третя фаза).

Рішення проблеми перебуває в області стратегічного управління й реалізується, як правило, через реструктуризацію підприємства.

Третя фаза - виснаження або відсутність резервних фондів. На погашення збитків підприємство направляє частину оборотних коштів і тим самим переходить у режим скороченого відтворення.

Реструктуризація вже не може бути використана для рішення проблеми, тому що відсутні кошти на її проведення. Потрібні оперативні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємства й пошук коштів на проведення реструктуризації. У випадку неприйняття таких мір або їхньої невдачі криза переходить у четверту фазу.

Четверта фаза - неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичного порога, коли немає коштів профінансувати навіть скорочене відтворення й (або) платити по попередніх зобов'язаннях. Виникає погроза зупинки виробництва й (або) банкрутства. Необхідні екстрені заходи по відновленню платоспроможності підприємства й підтримці виробничого процесу.

Таким чином, для третьої й четвертої фаз характерні нестандартні, екстремальні умови функціонування підприємства, що вимагають термінових змушених мір. Ключовим моментом тут є настання або наближення неплатоспроможності. Саме ця ситуація є об'єктом антикризового управління.

Неплатоспроможність або економічна формула кризи. Існує два аспекти кризи як безпосередньої погрози виживання підприємства - зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аспект полягає в здатності підприємств мобілізувати необхідний обсяг оборотних коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами - виплати й обслуговування боргів.

Внутрішній аспект - у здатності забезпечити обсяг оборотних коштів, необхідних для ведення господарської діяльності. Підтримка величини оборотних коштів на відповідному рівні здійснюється за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства. Таким чином, в економічному сенсі криза означає дефіцит коштів для підтримки поточної господарської (виробництво) і фінансової (кредитори) потреб в оборотних коштах. Цьому визначенню відповідає наступну нерівність, що представляє економічну формулу кризи:

 

 

 

 

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах (ПФП) - найбільш проста й зрозуміла частина формули. ПФП визначається як сума майбутніх на момент розрахунку формули виплат по поверненню боргів (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (у випадку прострочених платежів) за плановий період. Покривається коштами або прийнятними для кредиторів по змісту й умовам взаєморозрахунковим операціями.

Поточна господарська потреба в оборотних коштах (ПГП) являє собою різницю між сумою виробничих і невиробничих витрат на плановий період, з одного боку, і обсягом виробничих запасів підприємства в межах розмірів, передбачених кошторисом, з іншої. Іншими словами, якщо по кошторису місячні витрати сировини А становить 10 млн. грн., тоді як на складі його є лише з розрахунку на 8 млн. грн., в такому випадку ПГП становить 2 млн. грн. Якщо ж сировини на складі на 12 млн. грн., то потреба в оборотних коштах відсутня («негативної» потреби при цьому не виникає).

Визначення граничного значення ПГП, неможливість забезпечення якого є критичним, залежить від галузевої приналежності й інших особливостей підприємства. Наприклад, у хімії й металургії існує мінімальний технологічно припустимий обсяг виробництва, а для металообробки такого не існує. Обсяг постійних (накладних) витрат також не може служити однозначним критерієм граничного значення потреби в оборотних коштах, оскільки може бути скорегований. ПГП покривається коштами або прийнятними для підприємства по змісту й умовам взаєморозрахунковими операціями (тобто поставкою в потрібний термін за прийнятною ціною саме тих товарів і послуг, на які й були б витрачені кошти підприємства).

Кошти - властиво грошові й еквівалентні їм кошти (на даний момент до 60% всіх розрахунків здійснюється взаєморозрахунковими схемами). Саме сума коштів є показовою для визначення кризового стану підприємства.

По-перше, кожна взаєморозрахункова операція може бути досить легко доведена до грошової оцінки (з обліком вартісних і тимчасових втрат). По-друге, конкретні короткострокові активи сильно відрізняються по ступеню ліквідності. Так, дебіторська заборгованість може бути безнадійною незалежно від формальних строків і зобов'язань по її погашенню, а запаси готової продукції - мертвим капіталом. При цьому їхня наявність ніяк не забезпечує реальної платоспроможності підприємства, що в остаточному підсумку визначають саме кошти.

