2017-12-16
1090
Можливість кризи на підприємстві визначається ризикованим розвитком, що проявляється в імовірності виникнення кризи, небезпеки кризових ситуацій (рис. 2.1.). Така небезпека існує завжди.
 |
Рис. 2.1. Фактори ризикованого розвитку
Кризи відбивають власні ритми розвитку кожної окремої організації, що часом не збігаються із ритмами загального розвитку або розвитку інших організацій. Кожна організація має свій потенціал розвитку, свої умови його здійснення й підкоряється закономірностям циклічного розвитку всієї соціально-економічної системи. Тому вона перебуває в стані певного відношення до загальних циклів економіки, маючи при цьому власні цикли, і кризовий розвиток. Це можуть бути фактори зовнішні й внутрішні, загальні й специфічні.
Зовнішні фактори характеризують економічну ситуацію, у якій функціонує організація й від якої вона не може не залежати. Якщо економіка перебуває в стані системної кризи, це не може не відбиватися на стані окремої організації. Але на кожній організації це відбивається по-різному. Все залежить від характеру організації й галузі її діяльності (державна, приватна, велика, мала, комерційна, виробнича тощо), а також від її внутрішнього стану (економічний потенціал, професіоналізм управління, персонал, соціальна атмосфера тощо). Організація може успішно протидіяти зовнішнім кризовим явищам або, навпаки, реагувати на них вбік посилення негативних наслідків у власному стані.
Для кожної організації існує власне співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів кризи. При виникненні кризи спостерігалася досить помітна картина диференціації різних організацій по ступеню прояву власної кризи. Одні буквально миттєво виявлялися на грані руйнування й зникнення, інші довгий час пручаються кризовим явищам, треті знаходили можливості використати положення на власну користь. Серед причин такого явища є: антикризовий потенціал, професійне управління, збіг обставин, підвищена економічна активність і вдалий ризик. Все це внутрішні фактори, які протистоять зовнішнім і використаються для їхньої нейтралізації.
Можливо й таке становище, при якому організація входить у глибоку кризу навіть при досить сприятливій зовнішній економічній обстановці. Причиною також можуть бути внутрішні фактори розвитку, такі, як ділові й соціально-психологічні конфлікти, неефективна організація роботи, низький професіоналізм персоналу, старіння технології, прорахунки в економічній стратегії, помилки в прийнятті економічних рішень, невдалий маркетинг тощо.
Виникнення криз в організації. Фактори виникнення кризи на підприємстві можуть бути різними. Але дуже важливо бачити симптоми кризового розвитку, щоб мати можливість вчасно запускати в дію програми антикризового управління. Необхідно розрізняти фактори, симптоми й причини кризи. (рис. 2.2.).
Симптоми проявляються в показниках і, що дуже важливо, у тенденціях їхньої зміни, що відбивають функціонування й розвиток організації. Так, аналіз показників фондовіддачі, продуктивності, ефективності, енергооснащеності, фінансового стану або таких, як плинність персоналу, дисципліна, задоволеність працею, конфліктність і інші можуть характеризувати положення підприємства щодо настання кризи. Велику роль відіграє аналіз фінансово-економічних і соціально-економічних показників.
Симптомом кризи є як стан показника, так і тенденції його зміни. При цьому стан показників може оцінюватися й щодо встановленої нормативної величини, і відносно один одного.
Симптомом кризового розвитку може бути або невідповідність показників закономірним співвідношенням або тимчасові параметри. Так, наприклад, темп росту продуктивності праці повинен випереджати темп росту заробітної плати. Якщо цього не відбувається, збільшується небезпека кризи.
 |
Рис. 2.2. Виникнення й розпізнавання кризи
Симптоми не завжди відбивають причини кризи. Причини нерідко криються глибше зовнішнього прояву кризових ознак. Симптом - це первісний, зовнішній прояв кризових явищ, який не завжди характеризує реальні причини кризи, але по якому ці причини можна встановити. Оцінювати кризу необхідно не тільки по його симптомах, але виходячи із причин і реальних факторів.
