Лабораторне дослідження калу

Копрологічне дослідження калу

Копрологічне дослідження проводять для визначення моторної функції кишок і їх перетравлюючих властивостей, якості та кількості мікробної флори і наявності в кишках патологічних процесів. Таке дослідження дозволяє не лише дати характеристику функціональної здатності органів, але також є об’єктивним тестом для визначення захворювань травного тракту. Класичне копрологічне дослідження має чотири групи методів: макро- і мікроскопічний, бактеріологічний та хімічний.

Проби калу беруть з його внутрішньої частини і зовнішньої поверхні. Кожну порцію досліджують окремо. Кров у калі, що його взято з внутрішньої частини, вказує на проксимальну локалізацію джерела кровотечі. При дистальному розміщенні джерела кровотечі кров знаходиться звичайно на зовнішній поверхні калу.

Кал доставляють для дослідження одразу після дефекацій бажано в теплому вигляді, щоб у ньому не відбулися зміни під дією мікроорганізмів та ферментів. Кал для дослідження має бути зібраним у чисту, суху скляну посудину. Вважається неправильним та негігієнічним збирання калу в коробки з-під сірників, папір, маленькі пляшки та інший незручний посуд. На банку прикріплюють супроводжуючу етикетку, де вказують прізвище, ім'я хворого, відділення, палату, мету дослідження, дату і підпис того, хто направляє кал. Щоб кал не висихав і не став джерелом поширення інфекції мухами, його зберігають під кришкою. Кал для дослідження беруть вранці після сну. Не можна направляти на дослідження кал після клізми, приймання ліків, які впливають на перистальтику кишок (наприклад, белладонна, пілокарпін), та тих, які змінюють колір калу (залізо, вісмут, барій), а також після введення свідок і приймання касторової та вазелінової олії. Кал має бути вільним від сторонніх домішок, наприклад, сечі. Для загального дослідження калу дерев'яною паличкою або шпателем кладуть у баночку незначну кількість калу, закривають її кришкою і відправляють до лабораторії.

Макроскопічно визначають колір, щільність. форму, запах і домішки. Останні можуть бути у вигляді слизу, гною, крові, кишечних паразитів і випадкових сторонніх тіл. Слиз утворюється у вигляді грудочок або плівок різної величини на поверхні калу. Гній має вигляд жовтуватих грудочок. Частіше він перемішується зі слизом чи калом. Кров у калі зустрічається у вигляді згустків різної величини на поверхні або змішаною з гноєм і слизом.

При мікроскопічному дослідженні калу виявляють м'язові волокна, рослинну клітковину, нейтральний жир, жирні кислоти, мила, лейкоцити, еритроцити, кишковий епітелій, слиз, яйця гельмінтів та ін.

Для копрологічного. дослідження калу за 4—5 днів до дослідження хворого переводять на сувору дієту з відомим хімічним складом їжі. Хворий не вживає препаратів заліза, вісмуту, таніну, барію, пілокарпіну, атропіну, беладонни, карболену (активованого вугілля), касторової та вазелінової олії, йому не ставлять ректальних свічок та клізм, не застосовують грілку та інші теплові процедури.

У лабораторію: направляють ранковий свіжовиділений (в теплому вигляді) кал у кількості 5—10 г, зібраний шпателем з кількох місць у суху чисту скляну посудину з широким горлом. На слоїчок наклеюють етикетку з зазначенням прізвища та ініціалів, хворого, відділення, палати, назви дослідження, дати.

У хворих, яким призначено постільний режим, кал збирають у сухе судно, слідкуючи, щоб хворий у це судно не мочився.

Кал для дослідження на яйця глистів беруть шпателем відразу після випорожнення в кількості 30—50 г у теплому вигляді з трьох різних місць. У разі приймання проти-глистяних препаратів на дослідження направляють усю порцію калу.

Виявлення у калі крові

Чорні, дьогтеподібні випорожнення з неприємним запахом (мелена) спостерігається при кровотечах з верхніх відділів травного каналу, а свіжа кров на поверхні калу свідчить про кровотечу з дистального відділу товстої кишки. Нерідко бувають заховані хронічні кишкові кровотечі, які виявляють реакцією на заховану кров. На предметному склі готують мазок з випорожнення і на нього наносять по краплях свіжоприготовлений реактив Грегерсена (в 4 мл 50 % оцтової кислоти висипають 0,03 г бензидин та 0.08 г перекису барію). При позитивній реакції мазок синіє. Якщо це відбувається негайно, реакція оцінюється як різко позитивна (++++), протягом перших 30 с — позитивна (+++), протягом І хв — слабо позитивна (++ чи +). Реакція, що з'являється після 2-ї хвилини, вважається від'ємною.

Перед дослідженням калу на наявність захованої крові хворому три дні призначають так звану безгемоглобінову дієту. З раціону виключають м'ясо, рибу, печінку, ікру, гречану крупу, яєчні страви, всі зелені овочі, помідори, яблука, гранати. З медикаментів виключають препарати заліза, йоду, брому. При кровоточивості ясен протягом всього періоду підготовки до дослідження хворий не повинен чистити зуби щіткою (можна полоскати рот З % розчином гідрокарбонату натрію).

Бактеріологічне дослідження калу

Для бактеріологічного дослідження кал беруть з прямої кишки стерильною дротяною петлею або ватним тампоном щільно намотаним на металеву петлю, в стерильну пробірку з консервантом. Хворий лягає на бік, ноги зігнуті в колінах. Лівою рукою розсувають сідниці хворого, а правою обережно, обертальними рухами, вводять у задній прохід на 8—10 см дротяну петлю, намагаючись при цьому зняти зі стінки кишки шматочок калу. Не торкаючись зовнішніх стінок, петлю опускають у пробірку і відправляють у лабораторію. В направленні зазначають прізвище та ініціали хворого, а також мету дослідження, щоб у лабораторії могли застосувати відповідні поживні середовища і метод обробки матеріалу.

Для забору калу з метою виявлення дизентерії необхідно мати пробірку із сумішшю гліцерину і нашатирю, всередині якої знаходяться скляна ректальна трубка. Хворого вкладають на лівий бік із зігнутими в колінах ногами, притягнутими до живота. Пальцями лівої руки розводять сідниці, а правою рукою вводять в анальний отвір трубку на 5-6 см. Обережно виймають трубку і опускають в пробірку, не торкаючись стінок. Закриту пробірку з направленням відправляють в лабораторію.

Для дослідження на наявність в кишках найпростіших відправляють тільки свіжовиділений кал. Його досліджують не пізніше 15—20 хв після дефекації, бо вегетативні форми найпростіших у зовнішньому середовищі швидко гинуть.