Згаданий вище еквівалент коштів - це величина покриття потреби підприємства в оборотних коштах за конкретний період часу негрошовими видами короткострокових активів підприємства. Наприклад, якщо партія готової продукції вартістю 100 млн. грн. буде протягом місяця шляхом взаємозаліку виміняна на сировину для виробництва на суму 90 млн. грн., те вона є місячним еквівалентом коштів у розмірі 90 млн. грн.

Таким чином, стандартна логіка економічного й фінансового розрахунку тут незастосовна. При розрахунку грошових і еквівалентних їм коштів підприємства принципове значення мають два фактори - структура потреб підприємства (сировина, матеріали, кошти) і час, протягом якого ці потреби повинні бути задоволені.

Фактор часу. Час завжди має економічну ціну, однак в умовах кризи вона розраховується на зовсім інших підставах, чим, скажімо, при аналізі інвестиційного проекту. Так, прострочений платіж на суму 500 мінімальних розмірів оплати праці (МРОП) через 3 місяці може обернутися обвалом всіх зобов'язань підприємства, навіть тих, які повинні бути погашені через кілька років. Ця обставина визначає ціну кожного дня із цих 90, тобто виникає свого роду "релятивістський ефект".

Ціна часу враховується в стандартних процедурах дисконтування, застосовуваних у фінансових розрахунках. Ці процедури засновані на зменшенні величини майбутнього грошового потоку на деяку величину, що перебуває в статечній залежності від тривалості очікування надходження коштів і ставки дисконтування. Остання враховує темпи інфляції й плату за інвестиційний ризик. Її величина є ключовим аспектом фактору часу. Для економічно розвинених країн характерні дисконтні ставки в 5-7%,

Здається, що величина ставки дисконтування, в першу чергу, пов'язана з періодом можливого передбачення економічної ситуації. Чим він коротше, тим вона вище. Умова стабільності дозволяє досить далеко прогнозувати економічну ситуацію. Тим часом, для кризового підприємства період передбачення обмежений моментом прийняття арбітражним судом рішення по процесі про банкрутство.

Інший важливий, у тому числі із психологічної точки зору, аспект фактору часу в умовах кризи полягає в тому, що в «падаючого» підприємства немає майбутнього. Якщо через 3 місяці підприємство виявиться відповідачем по арбітражному процесі про банкрутство, то будь-які плани здобувають абстрактний характер.

Процеси розвитку кризи циклічні, і зміна, точніше зростання, складності відбувається по логістичній кривій. Вона характеризує етапи виникнення передумов, прояви процесів ускладнення, вичерпання сформованої основи й нагромадження потенціалу подальших змін.

Логістична крива відбиває чотири етапи розвитку (рис. 1.1). Але якщо так розвивається організація, виробництво, підприємство тощо, то в такий же спосіб відбувається й розвиток управління. Адже управління є частиною соціально-економічної системи й має всі її ознаки. Однак розвиток управління потенціалом підприємства відбувається по «зрушеній» логістичній кривій. Це відбиває його статус, його співвідносність із тенденціями розвитку соціально-економічної системи, його можливість і обмеженість реагування на процеси змін у соціально-економічній системі в цілому.

Перший етап розвитку відбиває просте управління. Це управління, доступне для огляду по всіх своїх характеристиках і зв'язкам, не потребуючих більших витрат на забезпечення його ефективності, що не відрізняється різноманіттям у своєму функціональному змісті, що припускає елементарні організаційні форми.

При наростанні складності виробництва управління потенціалом підприємства у своєму розвитку повинне випереджати розвиток виробництва. Тільки тоді воно може бути ефективним. Це зажадає реконструкції управління, природно поведе за собою. Його ускладнення у функціональному, організаційному, мотиваційному, інформаційному відношенні, зажадає професіоналізації управління, що пов'язане з організацією освітніх і дослідницьких структур.

Тенденція розвитку управління, що випереджає розвиток виробництва, переміняється періодом уповільнення темпів і нагромадження потенціалу для наступної його реконструкції. Тут можливе виникнення нової невідповідності складності виробництва й управління; порушення співвідносності керуючих і керованої систем. Це вже небезпека кризи управління.

Антикризове управління потенціалом підприємства, у цьому ракурсі його аналізу, виглядає як максимальне зближення галузей логістичних кривих на початкових і заключних етапах розвитку виробництва й управління, і як максимальне випередження тенденції розвитку управління щодо тенденції розвитку виробництва на серединних етапах прояву цих тенденцій.