Фактор кризи - подія, або зафіксований стан, або встановлена тенденція, що свідчить про настання кризи.
Причина кризи - події або явища, внаслідок яких з'являються фактори кризи.
Наприклад, інфляція є чинником кризи, причиною інфляції може бути збільшення маси грошей, що пов'язана з великим державним боргом і неможливістю його погашення в певний період часу. Симптомом кризи можуть бути, наприклад, використання доларів у розрахункових операціях, невиправдане і непомірне зростання заробітної плати, підвищення цін тощо.
В організації факторами кризи можуть бути зниження якості продукції, порушення технологічної дисципліни, старіння технічних засобів, велика заборгованість по кредитах. Причиною можуть бути фінансово-економічні прорахунки, загальне положення економіки, низька кваліфікація персоналу, недоліки системи мотивування. Симптоми кризи - поява перших ознак негативних тенденцій, стійкість цих тенденцій, ділові конфлікти, наростання фінансових проблем тощо.
До проблеми виникнення криз в організації можна підійти із системологічних позицій. Будь-яка організація є системою, тому що складається із взаємозалежних елементів, частин, компонентів і являє собою цілісність. При цьому розвиток організації, навіть при її кількісному зростанні, не змінює загальних характеристик її цілісності, якщо, звичайно, не відбувається її руйнування.
Система в процесі своєї життєдіяльності може перебувати або в стійкому, або в нестійкому стані. Розрізняють статичну й динамічну стійкість. Фактори, що впливають на стійкість системи, можуть бути зовнішніми й внутрішніми. Якщо стійкість в основному диктується зовнішніми факторами, то її прийнято називати зовнішньою, якщо внутрішніми факторами, то внутрішньою.
В умовах планової системи господарювання стійкість виробничо-економічних структур досягалася в основному зовнішніми факторами, тобто будь-які або майже будь-які дестабілізаційні процеси гасилися ззовні. Причому механізми приведення системи в стабільне або квазістабільний стан могли бути самими різними: додаткова економічна підтримка, зміна дирекції, коректування планів, адміністративна реорганізація виробництва тощо.
У цьому випадку стійкість діяльності підприємства досягалася управлінням ззовні й криза не наступала. Але це не означає, що проблема стійкості не існувала. Вона просто переміщалася на галузевий, регіональний і державний рівні й завжди вирішувалася зверху. Всі розроблені раніше реформи стосувалися насамперед більш високих рівнів, тобто державних (регіональних) і галузевих. Механізми регулювання стійкості життєдіяльності виробничо-економічних систем на рівні підприємств при цьому майже не змінювалися. Стійкість забезпечувалася гасінням будь-яких несанкціонованих відхилень у системі включенням механізмів державного управління економікою.
Ринкова економіка вимагає крім зовнішніх ще й внутрішні механізми забезпечення стійкості функціонування й розвитку організації (підприємств, фірм, компаній тощо). Це, крім усього іншого, - принцип функціонування систем, що самоорганізуються. У цьому випадку управління організацією відбувається на основі аналізу власних дій у навколишньому середовищі. Принцип зворотного зв'язку однаково важливий як в управлінні в макромасштабах, так і в мікроуправлінні
Стійкий стан системи може бути, у свою чергу, стабільним і квазістабільним. Під стабільним станом системи розуміють такий стан, коли жодна її структурна складова не перебуває в перехідному періоді, або, інакше кажучи, всі структурні складові функціонують (здійснюють процеси життєдіяльності) стійко. Під квазістабільним станом системи розуміють такий стан, коли принаймні одна її структурна складова перебуває в перехідному періоді, але при цьому на стані системи це або взагалі не позначається, або позначається настільки незначно, що виходячи із цілей вивчення системи таким положенням можна зневажити. У системології існує положення, що складні системи завжди перебувають у квазістабільному стані. Соціально-економічні системи - це суперскладні системи, і тому для них не діють закони, пов'язані із дією стабільних систем (до таких систем в окремих випадках можна віднести фізичні й технічні системи).