 

 

Рис. 1.1. Розвиток управління в процесах розвитку виробництва:

1 - просте управління;

2 - управління в умовах наростаючої складності виробництва;

3 - управління, адаптоване до наростаючої складності виробництва;

4 - управління, що не відповідає складності виробництва (криза управління).

 

Класичний цикл суспільного відтворення складається із чотирьох фаз.

Перша фаза - криза (спад). Відбувається скорочення обсягу виробництва й ділової активності, падіння цін, затоварення, зростає безробіття й різко збільшується кількість банкрутств. При цьому слід зазначити, що існують розходження в ступені негативного впливу економічних криз на окремі галузі. У галузях, що поставляє предмети повсякденного попиту, виробництво скорочується в порівняно менших масштабах. У той же час при несприятливій економічній ситуації споживачі можуть ледве не повністю припинити закупівлю устаткування або побутової техніки чекаючи кращих часів. Відповідно падіння виробництва в металургії, важкому машинобудуванні, галузях, що виробляють холодильники, автомобілі тощо, буває, як правило, набагато більшим, ніж у легкій і харчовій промисловості. Є розходження в реакції на кризу монополій і немонополізованих секторів економіки. Якщо у високомонополізованих галузях у період кризи ціни майже не знижуються при різкому скороченні обсягів виробництва, то в галузях з низькою концентрацією капіталу відбувається значне падіння цін при відносно невеликому зниженні обсягів випуску продукції. Інакше кажучи, монополії, опираючись на свою економічну владу, з набагато меншими витратами можуть пережити кризу.

Друга фаза - депресія (стагнація). Вона являє собою фазу (більш-менш тривалу - від одного півріччя до трьох років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу знаходження нової рівноваги. Для неї характерна непевність, безладні дії. Довіра підприємця до кон'юнктури відновлюється важко, він вже не ризикує вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються. Ця фаза характеризується в багатьох випадках падінням норми відсотка.

Третя фаза - пожвавлення. Це фаза відновлення. Починаються капіталовкладення, зростають ціни, процентні ставки та зайнятість, відновлюється виробництво. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, що поставляють засоби виробництва. Заохочені успіхом інших, створюються нові підприємства. Інакше кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається новий, більше високий підйом.

Четверта фаза - підйом (бум). Це фаза, при якій прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін і заробітної плати. В той же час наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Підйом, що виводить економіку на новий рівень у її поступальному розвитку, підготовляє базу для нової, періодичного кризи.

Первісним “поштовхом” (причиною) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову починається спад виробництва, падіння зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат і попиту. Що ж стосується факторів, що викликають первісне скорочення сукупного попиту, то вони можуть бути самими різними: заміна зношеного устаткування (зменшуються колишні закупівлі сировини, матеріалів, запчастин), падіння попиту на окремі види продукції, зростання податків і кредитних відсотків, порушення закону грошового обігу, війни, політичне події, непередбачені ситуації тощо.

Все це може зламати сформовану ринкову рівновагу й дати поштовх черговій економічній кризі. З урахуванням різноманіття причин (збудників) циклічного відтворення й частих порушень традиційних фаз ученими різних напрямків пропонуються наступні різновиди циклів:

· цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалістю 40-60 років: їх головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

· цикли Коваля. Їхня тривалість обмежується приблизно 20 роками, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва (часто ці цикли називають відтворювальними або будівельними);

· цикли Джаглера періодичністю 7-11 років, що є підсумком взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів;

· цикли Кітчіна тривалістю 3-5 років породжуються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

· приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного року до 12 років і існуючі у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Велику увагу в сучасних умовах вчені приділяють теорії “довгих хвиль” Н.Д. Кондратьєва (1892-1938). Узагальнивши величезний статистичний матеріал, Кондратьєв довів, що поряд із відомими малими циклами капіталістичного відтворення (тривалістю 8-10 років) існують більш відтворювальні цикли середньою тривалістю 48-55 років. У цих циклах Кондратьєв виділяв дві фази, або дві хвилі, - підвищувальна й понижуюча.

 

 

Рис. 1.2. Періодичність та тривалість циклів згідно теорії

 

Перший цикл - з 1787-1792 до 1810-1817 р. (підвищувальна хвиля) і з 1810-1817 до 1844-1851 р. (понижуюча хвиля). Другий цикл - з 1844-1851 до 1870-1875 р. (підвищувальна хвиля) і з 1870-1875 до 1890-1896 р. (понижуюча хвиля). Третій цикл - з 1890-1896 до 1914-1920 р. (підвищувальна хвиля) і з 1920 до 1940 р. (понижуюча хвиля). Відповідно до його розрахунків, четвертий, великий цикл повинен був початися з кінця 40-х і тривати до початку 70-х років. Очікувалася підвищувальна хвиля, а з початку 70-х до середини 80-х років - понижуюча. Перехід від понижуючої хвилі четвертого циклу до підвищувальної хвилі наступного, п'ятого, великого циклу повинен, по цих розрахунках, відбутися на початку 90-х років, а вища крапка підвищувальної хвилі цього п'ятого циклу буде досягнута в першому десятилітті XXI в. Досвід розвитку світової економіки показав, що кондратьєвскі “довгі хвилі” вірогідно прогнозують розвиток суспільного відтворення.

 

 

Рис. 1.3. Принцип накладання коротких хвиль циклічності розвитку економіки на довгі хвилі.

 

Ідеї Кондратьєва із урахуванням розвитку науки досліджуються багатьма вченими. Досить плідно в цьому напрямку працював австрійський економіст Й. Шумпетер. У своїй роботі “Ділові цикли” (1939) він обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань капіталістичної економіки є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень. У сучасних умовах “довгі хвилі” не можуть істотно не впливати на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухне в період понижуючої хвилі великого циклу, це визначить його більш глибокий і затяжний характер, так само як і підвищувальна хвиля великого циклу може впливати на подолання кризи.

Види економічних криз і їхнього динаміка.Після Кейнса західна економічна думка не тільки визнала циклічність суспільного відтворення й поглибила дослідження форм, структур і причин циклів, але й посилено й небезуспішно шукає шляхи й методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства. Відбулося зближення позицій у поглядах прихильників різних підходів до циклічності.

По-перше, циклічність визнається як багатомірне явище, ряд її форм носить загальносвітовий характер. Більше того, у своєрідних формах циклічність існувала і в умовах директивно-планової економіки. По-друге, циклічність у цілому, у тому числі і її сама руйнівна фаза - економічна криза, визнається не тільки й не стільки як суспільне “лихо”, а скоріше як своєрідна форма забезпечення поступального розвитку економіки в умовах ринкових відносин. Коливання економічної активності оцінюються в якості однієї з умов відновлення й росту. По-третє, характерна риса - рух відбувається не по колу, а по спіралі. Тому циклічність визнається формою прогресивного розвитку суспільства. По-четверте, необхідно поглиблювати об'єктивні знання про цикли, їхні причини і знаходити ефективні методи й засоби для згладжування їхніх негативних наслідків.

Однак є й інша точка зору: цикли й кризи - результат особливостей внутрішнього розвитку кожної країни.

Кризи бувають регулярні (циклічні), або періодичні, які повторюються з певною закономірністю, і нерегулярні. Регулярні кризи надвиробництва дають початок новому циклу, у ході якого економіка послідовно проходить чотири фази й підготовлює базу для наступної кризи. Вони характеризуються тим, що охоплюють всі сфери економіки, досягаючи великої глибини й тривалості. До нерегулярних економічних криз відносяться проміжні, часткові, галузеві й структурні. Проміжна криза не дає початку новому циклу, а перериває на певний час плин фази підйому або пожвавлення. Він менш глибокий і менш тривалий у порівнянні із періодичним і, як правило, носить локальний характер.

Часткова криза відрізняється від проміжної тем, що вона охоплює не всю економіку, а певну сферу суспільного відтворення (наприклад, банківська криза).

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства. Приводом для цього можуть послужити найрізноманітніші причини. У їхньому числі: диспропорції в розвитку галузі, структурна перебудова, надвиробництво. Такі кризи бувають національними й міжнародними.

Структурна криза є порушенням закону пропорційного розвитку суспільного виробництва. Це проявляється в серйозних диспропорціях між галузями, з одного боку, і випуском найважливіших видів продукції в натуральному вираженні, необхідних для збалансованого розвитку, з іншої.

Перед настанням чергової періодичної кризи виробництво досягає найбільш високого рівня, за яким уже приховане надвиробництво. Можливості збуту поки ще здаються райдужними, банки продовжують кредитувати промисловість і торгівлю, сприяючи тим самим розширенню виробництва й збільшенню пропозиції.