У визначенні стабільних і квазістабільних станів використовується поняття “перехідний період”. Під перехідним періодом розуміється такий період, коли система або який-небудь її значимий показник змінюється якісним чином. Очевидно, що перехідний період може вплинути на систему (її стан) негативно або позитивно, тобто погіршить чи поліпшить її стан. Коли мова йде про поліпшення або погіршення, ці оцінки мимоволі виявляються суб'єктивними. Далі буде розглянутий варіант, що базується на критеріях, які дозволяють значною мірою об’єктивізувати оцінки впливу перехідних періодів на стан системи.
Критеріями перехідних періодів пропонується використовувати наступні поняття:
þ процес адаптації (А), що показує, як система пристосовується до змін, що відбуваються (І) у навколишньому середовищі й у самій собі;
þ процес деструктурування (Д), що показує як система знижує свою складність (звичайна зміна складності в природничих науках вимірюється величиною ентропії);
þ процес синергоутворення, або синергічний процес (С), що показує, як система збільшує свою складність.
Для опису рівнів перехідних процесів потрібні не тільки абсолютні величини критеріїв А, І, Д и С, але й швидкості їхньої зміни й співвідношення між швидкостями. Таким чином, математична модель перехідного періоду містить у собі наступні показники:
З перерахованої номенклатури показників будемо користуватися двома: коефіцієнтом адаптації - КА й коефіцієнтом синергії - Кс. Для кожного рівня перехідного періоду напрямки зміни значень коефіцієнтів будуть своїми.
Аналіз перехідних періодів показує, що в самому загальному вигляді залежно від ступеня змін, що відбувається за даний інтервал часу, всі перехідні періоди можна класифікувати трьома рівнями.
Перший рівень. Далі його будемо називати гомеостатичним - пов'язаний з такими змінами, які відбиваються тільки на поведінці системи, але не змінюють її структури й елементного складу. Для нього залежно від напрямку змін будемо мати:
þ зміни, що негативно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям, будемо вважати, що система перебуває в переломному, періоді;
þ зміни, що позитивно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям, будемо вважати, що система перебуває в перетворювальному періоді.
Другий рівень. Далі будемо називати його інноваційним, тобто пов'язаний з такими змінами, які відбиваються на структурі й елементному складі системи. Для даного рівня перехідного періоду й напрямку змін значення коефіцієнтів будуть:
þ зміни, що негативно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям будемо вважати, що система перебуває в кризовому періоді, або просто в кризі;
þ зміни, що позитивно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям, будемо вважати, що система перебуває в комфортизаціоном періоді.
Третій рівень. Далі його будемо називати біфуркаціоним - пов'язаний з такими змінами, які значним чином відбиваються на структурі й елементному складі системи. Для даного рівня перехідного періоду й напрямку змін значення коефіцієнтів будуть:
þ зміни, що негативно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям, будемо вважати, що система перебуває в катастрофічному періоді;
þ зміни, що позитивно впливають на показники стану системи:
Якщо в досліджуваний період стан системи відповідає цим залежностям, будемо вважати, що система перебуває в кокірідному періоді (рис. 2.3.).
Рис. 2.3. Криза в загальній структурі перехідних процесів
Для менеджменту знання про кризу, її можливих проявах у життєдіяльності системи є основою для розробки заходів щодо запобігання або пом'якшення негативних і посиленню позитивних наслідків. Для цього необхідно знання про те, на якому етапі життєвого циклу перебуває система, який вид перехідного періоду очікується (може бути в окремих випадках сукупність видів) і якої глибини процеси прогнозуються. Все це визначає використання циклічних моделей життєдіяльності досліджуваних систем, а виробнича система (організація, фірма, підприємство тощо), як і система будь-якої іншої природи й призначення, підкоряється циклічним законам життєдіяльності.
